Іслам в Україні

Ісламознавство
23.7.2014

Відродження ісламу в криму: методологічна база, джерела та історіографія дослідження

ВСТУП

Актуальність даного дослідження визначається тим фактом, що вивчення ситуації в мусульманському середовищі Криму має важливе суспільно-політичне значення, що обумовлено усвідомленням перманентної загрози вибуху мусульмансько-православного протистояння в Криму, малочисельністю спеціальних комплексних досліджень з даної теми, а також введенням до наукового обігу значної кількості нових архівних джерел. На той час, коли питання ісламського фактора в Криму викликає великий інтерес українського суспільства, у науковій сфері вкрай не вистачає фундаментальних досліджень з проблем відродження ісламу в автономії (історіографічний аспект проблеми досліджують М. Кирюшко [20; 21; 23; 27; 34; 39; 42] та В. Войналович [8]).

Масова репатріація кримських татар в АРК наприкінці 80-х років ХХ ст. дала поштовх до активного дослідження процесу інтеграції нової етнічності в стале етноконфесійне середовище регіону. 3 усього розмаїття статей початку 90-х років переважали роботи з історії кримськотатарського національного руху та проблем повернення на батьківщину. Однак, важливість процесу відродження ісламу в контексті “національного ренеcансу” кримських татар, потреба глибшого аналізу релігійної ситуації в Криму та осмислення ролі ісламського фактора на сучасному етапі державного будівництва вимагає поповнення новими дослідженнями з більш вузькою проблематикою етноконфесійного характеру.

Протягом усіх 90-х років залишалось відкритим питання наукового вивчення орієнтацій мусульман Криму, на початку XXI ст. дослідження ролі ісламського фактора в контексті українського державотворення продовжують мати спорадичний характер. У даній статті зроблена спроба аналізу публікацій, що з’явились за роки державної незалежності України стосовно проблеми реісламізації в Криму, особливостей цього багатовекторного процесу. Ми ставили собі за мету показати всю багатоманітність джерельної бази, наукових підходів до висвітлення проблеми релігійного відродження мусульманською населення АРК, простежити найважливіші тенденції наукової інтерпретації розвитку етноконфесійної ситуації в регіоні впродовж 1991 – 2007 рр.

Враховуючи потребу глибшого аналізу стану теоретико-методологічної розробки проблеми відродження ісламу в автономії та осмислення ролі фактору “ісламського відродження” на сучасному етапі, виходячи з браку в українській етнодержавознавчій науці теоретичних та узагальнюючих праць з даної проблематики, ми поставили собі за мету на основі аналізу й узагальнення статистичного і конкретно-фактичного матеріалу комплексно висвітлити та обґрунтувати теоретичні та методологічні засади дослідження мусульманського простору АРК.

1.1. Методологічні засади

Дослідження проблеми відродження ісламу в АРК ґрунтується на універсальних принципах об’єктивізму, позаконфесійності, цілісності, гуманізму, світоглядного плюралізму. Вважаємо головною методологічною та світоглядною засадою дослідження принцип пріоритету загальнолюдських цінностей, насамперед гуманістичних, моральних, духовних норм та ідеалів. Дослідник дотримується погляду, що принципи гуманізму притаманні тією чи іншою мірою усім релігіям, та оцінює історичний процес з точки зору цивілізаційних основ розвитку людства.

Одним з центральних принципів під час дослідження є принцип історизму, відповідно до якого осмислення матеріалу здійснюється із врахуванням контексту історичного періоду, а саме в умовах становлення української державності. Реалізація згаданих принципів передбачає конфесійну неупередженість, визнання права кожної людини на свободу совісті та релігійної орієнтації, дослідження етнорелігійних явищ в їх поетапному розвитку і взаємозв’язку.

Методологія даного дослідження передбачає використання системно-структурного, порівняльного підходів, методів аналізу і синтезу. При розробці теми використовується системно-структурний підхід (етнорелігійна мережа мусульман АРК розглядається як єдина цілісна система, яка, проте, має внутрішню структуру – управлінську, компонентну, територіальну, а також певну ієрархічність). Дослідження тенденцій розвитку ситуації в мусульманському середовищі Криму вимагає застосування методу математичних розрахунків та аналізу статистичних документів.

Картографічний метод застосовується при вивченні і побудові картографічних моделей та ареалів розповсюдження мусульманської структури регіону, концентрації громад та культових споруд, на зразок карти-схеми ”Святині мусульман Криму”, “Динаміка зростання чисельності мусульманських громад Криму” та ін.

Застосування етнологічного методу польових досліджень в роботі дозволяє за допомогою активного застосування сучасних технічних засобів збору інформації (відеозйомка, диктофон) нагромадити значний масив матеріалів, що безпосередньо пов’язані із становленням ісламської інфраструктури Криму. Більш-менш вагому роль у дослідження відіграють такі методи як бесіда та спостереження. Щоправда, основні труднощі тут виникають із включенням вченого в ситуацію спілкування із досліджуваним об’єктом, що мимоволі впливає на його поведінку. Незаангажованість та неупередженість дослідника (наукова індиферентність) відіграє позитивну роль у зборі інформації за допомогою бесіди.

У ході дослідження використовується метод експертного соціологічного опитування, за допомогою якого набувають більш чіткого окреслення питання, пов’язані із загрозою нетрадиційних течій в ісламі півострова, особливостями розвитку ісламу та зовнішньополітичних впливів на цей процес.

В основу аналізу покладено критичне вивчення, порівняння і синтез інформації першоджерел та перехресну перевірку даних. Застосовуючи такий науковий інструментарій, дослідник намагається об’єктивно розкрити процес реінтеграції ісламу регіоні в хронологічних рамках 1991 – 2007 рр.

Все вищезгадане дозволяє проаналізувати історичні процеси в динаміці, з урахуванням взаємозв’язків та взаємообумовленості, а також комплексно використовувати всю сукупність джерел, зважаючи належним чином на багатофакторність та неоднозначність інформації, яку вони містять.

1.2. Джерела

У вітчизняному джерелознавстві загальна типологія джерел з історії етноконфесійного розвитку чітко не окреслена. Джерела, що висвітлюють відродження ісламу в Криму, можна умовно поділити на декілька груп, а саме неопубліковані матеріали (архівні документи, матеріали поточних архівів у вигляді статистичних звітів, інформацій, протоколів Комітету у справах релігій при Раді Міністрів АРК (РМ АРК), Комітету у справах міжнаціональних відносин та депортованих громадян при РМ АРК, Духовного управління мусульман Криму); опубліковані матеріали (вихідна інформація Державного департаменту у справах релігій, Комітету у справах міжнаціональних відносин та депортованих громадян при РМ АРК, законодавчі акти, офіційні заяви та доповіді ісламських лідерів, статистичні матеріали); пресові джерела; матеріали польових досліджень (інтерв’ю, дані анкетування). Необхідно також використовувати результати окремих соціологічних досліджень з даної та дотичної проблематики.

Особливу цінність для вивчення ісламського простору на півострові становлять неопубліковані матеріали Державного архіву АРК (ДААРК) і Державного архіву міста Севастополя, поточних архівів у формі інформацій, протоколів та статистичних звітів Комітету у справах релігій при РМ АРК, Комітету у справах міжнаціональних відносин та депортованих громадян при РМ АРК, Духовного управління мусульман Криму.

В архівах міститься ряд оригінальних матеріалів. По-перше, у Державному архіві Автономної Республіки Крим зберігається фонд 3909, який містить важливі для нас справи (№ 154 – 184) [62]. Справи охоплюють період з 1991 по 1997 рр. Це матеріали, передані Радою у справах релігій при РМ АРК.

По-друге, мова йде про поточну документацію у формі щомісячних та щорічних інформаційних та статистичних звітів щодо кількості релігійних організацій та культових споруд, іноземців, запрошених релігійними організаціями АР Крим, протоколів засідань Комітету у справах релігій при РМ АРК, звернення громадян та представників мусульманської громади Криму у відповідні державні установи. Такого ж роду інформація є в поточних архівах ДУМК [63].

Статистичні звіти містять відомості про чисельність ісламських організацій, їх види, кількість священнослужителів, вищих навчальних закладів, недільних шкіл, періодичних видань в Криму. Інформаційні звіти приділяють увагу якісним показникам: характеризують зміни у релігійному середовищі, становище мусульман, тенденції їх розвитку, а також торкаються питань культових будівель, міжконфесійних конфліктів, міжнародної діяльності ісламських організацій тощо. Поточні архіви Комітету у справах релігій при РМ АРК сформовані наразі на базі звітів за 1998 – 2006 роки [60].

Крім того, серйозний масив статистичних даних яскраво характеризує та дозволяє провести паралелі щодо етнічної та релігійної структури кримськотатарського населення автономії. За допомогою методу математичних розрахунків можна перевести мову цифр в площину аналітичних висновків. Нагромаджений базис архівної конкретно-фактичної інформації поглиблює наукову вагу дослідження мусульманського середовища автономії.

По-третє, це роз’яснення законодавства про свободу совісті, які розсилалися з центру з метою покращання його практичного застосування. По-четверте, це аналітичні записки, довідки з окремих питань, заяви та постанови Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів України, Міністерства у справах національностей, міграцій та культів, Державного Комітету України у справах релігій, а також їх обласних управлінь. Ці документи дають можливість простежити конкретну діяльність органів у справах релігій у площині ісламського життя на півострові.

По-п’яте, це статути мусульманських громад та організацій, матеріали релігієзнавчих експертиз та інформації щодо діяльності даної конфесії, які містять різнобічний матеріал з проблем віровчення, культової, просвітницької діяльності тощо.

Відродження ісламу в криму: методологічна база, джерела та історіографія дослідження

Серйозний масив джерельної інформації дає колекція опублікованих документів та матеріалів. Історичні джерела доцільно охарактеризувати згідно з принципом їх генезису та функціональної спрямованості. До першої групи належать Закони України та підзаконні акти: урядові декрети, укази та постанови, а також укази та розпорядження Президента України. Законодавче оформлення прав національних та релігійних громад, яке безпосередньо стосується і мусульман автономії, регламентовано наступними законами та постановами “Закон про свободу совісті та релігійних організацій” [17], “Декларація прав національностей України”, “Закон України про національні меншини в Україні”, Постанова № 33, Постанова Кабінету Міністрів України “Про використання культових споруд - визначних пам’яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям”, Розпорядження Президента України “Про повернення релігійним організаціям культового майна” та інші. Ці джерела складають законодавчу базу існування та діяльності усіх конфесій, в тому числі і мусульман.

Ряд важливих документів (постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України) є в наступних збірках: “Збірник урядових нормативних актів України” [56], “Національні відносини в Україні: Збірник документів і матеріалів” [53], “Релігія і право: коментар законодавства України”, “Сборник нормативно-правовых актов АРК” [54; 55] та ряд інших.

Опублікований статистичний матеріал доволі фрагментарний за змістом. У журналі „Людина і світ”, починаючи із 1991 року оприлюднювалися статистичні звіти Державного Комітету у справах релігій (сьогодні – Державного департаменту у справах релігій) „Релігійні організації в областях України, Києві та Криму” станом на 1 січня відповідного року, де завжди містилась інформація щодо мусульман АРК [66]. Наразі потрібну інформацію можна знайти на сайтах Державного департаменту у справах релігій та Комітету у справах релігій АРК (http://www.derzhkomrelig.ua/).

Тенденції розвитку етноконфесійних відносин на півострові можна прослідкувати через призму соціологічних досліджень, що проводяться в Криму. Аналіз соціологічних досліджень, проведених в Криму в 1996 та 1998 роках продемонстрував ставлення кримських татар до релігії. Інше базове дослідження релігійної ситуації у середовищі кримських татар було здійснено в період з 23 по 30 серпня 2000 р. Міжобласною асоціацією громадських організацій “Арраїд” спільно із кафедрою психології Таврійського університету (керівники проекту М. Кирюшко та М. Пророк).

Ряд соціологічних зрізів на півострові були проведені Кримською асоціацію соціологів, зокрема й щодо “хрестоповалу”, який викликав у росіян і українців Криму стан, близький до шоку. Напруженість, яка із самого початку відчувалася між кримськими татарами і рештою населення, що повернулися з депортації, набувала контурів релігійної війни. 28 листопада 2000 р. Кримська асоціація соціологів цікавилась думкою мешканців Сімферополя щодо зміни в 2000 р. міжнаціональної ситуації (Киселева Н. Вандалы ХХ века [46]; Киселева Н. Все хуже, хуже и хуже? Крымская ассоциация социологов [47]). “Оптимістів”, тобто тих, хто відповів, що ситуація змінилася до кращого було: серед молодих 23%, серед людей середнього віку – 12%, похилого – 15%, “песимістів”, тобто тих, хто вважав, що ситуація змінилася до гіршого: 35% молодих, серед людей середнього віку – 38%, похилого – 54%. А 43 % опитаних вважали, що хрестоповал – це вандалізм, 44 % – політична провокація, 1 % – акт справедливості по відношенню до мусульман.

У березні 2004 року Центром етносоціальних досліджень було проведено соціальне опитування серед мешканців Сімферополя та околиць. Об’єктом вивчення стало відношення кримчан до релігії і толерантності. Ідейну основу релігійного конфлікту побачили 12% кримчан. Відповіді показали, що громадяни бачать нерелігійні причини релігійних конфліктів, а саме: провокація правлячої верхівки (28%), зіткнення етнічних інтересів, реалізоване в релігійній формі (28%), форма політичної боротьби (18,7%), прояв боротьби етнічних еліт за сфери впливу в суспільстві (17,3%), зіткнення економічних інтересів, реалізоване в релігійній формі (13%). Рівень міжконфесійної напруги характеризується думкою 37,3 % респондентів, що вважають можливим релігійні конфлікти в Криму, 55,3% тих, хто не бачить такої проблеми. Серед тих, хто визнає можливість конфесійного конфлікту, більшість вважає, що він можливий між православними і мусульманами (85,7%). Характеризуючи проблеми міжконфесійних відносин, автори опитування констатували, що широких імпульсів від людей, спрямованих на конфронтацію в кримському суспільстві не спостерігається. Хоча про повну відсутність таких імпульсів говорити не доводиться.

Крім того, документальні джерела стали постійною рубрикою періодичних видань, таких як “Кримські студії” – інформаційний бюлетень Центру інформації та документації кримських татар, а також “Кримськотатарське питання” – журнал Кримського центру незалежних політичних дослідників і журналістів та Асоціації вільних журналістів Криму. Бюлетень подає оперативну інформацію стенограм із засідань представників кримськотатарського народу при Президентові України [7]. На сторінках стенограм засідань зафіксовані погляди М. Джемілєва, І. Умєрова, В. Бондаренко на проблеми життя мусульман у Криму.

Окрему групу джерел складають звернення, резолюції, виступи, заяви з релігійної проблематики державних діячів та інституцій, які, не маючи правової сили, тим не менш, є одночасно виразом офіційної позиції Української держави відносно мусульман автономії. Важливими є також заяви та інтерв’ю національних та релігійних лідерів кримських татар Криму. Ці документи відтворюють широку картину внутрішньорелігійного життя, знайомлять з позиціями лідерів мусульман Криму з питань як релігійної, так і суспільної дійсності, дозволяють висвітлити певні аспекти державно-мусульманських відносин. Це виступи М. Джемілєва (Говорит М. Джемилев. Доклады на сессиях Курултая 1991 – 2001 [9]), муфтіїв мусульман Криму (Е. Аблаєва, С. Мустафаєва) [18], а також представників кримськотатарського національного проводу (Р. Чубаров, І. Умєров) [7], мусульманських організацій та ін.

Періодична преса в загальному подає найбільший масив джерельної інформації, зокрема газети та журнали, такі як “Крымское время”, “Крымская правда”, “Крымские известия”, “Слава Севастополя”, “Республика Крым”, “Кримська світлиця” (загальнокримські), “Авдет”, “Хидает”, “Къырым”, “Голос Крыма”, “Янъы дюнья”, “Арекет”, “Полуостров” (кримськотатарські). З одного боку, ця група джерел містить різнобічні дані стосовно подій релігійного життя мусульман на півострові, але, з іншого, саме для неї характерна найбільша упередженість, не завжди досконале володіння матеріалом, орієнтування на певні релігійні або політичні сили.

У цілому інформацію в кримських ЗМІ можна поділити за трьома моделями відбору та подання матеріалів мусульманського життя регіону: “явного конфлікту” (“Крымская правда”, ”Крымское время”), “латентного конфлікту” (решта кримської преси), “позаконфліктного подання проблеми” (загальноукраїнські видання). В ідеалі преса має подавати збалансовану, об’єктивну інформацію щодо фактів і подій, запропонувати узгоджені визначення ситуацій і на цій основі рухатись до пошуку компромісу, точки зору опонентів, сприяти діалогу між мусульманами та іншими релігійними групами суспільства, не допускати етнорелігійних дискримінацій.

Тон преси нерідко залежить від розстановки політичних сил у Криму, оскільки незалежних ЗМІ на півострові обмаль. Статті в проросійськи (або ж проукраїнськи) налаштованій православній та кримськотатарській пресі вирізняються різнополярністю висновків. Так, у серпні 2004 р. Комісія з питань журналістської етики опублікувала заяву з приводу газет “Крымская правда” та “Крымское время”. Комісія на основі вивчених публікацій констатувала, що ці газети порушують етичний кодекс українського журналіста, не вирізняються толерантністю та межують з прямим закликом до протистояння.

Важливо виокремити групу матеріалів ісламських періодичних видань, таких як “Хидает”, “Авдет” тощо. Це релігійні видання, тому містять вони дані, пов’язані з історією, віровченням, діяльністю ісламської конфесії та, відповідно, висвітлюють дійсність саме з її точки зору.

До джерельної бази дослідження можна також віднести матеріали польових досліджень. Це, насамперед, інтерв’ю із лідером мусульман автономії – муфтієм мусульман Криму Е. Аблаєвим, представниками кримськотатарських ЗМІ (редактором газети “Полуостров” А. Еміровим), помічником муфтія (Д. Бібішевим), органів державної влади (А. Булатовим, заступником Голови Комітету у справах релігій при РМ АРК) та рядом інших експертів.

Таким чином, проаналізувавши стан джерельної бази досліджуваної проблеми, слід зауважити, що рівень її документального забезпечення в основному є достатнім. Джерельна база, зважаючи на її видову різноманітність та змістовну насиченість, відкриває можливість для глибокого та різнобічного аналізу та висвітлення особливостей мусульманського відродження в АРК.

1.3. Стан наукової розробки проблеми

Протягом усіх 90-х років залишалось відкритим питання наукового вивчення і аналізу відродження ісламу в Криму, ролі ісламського фактора в контексті духовного та національного ренесансу в АРК. На початку ХХІ ст. подібні студії продовжують мати спорадичний характер. Серед комплексних спеціальних праць монографічного характеру з даної проблематики можна виокремити працю М.І. Кирюшка та О.Є. Бойцової “Іслам в Криму: релігійно-національна самоідентифікація кримськотатарського народу” [42]. Базовими дослідженнями та публікаціями для авторів даної роботи стали праці, що висвітлюють окремі аспекти багатогранного процесу мусульманського відродження в автономії.

Ключовими напрямками теми займаються науковці кількох науково-дослідних установ Києва та Сімферополя. Цілком природно, що домінуючу роль при цьому відіграє група науковців, що безпосередньо живуть і працюють у Криму. Так, найбільшою ґрунтовністю вирізняються роботи вітчизняних дослідників Таврійського національного університету ім. В. Вернадського (м. Сімферополь). Одним з визначних центрів розробки даної проблематики є кафедра політичних наук університету та Центр етносоціальних досліджень при кафедрі.

Відродження ісламу в криму: методологічна база, джерела та історіографія дослідження

Проблематикою мусульманської реінтеграції в автономії займається також науково-дослідницький центр „Кримознавство” (директором якого є Володимир Григор’янц). В. Григор’янц вніс значний вклад у розробку методологічної бази вивчення процесу ісламського відродження в автономії, дослідження етноконфесійних відносин в регіоні. На основі аналізу робіт російських ісламознавців, дослідник висловив думку про те, що деякі риси загального процесу “відродження ісламу” в державах СНД цілком можуть бути віднесені й до характеристики реконструкції ісламу в Криму, яка в той самий час відрізняється рядом специфічних особливостей, запропонував періодизацію процесу розвитку ісламського фактора на пострадянському просторі. В. Григор’янц [10 – 16] дійшов висновку, що основною причиною дивовижного прояву “кримської толерантності” є етнічна “мозаїчність” загального процесу релігійного відродження. Науковець поставив перед державою ряд нагальних завдань, а саме недопущення використання ісламу в політичних цілях, підготовка кадрів мусульманського духівництва, відродження традицій ісламу, соціальне облаштування маргінальних груп кримськотатарського населення, деструкція етнопсихологічних стереотипів у свідомості населення Криму.

На особливу увагу заслуговує підхід сімферопольської дослідниці К. Коростеліної [49], яка на базі соціологічних опитувань 1999 – 2000 років в Криму доходить висновку, що релігія в колективній свідомості кримських татар виступає як важливий об’єднавчий фактор етнічної спільності, а регіональна ідентичність формується на базі релігії, історії та мови. За допомогою модифікаційних тестів підтверджує свою версію щодо провідної ролі релігії в системі ідентичності кримських татар. Розвиток подібних міждисциплінарних досліджень, на нашу думку, дає можливість в подальшому пов’язати специфічні характеристики релігійної ідентичності етносів Криму з перспективами та тенденціями етноконфесійного розвитку регіону.

Розуміння проблеми інтеграції ісламу в православне середовище регіону на сучасному етапі значно поглиблюють також наукові розробки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України (до 1998 р. – Інститут національних відносин і політології, а в), і, зокрема, центру проблем церкви і етноконфесійних відносин (керівник – доктор філософських наук М. Рибачук) на базі відділу національних меншин (завідувач – доктор історичних наук М. Панчук). На складність, багатоаспектність процесів відродження ісламу в регіоні київські дослідники звернули увагу ще на початку 90-х років. Так, на проведеній у 1994 році науковій конференції з проблем етнічних меншин Східної та Центральної Європи академік НАН України, директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН І. Курас звернув увагу у своїй доповіді на проблеми відродження українського етносу в Криму та розвитку міжконфесійних відносин на півострові, залучення потенціалу української і кримськотатарської діаспори, державних і громадських організацій в інтересах репатріантів і всього кримського населення.

Повністю присвячений проблемам історіографічних аспектів історичного, соціально-економічного, політичного, національно-культурного і духовного розвитку етнічних спільнот Криму випуск 23 „Наукових записок” Інституту за 2003 рік. Збірник містить статті, змістовно об’єднані дослідженням проблеми „Крим XX cт.: етнополітичний вимір”, зокрема, важливу для нас статтю кандидата історичних наук, доцента В. Войналовича Етноконфесійні процеси у Криму XX століття: історіографія проблеми” [8].

Інститут має серйозні здобутки в осмисленні етнічної та релігійної ситуації в регіоні та державі. Серед наукових праць, що вийшли друком протягом 90-х років та на початку ХХІ ст., необхідно згадати передусім колективну монографію М. Рибачука, О. Уткіна, М. Кирюшка „Національне відродження і релігія”, збірку „Сприяння поширення толерантності у поліетнічному суспільстві” [64] (О. Майборода, Р. Чілачава, Т. Пилипенко та ін.). Ці праці приділяють значну увагу розвитку мусульманської структури в АРК.

Помітне місце у вивченні етнорелігійних проблем кримських татар займає Центр інформації та документації кримських татар, що видає бюлетень «Кримські студії» із передовими аналітичними розробками вчених з даної проблематики.

Віктор Ганкевич склав своєрідний щоденник зустрічей голови Меджлісу М. Джемільова із мусульманськими релігійними діячами (Victor Gankevitch. Le Facteur Islamique dans le Movement National des Tatars de Crimee apres 1991 [72]) .

Колективна праця “Крымские репатрианты” [50] та монографія „Повернення кримських татар: Хроніка подій” [65] (Ю. Тищенко, В. Піховшек) присвячені проблемам повернення та облаштування репатріантів, у т.ч. кримських татар, а також етносоціальним процесам у їхньому середовищі. Останню монографію можна вважати своєрідним літописом процесу повернення і облаштування кримських татар, тих конфліктних ситуацій, що виникали при вирішенні різноманітних питань у тому числі й етноконфесійного характеру. Вельми слушним є висновок авторів, що проблема кримських татар не повинна зводитися до її соціально-економічної сторони, що всі інші аспекти – культурні, мовні, релігійні, політичні, правові є однаково важливими.

Характерно, що ціла низка ґрунтовних досліджень з піднятої нами теми належить науковцям, які водночас є (або були) активними політичними діячами, покликаними вирішувати ці проблеми на державному рівні. Мова йде про В. Бондаренка [2; 3] (екс-голова Державного Комітету у справах релігій), І. Бондарчука (директора Державного департаменту у справах релігій), В. Євтуха (в минулому міністр у справах національностей та міграції), А. Булатова (заступника голови Комітету у справах релігій АРК) [4; 5] та ін. В. Бондаренко в ряді статей характеризує загальну ситуацію в мусульманському середовищі Криму, звертає увагу на порівняно невисокий рівень знання кримськими татарами віровчення ісламу.

Айдер Булатов часто подає аналітичні статті та довідки на сторінках кримської преси з проблем реісламізації в автономії. Проте, проголошені ним тези не завжди співпадають із реальною ситуацією (прикладом цього можуть слугувати неодноразові заяви голови Комітету у справах релігій В. Маліборським (офіційним речником Комітету) щодо непорозумінь у зв’язку із публікаціями А. Булатова). Роботи російських та зарубіжних вчених вирізняються різнополярністю висновків та певною політичною заангажованістю авторів.

Серед російських дослідників процесу реісламізації в Криму можна виділити лише фундаментальні роботи працівника Інституту етнології та антропології РАН Світлани Червоної [68 – 70]. Перу останньої належить виконане із залученням невідомих більшості дослідників джерел ґрунтовне дослідження в рамках проекту „Крымскотатарское национальное движение” та польових експедицій в Криму (1994 р., 1996 р.) за програмою „Возвращение крымскотатарского народа: проблемы этнокультурного возрождения”.

Дослідження історіографічних студій мало б здійснюватись на основі всебічного підходу, з позиції політематичності. Саме тому за проблематикою дослідження найважливіших тенденцій наукової інтерпретації розвитку етноконфесійної ситуації на півострові автор умовно поділяє на декілька груп.

До першої слід віднести праці узагальнюючого характеру з вузлових проблем етнонаціонального становища кримських татар АРК, які побічно торкаються питань релігійного розвитку в регіоні. До другої групи належить історіографія сучасного дослідження етноконфесійного простору Криму. Масова репатріація кримських татар в АРК наприкінці 80-х років ХХ ст. дала поштовх до активного дослідження процесу інтеграції нової етнічності в стале етноконфесійне середовище регіону.

З усього розмаїття статей початку 90-х років переважали роботи з історії кримськотатарського національного руху та проблем повернення на батьківщину. Однак, важливість процесу відродження ісламу в контексті „національного ренесансу” кримських татар потребувала глибшого аналізу релігійної ситуації в Криму та осмислення ролі ісламського впливу на сучасному етапі державного будівництва та поповнення новими дослідженнями з більш вузькою проблематикою етноконфесійного характеру. Роль ісламського чинника в етнозбереженні та процесах соціальної адаптації кримських татар в умовах депортації і повернення на батьківщину та облаштування тут досліджують М. Кирюшко, О. Бойцова, В. Григорьянц.

Варто виокремити потужний вклад М. Кирюшка у справу вивчення історії та сучасного становища мусульман автономії, який є засновником і президентом Всеукраїнської наукової громадської організації „Український центр ісламознавства” на базі Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. Він є ініціатором й організатором Всеукраїнських конкурсів ісламознавчих праць молодих учених ім. Агатангела Кримського, трьох соціологічних досліджень серед мусульман України та наукового проекту „Іслам в Україні: історія і сучасність”.

І.) Розвиток ісламознавства:

1. Кирюшко М.І. Історіографія сучасного українського ісламознавства і становлення мусульманської спільноти в незалежній Україні [27];

2. Кирюшко М.І. Вивчення ісламу в Україні. Бібліографічний огляд [20];

3. Кирюшко М.І. Вивчення ісламу в Україні: аналітично-бібліографічний огляд [21];

4. Кирюшко М.І. Дисертації по ісламу в Україні [23].

ІІ.) Історія мусульманської цивілізації та процес реінтеграції ісламу в Криму на сучасному етапі. Один з чинників загостреної уваги до кримськотатарської проблеми є ісламське віросповідання кримських татар, яке особливо виділяється на тлі або православної ідентичності, або атеїстичності більшості населення Криму. Ця обставина спонукає дослідників ув’язувати кримськотатарський національний рух із ісламом. Для публікацій вітчизняних дослідників характерне відмінне і навіть протилежне ставлення до появи ісламського чинника у Криму. За переконанням одних, мусульманський рух у Криму на даний момент не становить будь-якої загрози стабільності української держави, її територіальній цілісності, а якщо й створює додаткові труднощі для кримських татар, то внаслідок того, що нерідко слугує зброєю антикримськотатарської пропаганди, зокрема в засобах масової інформації Криму.

Відродження ісламу в криму: методологічна база, джерела та історіографія дослідження

Інші акцентують увагу на етномобілізуючій ролі ісламу у Криму, а також прогнозують збереження цієї ролі і в недалекому майбутньому. За їх оцінками, процес “реконструкції ісламу” в Криму залишається під монопольним контролем етнічних націоналістів. У публікаціях українських авторів відтворюється динаміка розвитку і становлення мусульманських громад у Криму, зростання кількості мусульманських духовних, освітніх, культурних установ, виокремлюються найактуальніші питання їх інтеграції в українське суспільство, такі як відновлення релігійного життя і висунення авторитетного лідера, адаптація до економічних, політичних, правових умов життя у новій державі, визначення межі такої адаптації, відродження рідної мови, збільшення контактів з християнським середовищем, у т.ч. з українцями. У зв’язку з цим звертається увага на недостатню обізнаність християн з ісламом, що утруднює контакти між обома громадами.

Іслам став частиною культури кримських татар, а відтак, являючи собою різновид ідеології, здатен суттєво впливати на конфліктність питань, які стосуються захисту традиційних духовних цінностей. Так, внаслідок багатолітньої історії боротьби російської та комуністичної влади з ісламом в середовищі кримських татар склалося негативне ставлення останніх до комуністичної ідеології та її носіїв, у яких вони звикли бачити загрозу своїм національним цінностям і життєвому укладу. На ґрунтовність та фундаментальність претендують аналітичні розробки О. Бойцової, В. Григорьянца, М. Кирюшка, Е. Муратової, Ш. Мухамедьярова, С. Червоної та ін.:

1. Бойцова О. Іслам в Криму: національно-релігійна ідентифікація кримських татар (друга половина ХV – кінець ХVІІІ ст.) [1];

2. Григорьянц В. О некоторых особенностях процесса возрождения ислама в Крыму [16];

3. Григорьянц В.Е. «Свет и тени « возрождения ислама в Крыму [11];

4. Кирюшко М.І., Бойцова О.Є. Іслам в Криму : релігійно - національна самоідентифікація кримськотатарського народу [42];

5. Кирюшко М. Іслам у житті кримських татар [25];

6. Муратова Э. Политологический анализ возрождения ислама в Крыму [52];

7. Червонная С. Исламский фактор в национальном правозащитном движении крымских татар. 1990-е годы. [70];

8. Червонна С. Іслам у Криму: історія і сучасність [68];

9. Червонная С. Возвращение и интеграция крымских татар в Крыму: 1990-е годы [69].

ІІІ.) Загальні праці про розвиток ісламу в Україні:

1. Кирюшко Н.И. Мусульмане в украинском обществе: социологическое исследование [43];

2. Кирюшко М.І. Мусульмани незалежної України і сучасне українське ісламознавство [34];

3. Кирюшко М.І. Питання вивчення ісламу в сучасній українській суспільствознавчій літературі [39];

4. Кирюшко М.І. Мусульмани у незалежній Україні: політологічний дискурс [36];

5. Кирюшко М.І. Іслам у системі чинників національної інтеграції кримськотатарського народу [26];

6. Кирюшко М.І. Демократія і релігійна свобода (мусульмани в християнському середовищі сучасної України) [22];

7. Кирюшко М.І. Мусульманська спільнота в сучасній Україні [37];

8. Кирюшко М.І. Первый шаг к достижению единства мусульман Украины [44];

9. Кирюшко М.І. Мусульманські культурно-просвітницькі і благодійницькі організації в незалежній Україні [38];

10. Кирюшко М.І. Мусульмани в українському суспільстві: соціальні орієнтації і політичні погляди [32];

11. Кирюшко М.І. Мусульмани у незалежній Україні [35];

12. Кирюшко М.І. Мусульмани в українському суспільстві: соціальні орієнтації та політичні погляди [32];

13. Кирюшко М.І. Стратегії співробітництва між українськими та ісламськими банками та іншими суб’єктами економіки [40];

14. Кирюшко Н. Мусульмане Украины: вопросы обеспечения свободы вероисповедания [29];

15. Кирюшко М.І. Іслам на українських землях [24];

16. Кирюшко М.І. Мусульмани в українському суспільстві: соціальні виміри [30].

ІV.) Важливе місце серед праць належить публікаціям, присвяченим етноконфесійним відносинам на півострові, які фактично розгортаються навколо мусульмансько-православних стосунків. Дана тема є надзвичайно масштабною. Над нею працюють Ю. Гранат, В. Григорьянц, Ю. Катунін, А. Ишин, Г. Кисла, Т. Синюшкина, О. Цвєтков, А. Шевчук. Велику кількість тем з історії Криму було порушено на конференції, присвяченій міжконфесійним та міжетнічним відносинам на півострові, а саме „Исторический опыт межнационального и межконфессионального согласия в Крыму”, що відбулась в Сімферополі 4 – 5 октября 1999 р.

1. Взаимоотношения религиозных конфессий в многонациональном регионе. Сборник научных трудов [6];

2. Григорьянц В. К вопросу о государственно-конфессиональных отношениях в Украине и АРК [12];

3. Григорьянц В. Крым: информационный фактор и этноконфессиональная конфликтогенность [14];

4. Григорьянц В. О некоторых вопросах государственно-церковных отношений в Украине и Автономной Республике Крым [15];

5. Ишин А. Особенности межконфессионального диалога в Крыму на современном этапе [19];

6. Цвєтков О.П. Полікультурний і поліетнічний Крим: ідеологія стабільності [67].

Слід зазначити, що значну увагу науковців в контексті міжконфесійних відносин привертає проблема гармонізації мусульмансько-православних відносин в загальноукраїнському масштабі. Серйозною для наукового вивчення є визначення перспектив мусульмансько-християнського діалогу. Проте, науковий доробок вчених з даної теми можна ідентифікувати як початковий етап для докладнішої розробки цієї актуальної проблеми сьогодення. Свій внесок у дослідження та обґрунтування програми стабілізації міжконфесійної ситуації в країні внесли такі науковці, як М. Кирюшко, М. Клес, В. Середа, С. Смирнов, М. Юрченко та інші. Автор запропонував конкретні кроки, які, на його думку, мають бути першочерговими Вони запропонували досить ефективні підходи до врегулювання міжетнічних та міжконфесійних конфліктів.

1. Кирюшко М. Мусульмане і христиане: анализ воззрений и поиски взаимопонимания [28];

2. Кирюшко М. Мусульмани в християнському середовищі сучасної України [33];

3. Кирюшко М. Християни і мусульмани: від протистояння до діалогу [41];

4. Кирюшко Н. Поиск взаимопонимания [45];

5. Клес Н. Міжконфесійний і міжетнічний діалог: запобігання конфліктам [48];

6. Рибачук М.Ф. Роль ісламу у кримськотатарському національному відродженні [57]; Рибачук М. Через діалог – до храму злагоди [58];

7. Середа В. У пошуках злагоди [59];

8. Смирнов С. Конфесій багато, закон же для всіх один [61];

9. Юрченко М.М. Етнонаціональна політика як фактор державотворення в Україні: [71].

Отже, історіографічний огляд дає можливість зробити наступні висновки, а саме : слід констатувати, що спеціальних праць монографічного характеру з досліджуваної нами проблеми вкрай недостатньо, протягом 90-х років ХХ ст. дослідження мали переважно фрагментарний характер, і лише на початку нового століття розпочалася систематична робота над темою. Найбільш ґрунтовно дослідженням ісламського простору Криму займаються науковці Криму та Києва. Загалом, науковий доробок українських та зарубіжних вчених з цієї теми, досягнутий за роки незалежності України, можна кваліфікувати як початковий етап або фундамент для ще глибшої і докладнішої розробки цієї важливої та актуальної проблеми сьогодення.

ВИСНОВКИ

Аналіз джерельної бази проблеми відродження ісламу в АР Крим на сучасному етапі дає підстави охарактеризувати її як значну за обсягом, методологічний інструментарій дозволив проаналізувати процеси, що відбуваються в мусульманському середовищі Криму в динаміці, з урахуванням взаємозв’язків та взаємообумовленості, а також комплексно використовувати всю сукупність джерел, зважаючи належним чином на багатофакторність та неоднозначність інформації, яку вони містять.

Короткий історіографічний огляд з досліджуваної проблеми дає можливість зробити наступні висновки. По-перше, слід констатувати, що немає жодної спеціальної праці монографічного характеру з даної теми. Найбільш ґрунтовно дослідженням процесу відродження ісламу в регіоні за­ймаються вітчизняні науковці двох установ - Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (Київ) та Таврійського університету (Сімферополь). Невеликі за обсягом роботи російських та зарубіжних дослідників вирізняються певною політичною заангажованістю авторів. Протягом 90-х років дослідження мали переважно фрагментарний харак­тер, початок XXI ст. – це старт серйозної систематичної роботи над темою. По-друге, найбільш перспективними в контексті нашої проблематики є дослідження міждисциплінарного плану. На часі є вироблення якісно нових підходів щодо збору та аналізу об’єктивної релігійної інформації. Мова йде про створення науково-дослідного спеціалізованого центру або підрозділу, який би аналізував ситуацію в етноконфесійному середовищі АРК. Поза належною увагою залишається й налагодження контактів України з аналогічними центрами країн Європи.

Вивчення концептуальних підходів вчених щодо проблеми реінтеграції мусульманської віри на півострові та шляхів вдосконалення механізму міжконфесійного спі­лкування дозволило сформулювати ряд практичних рекомендацій, а саме: розробка науково обґрунтованої програми дослідження ісламського фактору Криму; створення наукових центрів та колективів вчених, які б могли підвищити ефективність формування концепції етнодержавознавства та сприяли б вдосконаленню структури управління етнонаціональними про­цесами у регіонах; здійснення постійного етноконфесійного моніторингу на місцевому рівні.

Відродження ісламу в криму: методологічна база, джерела та історіографія дослідження

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Бойцова Е.Е. Ислам в Крыму национально-религиозная идентификация крымских татар (вторая половина ХV – конец XVIII вв.). — Автореф. на соискание ст. к. ист. н. – К., 1999. – 16с.

2. Бондаренко В. Релігійна ситуація в Україні: перспективи її розвитку // Релігія і суспільство в Україні: фактори змін (Матеріали міжнародної конференції). – К., 1998. – С. 60 – 67.

3. Бондаренко В. Спасіння душі – найвищий закон // Людина і світ. – 1995. – № 1 – 2. – С. 7 – 9.

4. Булатов А. Возрождение ислама в Крыму: современность, проблемы, перспективы // Голос Крыма – 2004. – 1 января.

5. Булатов А. Сохраним азизы Крыма // Голос Крыма. – 2005. – 20 мая.

6. Взаимоотношения религиозных конфессий в многонациональном регионе. Сборник научных трудов. – Севастополь: «Вебер», 2001. – 240 с.

7. Витяг із стенограми засідання Ради представників кримськотатарського народу // Кримські студії. – 2002. – № 5 – 6 . – С. 5 – 29; Доручення за результатами засідання Ради представників кримськотатарського народу // Кримські студії. – 2001– № 1. – С. 6 – 9; Заява ІV Курултаю кримськотатарського народу „Про відродження релігійного життя кримських татар і збереження релігійної толерантності в Криму 10 листопада 2001 року” // Кримські студії. – 2001. – № 5 – 6. – С. 21.

8. Войналович В. Етноконфесійні процеси у Криму XX століття: історіографія проблеми // Наукові записки Інституту політичних та етнонаціональних відносин. – 2003. – Вип.23. – С. 217 – 219.

9. Говорит М. Джемилев. Доклады на сессиях Курултая 1991 – 2001. – Симферополь, 2001. – 244 с.

10. Григор’янц В. Ісламський фактор у Криму: Про деякі особливості процесу “відродження ісламу” (1989 – 1999 рр.) // Кримськотатарське питання. – 2001. – Ч. 2. – С. 48.

11. Григорьянц В. “Свет и тени” возрождения ислама в Крыму // Историческое наследие Крыма. – 2004. – № 5. – C. 135 –147.

12. Григорьянц В. К вопросу о государственно-конфессиональных отношениях в Украине и АРК. – Симферополь, 2003. – 44 с.

13. Григорьянц В. К вопросу об етноконфессиональних аспектах процесса интеграции крымскотарских репатриантов в украинский социум // Этнография Крыма ХІХ – ХХ вв. и современные этнокультурные процессы / Материалы исследования. – Симферополь, 2002. – С. 29 – 35.

14. Григорьянц В. Крым: информационный фактор и этноконфессиональная конфликтогенность // Регіональні проекції державної політики.– Сімферополь: Таврія, 2003. – С. 59 – 66.

15. Григорьянц В. О некоторых вопросах государственно-конфессиональных отношениях в Украине и АРК // Межконфессиональный диалог как условие для достижения подлинной религиозной свободы в полиэтничном Крыму // Материалы межконфессиональных чтений. – Симферополь, 2001. – С. 49 – 64.

16. Григорьянц В. О некоторых особенностях процесса возрождения ислама в Крыму// Персонал. – 2001. – № 2. – С.15 –17.

17. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 25.

18. Заявление ДУМК // Крымское время. – 2000. – 13 июля.

19. Ишин А. Особенности межконфессионального диалога в Крыму на современном этапе // Восточная (Крымская) война 1953 – 1956 гг. – Симферополь, 2005. – Т.1. – С. 108 – 114.

20. Кирюшко М. Вивчення ісламу в Україні. Бібліографічний огляд // www.islam.kiev.ua

21. Кирюшко М. Вивчення ісламу в Україні: аналітично-бібліографічний огляд // Україна: події, факти, коментарі. – 2004. – №6. – С. 65–74.

22. Кирюшко М. Демократія і релігійна свобода (мусульмани в християнському середовищі сучасної України) // Наукові записки ІПіЕНД. – Вип. 21. – К., 2002. – С. 282 – 293.

23. Кирюшко М. Дисертації по ісламу в Україні // http://www.islam.kiev.ua/.

24. Кирюшко М. Іслам на українських землях // Українське релігієзнавство. – 2004. – №3 – 4. – С.111 – 128.

25. Кирюшко М. Іслам у житті кримських татар // Людина і світ. – 2001. – № 1.– С.26 - 29.

26. Кирюшко М. Іслам у системі чинників національної інтеграції кримськотатарського народу // Національна інтеграція в полікультурному суспільстві: український досвід 1991–2000 років. – К.: ІПіЕНД, 2002. – С.284–317.

27. Кирюшко М. Історіографія сучасного українського ісламознавства і становлення мусульманської спільноти в незалежній Україні // Культура народов Причерноморья. – 2002. – №2(28). – С.148 – 165.

28. Кирюшко М. Мусульмане і христиане: анализ воззрений и поиски взаимопонимания // Арраид. – 2004. – № 1.

29. Кирюшко М. Мусульмане Украины: вопросы обеспечения свободы вероисповедания // Центральная Азия и Кавказ. – Швеция, Стокгольм, Центр социально-политических исследований. – 2004. – № 6 (36). – С. 73–78.

30. Кирюшко М. Мусульмани в українському суспільстві: соціальні виміри // Українське релігієзнавство. – 2004. – №3 – 4. – С.129 – 141.

31. Кирюшко М. Мусульмани в українському суспільстві: соціальні орієнтації і політичні погляди // Людина і світ. – 2003. – № 11. – С.2 – 7.

32. Кирюшко М. Мусульмани в українському суспільстві: соціальні орієнтації та політичні погляди // Наукові записки ІПіЕНД. – Вип. 24. – 2003. – С. 339 – 352.

33. Кирюшко М. Мусульмани в християнському середовищі сучасної України // Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні. – К., 2001. – С. 235 – 242.

34. Кирюшко М. Мусульмани незалежної України і сучасне українське ісламознавство // Етнополітологія в Україні. Становлення. Що далі? – К.: ІПіЕНД, 2002. – С. 264–282.

35. Кирюшко М. Мусульмани у незалежній Україні // Історія релігії в Україні. – Т.10. – Київ–Дрогобич: Коло, 2003. – С. 229 – 245.

36. Кирюшко М. Мусульмани у незалежній Україні: політологічний дискурс // Наукові записки ІПіЕНД. – Вип.18. – К., 2002. – С. 289 – 303.

37. Кирюшко М. Мусульманська спільнота в сучасній Україні // Сьомі сходознавчі читання А.Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Київ, 4–5 червня 2003 р. – К., 2003. – С. 189 – 191.

38. Кирюшко М. Мусульманські культурно-просвітницькі і благодійницькі організації в незалежній Україні // Історія релігій в Україні. Праці ХІІІ Міжнародної наукової конференції. – Львів, 20–22 травня 2003 р. – Книга ІІ. – Львів: Логос, 2003. – С. 40 –43.

39. Кирюшко М. Питання вивчення ісламу в сучасній українській суспільствознавчій літературі // Історія релігій в Україні. – Книга ІІ. – Львів: Логос, 2002. – С. 27 – 34.

40. Кирюшко М. Стратегії співробітництва між українськими та ісламськими банками та іншими суб’єктами економіки // Релігійна панорама. – 2004. – №10. – С.70 – 71.

41. Кирюшко М. Християни і мусульмани: від протистояння до діалогу // Соціум. – 2003. – № 13.

42. Кирюшко М.І., Бойцова О.Є. Іслам в Криму : релігійно - національна самоідентифікація кримськотатарського народу. – К. : Світогляд, 2005. – 300 с.

43. Кирюшко Н. Мусульмане в украинском обществе: социологическое исследование. – К.: Ансар Фаундейшн, 2005. – 46 с.

44. Кирюшко Н. Первый шаг к достижению единства мусульман Украины // Дуслык. – 2003. – № 2. – С. 28–32.

45. Кирюшко Н. Поиск взаимопонимания // Арраид. – 2004. – №12. – С.4 – 5.

46. Киселева Н. Вандалы ХХ века. Крымская ассоциация социологов // Крымская правда. – 2000. – 12 декабря.

47. Киселева Н. Все хуже, хуже и хуже? Крымская ассоциация социологов // Крымская правда. – 2000. – 23 декабря.

48. Клес Н. Міжконфесійний і міжетнічний діалог: запобігання конфліктам // Релігія і суспільство в Україні: фактори змін (Матеріали міжконфесійної конференції 15-16 травня 1998 р.). – К., 1998. – С. 79 – 90.

49. Коростелина К.В. Система социальных идентичностей: опыт этнической ситуации в Крыму. – Симферополь: Доля, 2002. – 255 с.

50. Крымские репатрианты: депортация, возвращение, обустройство. – Симферополь: Издательский Дом «Амена», 1998. – 340с.

51. Маврін О. Ісламський чинник у кримськотатарському національному русі // Політологія. Етнологія. Соціологія: Доповіді та повідомлення III Міжнародного конгресу україністів. – Харків, 1996. – С. 243 – 246.

52. Муратова Э. Политологический анализ возрождения ислама в Крыму // Іслам і Україна : роботи переможців першого Всеукраїнського ім. А. Кримського конкурсу ісламознавчих досліджень молодих учених. – К., Ансар Фаундейшн, 2005. – С. 181–220.

53. Національні відносини в Україні ХХ ст./ Збірник документів і матеріалів. – К., 1994. – 556 с.

54. Положение о Республиканском Комитете по делам национальностей и депортированных граждан АРК от 23 июля 2002 года. Постановление Совмина АРК № 274 // Сборник нормативно-правовых актов АР Крым. – 2002. – № 8. – С. 1970-1973.

55. Постановление ВР АРК о ходе выполнения программы обустройства и социально-культурного развития депортированных граждан в АРК на 2002 год от 18.10.2002 № 281-3/02 // Сборник нормативно-правовых актов АР Крым. – 2002. – № 10. – С. 2519-2520.

56. Прогнозные объемы финансирования Программы расселения и обустройства крымских татар до 2005 года // Збірник урядових нормативних актів України. – 2002. – № 27. – С. 150 – 160.

57. Рибачук М. Роль ісламу у кримськотатарському національному відродженні // Кримські татари: Історія і сучасність. – С. 159 – 163.

58. Рибачук М. Через діалог – до храму злагоди // Віче. – 1995. – № 6. – С. 145 – 153.

59. Середа В. У пошуках злагоди // Політика і час. – 1995. – № 6. – С. 26 – 30.

60. Ситуація в мусульманському середовищі Криму // Поточний архів Комітету у справах релігій АРК. Документ № 393/01 – 07/6 від 10.07. 2006 р.

61. Смирнов С. Конфесій багато, закон же для всіх один // Віче. – 1999. – № 3. – С. 124 – 130.

62. Совет по делам религий при Правительстве Крыма. Государственный архив при Совете Министров АР Крым. – ДААРК, ф. 3909, оп. 1.

63. Список мечетей Крыма на 01.01.2005 р. // Поточний архів ДУМК.

64. Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві Моніторинг дотримання прав меншин. Випуск 25, 1-15 квітня 2003 р. 08.04.2003 Фонд ХХІ Європа // Православіє в Україні. Питання міжконфесійних відносин, проблеми власності на культуві споруди // http://www.europexxi.org.ua/

65. Тищенко Ю., Піховшек В. Повернення кримських татар: Хроніка подій. – К.: УНЦПД, 1999. – 344с.

67. Цвєтков О.П. Полікультурний і поліетнічний Крим: ідеологія стабільності // Політологічний вісник. – 2002. – Вип. 12. – С. 112 – 120.

68. Червонна С. Іслам у Криму: історія і сучасність // Людина і світ. – 1998. - №3. – С.2 – 10.

69. Червонная С. Возвращение и интеграция крымских татар в Крыму: 1990-е годы // Вынужденнные имигранты. Интеграция и возвращение. – М., 1997. – 170 с.

70. Червонная С. Исламский фактор в национальном правозащитном движении крымских татар. 1990-е годы. // Иордан М.В. Ислам в Европе – М., 2001. – 516 с.

71. Юрченко М.М. Етнонаціональна політика як фактор державотворення в Україні: Автореф. на здобут.…кандид. іст. наук. – Одеса, 1998. – 16с.

72. Victor Gankevitch. Le Facteur Islamique dans le Movement National des Tatars de Crimee apres 1991. //Memory, History and Critique. European Identity at the Millennium. Fifth Conference of the International Society for the Study of European Ideas (ISSEI). 19-24 August 1996, Utrecht.

ГРАНАТ Юлія Станіславівна

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника

Інформаційно-аналітичний проект, що розповідає про життя мусульман в Україні.

Контактні дані: info [@] islam.in.ua

Точка зору редакції може не збігається з думкою авторів.

Відповідальність за достовірність фактів несуть автори публікацій.

Використовувати матеріали islam.in.ua можна за умови зазначення джерела islam.in.ua.

Islam.in.ua © Україна, Київ 2008-2014


Дизайн:студія Zapusk; Програмування: Atis