Багато століть мусульманські країни були локомотивом розвитку людства в Європі, Азії та Африці. Релігія Мухаммеда - Іслам - стала стрижнем власне ісламської цивілізаційної моделі, у якій прав, свобод і законів дотримувалися неухильно, розвивалися наука, техніка і мистецтво. Мусульманські країни славилися толерантністю та поліконфесіональністю. Досить згадати, що більшість християнських напрямів, гнаних в Європі як єретичні, на мусульманському Сході знайшли собі притулок і свободу. Те ж і з іудеями, які повсюди мали свої громади від Магрибу до Персії.

Знаючи усе це, немислимим і парадоксальним здається те, що постигло ісламську цивілізацію у кінці XX - початку XXI ст., коли Іслам стали наполегливо асоціювати з нетерпимістю, насильством, терором та іншими, не властивими йому, якостями. Ця проблема стала повною несподіванкою для самих мусульман, оскільки подібні злочини апріорі не властиві духу і принципам цієї світової релігії. Очевидно, що ісламський світ досі перебуває в розгубленості, оскільки не зміг знайти ефективного інструменту протидії тим злочинам, які здійснюють божевільні фанатики, нібито від імені Ісламу.

Поки все обмежується заявами справжніх ісламських учених, богословів і лідерів, в яких вони вимушені виправдовуватися, гніватися, засуджувати і закликати не вірити проповідникам насильства і нетерпимості. Це не дає потрібного ефекту, оскільки ідеологи екстремізму, що невідомо звідки взялися (користуючись тим, що повзуча секуляризація витіснила релігійні знання на околицю сучасних людських потреб), майстерно маніпулюють малоосвіченими людьми і популяризують серед них ідеї такого собі «псевдо-ісламу», який із справжнім Ісламом не лише має мало спільного, але й активно протистоїть йому.

Це виклик, й ісламська цивілізація просто вимушена шукати вихід з цього скрутного становища. У такій ситуації найбільш дієвим способом подолання проблеми є релігійна просвіта самих мусульман, а також - чесна об`єктивна інформація, спрямована на руйнування міфів про Іслам і пророка Мухаммеда, адресована, у першу чергу, немусульманам.

Оскільки мусульмани України і всього світу цими днями згадують життєвий шлях пророка, його вчення і мудрість, то доречно розпочати з трьох міфів про Мухаммеда.

Міф 1. Він - автор Священного Корану

Дослідники і критики нескінченно сперечаються про те, хто ж є автором Священного Корану. Дуже незвичайним є феномен його виникнення в серці малоосвіченої Аравійської пустелі. Народ, що не мав жодної власної повноцінної арабської книги (а Коран є першою книгою, записаною арабською мовою), раптом, без будь-яких передумов, напрацювань, учбових закладів і богословських центрів обзаводиться таким шедевром, як Священний Коран. «Не було й крихти, аж тут - хлібина», - мабуть, саме відповідне до цього феномену слов`янське прислів`я.

Для скептично налаштованих дослідників, можливо, єдиним безперечним фактом про Коран залишається те, що він уперше був процитований людиною, що народилася в Аравії, у місті Мекка, у шостому столітті, на ім`я Мухаммед. А далі зовнішні дослідники, що не вірять в те, що Коран є Божественним Одкровенням, ведуть запеклу полеміку з приводу авторства цього шедевра. Одні вважають, що Мухаммед сам є автором Корану, інші схиляються до думки, що дізнався про нього від інших людей, які вигадали його, треті гадають, що пророк зробив «реферат» з релігійних текстів іудеїв і християн.

Автором Корану пророк Мухаммед бути не міг хоча б тому, що ніколи не був помічений у поетичних талантах, не вивчав історію, богослов`я, природні науки й усі інші теми, про які широко оповідається у Священному тексті. Навіть більше того, він був абсолютно неписьменним (не вмів ані читати, ані писати). Це ставило у безвихідь навіть найлютіших його опонентів з числа сучасників, серед яких і близькі родичі. Вони вже точно знали, що Мухаммед ніде нічому не навчався. І раптом, у 40 років він повертається з самоти на горі посеред пустелі і декламує Коран, незрівнянний ані за своїм стилем, ані за змістом, ані за глибиною думки і мудрості.

Він так і залишився неписьменним, і принципово не торкався до читання і письма, хоча у кінці життя мав близько 40 секретарів, що записували з його слів Священний текст. Чому? Відповідь у самому Корані: «Ти не читав жодного Писання і не переписував його своєю правицею. Інакше прибічники брехні впали б у сумнів» (Коран, 29:48). Тобто, якби пророк умів читати, то у його опонентів з`явився хоча б якийсь шанс звинуватити його у плагіаті, а якби він мав поетичні таланти, то його б звинуватили в тому, що Коран не більше, ніж поетичний твір. Але ні того, ні іншого не було, тому скептики були збентежені.

Сам Мухаммед неодноразово висловлювався про те, що він не є автором Корану і декламований ним текст - Божественне Одкровення, що посилається йому незримим чином, подібно до того, як посилалися одкровення колишнім, у тому числі і біблейським, пророкам. Проте, частина критиків вважає, що він навчався богослов`ю та історії у християн і іудеїв.

Міф 2. Він навчався у Людей Писання

Усупереч достатку історичних матеріалів про Мухаммеда і широким дослідженням його життя, впродовж багатьох століть його критики так і не знайшли тих таємничих учителів, у яких пророк міг би вчитися релігійним знанням і Священним текстам. На самому початку своєї пророчої місії, впродовж 13 років, він піддавався гонінням, висміюванню і репресіям з боку своїх одноплемінників. Чи було важко такій кількості ворогів довести усім людям, що вчення Мухаммеда - плагіат? Хіба їм було б важко знайти і назвати тих людей, у яких пророк гіпотетично міг вчитися? Проте, ані тоді, ані зараз усі його опоненти не змогли знайти нікого, хто міг би бути духовним і релігійним наставником пророка. Критики, які не знають реалій аравійської пустелі того часу, роблять наголос на караванні поїздки, в яких брав участь пророк Ісламу.

Усі наявні історичні свідчення вказують, що Мухаммед мав три поїздки з Мекки: у 6 років він разом із матір`ю їздив до Медіни, у 12 років разом з дядьком Абу Талібом був у караванній поїздці до Сирії, і в 25 років - водив караван до Сирії. Більше далеко за межі примітивного язичницького ареалу арабів він не виїжджав. Проте, ані в дитинстві, ані в юнацтві (під час караванних поїздок) він не помічений не лише в релігійному навчанні, але й у релігійній полеміці.

Каравани виходили в дорогу тільки двічі на рік у певні періоди, коли погода дозволяла без великих втрат перетинати пустелю, і завжди поспішали з від`їздом, не затримуючись на тривалий час у місцях торгівлі, оскільки треба було встигнути повернутися назад до початку сильної спеки і піщаних бурь. Треба мати сильну уяву, щоб сказати, що, будучи в діловій поїздці, випадково зустрічаючись з іудеями і християнами, він міг достатньо вивчити обидві релігії і створити на їх основі нову релігійну систему. Тим паче, що Мухаммед не умів читати, не знав іноземних мов, і, отже, не міг ознайомитися з релігійними текстами цих конфесій.

Навіть якщо припустити, що слухав когось, то яким чином він зміг за декілька днів запам`ятати усі 73 книги Біблії? З цих же причин Мухаммед не міг зробити «реферат» шляхом висмикування різних частин із попередніх Священних Писань. Для компіляції розрізнених текстів мало мати їх під рукою й уміти читати, треба було б ще майстерно перекласти чистісінькою арабською мовою, і не просто арабською, а вершиною літературної арабської мови, оскільки Священний Коран за своєю поетичністю і висотою складу абсолютно унікальний.

Через 13 років після початку Одкровень, коли вже було отримано більшість сур Священного Корану, пророк переїжджає до Медіни, де, з часом, вступає до дискусій з іудеями Медіни і християнами з Наджрана, що спеціально приїхали поспілкуватися з ним. Але, як відомо, Мухаммед спілкувався не як учень, а як учитель і наставник, вів з ними полеміку і намагався довести правильність ісламської точки зору на богослов`я, історію, заповіти древніх пророків.

Велика кількість християн та іудеїв (сучасників пророка Мухаммеда) стала мусульманами і повірила в його пророчу місію. І навряд чи вони б увірували в Іслам, якщо підозрювали, що пророк запозичив своє вчення з їх Божественних Одкровень, або вчився у священиків, ченців або равинів.

Міф 3. Він жадав влади, слави і багатств

Існує міф про те, що пророк Мухаммед, вдало використовуючи релігію, насправді переслідував корисливі цілі - збагачення, владу, славу та інші, цілком земні, особисті і кланові вигоди. Проте, цей міф повністю руйнується, коли будь-який об`єктивний дослідник знайомиться з його життям, принципами і спадщиною.

До початку пророчої діяльності, фінансове положення Мухаммеда було значно кращим, ніж потім. Він безбідно жив зі своєю дружиною Хадіджею, яка була багатою жінкою і займалася торгівлею. Після початку пророчої місії, вони, навпаки, стали жити надзвичайно скромно, можна сказати - бідно. Це була не тимчасова жертва, а спосіб життя. Фактично, це був протест проти скупості, жадності і розкоші, якими відзначалися купці Мекки. Замість накопичення багатств, пророк жертвував своє майно задля підтримки сиріт, бідних мусульман і рабів. Це настільки стало для Мухаммеда і сім`ї нормою життя, що він не звертав ніякої уваги на те, що живе бідніше багатьох мусульман. Одного разу, Омар Аль-Хаттаб зайшов до будинку пророка: «Я помітив, що все, що міститься у його кімнаті включає три шматки видубленої шкіри і жменю ячменю, проте я не побачив нічого більше, - розповідає він, - і тоді я почав плакати».

Мухаммед запитав: «Чому ти плачеш»? Я відповів: «О, посланець Аллага! Як же мені не плакати? Я бачу все, що в тебе є. Тим часом, як перси і римляни, що не слідують за істинною вірою і поклоняються не Аллагу, живуть в розкоші, а своїх царів розташовують в садах з керованими струмками, обраний пророк і відданий раб Божий живе в такій страхітливій бідності!» Мухаммед відповів: «О, Омар! Легкість і зручність наступного життя набагато кращі, ніж легкість і зручності цього світу. Невіруючі насолоджуються їх шматком хороших речей у цьому світі, тоді як ми отримаємо усе це в житті майбутньому».

Одного разу, знатні мекканці пообіцяли пророкові багатство і славу в обмін на те, що він відречеться від Ісламу, але отримали категоричну відмову.

Іншим разом, після багатьох років, він отримав у подарунок від вождя племені Фадак чотирьох верблюдів, навантажених цінними речами, тканинами і грошима, але роздав це все бідним мусульманам, не залишивши собі нічого.

Помираючи, Мухаммед був незаможним. Усе, чим він володів на той час - 7 динарів, які пророк роздав біднякам перед своєю смертю. І це притому, що він вже декілька років був головою величезної арабської держави, об`єднав увесь Аравійський півострів, і якби побажав, то міг оселитися в самому кращому будинку, у будь-якому оазисі, або взагалі, міг наказати побудувати собі палац. Але, як і належить Божому посланцеві, він зберіг вірність скромному пророчому способу життя. Було багато й інших ситуацій, які показують, що Мухаммед не прагнув до збагачення, тому версія, що його метою були багатства, абсолютно безпідставна.

Припущення, що він назвав себе пророком, бажаючи влади і слави, так само не витримує ніякої критики. Посланець, як відомо, був одним з найвдаліших лідерів історії людства. Не маючи жодних ресурсів, за 23 роки він створив величезну державу, запровадив у ній справедливі і прогресивні закони, і завдав поразок усім супротивникам, що виступили проти нього. Людина з такими якостями і талантами могла претендувати на лідерство і владу навіть без претензій на пророцтво.

Скептики говорять, що усі ці успіхи стали можливими тільки завдяки релігійному інструменту, тобто - Ісламу. Проте, Мухаммед ніколи не приписував собі авторства Священного Корану, і не говорив, що він придумав релігію Іслам. Навпаки, завжди підкреслював, що Священний Коран - це Божественне Одкровення, а не його твір, так само як і Іслам - релігія, дарована Богом, а не вигадана і спроектована ним. Якби пророк жадав влади і слави, то претендував би й на авторство Корану, і на розробку ісламської концепції.

Бажання слави і популярності проявляє свою рефлексію в урочистих і офіціозних заходах, прекрасних місцях проведення часу, дорогому одязі й аксесуарах, схильності до вихваляння тощо. Мухаммед же був повною протилежністю всьому цьому. Він носив скромний і простий одяг, сам виконував усі види робіт, терпляче спілкувався і вислуховував кожного, хто звертався до нього. В одному поселенні люди вставали на знак вітання і поваги до нього, але він заборонив їм це робити, вважаючи таке раболіпство і благоговіння неприпустимим. Одна людина, трепечучи від поваги, попросила пророка дозволити наблизитися до нього, але Мухаммед сам підійшов, поплескав по плечу і мовив: «Розслабся, брат, я, усього лише, - син жінки, яка їла усохлий хліб». Він категорично забороняв мусульманам вихваляти його і говорив: «Не звеличуйте мене так само, як християни звеличують Ісуса, сина Марії, а кажіть: він - раб Аллага і Його посланець».

Хорошим прикладом скромності може слугувати образ його владарювання. Послідовники пророка були готові звеличувати його і підкорятися, але він твердо наполягав на тому, що покора має бути тільки Аллагу, який гідний усієї слави і вихвалянь.

Він ставився з великою добротою і розумінням до маленьких дітей в те століття, коли люди думали, що побиття - кращий метод виховання. У століття, коли жінки були для усіх нижчими істотами, і вважалося нижче чоловічої гідності любити їх; а посланець Аллага любив своїх дружин, дочок, родичок і вчив, щоб віряни добре ставилися до жінок. Пророк був добрим і милостивим навіть до своїх ворогів. Під час однієї з битв, коли мусульмани гинули під мечами язичників, люди попрохали його проклясти ворога, а він відповів: «Я не був посланий для того, щоб проклинати». Замість цього промовив: «О, мій Господь! Пробач мій народ, бо вони не знають, що роблять».

Він наказував своїм воїнам уникати віроломства і зради, забороняв убивати жінок, дітей, людей похилого віку, інвалідів, сліпих і кульгавих; наказав не руйнувати будинки, не спалювати пальми, фруктові дерева і посіви, не знищувати кошти для існування людей.

Поза сумнівом, пророк Мухаммед був видатною особистістю. Ось вже 14 століть його любили і люблять мільярди людей з усіх куточків землі. Його наслідують, у нього вчаться, його ім`ям називають мільйони новонароджених немовлят. Жодною силою і владою цього не досягти, ні за які гроші не купити. Світло віри, що йде з серця людини, знаходить відблиск у серцях вірян навіть через тисячоліття.

Мабуть, тільки дві особи за всю історію людства гідні такої шани, любові і поваги - Ісус і Мухаммед. І це зрозуміло, адже пророк Мухаммед казав: «Усі посланці Божі - брати».

Муфтій ДУМУ «Умма» Саїд ІСМАГІЛОВ,

спеціально для «УНІАН-Релігії»

Посилання на тему:

Думка вченого: Чи є Мавлід нововведенням?

В очікуванні світанку

Маулід – день народження пророка Мухаммада

Святкування дня народження Пророка Мухаммеда

У минуле Різдво я працював у нічну зміну. Майже всі ресторани взяли та й влаштували собі в цей день вихідний. Були зачинені навіть китайські! Хвала Богові, один ресторан, що належить мусульманам, все ж таки був відчинений, і я, нарешті, зміг замовити свою довгоочікувану вечерю.

Тим паче, незважаючи на те, що я працюю, і що Різдво для мене - просто черговий день року, це не означає, що я не міркую про Ісуса. Насправді, я часто думаю про нього (і його матір). Коли я заходжу до лікарняних палат, в яких працюю, і бачу на дисплеях ТБ кілька різдвяних сцен, то неодмінно думаю про Ісуса Христа. Це нагадує мені про нього і про те, що він був могутнім і прекрасним Пророком і Посланцем Всевишнього.

Хоч я і не святкую Різдво, це не означає, що в моєму житті немає Ісуса.

Про історію його народження в Корані згадується двічі. Крім того, Коран розповідає, як Ісус розмовляв у дитячому віці, зціляв сліпих і людей, уражених проказою, повертав померлих до життя. Коран навіть згадує про те, що Ісус робив з глини маленьких птахів і вдихав у них життя, все з дозволу Бога, Всемогутнього. Крім того, Свята Книга розповідає й історію так званої Таємної вечері.

Коран описує Ісуса як шануємого в цьому і майбутньому світах і наближчого до Бога (3:45) і з числа праведників (6:85). Він також описується як посланець Аллага, Його Слово, яке Він послав Мар'ям (Марії), і дух від Нього (4:171), і людина, підтримана Святим Духом (2:253).

Класичні коментатори інтерпретували значення "Святого Духа" або як подих Бога, або як Ангела Гавриїла.

Діва Марія

8 грудня відзначалося свято Непорочного Зачаття, одне з обов'язкових у католицькій церкві. Пам'ятаю, що в пору студентства в університеті Маркетт я завжди любив 8 грудня, оскільки день цей був вихідним. Я довгий час був упевнений, що цього дня відзначають зачаття Ісуса Христа, і був украй здивований, дізнавшись, що насправді в цей день святкують зачаття Пресвятої Діви Марії.

Знову ж таки, хоч я офіційно і не відзначаю цей день, він, як і раніше, зігріває моє серце, бо нагадує про Діву Марію, яка займає почесне місце в мусульманській вірі. У Корані можна знайти і саму історію народження Марії:

«Жінка з роду 'Імрана сказала:« Господи! Воістину, я дала обітницю [пожертвувати Тобі дитя], яке в утробі моїй, звільненим [від усяких інших турбот, окрім покори Тобі].Так прийми ж від мене, бо, воістину, Ти - Чуючий, Знаючий ». «Коли вона вирішилася від тягаря, то сказала:« Господи! Я вирішилася дівчинкою .- Але Аллагу краще [було] знати, ким вона вирішилася, адже хлопчик не те, що дівчинка .- Я назвала її Мар'ям. Я довіряю її та її нащадків під Твій захист від сатани проклятого ». (Мар'ям: 35 і 36)

Свята Діва - єдина жінка, чиїм ім'ям названа сура в Корані. Коран описує те, як вона пішла у відокремлене місце в храмі, де щиро поклонялася Богові:

«Згадай в Писанні Мар'ям. Ось вона пішла від своїх рідних і від людей і пішла в східну частину Храму. Вона сховалася за завісою від них ». (Мар'ям: 16 і 17)

Саме там Архангел Гавриїл з'явився до неї, щоб передати благу звістку про народження сина, Ісуса:

«Ми ж послали до неї Нашого Духа, і він постав перед нею в образі прекрасно складеної людини. Вона сказала: «Я вдаюся до Милостивого, щоб Він захистив мене від тебе, якщо тільки ти богобоязливий». Він сказав: «Воістину, я посланий твоїм Господом, щоб дарувати тобі чистого хлопчика». (Мар'ям: 17-19)

Крім того, Бог виділяє Діву Марію як ідеальний приклад віри:

«Для тих, хто увірував, привів Аллаг як повчальний приклад Мар'ям (Марію), дочку Імрана, яка зберегла цнотливість, і Ми вдихнули в нього (у виріз на її одязі) за допомогою Нашого духу. Вона повірила в Слова свого Господа і Його Писання і була однією з покірних ». (Ат-Тахрім: 11 і 12)

Справді дивно, що така видатна особистість в одній релігійній традиції користується настільки великою пошаною в іншій вірі. Однак, подібне відбувається з Ісламом весь час, оскільки він є безпосереднім продовженням пророчого послання, що почалося з нашого батька Адама, і продовжене через його синів - Ноя, Авраама, Мойсея, Ісуса, і, нарешті, - Пророка Мухаммада (мир їм усім).

Дійсно, у нас, мусульман, може не бути в будинках святкових гірлянд, ошатно прикрашених ялинок, ми можемо працювати в нічну зміну на Різдво, блукати вулицями у пошуках хоч якогось місця, де можна поїсти.

Однак це не означає, що в наших серцях немає Ісуса і Марії. Навпаки, любов до них переповнює наші серця кожного дня.

У кожній з американських мечетей, на яку останнім часом було скоєно напад в якості своєрідної «помсти» за дії екстремістів, у ритуальних молитвах було чути аяти Корану, що прославляють праведність і чесноту Христа і його матері.

Просто тому, що ми не можемо прийняти Різдво як релігійне свято, не означає, що нам не важливий Ісус. Це зовсім не так.

Автор: Хешам Хассабалла - лікар і письменник з Чикаго. Він багато писав на позаштатній основі, публікуючись як в американських, так і в закордонних виданнях.

За матеріалами islamnews.ru

У Мецці прочани здійснили ряд релігійних обрядів, прагнучи наблизитися до Всевишнього. Скориставшись вільними після хаджу днями, кримські паломники здійснили ще мале паломництво - умру.

Як кажуть паломники, передати почуття після хаджу словами нелегко. Тепер дивовижна Медина й історична Мекка залишилися у спогадах. Головне - зберегти досягнуту духовну чистоту.

«Ми раді зустрічі з родиною. Але хочеться ще раз потрапити туди. Бажаю кожному мусульманину, якщо у нього є можливість, з'їздити в хадж. Я думаю, вони будуть дуже задоволені», - ділиться враженнями Аджи Русвет Якубов.

До наступного хаджу залишилося менше року. Але паломники вже живуть надією ще раз побувати у священних місцях.

За матеріалами crimeantatars.org

За матеріалами «Іслам.ру»

Посилання на тему:

Що святкуємо?

16. Пом'яни у Писанні Мар’ям (Марію). Ось вона пішла від своєї родини на схід.

Історія Мар’ям розглядається тут таким чином: це особиста сторона життя людей, відданих Аллахові, їхні стосунки з родинами й оточуючими.

Під сходом, можливо, мається на увазі східна частина Храму. Вона пішла від свого народу й людей взагалі для здійснення молитов і прославляння Господа. Ангел постав перед нею у вигляді людини, коли вона перебувала у стані чистоти. Вона думала, що це була людина, злякалася і благала його не порушувати її усамітнення.

17. і укрилася від них за завісою. Ми ж послали до неї Нашого Духа (Джібріла), і він постав перед нею у вигляді прекрасно складеної людини.

18. Вона сказала: «Я благаю Милостивого, щоб Він захистив мене від тебе, якщо тільки ти богобоязливий».

19. Він сказав: «Воістину, я посланий твоїм Господом, щоб дарувати тобі чистого хлопчика».

За велінням Аллаха вона повинна була стати матір'ю пророка Іси, і тепер прийшов час оголосити їй про це.

20. Вона сказала: «Як у мене може бути хлопчик, якщо мене не торкався чоловік і я не була блудницею?»

21. Він сказав: «Ось так! Господь твій сказав: “Це для Мене легко. Ми зробимо його знаменням для людей і милістю від Нас. Ця справа вже вирішена!”»

Місія Іси проявлена двома способами: 1) він повинен був стати знаменням для людей, його чудесне народження і чудесне життя повинні були повернути їх до Аллаха; 2) його місія була подібна до місії всіх пророків Аллаха, але тут акцент робиться на тому, що сини Ісраіла (Ізраїлю), до яких був посланий Іса, були озлобленим народом, і для них його послання було воістину благою звісткою про милість Божу.

Тому що якщо Аллах бажає щось створити, Він говорить: «Будь» - і воно з'являється. Немає ніякого проміжку між Його задумом і втіленням цього задуму, якщо тільки це відповідає Його задуму. Час - лише відображення нашої свідомості у цьому відносному світі.

22. Вона понесла його (завагітніла) і вирушила з ним у віддалене місце.

Благовіщення і непорочне зачаття відбулися, як ми можемо припустити, у Назареті (у Галілеї), приблизно за 100 км на північ від Єрусалима. Народження було у Віфлеємі, приблизно за 10 км на південь від Єрусалима. Це було віддалене місце не лише через відстань у 115 км, але й тому, що в самому Віфлеємі пологи проходили у безлюдному місці, під пальмовим деревом, звідки згодом, можливо, дитина була перенесена у ясла, у хлів.

23. Родові перейми привели її до стовбура фінікової пальми, і вона сказала: «Краще б я вмерла до цього і була назавжди забутою!»

Вона була всього лише людиною і страждала від родових мук, і нікого не було поруч, щоб допомогти їй. Обставини були досить незвичайними, і їй довелося піти від своєї родини.

24. Тоді він (голос) ввізвав до неї з-під пальми: «Не засмучуйся! Господь твій створив під тобою струмок.

25. Потряси на себе стовбур пальми, і на тебе попадають свіжі фініки.

Божественне провидіння подбало про те, щоб їй не довелося страждати від спраги або голоду. У струмку вона також змогла зробити обмивання.

26. Їж, пий і прохолоди очі! Якщо ж побачиш кого-небудь із людей, то скажи: “Я дала Милостивому обітницю зберігати мовчання й не стану сьогодні розмовляти з людьми”».

— ідіома, що означає «утішся і зрадій». Однак не слід забувати й пряме значення цих слів. Мар’ям потрібно було прохолодити очі, можливо, повні сліз, свіжою водою зі струмка, і втішитися думкою, що у неї мала народитися така чудова дитина. Вона повинна була також озирнутися навколо і, якби хтось підійшов до неї, не вступати з ним у розмови. Вона дала особливу обітницю і не могла ні з ким розмовляти. Дослівно «прохолоди очі».

Вона не повинна була розмовляти ні з чоловіком, ні з жінкою, тому що дала обітницю Аллахові. «Піст» тут не означає відмову від їжі й пиття; їй тільки що було велено поїсти фініків і попити води зі струмка. «Піст» тут означає відмову від звичайної домашньої їжі й від людського спілкування.

27. Вона прийшла до своїх рідних, несучи його. Вони сказали: «О Мар’ям (Маріє)! На тобі тяжка (або нечувана, або дивна) провина.

Здивування людей не знало меж. У будь-якому разі вони були готові подумати про неї найгірше, оскільки вона зникла з дому на якийсь час, а тепер повернулася з новонародженим дитям на руках! Як вона знеславила дім Харуна, глави роду священиків! Ми можемо припустити, що ця сцена відбулася у Храмі Єрусалима або у Назареті.

28. О сестро Харуна (Аарона)! Твій батько не був негідним чоловіком, і мати твоя не була блудницею».

Харун [Аарон], брат Муси [Мойсея], був першим у роді священиків ізраїльтян. Марія і її двоюрідна сестра Єлизавета (мати Іоанна) походили з родини священика і були, таким чином, «сестрами Харуна» або ж «дочками Імрана» (який був батьком Харуна). Марії нагадують про її високе походження і моральні принципи її батька й матері. «Як, - сказали вони, - вона опустилася й знеславила ім'я своїх предків!»

29. Вона показала на нього, і вони сказали: «Як ми можемо говорити з дитям у колисці?»

Що залишалося робити Мар’ям? Як вона могла пояснити їм? Стали б вони у такому стані слухати її пояснення? Все, що вона могла зробити, це вказати на дитя, яке не було звичайною дитиною. І дитина прийшла їй на допомогу! Чудесним чином хлопчик заговорив, захищаючи свою матір, і проповідуючи людям, які забули Бога.

30. Він сказав: «Воістину, я — раб Аллаха. Він дарував мені Писання і зробив мене пророком. 

31. Він зробив мене благословенним, де б я не був, і заповів мені робити молитву і роздавати закят, поки я буду живий.

Між Ісою і Йахья (Іоанном) є як спільне, так і відмінне. Наприклад, Іса із самого початку повідомляє, що він раб Аллаха, у такий спосіб заперечуючи помилкові твердження про те, що він є сином Всевишнього або Самим Всевишнім. Велич Йахьї описана в аятах 12-13 цієї ж сури словами, які не можна віднести до Іси; але його опис в аятах 14-15 майже повторює слова, якими тут описаний Іса (аяти 32-33). Поклоніння у молитві і милостиня, опис Христа найкращими словами, і благочестя, чистота й відданість Іоанна - гідний опис пророків Аллаха.

32. Він зробив мене шанобливим до моєї матері і не зробив мене гордовитим і нещасним.

Надмірна жорстокість не лише несправедлива і згубна для тих, проти кого вона спрямована, але, можливо, навіть більш пагубна для того, хто робить її, тому що його душа збивається зі шляху, стає неприкаяною, нещасною і приреченою на загибель - такий стан грішників, що знаходяться у пеклі.

33. Мир мені у той день, коли я народився, у той день, коли я помру, і в той день, коли я воскресну до життя».

34. Такий Іса (Ісус), син Мар’ям (Марії)! Слово Істини, про яке вони сперечаються.

Суперечки про природу Ісуса Христа були не лише марними, а й також нескінченними і запеклими.

35. Не личить Аллахові мати сина. Пречистий Він! Коли Він приймає рішення, то варто Йому сказати: «Будь!» - як це збувається.

Народження сина - це фізичний акт, властивий людям. Всевишній Аллах вільний від будь-яких потреб, і принизливо приписувати Йому подібні діяння; це є не що інше, як пережитки язичництва і антропоморфних матеріалістичних забобонів.

36. Іса сказав: «Воістину, Аллах - мій Господь і ваш Господь. Поклоняйтеся ж Йому. Це і є прямий шлях».

На відміну від перекручених забобонів, які криються у всілякій метафізичній казуїстиці, що намагається довести наявність трьох в одному і одного у трьох, у Корані немає подібних перекручувань істини - «кривди» (див. аят 18:1). Вчення Христа було простим, як і його життя.

За матеріалами islamRF.ru (першоджерело - газета «Медина аль-Іслам», №89)

Посилання на тему:

Новини

Президент Ірану привітав християн з Новим роком і Різдвом

Мусульмани і християни Пакистану збережуть міжконфесійний мир

Учасники акції насильства проти християн у Пакистані підривають імідж Ісламу, - генсек ОІК

Папа Римський Бенедикт XVI наголосив на важливості діалогу між християнами, іудеями та мусульманами

Статті

Любов до Ісуса може об’єднати християн і мусульман

Спільне між нами і вами. Лист-заклик до християнських релігійних лідерів світу

«Давайте поговоримо». Послання ісламських духовних лідерів Папі Римському

Думки експертів: чи можливий діалог між ісламом і християнством?

Отже, серединність виступає як всеосяжний принцип догматики, культу, моральних цінностей, етики, взаємовідносин та цивілізаційної взаємодії. Така всеосяжна серединність, що відповідає природі, визначеній Богом для людини, починається з її релігійних переконань, бо Всевишній Аллах створив її у найчистішому, нічим не заплямованому благочесті, про що йдеться у достовірному священному хадисі[1]: «Воістину, Я створив рабів своїх благочестивими мусульманами, але спокусили їх біси, заборонивши їм те, що дозволив їм Я. Так само худоба породжує худобу цілу (тобто без недоліків). Чи помічаєте ви серед неї калік? (Тобто тільки потім вражає її вада і наздоганяє слабкість)». Але природа людини сама собою не дозволяє їй безпосередньо досягати пізнання добра і зла, і саме тому Аллах направляв до людей посланців, посилав їм Свої Писання і затвердив обряди, щоб виправлялася людська природа за Божим законом. Звідси й вислів Всевишнього «Світло у світі!» (Коран, 24:35), тобто Світло Божественного одкровення у світі природи. Знаменнями універсальності принципу серединності у створеному світі служать дві створені Аллахом Книги - Книга написана (тобто Коран) і Книга розгорнута (тобто весь Всесвіт): «А коли читаються їм Його знамення, вони зміцнюють у них віру і покладаються на Господа свого» (Коран, 8:2). Таким чином, Божественні знамення постають перед людиною у двох видах: ті, що послані через читання Книги Аллаха , і ті, що постають у Книзі Всесвіту, який виявляється для людини джерелом пізнання і науки: «Ми покажемо їм наші знамення країнами і в них самих, доки не стане їм зрозуміло, що це - Істина. Хіба не достатньо для твого Господа, що Він Свідок всьому?» (Коран, 41:53). Всесвіт також постає ще і як одне із джерел прояву чудової мудрості Аллаха, чудес Його могутності та прекрасного Творіння, чи мова йде про красу неба «Адже ми прикрасили небо найближче прикрасою зірок» (Коран, 37:6), чи землі «Сади, що виблискують» (Коран, 27:60), чи людини «І сформував вас і чудові дав вам форми» (Коран, 40:64), чи, нарешті, живої природи взагалі «Всілякі прекрасні пари» (Коран, 22:5).

Поміркуй про луги і поглянь
На сліди того, що створив Володар:
Очі, сріблясті зіниці яких
Кидають подібні до розплавленого золота погляди
Із хризолітових гілок, засвідчуючи,
Що в Аллаха немає співтоваришів.
Скажи лікарю, підхопленому рукою загибелі:
«О, зцілителю хвороб, хто згубив тебе?
Адже від недуги не помирає здоровий ...
То хто ж стрілою долі, о, здоровий, тебе вразив?»
І запитай черево бджіл: як медом сочиться воно?
А меду запитай: «Хто солодким зробив тебе?»
І якщо пальму побачиш з розколотою серцевиною,
Скажи: «О, пальмо, хто ядро твоє розколов?»
А повітря, що невидиме для ока, але відчувають його руки,
Запитай: «Хто потаємним зробив тебе?»

Істинно, все несе на собі знамення про те, що Він - Єдиний, і в цьому закладено ще один аспект значення Всесвіту для людини, так само як і знамення про абсолютне підпорядкування всього створеного світу Божій волі: «І Він підкорив те, що в небесах, і те, що на землі, - усе, що виходить від Нього» (Коран, 45:13). Між цим покірним світом, що вихваляє Благословенного і Всевишнього Аллаха та богомільним мусульманином існує й духовний зв'язок, за словами Аллаха: «Даудові Ми дарували від нас перевагу: «О гори, прославляйте разом з ним» (Коран, 34:10). Тобто весь створений світ закликається до того, щоб його вихваляння Творця зливалося з вихвалянням Дауда, який уособлює людей. Ось чому, коли Пророкові, який проголошував п'ятничну проповідь з пальмового пня, зробили мінбар із дерева, і він перейшов на нього, то почув, як пень зітхнув подібно до верблюдиці, яка втратила своє дитинча. І, як сказав поет ал-Баді: «Пень засмутився і застогнав»:

Навіть леви у хащах своїх замовкають,
Зустрівши того, хто сильний Аллаха Посланником.

І тому імам Алі (нехай буде милостивий до нього Аллах!) говорить: «Якщо вмирає богомільний мусульманин, плачуть за ним у двох місцях - на небі й на землі. Місце його на небі, там, куди підноситься його добра справа. Місце ж його на землі - це місце його колінопреклоніння і молитви, бо воно втратило того, хто поминає та вихваляє Аллаха». Отже, очевидні багатосторонні зв'язки людини з навколишнім середовищем: зв'язок пізнання ним цього світу та його освоєння, духовний зв'язок взаємної любові і, нарешті, зв'язок естетичний: «Для вас в них (у домашніх тварин) - краса, коли ви їх ведете на відпочинок і коли випускаєте» (Коран, 16:6). Таким чином, написана Книга і розгорнута Книга світобудови зумовлюють принцип природи серединності.

Другою сферою функціонування цього принципу виявляються культові обряди, в основі яких лежить нерозривна єдність зовнішнього і внутрішнього. Поклоніння поєднує зовнішній фізичний рух (колінопреклоніння і простягання ниць) - і внутрішньо духовний рух серця, наповненого смиренням та розумінням величі Всевишнього Аллаха. Але серединність як раз і є нерозривністю зовнішнього та внутрішнього, про що добре говорить імам Хатім ал-Асам: «Я роблю передмолитовне обмивання (вуду), повторюючи його сім разів, потім спокійно і стримано йду до місця молитви, благоговійно звеличую Аллаха, читаю Коран, зі смиренням здійснюю уклін і трепетно простягаюсь ниць. У цьому полягає право зовнішнього». Потім, розкриваючи суть внутрішнього, він продовжує: «... і уявляю я Сад праворуч і Вогонь - ліворуч, перед собою - Каабу, за спиною - ангела смерті та охоплююче всього мене око Аллаха, що дивиться на гріхи мої. Потім, сповнений щирості, закінчую молитву таслімом, виголошую мир, не знаючи, чи буде прийнята моя молитва, чи відкинута».

Третя сфера прояву принципу серединності полягає в людській поведінці, у поєднанні в ній релігійного і земного начал, про що йдеться в хадисі Пророка: «Воістину, у Господа твого право на тебе, і в тіла твого право на тебе, і у близьких твоїх право на тебе. Тож віддавай кожному, хто має право по праву його». Людина - це розум, тіло і дух. Потрібно, щоб розум живився наукою, знанням і вихованням, дух - очищенням, тіло - здоров'ям і діяльністю, а внутрішній світ - піднесеним мистецтвом. І таким чином, серединність відповідає за задоволення всіх цих сторін. Наш Пророк втілював таку серединність у своїй поведінці: поклонявся Господу своєму, доки не розпухали його стопи, і разом з тим жартував і дозволяв жартувати з собою, не хотів втомлювати душу монотонністю обрядів. Коли він виявив, що Зайнаб прив'язала себе мотузкою до одного зі стовпів мечеті, то сказав їй: «Припиніть робити те, що вам важко: істинно, Аллах не втомить вас, якщо ви самі себе не втомите. Моліться по мірі ваших сил. Якщо один з вас ослабне, то нехай сідає». І тому він жартував і дозволяв жартувати з собою: змагався з Аїшею у ходьбі, і, коли одного разу вона обігнала його, а іншого разу - він її, сказав: «Цей раз за той». Сьогодні ж, якщо будь-хто із власників довгих борід почне бігати наввипередки зі своєю дружиною, це сприйматиметься, як приниження його чоловічої гідності і порушення правил поведінки. Пророк же поводив себе так, що поєднував у собі і суворість, і сердечне тепло: носив на руках дітей, возив на спині своїх онуків аль-Хасана і аль-Хусайна, примовляючи: «Гарний у вас верблюд, а ви гарні переметні мішки!» Або, наприклад, приходить до нього одного разу стара жінка, а він раптом каже їй жартома: «Не увійде до Райського Саду жодна стара». Та відвертається і плаче. Він же насправді хоче, аби вона увійшла туди молодою, а тому каже: «Читайте, якщо побажаєте, слова Всевишнього: «Адже ми створили їх творінням і зробили їх незайманими, люблячими чоловіка, однолітками - для тих, хто стоїть праворуч» (Коран, 56:35-38).

А ось інший приклад: приходить він якось до славнозвісного сподвижника Азхара, кладе йому руку на спину зі словами: «Гей, люди! Хто купить цього раба?» - На що той запитує: «То виходить, ти думаєш, що я не користуюся попитом, о, Посланнику Аллаха?» - І чує у відповідь: «Ти - в Аллаха». «Значить, користуюся попитом», - радісно вигукує сподвижник. Таким же чином він дозволив Аїші бачити абіссінців, коли вони демонстрували йому своє мистецтво і свій танець у мечеті. Подібні приклади ілюструють досягнення рівноваги, тобто серединності, між правом душі, правом внутрішнього світу, правом духу і правом розуму.

Або ось ще один хадис, що оповідає про те, як до Пророка одного разу прийшов Ханзала і сказав: «О Посланнику Аллаха, ми будемо з вами, бо згадали ми про Сад та Вогонь так, що начебто побачили їх на власні очі. І якщо ми вирушимо і займемося дружинами та маєтком, то забудемо про це», - на що була відповідь: «Якщо ви залишитеся в тому ж становищі, у якому перебуваєте в мене, то ангели будуть вітатися з вами за руку на вулицях, але година за годиною». І тому, коли бували в ансарів весілля, заручини чи будь-яке свято, він казав: «Ансари - народ, якому подобаються розваги, Чи послали ви з нею кого-небудь, хто співає, зі словами: «До вас прийшли ми, до вас прийшли ми! Тож вітайте нас, а ми привітаємо вас! І якби не смагляве зернятко, ми не з'явилися б у вашій долині. І якби не коричнева пшениця, не були б огрядними ваші дівчата!» Такий же приклад наслідували і праведні халіфи. Так, Омар ібн аль-Хаттаб, виходячи з халіфської резиденції і прямуючи додому, бувало, читав нарозспів вірші. І одного разу хтось сказав: «Невже такий, як ти, о Повелителю правовірних, робить подібне?» - І почув у відповідь: «Коли ми звільняємося, робимо все те, що роблять люди». Він же говорив ще: «Серця тужать, як тужать і тіла, шукайте ж для них чудес мудрості». Абу-д-Дарда ж казав: «Воістину, я збираюся з силами, розважаючись, щоб сильним було моє серце для істини». Ось вона, та серединність, що об'єднує право Аллаха, право тіла, право душі, право духу і право внутрішнього світу.

Четверта сфера прояву серединності - це Ісламський заклик до Аллаха, що випливає з двох начал: пристосовність фетви до конкретної обстановки і блага звістка у проповіді. Обидва начала сформульовані у вислові того, на кому нехай будуть благословення Аллаха і мир, коли він направив Муаза ібн Джабаля та Абу Мусу як своїх намісників до Ємену: «Полегшуйте, а не ускладнюйте, несіть благу звістку, а не відвертайте». І додав: «Воістину, Аллах не посилав мене тим, хто обмежує і обмеженим, але вчителем, що полегшує, щоб полегшувати фетвою». Ось чому імам фікха, хадиса і тафсира (тобто тлумачення Священного Корану) Суфйан ас-Саурі, характеризуючи свою науку, підкреслював: «Воістину, фікх є звільнення від кайданів, а в суворості кожен здатен досягти успіху». І місія Пророка якраз полягала в тому, що він прийшов скинути з цієї умми ланцюги і кайдани, що були на ній. Він прийшов полегшити фетвою, щоб людина залишалася в рамках релігійної законності. І тому, якщо в нашому доробку відомі суворості Ібн Умара, то в ньому ж відомі і послаблення Ібн Аббаса. Ібн Умар (нехай буде задоволений ним Аллах) стояв у натовпі біля чорного каменю, поки не починали кровоточити його стопи, а Ібн Аббас стояв далеко і казав: «Не мучить, і не мучимо». Ібн Умар не любив брати на руки маленьких дітей через страх забруднитися їх фекаліями, а Ібн Аббас притискав їх до самого серця і казав, що вони запашні трави, аромат яких ми вдихаємо.

Пристосовність фетви і благої вісті у проповіді - в тому, щоб відбивалося в них Боже милосердя, що охоплює весь створений світ: правовірного послідовника, який смиренно прийняв Іслам, бунтарного противника, мовчазну тварину, зелену рослину, безсловесну скам'янілість - усіх їх охоплює Боже милосердя. І тому той, на кому нехай будуть молитва і мир, згідно хадиса, приводив дітей до мечеті, і якщо чув плач дитини, скорочував свою молитву й читання Корану зі словами: «Воістину, я починаю молитву, бажаючи віддатися їй надовго, але чую плач дитини і скорочую її, побоюючись, що мати дитини буде переживати». А одного разу, коли він на молитві схилився додолу і йому на спину раптом сів один з онуків, він залишався в цьому положенні так довго, що декому здалося, що з ним щось трапилося. Закінчивши молитву, він повернувся до своїх сподвижників і сказав: «Так, мене осідлав мій онучок, а мені не захотілося його квапити». Або інший випадок, коли прийшовши до нього аль-Акра Хабіс побачив, як він цілує одного зі своїх онуків. «О, Посланцю Аллаха, невже Ви цілуєте своїх дітей? - Здивувався він. - У мене десять хлопчиків, і нікого з них я не цілував», - на що почув у відповідь: «Невже мені здається, що Аллах вирвав з твого серця милосердя? Хто не милує, не буде помилуваний. Лише злощасного полишає милосердя».

Отже, серединність у заклику означає можливість використання фетви і благої звістки у проповіді.

П'ята сфера реалізації принципу серединності пов'язана з питанням оновлення та іджтихадом[2]. Вона базується на двох стовпах - нерозривність з витоками і контакт із сучасністю. Що стосується прихильності до витоків, то ми беремо звідси авторитетність Священного закону, що спирається на незмінні та великі цілі, як то: охорона релігії, душі, розуму, майна, честі; дотримання законодавчих положень шаріату і його норм, наріжних зобов'язань і моральних цінностей. Однак шаріат охоплює відмінні один від одного часи й епохи за допомогою інструменту Іджтихад та оновлення, що виявляється, з одного боку, в незмінності найвищих цілей і законодавчих норм, а з іншого - у гнучкості засобів і механізмів їх досягнення. І наші факіхи, осягнувши цю істину і виходячи з принципу серединності, підкреслювали, що фетва змінюється разом із часом, місцем, обставинами, результатом і намірами. Саме на такому ґрунті, наприклад, учні Абу Ханіфи Мухаммад ібн аль-Хасан та Абу Йусуф вступили в суперечку з учителем з приводу третьої частини його вчення, заявивши: «Якби наш імам побачив те, що побачили ми, то змінив би свою точку зору », керуючись змінами у повсякденному поточному житті.

Або візьмемо імама аш-Шафії, що слідував двом не зовсім однаковим мазхабам, одному - в Іраку, а іншому - в Єгипті. Його мазхаб в Іраку - мазхаб старовинний, а мазхаб у Єгипті - мазхаб новий, заснований на тому іджтихаді, який він вводив з усе новими подіями у своєму житті, пов'язаними із суспільним розвитком, його ускладненням, суперечностями і конфліктами. Доречно згадати і про Мухаммада ібн Зайду аль-Кайравані - одного з провідних представників мазхаба імама Маліка в Андалусії. Він жив у місті Кайруан і взяв собі сторожового пса. Йому сказали, що імам Домівки хіджри[3] Малік ібн Анас забороняє брати в будинок собаку. Знайшовши в хадисах Пророка, що той, хто завів собаку інакше, як для полювання, охорони стада або посівів, втрачатиме з винагороди за свої справи щодня по карату[4], він, однак, заявив:: «Їй-богу, якби Малік дожив до нашого часу, то завів би лютого лева». Справа в тому, що Малік жив у Медині, де всюди панувала безпека, а він жив у місті, наповненому розбійниками та грабіжниками, і відкоригував фетву відповідно до часу і місця.

Отже, питання Іджтихаду та оновлення завжди пов'язані з незмінною потребою у всеосяжній взаємодії з сучасними проблемами за умови збереження незмінності загальних цілей і прояву практичної гнучкості в засобах і механізмах їхнього досягнення.

Шоста сфера реалізації принципу серединності пов'язана з нормами шаріату. Серединність відносно них полягає у зростанні значення основ фікха при пом'якшенні положень його різних богословсько-юридичних напрямів. Нам слід надавати більшого значення першочерговим проблемам і менше - проблемам другорядним, оскільки серйозність значення основних принципів відображена у висловлюванні Всевишнього: «... І ті, хто шанує обрядові знамення Аллаха, виходять від богобоязливості своїх сердець» (Коран, 22:32). Це передбачає, що той, хто приймає на себе рішення з питань норм, має бути гідним цього. Але, на жаль, ми живемо сьогодні, в нашу епоху, як неопірені й легковажні молодики, які не почерпнули знання з його джерел, а також від тих, хто твердий у знанні. Прочитали аят-другий або хадис і ось вже загордилися, звинувачуючи умму в невірстві, помилках, вадах, тавруючи незгодних з ними як відступників, виносячи рішення, що призводять до смути, безплідних теревень і потрясінь у найвідповідальніших справах і найвищих інтересах умми. І це одна з великих смут, яким повинні протистояти люди науки і можновладці, аби перешкодити безглуздим висловлюванням, аби міркування виносили ті, хто твердий у них. Як сказав Всевишній Аллах: «А коли до них приходить якась справа, безпечна або небезпечна, вони лише голосять про неї. Але якби вони повернули її Посланникові і тим, хто має владу серед них, тоді дізналися би про неї ті, котрі намагаються проникнути в її середину» (Коран, 4:83).

Є люди, що мають досвід у дослідженні джерел, тож запитайте у людей розуміння (тобто знавців Корану і коранічних наук) або ж у знавців. Навіть імам Малік (нехай буде милостивий до нього Аллах!), при всій своїй науковій величі, вченості й авторитетності, коли вів мову про будь-яку річ, то застерігав: «Те, що ми думаємо, є тільки припущенням, і ми зовсім не впевнені». Саме такий підхід відповідає належному ставленню до шаріатських норм, даних Аллахом, у справі винесення рішень. Бувало, імама Аміра ібн Шарахіла аш-Шабі, який загальновизнано був одним із носіїв глибоких знань в Іраку, питали про щось, а він раптом відповів: «Не знаю» На закиди: «Не соромно тобі — факіху й імаму людей Іраку - казати: «Не знаю» - він ставив у приклад ангелів, які не посоромилися зізнатися Аллахові: «Хвала Тобі! Ми знаємо тільки те, чого Ти нас навчив» (Коран, 2:32). У схожих ситуаціях Ібн Мас'уд казав: «Воістину, один серед вас виносить рішення, а якби з цього приводу запитали халіфа Умара, то він зібрав би для цього всіх, хто бився при Бадрі. Найсміливіший із людей у винесенні рішення - найсміливіший і на шляху до Вогню».

І ми бачимо, що ідеальний спосіб вирішення сучасних проблем умми - в колективному іджтихаді, який об'єднає факіхів шаріату та сучасних фахівців, оскільки факіхи знають тексти і їх завдання, а фахівці знайомі з реальністю, її питаннями та викликами. Адже шаріатська норма виводиться зі знання текстів і знання реальності, і найбільше до правильного рішення проблем наближена колективна свідома творчість.

Сьома сфера серединності пов'язана з принципом спонукання до схвалюваного й утримання від засуджуваного. Насадження схвалюваного розглядається в якості спільного благодійного завдання мусульманської Умми, проте нам слід звертати увагу на результат і наслідки, що виникають з конкретних рішень такого завдання у конкретних умовах. Не на всі засуджуване, що можна побачити, ми оголюємо меч, але лише після того, як вдивимося у ті наслідки, які з нього випливають, і якщо поганого більше, то осуд не дозволяється, якщо ж корисне переважає, то осуд вітається. Це добре відомо мислителям, філософам і можновладцям, які більше за інших стикаються з необхідністю оцінювати ступінь шкоди чи користі. Як приклад вибору на користь того чи іншого судження можна навести історію з імамом Ібн Таймійєю (нехай буде милостивий до нього Аллах). Розповідають, що під час монгольської навали на країни Ісламу він одного разу проходив разом з одним зі своїх колег повз людей, які п'ють вино. Його товариш хотів заборонити їм це, але Шейх аль-Іслам сказав йому: «Кинь їх!» (Тобто залиш їх у невіданні). Аллах дійсно заборонив вино, тому що воно перешкоджає молитві і поминанню Аллаха. Але тим людям вино перешкоджало боротися з мусульманами. Неминуче повинна була статися одна з двох мерзенних речей: або пиття вина, а це гріх, існуючий самостійно, не торкаючись інших; або припинення пиття вина і вбивство мусульман, замах на їх честь і кров...

Пророк, коли хотів поставити будівлю Кааби на фундаменті, закладеному Ібрагімом, то виявив, що люди знову повернулися до багатобожжя і неосвіченості, і що їх душі не виносять подібного. Тоді він полишив цю справу і сказав Аїші: «Якби твоє плем'я не відновило своєї прихильності до незнання, я зніс би Каабу і поставив би її на підставах, закладених Ібрахімом». Пряму вказівку на мудрість виваженості дає Священний Коран: «Не паплюжте тих, до кого вони звертаються крім Аллаха, інакше вони стануть паплюжити Аллаха через ворожнечу, без будь-якого знання» (Коран, 6:108). Хоча лаяти ідолів і допустимо, Коран забороняє це для ситуацій, коли існує небезпека виникнення чогось набагато серйознішого і небезпечнішого, а саме: лайка в бік Всевишнього Аллаха.

З приводу принципу спонукання до схвалюваного і утримання від засуджуваного, корисно згадати наступні слова імама Суфйана ас-Саурі: «Наказувати схвалюване і забороняти засуджуване припустимо лише для того, у кого є три риси: якщо він обізнаний і в тому, що велить і в тому, що забороняє; справедливий у тому, що велить і в тому, що забороняє; м'який у тому, що велить і в тому, що забороняє». Залишилося два останні пункти.

Передостанній пункт стосується принципу серединності цивілізаційної взаємодії. Ми - умма, що живе всередині глобального села, де зникли перепони часу і місця. І ми жодним чином не можемо замкнутися всередині самих себе або відгородитися від інших своєю самобутністю. Ми взаємно обмінюємося перевагами і дотримуємося інтересів, що вимагають від мусульманської умми зведення мостів. І серединність у зв'язку з цим зводиться до двох її складових: до позитивної взаємодії без розчинення і до цивілізаційної самобутності без замкнутості.

Тобто мудрість - це шуканий шлях правовірного, незалежно від того, з чого і як він починався. Цивілізації поділяються за своїми цінностями. І ми шукаємо корисну мудрість так само, як її шукали мусульмани на початку ери Ісламу. Вони взяли від цивілізацій Персії та Риму поштове повідомлення, організацію в'язниць, установи бюрократичного апарату, планування міст. Європейській цивілізації мусульмани запропонували науки і спадщину Андалусії, так що відбулася позитивна взаємодія між сторонами, що приймають і дають. Наша умма, що живе в людському суспільстві, де ми обговорюємо справжнє гуманне партнерство, спирається, перш за все, на гуманістичне братство, на людську гідність, на справедливий обмін благами, на справедливість і істину. І як сказав імам Алі, коли призначив Маліка ібн аль-Аштара намісником Єгипту: «Є два види людей: або твій брат в Ісламі, або подібний до нього - брат твій по людству. Вони допускають прорахунки, їх долають недоліки, вони роблять як навмисні, так і випадкові помилки. Тож зроби їм своїм прощенням і великодушністю те, чого ти хотів би, щоб Аллах зробив тобі своїм прощенням і великодушністю. Адже ти над ними і розпоряджаєшся своїм словом. Тож будь вірним, і нехай Аллах зробить вірними тобі тих, хто тобі підвладний». Таким є правило цивілізаційної взаємодії: ми дотримуємося користі та загальних інтересів заради збереження миру і міжнародної безпеки під покровом ваг, на яких не зіпсується цінність справедливості, як сказав Всевишній Аллах.

І останній пункт, яким я завершу цю статтю. Ми потребуємо серединності для правильного розуміння природи розбіжностей. Ми віримо, що Аллах об'єднав умму на основі Писання, на зразковій Сунні Пророка, на єдності кибли, на єдності долі і загальної Божої відплати. Але за своїм милосердям Аллах зробив так, що відносно другорядних питань шаріату з'явилися розбіжності, що частково пов'язане з тим, що Коран був посланий «мовою арабською, ясною» (Коран, 26:195), якою було висловлено загальне і часткове, прямий сенс і алегоричний, абсолютне і відносне. І не всі ті ознаки Священного Писання були послані однозначними: «у ньому є аяти, розташовані в порядку (тобто ясно викладені), які - матір Книги; та інші - схожі за змістом (тобто алегорично)» (Коран, 3:7). Подібні за змістом аяти виявляють в собі при їх тлумаченні більше, ніж один сенс. А це означає, що єдність, до якої ми закликаємо нашу Умму може бути лише єдністю принципів, прагнень, загальних понять, інтересів і стратегічних завдань. Звідси можлива розбіжність в інших, відносно другорядних питаннях, не повинна вести до взаємного відчуження, розриву, зречення, ворожнечі, але вимагає прояву доброти і поблажливості. Більше того, розбіжності в другорядних питаннях - милосердя, багатство і скарб. Ось чому імам аль-Касім ібн Мухаммад - один із семи факіхів Медини - сказав: «Не тішить мене, що сподвижники Посланника Аллаха погоджуються, бо якщо вони погодилися, то справи погані і складні. Але вони розходяться, і їхня розбіжність - милосердя».

Учнем імама Маліка (нехай буде милостивий до нього Аллах) був аш-Шафії, і у нього були розбіжності зі своїм учителем, які лягли в основу його книги під назвою «Розбіжності Маліка і аш-Шафії». Проте вона не стала приводом для втрати ним своєї прихильності, поваги й приязні до свого шейха. «Якщо мова зайде про вчених, - казав він, - то Малік - зірка, Малік - доказ Аллаха у його творінь, нема під твердю небесною нічого вірнішого від книги Маліка». А Малік, піклуючись про свого учня, говорив йому: «О Шафії, бачу, що Аллах пролив на тебе світло науки, тож не гаси його темрявою непокори».

Коли ж аш-Шафії, залишаючи Медину, їхав у Багдад, у нього вже був свій учень - Ахмад ібн Ханбал, і той теж суперечив своєму шейхові в деяких питаннях. Але погляньте на їх етику незгоди, що настільки відсутня у нас серед людей науки: імам Ахмад, незважаючи на свої розбіжності з аш-Шафії, сказав своєму синові Абдаллаху: «Їй-богу, сину мій, не проходило жодної ночі за останні тридцять років, щоб я не молився за аш-Шафії». Той запитав: «Хто такий цей аш-Шафії, батьку? Я чув, як ти часто молишся за нього». «О, мій сину, - відповів імам Ахмад, - аш-Шафії був як сонце для світу і як здоров'я для людей, але чи є у того чи іншого зміна або заміна?»

Той, чиїм імамом буде наука аш-Шафії,
Простори його на пасовищі науки широкі.

Коли аш-Шафії виїжджав з Іраку до Єгипту, він сказав іншому своєму учневі шейху Мухаммаду: «Я покинув Багдад і не залишив там нікого більш благочестивого, вченого і святішого за Ахмада ібн Ханбала ... тебе відвідує Ахмад, - додав він потім, - і ти відвідуєш його», - на що Мухаммад відповів: «Благородна гостинність не полишає його житла, якщо він надав мені честь своїм відвідуванням, то таку ж честь він виявив до мене, давши й мені побувати у нього. В обох випадках честь належить йому».

Ісам Ахмад АЛЬ-БАШИР, міністр вакуфів та ісламської орієнтації Республіки Судан, доктор, професор

Матеріал опублікований у журналі «Мінарет», № 1-2 (23-24), 2010.

Посилання на тему:

Новини

Релігійна влада країн Магриба проти крайнощів у виданні фатв

Статті

Весь світ, як мечеть. Ісламська геополітика від Імама Шафії до Тарика Рамадана

Ідея «Аль-Васатийі»: Правда і вимисли

Ознаки псевдоісламського екстремізму

Та благословить Аллах і вітає пророка Мухаммада, якого Він послав як милість до усіх світів, як приклад високої вдачі, як Свого Посланника, покликаного вказати людям прямий шлях.

Дорогі брати і сестри, хочу привітати вас зі святом Ід Аль-Фітр. Рамадан закінчився, і тепер ми можемо оглянутися і подивитися наскільки плідним був для нас цей місяць, скільки часу ми провели у поклонінні нашому Творцеві, як багато зробили молитов, чи давали ми милостиню, чи волали до Бога про прощення. Рамадан уже закінчився, і наші серця сповнені надією, що Аллах прийняв наші старання. І ми просимо у Всевишнього продовжити наші життя до наступного Рамадану, щоб провести майбутній рік у поклонінні Йому, і благаємо Господа про прощення наших прогрішень і гріхів. Ми просимо Аллаха, щоб Він, по Своїй милості, змив із нас усі провини і щоб ми стали з тих людей, хто буде врятований від пекельного полум'я.

Ми проробили багато поклонінь, які послужили стимулом у відновленні наших духовних якостей і віддаленні нас від земних пристрастей і світу, у якому накопилося багато негативного. І це все звеличило наші помисли і наблизило нас до майбутнього і вічного світу, у якому, якщо на те буде воля Аллаха, ми будемо серед щасливих. О, Всевишній, зроби нас Твоїми рабами, чиє поклоніння Ти прийняв!

Якими прекрасними були миті, проведені у читанні Благословенного Корану! Голоси читців лунали з ранкової молитви і до закінчення таравіху. У різних куточках мечеті мусульмани і мусульманки присвячували свій час читанню Корану. Кожний із мусульман, що поклоняються, прославляють, вихваляють Аллаха, що тримають піст і моляться, намагався перевершити один одного у читанні Корану і його вивченні, ніби бажаючи втілити у життя наставляння Пророка (мир йому і благословення): «Коли б не збиралися люди в одному з домів Аллаха, де вони разом читають і вивчають Книгу Аллаха, обов'язково сходить на них спокій, і покриває їх милість, і оточують їх ангели і поминає їхній Аллах серед тих, хто перебуває перед Ним» (Муслім).

А якими прекрасними були нічні молитви і молитви таравіх, які збирали разом мусульман, мусульманок і їхніх дітей. Прославляючи Аллаха, поклоняючись і вихваляючи Всевишнього за безцінні даровані ним блага, вони щодня проводили у молитві по декілька годин! Місяць Рамадан об'єднав нас на спільних іфтарах. Збираючись разом за одним столом, за однією трапезою, ми стверджуємо нашу єдність і цілісність релігії Всевишнього - Ісламу.

Багато наших братів і сестер проводили іттікафи, нічні перебування у мечеті, під час яких раби Аллаха прославляють, вихваляють і просять про прощення, милість, звільнення від пекельних мук і молять ниспослати благодать на їхні родини і близьких. Це все відбувалося лише заради Господа світів. А якими прекрасними були останні 10 днів Священного місяця, проведені у колі братів і сестер по вірі гуртом у молитвах, поклонінні, благаннях, читанні Корану і здійсненні різних благих справ, при цьому ім'я Аллаха було завжди на наших вустах.

В наших душах дні Рамадану залишили незгладимий слід. Як же може бути інакше, адже саме в цей місяць час, проведений у поклонінні, збільшився у кілька разів? А як же може бути інакше, якщо наш норов покращився і про це свідчить поширення любові між братами-мусульманами, прощення один одного і роздача милостині бідним.

Ми намагалися все робити щонайкраще, не злословити, не обмовляти, не обманювати, намагалися не робити нічого, що віддаляло б нас від милості Бога. По закінченню Рамадану нам не залишається нічого більшого, крім як подякувати Всевишньому за те, що Він дав нам можливість робити благі діяння, за які Він винагороджує. Нам не залишається нічого більшого, крім як попросити в Аллаха, щоб Він зміцнив у нас нашу віру. І постараємося зберегти той рівень духовності, який ми набули в цей благословенний місяць. Мусульманинові не пристало лінуватися або скорочувати час, проведений у поклонінні. І продовження здійснення благих справ після Рамадану - це свердження їх у душі мусульманина, подібно плодам, які ми сіємо у Рамадан, а пожинаємо у Шавваль.

Після Рамадану ми дякуємо Аллахові за всі блага, які Він нам дає і просимо Його, щоб Він ствердив і зробив їх звичними для нас. І попросимо Всевишнього, щоб і по закінченню Рамадану ми не припиняли робити молитву, а особливо спільну, тому що вона допомагає мусульманинові не оступитися, не зійти із праведного шляху і не слідувати за ворогом Аллаха - шайтаном. І мусульмани повинні не забувати, що кращий друг той, який спонукає до схвалюваного і забороняє огудне - праведний мусульманин.

Брати і сестри мусульмани, після Рамадану упаси вас Господи перестати робити ті богоугодні справи, до яких звикли ваші серця і душі у ці дні. Давайте звернемося до Всевишнього Аллаха, щоб і після Рамадану він зміцнив нас у нашій вірі і прийняв усе те, що ми робили заради Нього. Попросимо Творця, щоб Він поклав всі наші діяння на ваги богоугодних справ, і змилостивився над нами всіма. У нас немає помічника у цьому і тому житті крім Одного, Єдиного, Милостивого і Милосердного!!! О, Великий Аллах, прославляємо Тебе, і говоримо, що немає Бога крім Тебе, каємося і просимо прощення!!!

Шейх Імад Абу-Рруб,

імам ІГКЦ мечеті м. Київа.

За матеріалами газети «Арраід»

Посилання на тему:

Дари Священного Рамадану

Невідома користь посту

Коли починається Рамадан?

Коли відчиняються ворота Раю

Ша'бан - місяць підготовки до Рамадану

Про займенник «Ми» стосовно Аллаха в Корані

Посилання на тему:

Богословське дослідження про піст

Коли відчиняються ворота Раю

Дари Священного Рамадану

Невідома користь посту

Коли починається Рамадан?

Спільне між нами і вами. Лист-заклик до християнських релігійних лідерів світу

«Давайте поговоримо». Послання ісламських духовних лідерів Папі Римському

Думки експертів: чи можливий діалог між ісламом і християнством?

- у місяць Рамадан ворота Раю відчинені, а ворота Пекла зачинені;
- тим, хто дотримується посту в місяць Рамадан з волі Господа, відпускаються всі попередні гріхи /11/;
- Всевишній особливо приймає благання тих, хто постить, поки вони не почнуть розговлятися;
- у цьому місяці є Ніч Могутності, «Ляйлятуль-кадр», коли поклоніння Творцю, як і будь-яке благодіяння перед Ним, значиме більше, ніж протягом тисячі місяців /12/.

Фундаментальні положення посту:

1. Намір (ніят), тобто наявність у серці бажання і рішучості постити, дотримуючись веління Господа. Місце розташування наміру - серце, а можна і вимовити наступні слова:
«Навайту ан асума савма фард міналь-фаджрі іляль-магрібі халісан ліл-ляхі та'аля»

«Я маю намір дотримуватися обов'язкового посту від сходу (зорі) до заходу сонця, роблячи це щиро заради Всевишнього». Ніят повинен бути «заданий» до зорі (можна зробити ніят після заходу сонця ввечері, напередодні дня посту). Пророк Мухаммад (хай благословить його Всевишній і вітає) казав: «Піст того, хто не визначить його [наміром] до зорі, є недійсним» /13/. Богослови трьох із чотирьох мазхабів говорять про те, що намір постити треба здійснювати щодня /14/. І тільки малікітські вчені допускають можливість того, що намір постити можна зробити один раз на початку місяця Рамадан /15/.

2. Утримання, що виражається у відмові від прийому їжі і пиття, статевих зносин у денний час доби - від моменту початку ранкової молитви до заходу.

Є також умови, за яких дотримання посту має канонічну обов'язковість: зрілість (за шаріатом), здоровий глузд /16/, фізична здатність постити.

Звільняються від посту жінки в період післяпологового очищення і під час менструації, а також хворі та подорожуючі /17/. У подальшому їм потрібно буде заповнити всі пропущені дні посту.

Випадки, що канонічно не порушують піст /18/

1. Проковтування їжі, води, статеві зносини - через безпам'ятство. Як тільки людина згадає про піст, вона зобов'язана припинити те, що чинить і продовжити піст /19/;
2. Мимовільний вихід сперми, наприклад полюції;
3. Підфарбовування очей сурмою або закрапування крапель в очі;
4. Кровопускання, здача крові на аналізи або як донорської /20/;
5. Чищення зубів місваком /21/ або зубною щіткою без використання пасти /22/;
6. Промивання носа і полоскання рота;
7. Прийняття душа, здійснення повного обмивання, а також плавання;
8. Мимовільне вдихання тютюнового диму /23/, пилу чи чогось іншого, в чому немає співучасті того, хто постить;
9. Лікування або видалення зуба без ковтання крові або ліків /24/;
10. Проковтування слизових виділень носоглотки;
11. Блювота в малому обсязі (мимовільна блювота і самостійне повернення частини блювотні маси назад в шлунок або навмисне викликання блювоти без заповнення нею ротової порожнини /25/);
12. Заковтування їжі, що залишилася між зубами, якщо в загальній масі це не дорівнює одній горошині;
13. Ін'єкція у м'яз, вену чи під шкіру, але тільки у випадку медичної необхідності /26/;
14. Вдихання пахощів, навіть навмисне;
15. Перевірка їжі на смак, без проковтування;
16. Використання мазей, йоду або зеленки для дезінфекції чи загоєння відкритої рани /27/.

Пророк Мухаммад (хай благословить його Аллах і вітає) про дотримання посту

(1) «Піст - це захист [від вчинення гріхів у житті тлінному і вогню Пекла - у вічному]. Якщо хтось із вас постить, то нехай не свариться, не кричить. А якщо його скривдять або вдарять, скаже: «Воістину, я дотримуюся посту» (зб. х. аль-Бухарі, Мусліма та ін.)

(2) «Присягаюся Тим, Хто має повну владу наді мною! Воістину, запах з рота того, хто постить кращий перед Всевишнім, ніж запах миску /28/» (зб. х. аль-Бухарі, Мусліма та ін.)

(3) «Коли починається місяць посту, розкриваються ворота Раю, закриваються ворота Пекла і накладаються кайдани [обмеження] на Сатану та його слуг» (хадис від Абу Хурайри; зб. х. аль-Бухарі і Мусліма).

(4) «Кожен день посту заради Господа віддаляє лице того, хто постить, від вогню Пекла на відстань, що дорівнює сімдесяти рокам шляху [піднімаючи вгору неймовірно високими райськими ступенями]» (хадис від Абу Са'їда; зб. х. аль-Бухарі, Мусліма, ат-Тірмізі, Ахмада та ін.)

(5) «Хто постить у місяць Рамадан з вірою у відплату і дотримуючись посту тільки заради Всевишнього, тому будуть відпущені попередні гріхи» (хадис від Абу Хурайри; наведено у всіх шести збірках достовірних хадисів).

(6) «Посланець Господа в останні десять ночей Рамадана часто молився, будив свою сім'ю для молитви, чинив багато добра» (хадис від 'Аїші; зб. х. аль-Бухарі і Мусліма).

(7) «Шукайте Ніч Могутності [вистоюючи нічні молитви і чинячи благо] у непарні дні останніх десяти днів місяця Рамадан» (хадис від 'Аїші; св. Х. Аль-Бухарі і Мусліма).

(8) 'Аїша запитала: «З яким благанням краще звертатися до Всевишнього у Ніч Могутності?» Пророк відповів: «Кажи: «Аллаахумма іннакя' афуввун, тухіббуль-'афва фа'фу'анні» (О Господи, Ти - Прощаючий, любиш прощати. Прости мене!) (хадис наведено в п'яти з шести збірок достовірних хадисів).

(9) «Якщо починається друга половина місяця Ша'бан /29/, то краще не постіть. [Це стосується тих, хто не постив у першу половину даного місяця]» (хадис від Абу Хурайри; зб. х. ат-Тірмізі).

(10) «Нехай ніхто із вас не постить за день або два до початку місяця Рамадан, крім тих, хто постив до того. Якщо людина постила, то може не перериватися [на ці один або два дні]» /30/.

(11) «Хто продовжує брехати і свідчити неправдиво в місяць посту, той даремно позбавляє себе їжі і пиття» /31/ (хадис від Абу Хурайри; зб. х. аль-Бухарі).

(12) «Хто з безпам'ятства почав пити або їсти, той завершує піст [у цей день]. Воістину, це Всевишній нагодував і напоїв його» /32/ (хадис від Абу Хурайри; зб. х. аль-Бухарі і Мусліма).

(13) «Хто читає нічну молитву /33/ в місяць Рамадан з вірою і очікуванням винагороди від Всевишнього, тому відпускаються всі раніше скоєні ним гріхи» (хадис від Абу Хурайри; зб. х. аль-Бухарі і Мусліма).

(14) «Хто постив весь місяць Рамадан, а потім [після закінчення дня свята] тримав піст шість днів /34/ у місяць Шавваль /35/, тому Всевишній визначив винагороду, що дорівнює винагороді за піст протягом століття» (хадис від Абу Айюба; зб. х. Мусліма і ат-Тірмізі).

(15) «Посланець Господа зробив обов'язковим для вас «закятуль-фітр» /36/. Даний податок дорівнює 1 са '/37/ фініків або 1 са' ячменю. Це обов'язково як для вільної людини, так і для раба, як для чоловіка, так і для жінки; як для дитини, так і для дорослого з числа мусульман. Пророк наказав нам виплачувати його до святкової молитви /38/» (хадис від Ібн 'Умара; зб. х. аль-Бухарі і Мусліма).

/1/ Саме так коментували цей аят багато вчених-богословів, першим серед яких був відомий тлумач Священного Корану, сподвижник Пророка Ібн 'Аббас.
/2/ «... З середнього [звичайного достатку], чим ви годуєте сім'ю» (див.: Св. Коран, 5:89).
/3/ «Ті ж, хто увірував [у Бога, погодився з усіма постулатами віри] і чинив благі вчинки, вони - мешканці Раю, вони зостануться там навічно» (Св. Коран, 2:82); «Скажи: «Я увірував в Аллаха (в Бога)», потім будь правдивим, чесним (слідуючи вірним шляхом)» (хадис від Суф'яна ібн 'Абдулла ас-Сакафі; зб. х. Ахмада, Мусліма, ат-Тірмізі та ін.) Див: Ас-Суюти Дж. Аль-джамі 'ас-сагир. С. 382, хадис № 6143, «Сахіх».
/4/ Див.: Св. Коран, 2:235, 3:89 і т. д.
/5/ Хадис від Сахля ібн Му'аза; зб. х. Абу Дауда і ат-Тірмізі, «Хасан». Див., наприклад: Джанан І. Хадис ансіклопедіси. Кутубія сітте. Т. 12. С. 111, хадис № 4317; ат-Табрізі М. Мішкет аль-масабіх. Т. 3. С. 89, хадис № 5088.
/6/ Зб. х. аль-Бухарі і Мусліма. Див.: Аль-'Аскаляні А. Фатх аль-барі бі шарх сахіх аль-бухарі. У 14 т. Т. 4. С. 141, хадис № 1904.
/7/ Цікава паралель, що показує силу і значимість щирого, не обтяжливого, заспокійливого дотримання ритуальної практики, в тому числі й посту, у долі жінки. Так, саме жінки, психологія, світовідчуття, чуттєвість, схильність до витонченості, моди, проникливість яких має свій особливий, відмінний від чоловічого сенс буття. У Пророка одного разу запитали: «Райські красуні (гурії) чи мирські жінки [що витримали життєвий іспит і стали вічно молодими мешканкам Раю] - хто з них буде [за всіма критеріями] кращими?» Він (нехай благословить його Всевишній і вітає) відповів: «Мирські мешканки [в Раю] будуть набагато кращими». «Чому?» - [дивуючись] уточнили у нього. «Через молитви, піст, їх побожність перед Всевишнім», - завершив Пророк.
Див., наприклад: Аз-Зухайлі В. Ат-тафсір аль-мунір. У 17 т. Т. 1. С. 116; аль-Му'джам аль-'арабі аль-асасі [Фундаментальний тлумачний словник арабської мови]. Міністерство виховання, культури і наук: Ларус, [б. р.]. С. 362.
/8/ Порівн., наприклад, старозаповітну заповідь: «Ось піст, що Я вибрав його: розв'яжи кайдани безбожности, пута ярма, і пригноблених відпусти на волю, і всяке ярмо розірви; поділи із голодним хліб твій, і вбогих бурлаків приведи до дому твого; коли побачиш нагого, вкрий його і від єдинокровного твого не ховайся» (Іс., 58:6, 7).
/9/ «О люди! Ми створили вас із чоловіка і жінки [Адама і Єви] і зробили вас народами і племенами [немає нічого дивного в тому, що ви різних національностей, культур. І ваша «різниця та несхожість» для того], щоб ви пізнавали одне одного. Воістину, найбільш великодушними й благородними серед вас [о люди] є ті, хто найбільше побожний [перед Всевишнім]. Воістину, Він всезнаючий і повною мірою обізнаний про все» (Св. Коран, 49:13); Пророк Мухаммад говорив: «Мусульмани - брати. Немає жодної переваги одного над іншим, окрім як у богобоязливості» (хадис від Хабіба ібн Хараша; зб. х. Ат-Табарані, «Хасан»). Див.: Ас-Суюти Дж. Аль-джамі 'ас-сагир. С. 551, хадис № 9211. «Богобоязливість [побожність] - це якість людської натури, що веде до прихильності до наказів і заповідей Господа і відмови від того, що заборонене та грішне перед Ним». Див.: Му'джаму люгаті аль-фукаха '. С. 141.
Порівн.: «... людина дивиться на обличчя, а Господь дивиться на серце» (1 Цар., 16:7).

/10/ З точки зору медицини піст корисний, оскільки справляє благотворний вплив на здоров'я людини: під час посту нормалізується робота кишечника, виводяться шлаки з організму, зменшуються жирові відкладення і т. д. неоціненний вплив посту на нервову систему і роботу серця. У тих, хто постить значно скорочується кількість негативних емоцій, стресів.
/11/ В першу чергу тут маються на увазі малі гріхи, адже великі, а також ті, що пов'язані з образою або нанесенням шкоди іншим людям, просто так не відпускаються. Хоча милість Всевишнього безмежна і прямо пропорційна тим серйозним, глибинним змінам, які відбуваються в людині.
/12/ «Ніч Могутності («Ляйлятуль-кадр») краща, ніж тисяча місяців» (Св. Коран, 97:3).
/13/ Хадис від 'Аїші; зб. х. аль-Байхаки, ад-Дара Кутні. Див., наприклад: Ас-Суюти Дж. Аль-джамі 'ас-сагир. С. 542, хадис № 9018, «Хасан».
/14/ Див., наприклад: Аз-Зухайлі В. Аль-фікх аль-ісламі ва аділлятух. У 8 т. Т. 2. С. 629, 630; Мадждуддін А. Аль-іхтіяр лі та'ліль аль-мухтар. Т. 1. Ч. 1. С. 126.
/15/ Див.: Аз-Зухайлі В. Аль-фікх аль-ісламі ва аділлятух. У 8 т. Т. 2. С. 627.
/16/ Люди, що мають психічні захворювання, повністю звільнені від виконання релігійної практики.
/17/ Християнська Церква, наприклад, також передбачає скасування чи послаблення посту в особливих випадках (хвороба, перебування в дорозі і т. д.).
/18/ Див: Аз-Зухайлі В. Аль-фікх аль-ісламі ва аділлятух. У 8 т. Т. 2. С. 656-658.
/19/ «Хто з безпам'ятства почав пити або істи, той завершує піст [у цей день]. Воістину, це Всевишній нагодував і напоїв його [тобто піст його не порушений, а відзначений Господом]» (хадис від Абу Хурайри; зб. х. аль-Бухарі і Мусліма).
/20/ Достеменно відомо, що пророк Мухаммад (хай благословить його Аллах і вітає) робив кровопускання під час посту (хадис від Ібн 'Аббаса; зб. х. Імама аль-Бухарі). Див. також: Імам Малік. Аль-муватто. Каїр: аль-Хадис, 1993. Гол. 18. Ч. 10. С. 247, хадіси № 30-32; те саме. Бейрут: Іхья аль-'улюм, 1990. С. 232, хадіси № 662-664.
/ 21 / Достеменно відомо, що Пророк користувався місваком (паличкою для чищення зубів) під час посту. Див.: Аль-Кардаві Ю. Фатава му'асира. У 2 т. Т. 1. С. 329.
/22/ Від використання зубної пасти під час посту краще утриматися. Велика частина вчених сходяться на думці, що потрапляння її в шлунок порушує піст. Якщо людина користується нею, то повинна бути гранично обережною. Див.: Аль-Кардаві Ю. Фатава му'асира. У 2 т. Т. 1. С. 329, 330.
/23/ Навмисне вдихання тютюнового диму порушує піст.
/24/ У випадку проковтування крові або ліків піст порушується. Винятком можуть бути випадки потрапляння разом зі слиною в гортань, стравохід того, що вкрай незначне, що ближче до випадковості, ніж до явного заковтуванні крові чи ліків.
/25/ Самостійне викликання блювоти, при якому ротова порожнина заповнюється блювотними масами, а також навмисне заковтування блювотних виділень порушують піст. У цьому випадку необхідно буде постити в інший день.
/26/ Що стосується клізм, то у всіх випадках вони порушують піст.
/27/ Аль-Кардаві Ю. Фатава му'асира. У 2 т. Т. 1. С. 305.
/28/ Миск - східні пахощі.
/29/ Ша'бан - місяць, що передує Рамадану.
/30/ Богослови стверджували, що даний хадис вказує на крайню небажаність починати піст місяця Рамадан за день-два до фактичного початку місяця посту. Але якщо це припало на ті дні, в які людина зазвичай постить (понеділок і четвер, наприклад) чи віруючий постив увесь місяць Ша'бан, то він може постити, і дана вказівка його не стосується. Див.: Аль-'Аскаляні А. Фатх аль-барі бі шарх сахіх аль-бухарі. У 14 т. Т. 4. С. 152, хадис № 1914.
/31/ Піст його не приймається Господом.
/32/ Тобто піст його не порушений, а відзначений Господом. Незважаючи на вживання їжі, людина продовжує постити і завершує піст увечері, коли настає час розговіння.
/33/ Маються на увазі молитви «Таравих», що читається після п'ятої обов'язкової молитви, «Тахаджуд», що читається після закінчення однієї третини ночі й до початку часу ранкової молитви, або «Вітр».
/34/ Необов'язково тримати піст шість днів поспіль. Важливо, щоб загальна кількість днів посту в цей місяць дорівнювала шести.
/35/ Шавваль - місяць, наступний після Рамадану.
/36/ «Закятуль-фітр» - податок розговіння. Він є заключною умовою для ухвалення Всевишнім дотримання посту. Виплачується на користь бідних і незаможних мусульман. Обов'язковий як для дорослих, так і для дітей. Від імені дітей виплачується їхніми батьками. Може бути виплачений до початку Свята розговіння ('Ійдуль-фітр, Ураза-байрам).
/37/ Са '- міра сипучих тіл, що дорівнює приблизно 3260 г. Так вважають вчені ханафітського мазхаба. Решта богословів стверджують, що дана міра сипучих тіл дорівнює 2172 г. Див.: Му'джам люгаті аль-фукаха '. С. 270. Вирахувавши нинішню вартість продукту, можна виплатити «закятуль-фітр» грошима.
/38/ По завершенні святкової молитви обов'язковість виплати даного податку зберігається.

АЛЯУТДІНОВ Шаміль Ріфатович, випускник Міжнародної ісламської академії та фак-ту ісламського права каїрського ун-ту аль-Азхар, імам-хатиб Меморіальної мечеті Москви. Один з найвидатніших представників нової хвилі ісламських богословів і проповідників Росії.

За матеріалами umma.ru

Посилання на тему:

Коли відчиняються ворота Раю

Дари Священного Рамадану

Невідома користь посту

Коли починається Рамадан?

Із заходом сонця останнього дня місяця Шаабан у двері кожного мусульманина стукає довгожданий і дорогий гість, який протягом наступних чотирьох тижнів збиратиме нас разом за читанням Благородного Корану і будитиме на сухур, а із заходом сонця запрошуватиме на іфтар у родинному колі, в атмосфері любові і взаєморозуміння; шикуватиме нас у рівні ряди на молитві таравіх і нагадуватиме про безцінні нічні благання, звернені до нашого Творця.

Рамадан, ти найжаданіший гість, приходу якого ми з нетерпінням чекаємо з того самого моменту, як тільки ти нас залишаєш!

Ми чуємо про тебе неповторні аяти із книги Аллаха і прекрасні висловлення Посланника (мир йому і благословення): «Місяць Рамадан — це місяць, у який був ниспосланий Коран як керівництво для людей і як роз'яснення прямого шляху і розрізнення…» (Коран, 2:185); «Тому, хто постуватиме у місяць Рамадан з вірою і надією на нагороду Аллаха, будуть прощені його колишні гріхи» - і всією душею прагнемо пережити почуття безмежної любові Всемогутнього Творця, близькості із поколіннями праведних сподвижників і відчути єдність умми Мухаммада.

Священний місяць Рамадан і дотримання посту у ньому надають віруючим додаткові можливості для поклоніння Всевишньому і надихають на здійснення благих вчинків.

Радуйтеся і несіть всім мусульманам радісну звістку: заради вас ворота Раю відчинилися, а ворота Пекла закрилися; заради вас, о раби Аллаха, Ібліс і все його потомство закуті у кайдани, і зараз усі ті, хто у хвилини спокуси піддавався його наущанням, нарешті вирвалися з його полону і мають можливість скинути з душі тягар неслухняності і гріховних вчинків.

Рамадан - милість Аллаха, школа для наших душ. Рамадан - можливість організувати наше життя і виправити зроблені помилки.

Рамадан — дистанція, яку необхідно пройти від початку до кінця із правильним розподілом сил. Сигнал до старту вже пролунав, і до фінішу, якщо на те буде воля Аллаха, повинні прийти всі без винятку, щоб піднятися на п'єдестал, де є лише одне місце — перше, тому що приз, що очікує на нас, безцінний — прощення гріхів і звільнення від полум’я Пекла: «І поспішайте здобути прощення Господа вашого і Рай, що охоплює небеса і землю, уготований для богобоязливих…» (Коран, 3:133).

Рамадан - найкращий час для тих, хто проводячи життя у безпечності, ігнорував веління свого Творця і хоче повернутися до Господа після довгої відсутності у рядах тих, що моляться.

«О Аллах, ти Всепрощаючий, любиш прощати, так прости ж нас!..» - як часто чуємо ми ці благання у молитвах Рамадану, коли очі не висихають від сліз каяття, а мир і спокій заповнюють серця, і душа стає покірною своєму Господу.

Це місяць багатократного збільшення нагород за здійснені справи: «Аллах, Всемогутній Він і Великий, сказав: «Все що робить людина — для неї самої, крім посту. Піст — для Мене, і Я винагороджу її (за це)».

Рамадан дарує нам Ніч Могутності, що краща тисячі місяців!

«Воістину, Ми ниспослали його (Коран) у ніч могутності! А що дасть тобі знати, що таке ніч могутності? Ніч могутності краще тисячі місяців. Сходять ангели і дух у неї з дозволу Господа їхнього для всяких велінь. Вона — мир до сходу зорі!» (Коран, 97).

Рамадан - місяць читання і роздумування над аятами Благородного Корану, місяць нічних молитов, перебування у мечеті і, звичайно ж, це місяць звертання до Аллаха із благаннями.

Один раз у Басрі люди, зібравшись навколо вченого, запитали його, чому вони не одержують відповідей на їхні благання, нагадавши аят «Просіть Мене і Я відповім вам», і почули: «Ви вмертвили свої серця дев'ятьма речами, тому як же ви отримаєте відповідь?

- Ви дізналися про Всевишнього, але не поклоняєтеся йому повною мірою.

- Ви читаєте Коран, але не живете по ньому.

- Ви просите про захист від шайтана, а самі піддаєтеся його наущанням.

- Ви благаєте про входження у Рай, але не трудитеся для нього.

- Ви просите спасіння від Пекла, а самі добровільно кидаєтеся у нього.

- Ви говорите, що смерть - це істина, але не готуєтеся до неї.

- Ви зайняті пошуком чужих недоліків, але не зважаєте на свої.

- Ви хороните мертвих, але не берете з цього для себе уроки.

- Ви харчуєтеся тим, чим Аллах наділяє вас, але не дякуєте Йому за це».

Ця відповідь актуальна, на жаль, і у наш час. І, незважаючи ні на що, Аллах все-таки дає нам шанс покаятися і звернути свої серця до Нього, адже Він Милостивий і Він прощає, Він дарує, відкриває і Він оживляє. Творець піклується про свої творіння і в котре вказує нам прямий шлях. Пройшовши велику школу місяця посту, Корану, каяття, прощення, терпимості, милості, щедрості і поклоніння, мусульманин ніби народжується знову - чистим і безгрішним.

Вітаємо всіх братів і сестер з початком священного місяця! Нехай Всевишній Аллах прийме наш піст і простить нам гріхи, наблизивши всіх нас до райських садів вічності і благодаті. Амінь!

За матеріалами газети «Арраід»

Посилання на тему:

Новини

Рада духовних управлінь мусульман України оголосила 11 серпня початком Рамадану

Незважаючи на літню спеку мусульмани України з нетерпіння чекають на Рамадан

Статті

Дари Священного Рамадану

Невідома користь посту

Коли починається Рамадан?

Ша'бан - місяць підготовки до Рамадану

1. Джихад-ан-нафс, або боротьба з собою

1) шляхом здобування знань про веління Аллаха,
2) дій відповідно до цих велінь,
3) призову до цього,
4) твердості в цих діях.

2. Джихад проти шайтана

1) боротьба з сумнівами у вірі,
2) протистояння його намовлянням і спокусам.

3. Джихад проти невіруючих і лицемірів

1) серцем,
2) словом,
3) матеріальним достатком,
4) самим собою.

4. Джихад проти гноблення і коррупціі

1) руками,
2) якщо руками неможливо, то словом,
3) якщо словом теж неможливо, то серцем (заперечення й осуд).

Також Аль-Карадаві підкреслює важливість інтелектуального і культурного джихаду шляхом створення ісламських наукових центрів і призову молоді займатися науковою діяльністю.

Таким чином, говорячи про сутність фікху джихаду, автор виділяє два види останнього: цивільний і військовий. Цивільний (або духовний) джихад включає в себе діяльність в науковій, культурній, соціально-економічній, суспільно-політичній, освітній, медичній, екологічній та ін сферах; військовий необхідний для боротьби з агресором, з тими, хто нападає на мусульман. Він входить до компетенції держав (не окремих осіб).

Цілі джихаду

Іслам сам по собі є закликом до миру; він ненавидить війну, але розуміє, що не може її повністю виключити з життя, тому має чіткі закони щодо цього. Іслам не вдається до бойових дій без гострої необхідності і вимушеної ситуації (у випадку агресії з іншого боку). У цьому сенсі наша релігія не є винятком серед інших, які також визнають легітимність оборонної війни.

Автор робить висновок, що основною метою джихаду в Ісламі є захист від посягань, запобігання фітні (смута, дестабілізація, анархія), порятунок пригноблених, покарання тих, хто порушує угоди, і підтримка миру всередині умми та у світі в цілому. Тобто, пише Аль-Карадаві, в число цілей джихаду не входить захоплення чужих територій або викорінювання невіри і нав'язування Ісламу на планеті.

Військовий джихад: даф чи таляб (оборонний чи запобіжний)?

Аль-Карадаві запитує себе про природу джихаду та його статус в Ісламі - чи є він релігійним приписом, що означало би обов'язковість для мусульман боротися з невіруючими до тих пір, поки вони не приймуть Іслам або не підкоряться їхній владі (джихад аль-таляб, запобіжний)? Або ж він має політичну природу і пов'язаний з необхідністю захищати землі Ісламу від загарбників і захищати самих мусульман від тих, хто не дає їм вільно сповідувати їх віру (джихад аль-даф)?

Сам учений з гордістю говорить про правильність другого підходу. Він пише, що заходи превентивного джихаду могли бути виправдані в епоху Середньовіччя, коли відносини між країнами і народами будувалися виключно на співвідношенні сил, і перед Ісламом тоді стояли серйозні загрози. Хрестові походи довели виправданість подібної думки.

Аль-Карадаві також підкреслює, що між класичними та сучасними вченими існує консенсус з приводу обов'язковості ведення джихаду для мусульманина в разі іноземного вторгнення на мусульманські землі, або у випадку фітни серед мусульман (або порушення релігійної свободи). Обов'язковим для кожного мусульманина є джихад хоча б у якійсь сфері - наприклад, боротьба зі своїм нафсом, проти зла і брехні і т. д.

Вивчивши священні тексти про джихад і праці класичних і сучасних учених, богослов робить наступні висновки:

1. Коранічні аяти, особливо із сури «Ат-Тауба», що наказують боротися проти всіх багатобожників, необхідно розуміти як відплату та адекватну відповідь на агресію, адже в одному з аятів сказано «так само, як і вони б'ються з вами».

Тобто не слід розуміти їх як загальний заклик до подібного поводження з немусульманами, адже ці аяти, швидше, відносилися до окремої групи арабів-багатобожників, які оголосили Ісламу війну з самого його зародження «Невже ви, о віруючі, не будете битися проти невірних, що часто порушують свої клятви і договори? Адже до цього вони задумали вигнати пророка з Мекки і вбити його. Вони ж першими почали здійснювати злодіяння проти вас» (Коран, 9:13).

2. Військовий джихад не є індивідуальним обов'язком кожного мусульманина - тобто він не є настільки ж обов'язковим, як свідчення віри, вчинення п'ятикратної молитви, піст в Рамадан, виплата закяту або паломництво. Незважаючи на важливість військового джихаду в певних випадках, він не був включений до переліку невід'ємних рис того, хто вірує, в сурі «Аль-Бакара» або в переліку характеристик того, хто вірує, в сурах «Аль-Анфаль» або «Аль-Му'мінун», а також не увійшов до списку якостей людей з істинним розумінням у сурі «Аль-Ра'д», до списку якостей рабів Всемилостивого в сурі «Аз-Заріят» і до списку якостей праведних у сурі «Аль-Інсан». Тому участь у військовому джихаді стає обов'язковою для мусульманина тільки в умовах ворожого нападу на мусульман, їх землю або релігію.

3. На мусульманах не лежить обов'язок втручатися в землі немусульман, якщо ті не загрожують їх безпеці. Для виконання колективного обов'язку достатньо мати сильну армію, зброю і добре навчених солдатів для охорони кордону, щоб попереджувати ворожі плани.

Варто зауважити, що Аль-Карадаві намагається уникати слова «кяфір» (невіруючий) і використовує замість нього слово «немусульманин». Це відповідає стилю Священного Корану, в якому їх називають: «О люди Писання», «о люди», «про людей», «о діти Ізраїлю», «о діти Адама» і т. д. У Корані практично не міститься звернень до немусульман як до «кяфірів».

4. Іслам визнає свободу віросповідання та індивідуальну відповідальність кожного за свою віру в Бога. На цій підставі у світі співіснують різні моно-і політеїстичні релігії. Шаріат вирішує це питання в рамках договірної системи аз-зімма (покровительство), яка наділяє немусульман громадянським статусом незалежно від їх віросповідання. Для того, щоб жити під захистом ісламської держави, їм лише потрібно платити податок - джизію, аналогічний сучасним податкам і зборам на утримання армії.

5. Деякі правознавці минулого стали вважати попереджувальний джихад по захопленню немусульманських земель обов'язковим не стільки на підставі ісламських священних текстів, скільки у зв'язку з історичними обставинами. Уммі постійно погрожували могутні сусіди - перси і візантійці, монголи і західно-європейці, колонізатори та імперіалісти і т. д. У ті часи не існувало міжнародного законодавства, що забезпечувало б взаємне визнання суверенітету.

6. Природний стан речей у відносинах між мусульманами і немусульманами - мир і співпраця в добрі. Іслам ненавидить війну і визнає законність участі в ній тільки у вимушеній ситуації. «О ви, мусульмани, приписано вам битву, щоб ви захищали свою релігію і себе, а вона ненависна вам» (Коран, 2:216).

Мир - невід'ємний елемент Ісламу, він звучить у мусульманському привітанні (салям). Найбільш ненависне для Аллаха ім'я - Харб (війна), одне з древньоарабських імен. Пророк Мухаммад (мир йому), дізнавшись, що його дочка Фатіма зібралася назвати свого новонародженого сина Харбом, велів дати йому ім'я - Хасан (Прекрасний).

7. Іслам вітає міжнародні угоди, що забороняють посягання на суверенітет і сприяють миру між державами, а також заохочує діяльність таких організацій, як ООН, ЮНЕСКО і т. д. Проте Захід продовжує вважати дієвим принцип сили, який дає деяким державам право вето, всупереч принципам рівності, що дозволило Сполученим Штатам і Великобританії безкарно втрутитися до Іраку і надавати протекцію сіоністському режиму.

8. З міжнародним визнанням прав людини, в тому числі свободи віросповідання та проповіді, одне з головних виправдань джихаду аль-таляб стає недоречним - вторгнення для підтримки ісламського заклику шляхом повалення деспотичних режимів, що перешкоджають вільному вибору релігії. В даний час, відзначає Аль-Карадаві, в усьому світі є мечеті і мусульманські громади з цілими «арміями компетентних проповідників, викладачів та журналістів, добре навчених і здатних звернутися до світу різними мовами, за допомогою різних методів».

9. У деяких ісламських джерелах права говориться, що світ складається з трьох частин - дар уль-Іслам (простір Ісламу, де панує Шаріат, та ісламські норми практикуються публічно), дар уль-'ахд (простір угоди і договору, в якому держави мирно співіснують, визнають одне одного і не допускають ворожнечі), і, нарешті, дар уль-харб (простір війни). Аль-Карадаві вважає, що всі мусульмани, які живуть у державах, що входять до складу ООН (окрім «Ізраїлю», що незаконно окупував палестинські землі), знаходяться в дар уль-'ахд.

10. Аль-Карадаві проводить чітке розмежування понять «джихад» і «ірхаб» (насильство), точніше, між правомірним ірхабом - дії проти ворога для запобігання його агресії, і незаконним ірхабом - тероризмом проти невинних людей, який здійснюють різні угруповання, що прикриваються Ісламом. Аль-Карадаві глибоко засуджує акти насильства проти мирних громадян в мусульманських та немусульманських країнах.

11. Аль-Карадаві вкрай обережно ставиться до розмежування екстремістських угруповань, які оголосили війну всьому світові, вбивають невинних людей і псують імідж Ісламу, і сил протистояння окупації. Глибоко засуджуючи діяльність перших, він захищає останніх і закликає умму підтримувати їх, зокрема, в Палестині - Аль-Карадаві вважає допустимим ірхаб проти військових об'єктів «Ізраїлю». Вчений без коливань виправдовує диверсійні операції в тому випадку, якщо не залишається жодних інших способів захисту земель і житла від ізраїльських окупантів.

12. Аль-Карадаві підкреслює, що найперший джихад серед обов'язкових для умми в нашу епоху - звільнення від колоніалізму, особливо в Палестині. Проте він підкреслює хибність думки про те, що конфлікт між нами і сіоністами пов'язаний з тим, що вони - семіти: араби теж є семітами, ті й інші походять від Авраама; або, що він пов'язаний з релігією: мусульмани вважають іудеїв людьми Писання, визнають їх їжу дозволеною для себе, як і шлюби з їх жінками.

Насправді конфлікт між уммою та сіоністами почався через одну єдину причину - захоплення ними палестинських земель, пригнічення палестинського народу і вчинення насильства в регіоні. І конфлікт цей буде продовжуватися, поки його причина залишиться в силі.

13. Аль-Карадаві, так само, як і його вчитель шейх Мухаммад аль-Газалі, зіграв важливу роль у боротьбі з екстремістськими угрупованнями, відкрито заперечуючи легітимність їх дій відповідно до Шаріату. Проте Аль-Карадаві високо відгукується про тих із них, кому вдалося переглянути свої погляди в бік поміркованості.

Етика джихаду

«В Ісламі війна повинна бути етичною, так само як і політика, економіка, наука і робота - ніщо з цього не можна відділити від етики». Для мусульман етику бойових дій визначає збірка моральних норм, у тому числі заборона неетичних методів проникнення в стан ворога і розкриття їх секретів (застосування одурманюючих речовин, сексуальні зв'язки), заборона одностороннього віроломного вторгнення «Адже вам дозволяється битися з тими, хто на вас наступає , але не починайте самі наступу і не вбивайте того, хто не бореться проти вас» (Коран, 2:190).

Аль-Карадаві трактує вторгнення або посягання на агресію як вбивство мирних громадян, жінок, дітей, старих, хворих, фермерів та інших людей, не замішаних в битвах. Також ісламська етика джихаду має на увазі заборону нанесення ворогові каліцтв.

Далі, сюди відноситься обов'язковість виконання угод, неприпустимість зради; заборона на вирубку дерев та руйнування будівель; застосування незаконних видів зброї масового знищення - хімічної, біологічної або ядерної.

Іслам забороняє застосування ЗМЗ, тому що від неї гинуть як войовничі молодики, так і мирні жителі. Однак це не заважає уммі прагнути заволодіти такою зброєю, оскільки інші сили нею володіють - зокрема, сіоністський режим володіє такою.

Вражає те, що Америка та інші сильні держави забороняють іншим державам мати ядерну зброю, хоча самі нею володіють. Вони не дозволяють арабським і мусульманським країнам нею оволодіти, хоча «Ізраїль» володіє двома сотнями ядерних боєголовок.

Далі, Іслам наказує муджахідам добре поводитися з полоненими. Після вивчення безлічі ісламських текстів і думок учених про те, чи можна страчати полонених, Аль-Карадаві зробив висновок, що остаточна відповідь міститься в сурі «Мухаммад»: «Або помилуйте їх, звільнивши без викупу, або звільніть за викуп, або обміняйте їх на полонених мусульман» (Коран, 47:4), ймовірно, за винятком лише винних у військових злочинах. У цілому з цього питання Аль-Карадаві згоден з положеннями Женевської конвенції.

Рашид АЛЬ-ГУННУШІ, мислитель і богослов

За матеріалами «IslamOnline» (переклад «Іслам.ру»)

Посилання на тему:

«Джихад» - старанність чи «священна війна»?

Коранічне тлумачення питань миру, ненасильства і міжнародної безпеки

Цілі і способи джигаду

Ознаки псевдоісламського екстремізму

Але дані терміни були запропоновані і прийняті лише частиною вчених, іншими вони оскаржувалися. Пік дискусії припав на наш час, коли деякі вчені пропонують взагалі переглянути ці категорії, оскільки вони не були послані згори, а були сформульовані вченими минулого і пристосовані до потреб того часу. Сьогодні ж міжнародна ситуація у світі докорінно змінилася і потребує зовсім іншого погляду на відносини мусульман з іновірцями.

Іслам і світ

Як пише Шах Абдулл Ханнан, голова Інституту ісламської думки Бангладеш, класичні мусульманські правознавці Середньовіччя ділили світ на Дар аль-Іслам (Земля, або територія Ісламу) і Дар аль-харб (Земля війни). Дар аль-Іслам відноситься до територій, в яких мусульмани проживають вільно і в безпеці, а Дар аль-харб відноситься до тих земель, які протистоять Дар аль-Іслам, в першу чергу до немусульманських земель, що ворожі Ісламу і загрожують свободі і безпеці мусульман.

Можна сказати, що такий поділ був актуальним в перші століття становлення Ісламу і в ті періоди, коли мусульманські держави протистояли могутнім вороже настроєним імперіям невірних. Логікою відносин між державами і цивілізаціями того часу було протистояння і постійна війна на взаємне знищення. Зрозуміло, що саме це протистояння і зафіксували мусульманські правознавці, поділивши світ на землю Ісламу і землю війни. Час показав абсолютну вірність їх висновку: у Халіфат вдерлися орди язичників і хрестоносців.

Більш того, як пише мислитель, професор Тарик Рамадан, подібний розподіл світу був необхідним, принаймні, з двох причин: «Перше. Чітке позначення ісламських територій дозволило вченим сформулювати умови, які як раз і робили територію або співтовариство власне ісламськими, а також принципи, що визначають політичні і стратегічні відносини мусульман з іншими народами або імперіями.

Друге. Це дозволяло мусульманським вченим встановити чітке розходження в правових питаннях між ситуацією проживання мусульман всередині ісламського світу і ситуацією проживання рідкісних мусульман, наприклад, мандрівників чи торговців, у землях немусульман. І ці категорії послідовників Ісламу, що опинилися в землях немусульман, на думку вчених, вимагали спеціальних норм регулювання за Шаріатом».

Крім цих двох термінів, існували й інші терміни «Дар аль-ахд», або ж «Дар ас-сульх» (Земля мирного договору), які були введені імамом аш-Шафії (нехай буде Аллах милостивий до нього) для позначення територій іновірців, з якими у мусульман було укладено мирний договір.

Другий термін «Дар аль-амн» (Земля, або територія безпеки) також використовувався в класичному фікху і, як видається, був дуже близький до терміна «Дар аль-ахд». Дар аль-амн відноситься до країн, що знаходяться в безпеці і в мирі, і з якими мусульмани не втягнені в стан війни.

Чим є Дар аль-Іслам?

При цьому мусульмани повинні постійно пам'ятати, що концепції Дар аль-Іслам, Дар аль-харб і Дар аль-ахд не виявлені ні в Корані, ні в Сунні. Як пише Тарик Рамадан, насправді ці концепції є плодом людського інтелекту, затребуваним у колишні століття для опису того світу, чітко геополітично детермінованого на землі мусульман і землі немусульман.

Крім того, розбіжності існували й між класичними правознавцями про характерні ознаки, за якими виділяли саме поняття «Земля» («Дар»). Деякі вчені робили акцент на населенні. Інші, наприклад, представники ханафітської школи, вважали важливим питання безпеки та захисту мусульман для розгляду природи права і держави. Це спричиняє також розбіжності у думках між сучасними вченими.

На семінарі з фікху, який відбувся в 1992 році в Парижі, вчені зайняли різні позиції у визначенні країн, які могли би бути названими «Дар аль-Іслам» у сучасному світі. Ті, хто оперував категорією населення, дотримувалися думки, що мусульманські країни повинні все ще розглядатися, як Дар аль-Іслам. У той же час інші стверджували, що країни з урядами, які очевидно вже не мають нічого спільного з мусульманським вченням, не можуть більше вважатися такими, що відносяться до Дар аль-Іслам.

З іншого боку, Тарик Рамадан показує, що якщо взяти до уваги параметри, які розглядалися деякими вченими ханафітської школи, тобто тими, хто ґрунтувався на категоріях безпеки і миру, можна зробити висновок, що термін «Дар аль-Іслам» може бути застосованим до переважної більшості західних країн, де мусульмани часто відчувають себе в більшій безпеці і володіють більшими свободами сповідання своєї релігії, ніж у багатьох країнах ісламського світу з жорстокими диктаторськими режимами.

І не прикладайте старі схеми...

Але подібні висновки не можуть повністю відображати сучасну реальність. Причина подібного термінологічного сум'яття і неправильних висновків у тому, що ми намагаємося використати до сучасного світу старі концепції, які видаються досить віддаленими від реалій нашого часу. Це зовсім неправильно методологічно застосовувати дивні концепції, які не відповідають сучасним реаліям.

При цьому концепція «Дар аль-ахд» може здатися корисною і придатною до сучасної світової реальності. Але Тарик Рамадан пише: «Навіть третя концепція (Дар аль-ахд), представлена імамом аш-Шафії, недостатня для того, щоб відвести нас від подвійного бачення світу. Цей термін допускає, що деякі країни, хоча і не ісламські з політичної точки зору, підписали мирний договір або договір про співпрацю з однією або кількома ісламськими країнами».

Таким чином, можна сказати, що концепція Дар аль-ахд виходить з двох інших концепцій - Дар аль-Іслам і Дар аль-харб, які й укладають договір про мир. А це знову нав'язує нам поділ світу на протиборчі табори - Дар аль-Іслам і Дар аль-харб.

Розбіжності в погляді на світ

Сьогодні в епоху глобалізації весь наш світ перетворився в одне маленьке глобальне село. Мусульманське населення сьогодні розкидане по всьому світу. Міграція стала потужним фактором і, незважаючи на спроби її обмежити, видається, що рух населення продовжиться.

На сьогодні мільйони мусульман осіли на Заході. Їх долі вже щільно пов'язані з тими общинами, в яких вони проживають, і вже нереально і неможливо провести лінію поділу між ними та їх немусульманськими співгромадянами в географічному плані.

Очевидно, що старі концепції вже не відповідають нашій реальності. Світ давно змінився, що змушує сучасних учених переосмислювати питання відповідно до нових реалій.

Але консенсусу серед вчених у визначенні нового світу немає. Деяка частина улемів, можна сказати, менша, продовжує підтримувати традиційний поділ світу. З іншого боку набагато більша частина богословів-правознавців використовує терміни Дар аль-ахд (Земля договору) або Дар аль-амн (Земля безпеки) у визначенні сучасних західних країн, стверджуючи, що це більш підходящі речі для визначення сучасної ситуації. Адже ми є свідками договорів між націями (прямо або ж через ООН). А також того факту, що фундаментальні права мусульман захищаються в цих західних країнах.

Як би там не було, ці вчені продовжують розглядати ті країни, в яких мусульмани проживають в більшості, як Дар аль-Іслам, навіть якщо їх правителі є диктаторами, або не мають легітимності в очах населення, або якщо ісламські приписи повністю ігноруються, а то і зовсім придушуються цією владою. Такі улеми стверджують, що ці країни повинні розглядатися, як Дар аль-Іслам в надії на реформи в майбутньому. Цю думку підтримує велика кількість вчених, таких як Юсуф аль-Карадаві, Мустафа аз-Зарка, Абдуль-Фаттах Абу Гудда.

Від фікху протиборства до фікху співробітництва

Але деякі інші вчені зацікавлені у використанні абсолютно нових термінів. Приміром, американський учений іракського походження Таха Джабір аль-Альвані вважає, що старий поділ світу на застиглі у своїх межах землі миру і війни звужує можливості для розвитку справжнього цивілізаційного діалогу.

З його слів, у колишні роки, коли вчені розділили світ на землю миру і землю війни, у міжнародній практиці працювала логіка протистояння. І вчені розробили для цих потреб фікх протистояння.

Сьогодні ж, коли в міжнародних відносинах переважає логіка співробітництва, аль-Альвані пропонує мусульманам розвивати фікх співпраці. А оскільки старі терміни Дар аль-харб і йому подібні відтворюють у відносинах мусульман з немусульманами стан конфлікту, це не сприяє діалогу між цивілізаціями.

Приміром, заступник Юсуфа аль-Карадаві в Європейській раді з фатв та досліджень Файсаль Мавлаві пише: «Ми на Заході не перебуваємо в Землі війни. Але ми чи на Землі мирного договору, чи на Землі заклику до релігії Всевишнього (Дар ад-да'ава). Якщо ми хочемо дотримуватися традиційного поділу світу на Дар аль-Іслам, Дар аль-харб (Територія війни) і на Дар аль-ахд (Територія мирного договору), то ми проживаємо сьогодні на території договору.

З іншого боку, якщо ми стверджуємо, що старий поділ світу, з точки зору традиційного мусульманського права, вже більше не стосується сучасного світу - і це думка, якої ми дотримуємося - тоді ми заявляємо, що ми сьогодні проживаємо в Дар ад-да'ава (Території заклику), як Пророк Мухаммад (мир йому) під час його проживання в Мецці до переселення в Медину. Мекка на той момент не була ні Дар аль-Іслам, ні Дар аль-харб, але була Дар ад-да'ава, як і весь Аравійський півострів».

Політичний погляд

Шах Абдулл Ханнан, голова Інституту ісламської думки Бангладеш, пише, що всі ці сучасні пошуки корисні і являють собою прогрес в реалістичному осмисленні мусульманськими вченими сфери міжнародних відносин. Класифікації «Дар аль-ахд - Дар аль-Іслам», або «Дар аль-іджаба - Дар ад-да'ава», або «Дар аль-Іслам - Дар аш-шахада» прийнятні, як у минулому, так і для наших часів.

Він, не використовуючи слово «Дар», яке для даної класифікації не є обов'язковим, пропонує власний розподіл країн, відповідно до двох критеріїв - чи мусульманська це країна, і чи дотримуються в ній права людини:

- мусульманські держави, які беруть Іслам як основу своєї політики, і які забезпечують цивільні, політичні та інші права людини, включаючи і релігійні, всіх своїх громадян;

- мусульманські держави, які не визнають Іслам як основу своєї політики, і які не забезпечують прав людини, включаючи і релігійні, мусульман та інших меншин;

- немусульманські статті, які гарантують права людини, включаючи релігійні, мусульман та інших меншин;

- немусульманські держави, які не гарантують дотримання прав людини, включаючи і релігійні, мусульман та інших меншин.

На його погляд, у справедливому міжнародному порядку у світлі Ісламу, держави другої категорії (мусульманські держави, які не визнають Іслам, як основи своєї політики) і четвертої категорії (немусульманські держави, які не гарантують дотримання прав людини) повинні примушуватися міжнародними інститутами до дотримання прав людини, включаючи і релігійні, всіх своїх громадян. Але примушувати виключно згідно з міжнародними домовленостями. І це, на погляд Ханнана, буде справедлива і відповідна Ісламу система.

Весь світ, як мечеть

Якщо повернутися до Таха Джабіра аль-Альвані, то він пропонує нам відійти від традиційного поділу світу на три території - миру (Дар аль-Іслам), війни (Дар аль-харб) і мирного договору (Дар ас-сульх). Він пропонує нам разом з Фахр-ад-діном ар-Разі розділити світ на дві частини - Дар аль-іджаба (Земля, де люди прийняли Іслам і виконують ісламські приписи) і Дар ад-да'ава (Земля заклику, на якій ведеться заклик людей до Ісламу). Це бачення світу, на його погляд, знімає конфліктність у поділі і протиставленні світу і робить наголос на ролі і можливості співпраці, розуміння і діалогу.

Тарик Рамадан підхоплює цю ідею і нагадує про те, що Пророк Мухаммад (мир йому) говорив, що вся Земля чиста, і вся вона є для мусульманина мечеттю. Таким чином, як пише вчений, де б мусульманин не вимовляв слова свідчення віри, і де б він не мав можливості виконувати свої релігійні обов'язки вільно і в безпеці, він перебуває вдома. З його слів, ця точка зору повинна бути взята за основу для нового погляду на світ відповідно до сучасних реалій.

Він використовує свій термін Дар аш-шахада у визначенні західних країн. Рамадан пише: «Західні країни, при застосуванні до них терміну Дар аш-шахада (Територія, де можна вільно сповідувати Іслам), допомагають мусульманам усвідомити самих себе, як «шухада аля н-нас» («свідки перед людством»), як їх іменує Коран. І це веде до більш повного і чіткого усвідомлення ними своєї ролі в цьому світі, і в західних країнах, зокрема. А також свою відповідальність перед Господом за навернення всіх цих людей на істинний шлях.

Саїд АБДУСАМАДОВ

За матеріалами «Іслам.ру»

Посилання на тему:

Статті

«Джихад» - старанність чи «священна війна»?

Етика мусульманської меншини на Заході

Вчення Абу-Ханіфи як запорука толерантності в сучасному багатоконфесійному суспільстві

Наукові роботи

Основні течії сучасної ісламської думки. Термінологічний дискурс

Іслам в епоху глобалізації

Глобалізація чи вестернізація: іслам у соціокультурних вимірах

Соціально-політична активність мусульман Європи, як засіб боротьби з негативними стереотипами

Іслам і глобалізація: причини глобалізації і її наслідки для країн мусульманського світу (рос. мовою)

«О люди! Якщо ви сумніваєтеся в воскресінні після смерті, то поміркуйте про те, як Ми створили вас - це є доказом Нашої міці у в

Новини

Батьки школярів через суд вимагають викладати у школах теорію креаціонізму

В Україні зі шкільних підручників заберуть теорію Дарвіна

Вчені вимагають покінчити з дарвінізмом

Позов російської школярки проти викладання вчення Дарвіна не був задоволений

Всевишній Аллах наказує добре ставитися до жінки, і пов'язує це веління з вірою в Нього: «О ті, які увірували! <...> Живіть з ними гідно, і навіть якщо вони неприємні вам, то вам може бути неприємно те, у чому Аллах заклав багато добра» (Коран, 4:19).

Всевишній Аллах закликає мусульман до активної діяльності, нагадуючи їм про Своє безперервне спостереження, плекаючи в них тим самим почуття відповідальності: «Скажи: «Працюйте, і побачать ваші діяння Аллах, Його Посланник та віруючі. Ви постанете перед Тим, Хто відає таємне і явне, і Він повідає вам про те, що ви чинили» (Коран, 9:105).

Всевишній Аллах наказав жінці дотримуватися хіджабу і пов'язав виконання цього наказу з її вірою в Нього: «Скажи віруючим жінкам <...> Хай вони не виставляють напоказ своїх прикрас, за винятком тих, які видно, і нехай прикривають своїми покривалами виріз на грудях» (Коран, 24:31).

З божественної природи ісламського права виходить ряд його інших найважливіших особливостей, серед яких - відповідність єству людини. Всевишній Аллах, що створив оточуючий нас світ, володіє абсолютним знанням про всі явища, процеси та елементи, з яких цей світ складається. Людське життя - не виняток, а ісламське право - наочний тому доказ.

Людині властиво помилятися. Вона не вміє заглядати в майбутнє, не здатна точно розподіляти пріоритети між приватним і загальним, між інтересами індивіда та суспільства, громадянина і держави. Часом вона навіть не здатна визначити, що погано, а що - добре. Найбільш «точне» з того, чим вона володіє, - наука - часто заснована на практиці; заснована на пробах, помилках і припущеннях.

Ісламські науки - найточніші з усіх наук, бо засновані на абсолютному знанні Всевишнього Аллаха. Знанні того, що для людини благо, а що - зло. Знанні того, як досягти користі і як усунути шкоду. Знанні точної межі зіткнення пріоритетів особистої вигоди і суспільної користі. Знанні природи соціальних процесів та їх наслідків, який би проміжок часу їх не розділяв.

Такі, здавалося б, різні зовні, але однакові за своєю природою явища, як перелюб і економічна угода з елементами лихварства, - це приклади того, як за особистим інтересом людина не здатна побачити суспільну шкоду. Аллах її бачить. Саме Він створив причинно-наслідкові зв'язки, і тільки Його веління і заборони, на яких будується ісламська правова система, відображають реальну картину людського життя.

В ісламі немає ускладнень

«Жити по ісламу неможливо», - відома серед людей оманлива думка. При цьому вони начебто вірять в Аллаха, який неодноразово спростовує їх оману у Своїй Книзі: «... і не зробив для вас ніякого ускладнення в релігії» (Коран, 22:78); «Аллах бажає вам полегшення і не бажає вам ускладнення» (Коран, 2:185).

Іслам - це шлях справедливості і людського щастя, а ісламське законодавство покликане його забезпечити, тому «Аллах не покладає на людину понад її можливостей» (Коран, 2:286). У шаріаті передбачені різні види полегшень обов'язків мусульман у різних ситуаціях, такі, як, наприклад, скорочення і перенесення молитви в дорозі. А формула «необхідність робить заборонене дозволеним» є одним з найважливіших правил фікха і охоплює собою практично всі правові норми.

Насправді дотримуватися ісламу дуже легко. Правда, з однією умовою - коли знаєш, для чого. Адже люди, як правило, не скаржаться на те, як важко чистити вранці зуби, чекати зеленого сигналу світлофора або не красти у сусіда пісок. Тому що вони знають наслідки вчинення або уникнення зазначених дій. З ісламом справа приблизно така ж. Дійсно, важко дотримуватися хіджабу, не розуміючи, для чого. Як і, відволікаючись від повсякденних справ, п'ять зайвих раз на день вмиватися і здійснювати незрозумілі рухи тіла. Однак, коли людина усвідомлено приходить до молитви або хіджабу, їй буває набагато важче від них відмовитися.

І все таки навіщо?

Обов'язковість керівництва фікхом

У слідуванні за шаріатом людина потребує набагато більше, ніж чищення зубів або сигналу світлофора. Користь від слідування за шаріатом не обмежується цим світом. Більш того, головною метою мусульманина, який підпорядковує своє життя велінням і заборонам Всевишнього Аллаха, є Його Вдоволення і Рай.

Аллах зобов'язав мусульман твердо триматися норм шаріату в усіх сферах і проявах їх життя. Всі ісламські правові норми спираються на Коран і Сунну, і ігнорувати їх означає забути Коран і Сунну, облишити віру в Аллаха, що затвердив їх як джерела ісламського закону. Сама суть ісламу полягає в дотриманні усього, з чим прийшов Посланник Аллаха від свого Господа. Норми шаріату встановлені до Судного дня і не можуть бути змінені з плином часу або замінені якимось іншим законом. Мусульмани зобов'язані керуватися ними у всі часи.

Всевишній Аллах сказав: «Ідіть за тим, що послано вам від вашого Господа» (Коран, 7:3); «Але ні - клянусь твоїм Господом! - Вони не впевнені, поки не оберуть тебе суддею у всьому тому, що заплутано між ними, не перестануть ніяковіти у душі від твого рішення і не підкоряться повністю» (Коран, 4:65); «Беріть же те, що дав вам Посланник, і відступіться від того, що він заборонив вам» (Коран, 62:7).

Як ясно випливає з цих аятів, мусульмани зобов'язані керуватися Кораном і Сунною у всіх своїх діях і видах взаємин, і «для віруючого чоловіка і віруючої жінки немає вибору при прийнятті ними рішення, якщо Аллах і Його Посланник вже прийняли рішення. А хто не послухається Аллаха і Його Посланника, той впав у очевидну оману» (Коран, 33:35).

Висновок

Неграмотність мусульман, їх необізнаність про те, як іслам регулює ті чи інші сторони людського життя, їх нездатність відстояти позиції ісламу в спілкуванні з людьми... - це, мабуть, головні причини слабкості ісламського да'вату на тлі безідейності молоді та повної деградації суспільних відносин. Брати і сестри, здобувайте знання і поширюйте їх на шляху Аллаха! Дійте, і побачать ваші діяння Аллах, Його Посланник та віруючі.

Абдулмукмин ГАДЖІЄВ

За матеріалами Ansar.ru

Новини

На конференції в Саудівській Аравії розмежували поняття «тероризм» і «боротьба проти окупації»

Мусульманські вчені шукають засоби від насильницького екстремізму

Мусульманський вчений назвав смертників, що влаштовують вибухи, “невірними”

У Великобританії видається фатва, що забороняє теракти смертників

Саудівський вчений заборонив мусульманам підтримувати “Аль-Каїду”

Статті

Коранічне тлумачення питань миру, ненасильства і міжнародної безпеки

Цілі і способи джигаду

Ознаки псевдоісламського екстремізму

Ось як встановлюються зазначені вище правила, починаючи з першого айату із двох згаданих вище: «Не відвертає вас Аллах від тих, які не билися з вами за релігію і не виганяли вас з ваших осель. Повинні ви чинити добро їм і бути справедливими до них, - адже Аллах любить справедливих!» (Коран, 60:8). Сенс айату зводиться до наступного: «Дозволив Аллах вам, о правовірні, і навчив вас любові до того, щоб ви пропонували добро, благодіяння і підтримку тому, хто не однієї віри з вами, поки він не бореться з вами через те, що ви мусульмани і не намагається завдати вам будь-якої шкоди, що стосується вашої релігії або земного життя. Ви повинні звертатися з ним справедливо, бо на справедливості стоять і земля, і небо, бо Аллах наказав нам бути справедливими (Коран, 6:152): справедливість у судженнях «Коли ви судите серед людей, то судіть справедливо» (Коран, 4:58), справедливість у свідченні «І візьміть свідчення двох справедливих з вас і встановіть свідоцтво перед Аллахом» (Коран, 65:2), справедливість у примиренні між людьми: «І якби два загони з віруючих билися, то примиріть їх. Якщо ж один буде несправедливий проти іншого, то бийтеся з тим, який несправедливий, поки він не навернеться до велінь Аллаха, а якщо він навернеться, то примиріть їх справедливо і будьте неупереджені: адже Аллах любить неупереджених! Адже віруючі - брати. Примиряйте ж обох ваших братів і бійтеся Аллаха, - може, ви будете помилувані» (Коран, 49:9-10), справедливість у записі того, що стосується взаємин людей «І нехай записує між вами писець справедливо» (Коран, 2:282), справедливість з ворогом і другом, багатим і бідним, близьким і далеким, згідно Слова Його: «О ви, хто увірував! Будьте стійкими перед Аллахом, сповідниками по справедливості. Нехай не накликає на вас ненависть до людей гріха до того, що ви порушите справедливість. Будьте справедливі, це ближче до богобоязливості» (Коран, 5:8).

І якщо справедливість веде до досягнення народами щастя, до поширення безпеки, миру, спокою і безтурботності серед них, якщо такі наслідки справедливості, то несправедливість веде до загибелі народів, бо вона губить народи, підриваючи принципи, що лежать в основі їхнього буття. Істинно каже Аллах: «Вони задумали хитрість, і Ми задумали хитрість, а вони й не знали. Подивися ж, який був кінець їхньої хитрості! Ми згубили їх і їх народ - всіх. І ось - це будинки їх, зруйновані за те, що вони були несправедливі. Воістину в тому - знамення для людей, які знають!» (Коран, 27:50-52). А у Своєму священному хадисі [3] Всевишній Аллах каже: «О раби мої! Воістину, Я зробив забороненою для Себе несправедливість і зробив її забороненою серед вас, тож не будьте несправедливі одні до одних».

Що стосується другого айату, то в ньому Аллах роз'яснив, хто є за своєю сутністю ті, кому ми повинні чинити опір і з ким повинні розірвати зв'язки, вражати їх на падіння, змушуючи їх втікати потерпілими збитки: «Відвертає вас Аллах від тих, хто бився з вами за релігію і виганяв вас з ваших осель, і допомагав вашому вигнанню, щоб ви не брали їх у друзі, а хто візьме їх друзями, ті - нечестиві». Сенс такий: «Аллах дає вам, о правовірні, категоричну заборону пропонувати дружбу, любов або співробітництво тим, хто бореться з вами тому, що ви мусульмани; тим, хто вигнав вас із ваших осель, які ви населяли; тим, хто допомагав вашим ворогам виганяти вас з ваших осель. І знайте, що будь-хто, хто буде співпрацювати з такими і подібними до них, буде несправедливим до своєї релігії, несправедливим до самого себе, несправедливим до своєї умми, а наслідком цього будуть збитки в земному і потойбічному житті за зраду Аллахові, його Посланцеві й шаріату, який приніс Пан наш Посланник від Аллаха».

Два розглянутих вище священних айати визначили для мусульман на всі часи і повсюдно закон, з яким вони повинні слідувати у своїх взаєминах з тими, хто не однієї з ними віри, чи він зі сходу чи з заходу, з півночі або з півдня. Це - ваги, які Всевишній Аллах поставив перед мусульманами. Священні айати говорять про ті піднесені повеління та високу моральність, яким ми повинні вчитися, розуміючи, що всіх людей створив Всевишній Аллах від одного батька і однієї матері: «О люди! Бійтеся вашого Господа, який створив вас з однієї душі і створив з неї пару їй, а від них розповсюдив багато чоловіків і жінок» (Коран, 4:1).

З цих айатів випливає, що Всевишній Аллах, зі Своєї милості і доброти здійснив надію правовірних, коли у відповідь на їхні благання возз'єднав їх після двадцятирічної розлуки зі своїми батьками, матерями, родичами і близькими, що трапилася в результаті битви один проти одного. Примиривши їх, Він зібрав тих, хто не розлучився ще зі своїм язичництвом, та перетворив їх на мусульман, «...і об'єднав їх серця. Якби ти витратив все те, що на землі, то не об'єднав би їх серця, але Аллах об'єднав їх серця» (Коран, 8:63). Ці айати вчать нас тому, що мусульманський Закон постановляє своїм послідовникам протягувати руку миру всякому, хто робить те ж саме по відношенню до них, незважаючи на його релігійні переконання, тому, що в них немає примусу, який може створювати не істинних віруючих, але брехливих лицемірів: «Немає примусу в релігії. Вже ясно відрізнився прямий шлях від омани» (Коран, 2:256).

Зі сказаного ж виходить, що ми як мусульмани не можемо прийняти розмов про зіткнення цивілізацій, релігій та ідей. Навпаки, ми стверджуємо, що цивілізації, у розумних людей взаємодіють, зміцнюють і підтримують один одного в ім'я служіння всьому людству. Шаріат не перешкоджає немусульманам вчитися у мусульман і мусульманам користуватися досвідом інших у межах того, що дозволив Аллах. Немає перешкод для того, щоб Захід навчався у цивілізації Сходу і щоб Північ навчалася у цивілізації Півдня і навпаки, якщо вони пропонують людям добро, благо і поступальний розвиток, стверджують гідні звичаї. Нам стає також зрозумілим, що ісламський Закон захищає душу людини, незалежно від того, чи належить вона до мусульман або немусульман. Він використовує для зміцнення свого захисту різні засоби, частина з яких втілює в собі заохочення та переконання, а інша частина - грізне попередження і осуд. Досить нагадати у зв'язку з цим, що, згідно з шаріатом, той, хто вбиває душу несправедливо і насильно вважається таким, хто вбив усіх людей: «Хто вбив душу не за душу або не за порчу на землі, той - наче повбивав усіх людей. А хто оживив її, той - начебто оживив їх усіх» (Коран, 5:32), тобто сприяв її оживленню, засвідчуючи перед Аллахом істинним свідченням і перешкоджаючи несправедливому в його несправедливості, вбивці в його вбивстві, застерігаючи гнобленого.

Звідси стає зрозумілим, що ті, хто змішує джихад [4] в ісламі з тероризмом і агресивною ворожнечею, - невігласи і заблукалі, бо джихад в ісламі законний тільки заради високих цілей, з яких до найважливіших відносяться наступні дві:

1) захист релігії, душі, вітчизни, честі, людської гідності і всього того, що наказав нам захищати Всевишній Аллах,

2) підтримка гнобленого і приборкання несправедливого.

Для підтвердження сказаного досить нагадати, що всі походи, що мали місце в благородне пророче століття [5], були спрямовані на здійснення зазначених двох завдань. Так, битва при Бадрі [6] була вчинена для захисту тих, хто був беззаконно вигнаний зі своїх осель, і лише за те ті, що піддалися вигнанню казали: «Господь наш - Аллах!». Битва при Ухуді [7] була вчинена для захисту Медини після того, як до неї біля гори Ухуд наблизилися багатобожники. Битва проти ахзаб [8] була вчинена заради захисту променистої Медини після того, як її з різних боків оточили багатобожники. Переможне відкриття для ісламу Мекки було здійснено, щоб підтримати гнобленого, підтримати представників племені бану хуза 'а - союзників мусульман, які постраждали від віроломства своїх ворогів з багатобожників.

Такий джихад в ісламі. Він може здійснюватися тільки в ім'я захисту всього, що має захищатися і заради підтримки гнобленого.

Що ж стосується тероризму і агресії, то вони по своїй суті виявляються прямим запереченням джихаду, і різниця між ними - як між небом і землею. Вони дві несумісних протилежності. І якщо джихад в ісламі націлений на захист істини і підтримку гнобленого, то терор і агресія слугують захисту брехні і підтримки несправедливого чи то шляхом вбивства чи узурпації землі, чи руйнування домівок, або позбавлення засобів до існування, або невизнанням законних прав. Але звідси ж випливає, що ісламський шаріат всіляко дбає про затвердження спокою, поширення миру, безпеки і благоденства серед усього людства, включаючи і ісламську умму в плані її взаємин з тими, чия позиція розходиться з шаріатом. Адже він, наприклад, наказує мусульманам надавати притулок тим, хто просить його у них і забезпечувати безпеку тим з іновірців, хто гідний її. Для ілюстрації достатньо навести звернення Аллаха до Пана і Заступника нашого Посланника Аллаха (мир йому і благословення Всевишнього), а через нього і до всякої розумноїлюдини: «А якщо хтось із багатобожників попросив би у тебе притулку, то дай йому притулок, поки він не почує Слово Аллаха. Потім достав його в безпечне для нього місце. Це тому, що вони - люди, які не відають ще» (Коран, 9:6). Тобто «ти, о Посланнику, якщо попросить у тебе притулку хтось із багатобожників, повинен дати притулок йому і зберегти йому життя, щоб він почув Слово Аллаха і послухав цього Корану. І якщо він, почувши слова Аллаха, увірував, то він приєднався до твоїх послідовників, якщо ж він відмовиться і захоче повернутися у свою країну, то пошли разом з ним, о благородний Пророку, того, хто захистить його, поки він не дістанеться своєї країни. І Ми наказали тобі це, оскільки багатобожники - люди, які не знають Істини, і їм потрібен час, щоб почути її, будучи в недоторканності і спокої у своїй вітчизні». У своєму достовірному хадисі Пророк Мухаммад (мир йому і благословення Всевишнього) наказав своїм послідовникам виконувати це Боже повеління з максимально можливою ретельністю: «Якщо хто запевнив людину в безпеці, а потім убив її, то я не маю до вбивці ніякого відношення, навіть якщо вбитий був невірним».

...Воістину, ісламський шаріат - це закон миру, довіри і спокою. Найкраща безпека - та, що поширюється серед якогось народу і супроводжується добром, розвитком, прогресом і добробутом. Істинний мусульманин - це той, хто будує, а не руйнує, облаштовує, а не спустошує, перетворює, а не псує, хто співпрацює з іншими на основі благочестя та побожності, а не в гріху і ворожнечі (Коран, 5:3)...

«Воістину, Аллах і Його ангели благословляють Пророка! О ті, хто увірував! Благословляйте Його й вітайте Його старанно» (Коран, 33:56).

«Боже, благослови Пана нашого Мухаммада, що відкриває приховане і завершує те, що передує, який стверджує істину істиною і веде Своїм прямим шляхом! Нагороди Рід його за заслугами його Твоєю мірою великою!»

«Слава Господу твоєму, Господу величі і могутності - Він вищий від усього, що приписується Йому! Мир посланцям! Хвала Аллаху - Господу світів!» (Коран, 37: 180-182).

Проповідь Мухаммада Сейіда ТАНТАВІ (нехай змилостивиться над ним Аллах)

Примітки:

[1] Хіджра - переселення Пророка Мухаммада і його прихильників із Мекки до Медини (Йасріб) в 622 р. після його багаторічного протистояння мекканцям, що не приймали його мусульманської проповіді. Хіджра зіграла вирішальну роль у поширенні Ісламу. За другого праведного халіфа Омара (Умара) ібн аль-Хаттаба аль-Фарука (бл.585-644) була прийнята за відправну точку нового (мусульманського) літочислення, заснованого на місячному календарі з довжиною року, що становить 354 дні. У подальшому викладі дати за Хіджрою будуть даватися без спеціальних роз'яснювальних поміток. Дати за європейським літочисленням будуть супроводжуватися позначкою Р.Х. (Від Різдва Христового).

[2] Мається на увазі здача Мекки без бою Пророку Мухаммаду (мир йому і благословення Всевишнього).

[3] Аль-хадис аль-Кудсі - хадис з мусульманського переказу про Пророка Мухаммада (САВ), що містить, на відміну від звичайних хадисів, пряму мову Аллаха.

[4] Джихад (букв. «вища мобілізація сил») - надзвичайно місткий за своїм змістом термін ісламу, у своєму найбільш загальному вживанні означає «боротьба за віру», що має на увазі і «джихад серця» (боротьба з власними негожими нахилами), і «джихад язика» (проповідь схвального і заборона засуджуваного), і «джихад меча» (збройний захист віри) і т.д. У європейській суспільній свідомості за джихадом закріпилося в першу чергу і головним чином подання, відповідне джихаду меча, хоча, згідно Пророку Мухаммаду (мир йому і благословення Всевишнього), такий джихад кваліфікувався лише як малий джихад, на відміну від великого джихаду, який передбачає боротьбу за духовне самовдосконалення.

[5] Тобто організовувані самим Пророком Мухаммадом (мир йому і благословення Всевишнього).

[6] Битва при Бадрі (біля колодязів Бадр, 150 км на південний-захід від Медини) 15 або 17 березня 624 р. від Р.Х. - перший великий і переможний бій Пророка Мухаммада (мир йому і благословення Всевишнього) з язичниками-мекканцями.

[7] Ухуд (Оход) - містечко в 5 км на північ від Медини, на схилах якого 23 березня 625 р. від Р.Х. відбулася битва мусульман з мекканськими язичниками, які бажали помститися за поразку в битві біля колодязів Бадр.

[8] Союзні племена, що виступили проти Пророка Мухаммада (мир йому і благословення Всевишнього) у битві за Медину.

За матеріалами IslamRF.ru

Посилання на тему:

Міжетнічні відносини в Ісламі

Вчення Абу-Ханіфи як запорука толерантності в сучасному багатоконфесійному суспільстві

Культура толерантності в Ісламі

Коранічне тлумачення питань миру, ненасильства і міжнародної безпеки

Цілі і способи джигаду

Ознаки псевдоісламського екстремізму

«Творче руйнування» на шляху Аллаха

Якщо процес навчання підлітків раніше жорстко контролювали батьки, то сьогодні вони самі «в темі». Інститут сім'ї та вертикаль батьки - діти стали неефективними. Вчорашні діти сьогодні стали батьками. Страшно подумати, що буде, коли батьками стануть діти сьогоднішні.

Днями чув розмову дівчаток приблизно третього класу. Одна запитує: «Мені мама не дозволяє танцювати на вечорі. Як її умовити?» Інші їй підказують: «А ти скажи, що з тобою тоді ніхто розмовляти і спілкуватися не буде». І як вони не здогадалися, що маму можна просто не послухатись. А завтра вони самі стануть мамами і будуть виховувати власних дітей.

Держава намагається щось робити на зразок викладання основ релігії в школах. Але боюся, що в такому вигляді вони потрібні школярам ще менше, ніж котангенс. Особливо після уроку біології про походження видів. А як школярі повинні співставляти релігію і моральність зі способом життя «великих поетів», вірші яких вони завчають? Тих, які гуляли з заміжніми жінками і кінчали життя самогубством.

Заходами, спрямованими на боротьбу з наслідками, ситуацію не врятувати. Є, правда, один такий самий дієвий, як і нереальний спосіб - викорінити корупцію і хабарництво. Але він, мабуть, все-таки більше нереальний, ніж дієвий.

Іслам і знання

Частина молоді з оточуючого суспільства має імунітет від розпусти і статевої розбещеності, твердо шанує сімейні підвалини й озброєна потужною ідеологією, згідно з якою «здобуття знання - це обов'язок кожного мусульманина» (Ібн Маджа). Ця ідеологія ніяк не залежить від політики держави у системі освіти, хабарництва викладачів у вищих навчальних закладах (а вже і вчителів у школах) та розпусти у їхніх стінах. Ця ідеологія сама по собі найкращий стимул до набуття знання. Ця ідеологія - іслам.

Перший аят Корану, який був посланий Всевишнім Аллахом, починається словом «читай». Одного цього факту достатньо, щоб зрозуміти, яку важливу роль іслам відводить знанням. Всевишній Аллах сказав: «Не слідуй за тим, чого ти не знаєш. Воістину, слух, зір і серце - всі вони будуть покликані до відповіді» (сура «Нічне перенесення», аят 36). «У них немає про це ніякого знання. Вони йдуть лише припущеннями, хоча припущення не можуть замінити істину» (сура «Зірка», аят 28). «Скажи: «Наведіть ваш доказ, якщо ви кажете правду» (сура «Мурахи», аят 64).

Одна з граней сенсу життя людини (поряд з пізнанням Всевишнього) - її підпорядкування законам Аллаха: «Я створив джинів і людей тільки для того, щоб вони поклонялися мені» (сура «Розсіюючі», аят 56). Знання - це найважливіша умова всіх зусиль і дій, що докладаються на шляху Аллаха, з яких складається життя мусульманина. Тому знання необхідне йому протягом усього його свідомого життя. Це стимул для його здобуття, після якого не потрібні ніякі інші стимули.

У той же час іслам не поділяє знання за принципом релігійності. Іслам розділяє його лише за пріоритетом. Іслам не просто вчить людину єдинобожжя і праву, він зобов'язує його вивчати закони природи, створені Всевишнім Аллахом, економіку і соціальний устрій, які, будучи зваженими на вагах шаріату, повинні втілюватися мусульманами в життя. Благополуччя суспільства - це мета шаріату і мусульман. А володіння знанням - неодмінна умова досягнення цієї мети. В ісламській системі освіти є все корисне, що існує у «світській», а також те, чого в ній не вистачає.

Мусульманин не просто знає, що косинус кута в дев'яносто градусів дорівнює нулю. Він також знає, яку користь це знання несе для його розвитку, як за допомогою цього знання він може принести людям користь у своїй роботі і, відповідно, заробити нагороду Всевишнього Аллаха і наділ майбутнього життя. Мусульманин знає, для чого він здобуває знання, і має твердий намір втілювати їх у життя, що є формою поклоніння Всевишньому Аллаху.

Вивчаючи ж шаріат, мусульманин пізнає єдино вірні закони, легітимні до Судного дня, які ніхто не має права скасувати. Він вивчає, що насправді добре і що погано. Вивчає свої обов'язки і права. Не ті, які вигадала така ж, як він, людина. А ті, що, крім законів природи, встановив Всевишній Аллах. Ті, які дійсно приведуть суспільство до благополуччя і щастя. Він на науковій основі пізнає, як правильно вибудувати добросусідські відносини. Як правильно вибудувати стосунки в сім'ї, щоб у ній панували гармонія і щастя і щоб вона дійсно стала ланкою суспільства. Як правильно брати і віддавати в борг, щоб це не призвело до небажаних наслідків. Як правильно і справедливо розподілити прибуток між кредитором і позичальником (в шаріатських значеннях цих слів)...

Базове знання з фікху (ісламське право) - це не прерогатива правознавців-юристів. Це обов'язок кожного мусульманина. Взагалі, фікх можна умовно розділити на сім розділів: 1) фікх обрядів поклоніння, 2) сімейне право, 3) економічні взаємини, 4) шаріатська політика, 5) кримінальне право, 6) міжнародне право, 7) фікх моральності. З питаннями чотирьох розділів із семи мусульманин стикається практично щодня. Ісламське знання - це і є життя в усьому його різноманітті: від індивідуально-обрядового до соціально-політичного.

Коли все стане на свої місця, коли у мусульман будуть знання, які у них повинні бути, навколишньому суспільству просто нічого буде протиставити ісламу. Сьогодні ж мусульмани не знають своєї релігії і, що більш сумно, найчастіше уявляють її ще більш примітивною, ніж навіть ісламофоби.

Мусульманин в суспільстві

Ісламська освітня база не просто дає людині загальний розвиток або вчить заробляти на життя, вона вчить її того, що таке «погано» і «добре», «правильно» і «неправильно». Будучи побудованим на найтонше вивірених правових законах, шаріат дає людині знання, які вона використовує кожну хвилину свого життя, що змушує працювати голову і, найголовніше, постачає людину суцільним світоглядом, чіткими устремліннями й чітким розумінням того, чого вона хоче від життя.

Мусульманин, що має базу шаріатського знання, - це сильна, мужня, розумна і соціально надактивна людина. Це людина, яка знає, як поводити себе в черзі, яка знає, як правильно організувати роботу банку, як правильно вибрати дружину і побудувати з нею стосунки; знає, чи повинна кількість грошей бути прив'язана до кількості золота і чому; знає найбільш справедливе покарання за вбивство і яким чином його привести у виконання; знає свої обов'язки і чужі права... Це людина, яку слухають діти, поважають сусіди, з якою радяться знайомі.

Це людина, якій можна довіряти, яка не обманює і не зраджує своїм знанням. Тому що вона отримала їх не від тих, хто розповідав, як люди походять від мавп, і в той же час для загального блага намагався обдурити якимись там основами релігій і «нікому не потрібною» моральністю. Ці знання вона отримала від ісламських вчених, що взяли їх із Книги Аллаха (який створив цей світ і навчив людину всьому, що він знає) і Сунни Його Посланника, який сам був зразком проходження тих знань, що давав своїм сподвижникам. Мусульманин - це людина, зобов'язана бути професіоналом у справі, якою займається. Посланник Аллаха (мир йому і благословення) сказав: «Воістину, Аллах наказав досконалість у всьому ...» (Муслім).

Мусульманин - це людина, яка зобов'язана виправити все неправильне навколо себе, як про це говорить Всевишній Аллах: «Ви є кращою з громад, що з'явилася на благо людства, наказуючи здійснювати схвальне, утримуючи від поганого і віруючи в Аллаха» (сура «Сімейство Імран», аят 110). Саме тому мусульманин, що володіє знанням шаріату, не може знаходитися осторонь від політичних та економічних процесів, соціального устрою суспільства, в якому він живе. Приведення всього цього в лоно шаріату - це обов'язок кожного мусульманина.

Висновок

Якщо ми подивимося навколо, то побачимо людей, яких цікавить лише особистий статок. Людей, у яких немає понять і немає принципів. Людей, які легко миряться з несправедливістю і яким нічого не потрібно, крім того, щоб їх залишили у спокої.

У мусульман немає конкурентів в пануванні в суспільстві. Мусульмани - це покоління майбутнього. Але, на відміну від усіх відомих з історії панівних класів, мусульмани - це не відокремлене коло, що поклоняється своїм інтересам. Це суспільство, яке раде прийняти в своє коло будь-кого, хто побажає в нього увійти. Більш того, заклик до цього кола - один з найважливіших обов'язків цього товариства. І якщо ви ввійдете в це коло через багато років, коли на власні очі переконаєтеся в тому, що тут прочитали, єдине, про що ви пошкодуєте, це про те, що не увійшли в це коло сьогодні. Так було зі сподвижниками Пророка (мир йому і благословення Аллаха), які могли бути першими, хто прийняв іслам, але, не зробивши цього, з волі Аллаха приєдналися до нього лише тоді, коли іслам остаточно переміг, і люди почали приймати його натовпами, як про це говорить Всевишній Аллах у сурі «Допомога». Не повторюйте помилок цих сподвижників. Згадайте імена, які вам відомі з ісламської історії. Це ті, хто прийняв іслам першими. Приймайте іслам першими. І хай допоможе нам Аллах.

Абдулмумін ГАДЖИЄВ

За матеріалами «Ісламська цивілізація»

Посилання на тему:

Іслам і наукове знання

Погляд на історію мусульман і світу

Педагогічний потенціал ісламу

Чому умма стала настільки слабою?

Ісламське відродження і основи єднання мусульман

Мусульмани сьогодні стикаються з фундаментальними проблемами

Стратегія національного відродження

«Financial Times»: Ренесанс ісламської науки не за горами