«Опинившись серед мусульман, яких вже тоді називали терористами, я побачила що вони ніякі не терористи, а нормальні люди. Я побачила іслам і зрозуміла що це релігія миру і милосердя », - розповідає колишня черниця.

Під час перебування в Джоло Мерсідіта стала вивчати Коран, щоб познайомитися з релігією місцевих жителів, і на подив для себе знайшла в цій Книзі істинний сенс свого життя.

«Моє повернення в іслам стало найпрекраснішою подією мого життя, - переконана Мерседіта, - Я була християнською і прийняла іслам в 40 років. В ісламі я знайшла єдинобожжя і чистоту віри».

У 1988 році Мерседіта вирішила покинути монастир. Вона запитала дозвіл у настоятельки і розповіла про причину свого бажання піти.

Але рішення черниці стати мусульманкою сприйняли в багнети. У жінки відібрали документи і відправили до психіатричної лікарні. Колишні «сестри» сприйняли її божевільною, вони не могли повірити, що черниця може прийняти іслам.

Мерсед вдалося втекти, вона відновила документи і поїхала в Джоло до своїх друзів-мусульман.

Ставши мусульманкою Мерседіта вивчила арабську мову і зараз викладає її в середній школі. Вона працює безкоштовно, тому що вважає, що ісламські знання повинні бути доступні для всіх.

За матеріалами «Іслам для всіх»

Посилання на тему:

Католицький священик знайшов в ісламі те, що зробило його насправді щасливим

Де політкоректне християнство стирає грань між добром і злом, Іслам стоїть на варті моралі, - патріарх Кирил

Митрополит Іларіон радить повчитися ставленню до сімейних цінностей у мусульман

Український священник: Саме іслам допоможе зрозуміти, що втратило християнство

Де політкоректне християнство стирає грань між добром і злом, Іслам стоїть на варті моралі, - патріарх Кирил

Митрополит Іларіон радить повчитися ставленню до сімейних цінностей у мусульман

Український священник: Саме іслам допоможе зрозуміти, що втратило християнство

Український Патріарх: Загроза ісламу для християнського світу виникла через відхід християн від своєї віри

Московський патріархат не вважає «сильний іслам» загрозою

«Я розмовляв з ув'язненими на різні теми: про релігію, про політику. І в питаннях теології вони розбиралися набагато краще, ніж я та інші наглядачі», - пригадує він.

Тері не займався тортурами арештантів і не був присутній при цьому. Але щодня він бачив страждання ув'язнених в очікуванні тортур. Він був вражений їх стійкістю і терпінням і хотів знати, що допомагає їм так гідно переносити такі важкі випробування. В'язні черпали свою силу в ісламі.

«Більшість арештантів були практикуючими мусульманами. Вони здійснювали молитву й спокійно відносилися до того, що у них вкрали свободу, - говорить Мустафа у ролику на YouTube. - Для мене було дивно бачити людей, які відносилися до релігії так серйозно».

Зараз Мустафа відвідує мечеть у місті Темпі, штат Арізона, де він виріс. Він говорить, що відчуває тут себе (почувається?) як вдома, і що вся місцева мусульманська община дуже раділа його приходу в іслам.

За допомогою імама цієї мечеті Мустафа намагається позбутися жахливих спогадів про Гуантанамо і потягу до спиртного. В армії він страждав алкогольною залежністю.

«Коли я прийшов сюди, мені довелося повністю перебудувати свій розум. Я зрозумів, що є люди, які щиро посміхнуться, побачивши мене, і які будуть раді зустрічі зі мною просто так, тому що я їх брат в ісламі», - розповідає Мустафа.

Але не всі були раді тому, що Тері Холдбрукс став мусульманином. Після того, як його історію освітили у ЗМІ, він одержав сотні листів з погрозами і образами від тих, хто вважає його «зрадником».

За матеріалами «ІсламНьюз»

Посилання на тему:

Охоронець Гуатанамо з великим інтересом слухав в'язнів

У минулому іфтари (трапези після закінчення щоденного посту) були справою самих мусульман, тепер же їх навперебій запрошують на іфтар багато мерів-християн і різні політичні партії по всій країні. Так відбулося і в Берліні, де Християнсько-демократичний союз (ХДС) першим ввів традицію проведення іфтарів кілька років тому. І зараз вже майже всі партії святкують Рамадан.

«Запрошення на іфтар це знак нашої пошани до всіх мусульман, які проживають в цій країні», - говорить представник ХДС з інтеграційної політики в Берліні Курт Ванснер.

А ось в Мюнхені соціал-демократи організовують цього року тільки перший іфтар, пише «Kristeligt Dagblad». «Запрошення на нього це політичний знак, що іфтар таке ж нормальне явище як переддень Різдва», - говорить радник Соціал-демократичної партії Ізабель Захаріас.

Багато уваги приділяє ісламу в цей час і телебачення. Наприклад, канал RTL 2 в період мусульманського посту показує час сходу і заходу сонця.

За матеріалами «ІсламНьюз»

Посилання на тему:

Новини

Ангела Меркель: Європейці майже нічого не знають про ісламську цивілізацію

Друга ісламська конференція у Німеччині проходить на тлі критики

Німецький суд: мінарет чудово вписується в міський ландшафт

Тисячі мешканців німецького міста виступили на захист мечеті

Німецькі мусульмани відмовилися від консультацій з урядом ФРН

Уряд ФРН збирається реструктуризувати Ісламську конференцію країни

Війна з мінаретами перемістилися з Швейцарії до Німеччини

Жителі Німеччини проти заборони на будівництво мінаретів

Статті

Страхи німців перед мусульманським засиллям ірраціональні - Deutsche Welle

Відповідно ж до повідомлень мусульманського історика аль-Масуді, у X столітті східне узбережжя Африки відвідували торговці з Аравії, країн Перської затоки, Індії і Китаю. Мусульманський географ Аль-Ідрісі пише про те, що в 1154 році існували торговельні відносини між Занзібаром і Маскатом (Оман). Мусульманин-географ з Марокко Ібн Баттута - один із перших всесвітньо відомих мандрівників - побував у Могадішо, Момбасі і Кілві в XIV столітті і виявив там ісламських вчених, більшість з яких слідували шафіїтському мазхабу. Ці улеми також підтримували зв'язок зі своїми колегами в Хіджазі.

З XII по XIV століття спостерігалося бурхливе зростання міських поселень, таких як Момбаса, Ханзібар, Ківалі і Кілва. Розповідають про те, що племена, які розмовляли мовою суахілі, вели майже архаїчний спосіб життя, перебуваючи в гармонії з навколишнім середовищем. Вони використовували для будівництва будинків натуральні матеріали, такі як корали. Ці споруди збереглися до наших днів. Раціон племен складався в основному з фруктів і овочів, що росли в тих краях, а також риби.

У XV столітті на узбережжя прибули португальці-християни. У 1498 році в Африку як представник португальського короля приїхав Васко да Гама. За іронією долі, він не зміг би досягти узбережжя без карт, створених мусульманами, і жоден португальський моряк не зважився би відправитися в плавання навколо мису Доброї Надії, якби не допомога мореплавців з мусульманських країн.

Да Гама писав про Кілву як про прекрасний куточок землі, де ростуть екзотичні фрукти, на вулицях чисто, є проточна вода, а також існує досить високий рівень грамотності, цілком порівнянний з європейським.

Незважаючи на довіру, виявлену місцевим населенням, португальці атакували Момбасу в 1505 році, і люди змушені були покинути місто, рятуючись від гарматних пострілів. На завойованому місці португальці заснували форт Ісус. Пізніше подібні форти вони влаштували вздовж усього узбережжя.

Португальці продовжували захоплювати розташовані уздовж берега Індійського океану і населені переважно мусульманами землі. Вони створили торговий шлях, який з'єднав Східне узбережжя Африки з Китаєм.

Португальці, що мали досвід військових дій і звернення мусульман у християнство після захоплення Андалусії, також відправили своїх місіонерів в усі куточки підкорених ними земель. Є відомості про те, що багато мусульман, принаймні у Східній Африці, повстали і вважали за краще перейти під протекторат Османського халіфату, ніж залишатися колонією португальців-католиків.

Племена, мовою яких була суахілі, за підтримки жителів Омана змогли вигнати португальців зі своїх земель, проте у 1812 році відбулися зіткнення між Момбасою і Ламу, і султан Сайїд Саїд вторгся до їхньої країни та захопив усе узбережжя. До 1840 року воно виявилося повністю завойованим. Столицею нового державного утворення, яке об'єднувало східно-африканське узбережжя та Оман, став Занзібар.

Жорстоке правління португальців у XVI столітті, а також їх спроби об'єднати землі, що перебували під їх владою, і послабити контроль місцевих купців над прибутковою торгівлею золотом і слоновою кісткою, привели економіку узбережжя у занепад. Встановивши податки, які кожне підлегле місто-держава повинно було сплачувати золотом, а також ввівши митну систему і взявши під контроль рух морських суден, португальці, як пише історик Абдуллах Шериф, «вбили курку, яка несла золоті яйця».

Оманці, у свою чергу, спробували відродити колишню славу султана Сайїда Саїда, але їм цього не вдалося досягти. У результаті східно-африканські купці-мусульмани зайнялися в основному сільським господарством і виробництвом приправ - мускату гвоздики.

Іслам у Північній Африці

У 640 році нашої ери Амр ібн аль-'Аас (нехай буде вдоволений ним Аллах) підкорив Єгипет та інші африканські землі, що примикали до узбережжя Середземного моря і які належали раніше Візантійській імперії. Ібн Абі Сарх (нехай буде вдоволений ним Аллах) в 646-652 роках продовжив цей похід по Північній Африці. Він зайняв Західний Туніс, Північний Алжир і більшу частину земель, що лежали в пустелі Сахара і прилеглих до неї районах.

Слідом за ним Укбах Ібн Нафі розповсюдив Іслам на території Марокко, і цей переможний хід, як припускають, досяг узбережжя Атлантичного океану. Укбах також здійснив похід на південь, углиб Сахари, продовжуючи розповсюджувати Іслам. Він дійшов до околиць озера Чад.

Спочатку поширення влади Ісламу в Африці здійснювалося військовим шляхом, проте на своїй останній стадії цей процес протікав уже виключно мирно, завдяки торгівлі та міжконфесійним шлюбам. Засобами розповсюдження мусульманської цивілізації були також освіта і просування арабів у Західну Африку, в основному - з торговими караванами, що переходили пустелю Сахара.

У 1039 році шейх Абдулла ібн Муса заснував рух моравідів або мурабітів, який став популярним серед берберської спільноти Санхаджі. Його принциповими завданнями були спонукання до добра і заборона несхвального, а також боротьба з незаконними формами оподаткування.

Найімовірніше, рух моравідів виник у відповідь на занепад Ісламу в країнах Магріба. Вони також вважали за необхідне будівництво фортець на кордонах ісламських держав, що було цілком зрозуміло: у той час мусульмани постійно боролися з Візантією та іншими імперіями. Будучи у розквіті, держава моравідів об'єднувала Марокко, Західний Алжир та Андалусію.

У 1051 році в Магрібі з'явився новий лідер моравідів - Юсуф ібн Ташфін, під керівництвом якого прихильники руху змогли розповсюдити свій вплив на південь, до Західної Африки, і дійти до річки Нігер. Приблизно в 1062 році Ібн Ташфін заснував нову столицю руху в місті Маракеш, і незабаром після цього повів загони воїнів до Севільї в Андалусії (на півдні Іспанії, який належав у той час мусульманам).

Там він надав допомогу своїм братам по вірі, що боролися з наступаючими арміями християн. Він знову прийшов на допомогу мусульманам Андалусії 1088 року, коли почався наступ християн з північних провінцій.

Досягнувши успіхів в Андалусії, Моравіди в 1146 році поступилися своїми позиціями рухові Мувахідунів (Альмохадс). Лідером останніх був Мухаммад ібн Тумарт, бербер з півдня Марокко, який здійснив хадж, навчався у Мецці і перебував під сильним впливом творів аль-Газалі, що спонукали його боротися за відродження Ісламу в країнах Магрібу (тобто всіх країнах Північної Африки, за винятком Єгипту).

У роки правління Ібн Тумарта мувахідуни завдали поразки моравідам в Андалусії (це було у 1146 році), після чого розпочався новий період розквіту Ісламу. У цей час з'явилося безліч прекрасних мислителів і вчених, таких, як філософ і знавець фікха (мусульманського права) Ібн Рушд.

Однак, як зауважив знаменитий північноафриканський соціолог Ібн Хальдун, якого багато хто вважає батьком соціології, навіть якщо суспільство домоглося успіху і перебуває на підйомі, не слід забувати про те, що такі підйоми змінюються подальшими періодами занепаду, слідом за якими починається нове зростання. Андалусія стала яскравим підтвердженням цієї теорії, і, врешті-решт, у 1492 році виявилася завойованою християнами.

Іслам у Західній Африці

У Західній Африці Іслам з'явився приблизно в XI столітті. Найпершу згадку про нього ми знаходимо у мусульманського географа аз-Зухрі, який у 1137 році писав про те, що в 1076 році населення Гани прийняло Іслам. Король цієї країни не був мусульманином, але тут, імовірно, позначився вплив моравідів.

1050-1250 роки стали свідками розквіту Малійської імперії. У XIV столітті її імператор Манса Муса ввів у дію законодавство малікітського мазхаба, а також здійснив хадж. Розповідають, що разом з ним у нелегкий шлях, що пролягав через пустелю, вирушили від 12 до 72 тисяч людей.

У Єгипті вони зустрілися з правителями-мамлюками, які були вражені їх приходом. Муса і його послідовники несли із собою стільки золота, що могли вплинути на економіку кожної країни, що ставала їх тимчасовим притулком. Малі в той час була центром торгівлі золотом у Західній Африці.

Добре відомий марокканський мандрівник XIV століття Ібн Баттута відвідав Малі в 1352-1353 році, в роки правління брата Манси Муси, Манси Сулеймана. Мандрівник був вражений пануючими в країні справедливістю і миром. Його вразила любов мусульман до будівництва мечетей та здійснення п'ятничних намазів. Однак крім цього він виявив і пережитки деяких доісламських обрядів, які були в моді навіть при дворі короля.

Географ з Андалусії аль-Бакрі в 1068 році займався збором інформації про три великих африканських королівства того часу: Гао, Такруру і Гану. У своєму рукописі він доносить до нас розповідь про прийняття Ісламу королем із Західної Африки після його зустрічі з мусульманським купцем і проповідником.

Цей мусульманин був гостем короля, країна якого рік за роком страждала від сильної засухи. Король попросив мандрівника помолитися Богу про те, щоб він послав дощ його народу, а той погодився за умови, що правитель прийме Іслам і буде звертатися до Всевишнього разом з ним.

Отже, вони молилися всю ніч безперервно, а коли на небі з'явилися перші ознаки зорі, пішов дощ. Побачивши це чудо, король наказав знищити всіх ідолів і вигнати з країни чаклунів. Правитель, його спадкоємці та його придворні прийняли Іслам і стали щиро віруючими мусульманами, в той час як серед народу більшість, як і раніше становили язичники. Однак після будівництва в країні ісламських шкіл і мечетей Іслам став швидко поширюватися і серед простого населення.

Наступною імперією, яка прийняла Іслам, стала Сонгхая. Це відбулося в XV столітті, коли ісламська освіта розвивалася швидкими темпами. Найважливішими центрами імперії були міста Тімбукту і Джинне.

Архітектор і поет з Андалусії Абу Ішак Ас-Сахілі, що зустрів Мансу Мусу дорогою з хаджу, побудував знамениту П'ятничну мечеть в Тімбукту. Сіді Абдур-Рахман ат-Тімімі, що здійснив подорож з Аравії в Тімбукту, виявив, що місцеві вчені перевершують його в області знання фікха (мусульманського права), і залишився в місті, щоб повчитися у них.

Іслам отримав поширення в Канемі і Борну, найімовірніше, завдяки Укбаху ібн Нафі, який, як раніше вже згадувалося, дійшов до озера Чад і, можливо, навіть одружився там.

Отже, в XIII столітті Іслам став головною релігією в Канемі, а в XV столітті - в Борну. В останньому випадку істотну роль зіграла також династія Сіфава - одна з найдревніших династій в історії людства, що веде свій родовід, за переказами, від легендарного арабського героя Сейфа ібн Зі Язана.

Халіфат Борну досяг найвищого розквіту в роки правління короля Ідріса Алавми (1570-1603), коли всі провідні державні діячі були мусульманами, а столиця Х'уффхуфве була важливим центром ісламської освіти.

Наприкінці XVII століття спостерігався стрімкий розвиток династій ісламських вчених: іноді улемами ставали всі члени розширеної сім'ї. Ці люди вели кочовий спосіб життя, займаючись торгівлею. У XVIII столітті вони осіли в сільській місцевості і заснували власні релігійні спільноти, що вигідно відрізнялися від спільнот великих міст, які до того часу зазнали корупції і розладу.

Прикладом таких кланів є клан Джаханке, члени якого були представниками малікітського мазхаба, а також клан Кунта з Сене-Гамбії. Вважають, що члени останнього стали першими представниками суфійського тарікату Кадірійя в Західній Африці.

Загальна кількість членів кочових кланів становила від 500 до 1000 чоловік, і в будь-якому місці, яке вони вибирали для постійного проживання, вони засновували школи і укладали шлюби. Вони практикували систему мулазама, за якої студенти жили разом зі своїм вчителем, а іноді й виконували деяку роботу для нього.

Подібний досвід допомагав молодим людям набувати не просто «книжкових знань», а знань про те, яким чином положення Корану і Сунни втілюються в життя. Поступово із сіл і селищ клани вчених перебралися в міста і заснували там великі навчальні заклади.

Їхній внесок у розвиток Ісламу неможливо переоцінити. Так, клан вчених Тородбі відіграв велику роль у поширенні ісламських знань, а також у веденні джихаду в XVII і XVIII столітті. Його членів відрізняла особлива манера одягатися.

Можливо, найбільш відомим представником з них був шейх Усман ібн Фоді, який підняв повстання проти правителів Хаусаланда (Північна Нігерія), які відійшли від Ісламу, що тривало з 1804 по 1808 рік. Це було справжнім джихадом, заснованим на моральних вимогах.

Однак Ібн Фоді більш відомий також як автор численних трактатів, а також віршів, написаних як арабською, так і африканськими мовами. Після повстання він заснував Халіфат Сокото, яким пізніше правили його син Мухаммад Белло і його нащадки. Їх правління тривало до приходу військ Великобританії в 1903 році.

Захра Авала - бакалавр арабської мови та магістр ісламських досліджень. Працює в лондонській Школі досліджень Сходу і Африки

За матеріалами IslamOnline (Переклад IslamRF.ru)

Посилання на тему:

Іслам став невід'ємною частиною еквадорського суспільства

Іслам у сучасній ПАР

У Румунії муфтій обирається строком на 5 років. Таким чином, Мурат Юсуф очолить громаду румунських мусульман до 2015 року.

Відразу після голосування новому- старому муфтію Румунії зателефонував міністр у справах релігії Адріан Лемені, який привітав Мурата Юсуфа з переобранням. Під час розмови Лемені зазначив, що між державою і муфтіятом ведеться успішна співпраця і що така модель співпраці буде продовжена і в майбутньому.

«Я пишаюся повторним обранням на цю посаду. Я вдячний мусульманській громаді Румунії, яка підтримувала мене впродовж останніх 5 років. Я вірю, що становище мусульман у Румунії покращиться», - сказав голова румунских мусульман.

Разом з тим він заявив про свою готовність і відкритість для співпраці з мас медіа і громадськими організаціями у питаннях легального вирішення проблем, пов'язаних з релігією.

Для довідки

Мурат Юсуф народився 18 серпня 1977 року у кримськотатарській сім'ї, у місті Меджідіє біля Констанци.

В 1994 році закінчив ліцей імам-хатибів м. Едірне (Туреччина). У 2000 році закінчив факультет ісламської теології університету 19 Травня у м. Самсун (Туреччина).

В 2005 році був вперше вибраний муфтієм Румунії, ставши наймолодшим муфтієм у Європі. Тоді за його кандидатуру проголосувало 19 членів Ісламської ради Румунії з 22-х.

За матеріалами QHA

Посилання на тему:

Більша частина румунських мусульман - освічена еліта

В Румунії буде встановлено пам'ятник воїнам-мусульманам

Група чоловіків-помаків у селищі в Родопських горах

Джерела:

1. http://www.pomak.eu/

Література:

1. Помаки // http://www.wikiznanie.ru/ru-wz/index.php/%D0%9F%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BA%D0%B8

2. A victory for the Greek Pomaks // http://www.e-grammes.gr/2001/07/pomaks_en.htm

3. Brunnbauer U. Histories and Identities: Nation-state and Minority Disco urses: The Case of the Bulgarian Pomaks // http://www-gewi.kfunigraz.ac.at/csbsc/ulf/pomak_identities.htm

4. Pomaks // http://en.wikipedia.org/wiki/Pomaks

5. Pomaks // http://www.everyculture.com/Europe/Pomaks.html

The pomaks // http://www.greekhelsinki.gr/english/reports/pomaks.html

За матеріалами «ІсламНьюз»

Посилання на тему:

Раби і правителі. Слов'яни у Дар уль-Іслам у раннє Середньовіччя

За матеріалами «Іслам для всіх»

Посилання на тему:

Півмісяць під крилом білого орла. Іслам у Польщі

У Варшаві збудують найбільшу мечеть країни

Ісламське мистецтво у Польщі

Циганський табір долучається до ісламу

Брунейські ув'язнені приймають іслам

Дев'ять африканських боксерів прийняли іслам на змаганнях у Пакистані

У Кабулі громадянка України прийняла Іслам

- Річ у тому, що в 1900 році на початку XX століття в Севастополі активно відбувалося міське будівництво. Особливо влада заохочувала зведення культових установ. Відкрилися нові православні храми, лютеранська кірха. Представники мусульманського суспільства двічі клопотали перед міською управою про виділення ділянки землі для будівництва мечеті. Дозвіл на будівництво великої мечеті було отримано, і закладка храму відбулася у присутності градоначальника, представників адміністрацій громадських установ, мусульманського духовенства, офіцерів-мусульман севастопольського гарнізону 28 червня 1909 року. На будівництво було асигновано з вакуфного капіталу 14 тисяч рублів. Решту зібрали шляхом добровільних пожертвувань, які надходили до місцевої мусульманської громади.

Напис над порталом мечеті свідчить про те, що мечеть будувалася з 1909 по 1912 рр. в пам'ять про імператора Олександра III. Однак через складну економічну і політичну обстановку в країні будівництво мечеті затяглося ще на два роки.

Урочисте відкриття й освячення мечеті відбулося 20 квітня 1914 року. Перший намаз провів великий просвітитель Ісмаїл Гаспринський. Він же запросив сюди з Казані на посаду імама-хатиба мечеті Юсуфа Рахімова, котрий після закінчення медресе в Буїнську на кошти благодійного товариства був відправлений для подальшого навчання в Стамбул, де здобув богословську освіту.

У Стамбулі відбулося знайомство Юсуфа з Ісмаїлом Гаспринським, який закликав до оновлення ісламу, через освіту і єднання мусульманських народів зі збереженням своєї релігії, мови, літератури, традицій. Одночасно Рахімов став викладачем, а потім директором севастопольської татарської народної школи, де разом з кримськими татарами навчалися діти переселенців казанських татар.

- Судячи з зовнішнього вигляду, мечеть відрізнялася від того, що ми бачимо зараз.

- Справді, це була єдина мечеть у Криму, побудована в єгипетсько-мамлюкському стилі. Для нього характерні стрункі пропорції, багатство і пишнота декору. Фасад будівлі прикрашає ліплений орнамент, по обидва боки мечеті розташовані величні колони. Але головна відмінність від османської, тобто турецької архітектури, полягала в ажурному двобалконному мінареті, який поступово звужувався східцями догори.

Мечеть вдало функціонувала до 1938 року. Але після розстрілу Рахімова під час сталінських репресій мечеть була закрита, а Радянська влада зробила з неї кінотеатр. Пізніше Чорноморський флот розмістив у будівлі храму свій архів. Як не дивно, в роки Великої Вітчизняної війни, коли Севастополь був практично стертий з лиця землі, мечеть не була зруйнована, ні німці, ні наші її не чіпали, лише тільки один шалений снаряд влучив у купол храму. Мінарет же залишився неушкодженим. Видно, Всевишній оберігав його. За словами очевидців, після закінчення війни Сталін відвідав Севастополь, і, побачивши мінарет, що велично підноситься над руїнами, здивовано запитав у градоначальника: «А цей все стоїть?» Слова вождя послужили сигналом до дії. У 1948 році до мечеті підігнали два танки, накинули на мінарет сталевий канат і почали його ламати, зруйнувавши, таким чином, до основи. Всі написи на арабською мовою, що прикрашали мечеть по периметру будівлі також були знищені.

- Як же вам вдалося повернути будівлю мечеті мусульманській громаді?

- На початку 90-х років кримські татари почали повертатися на свою історичну батьківщину, до Криму. І тоді виникла проблема, де здійснювати намаз. Перший час ми читали намаз на сходинках біля входу в мечеть, прямо перед дверима. Потім почали домагатися повернення мечеті мусульманській громаді, писали в адміністрацію міста, керівництву Чорноморського флоту. Тоді мене обрали головою місцевої релігійної організації «Мюневвер». Домоглися того, що нам дозволили здійснювати намаз всередині мечеті. Тоді ми вирішили йти далі і одного разу 13 квітня 1994 року після намазу не пішли, як зазвичай додому, а влаштували сидячий страйк. Ми нічого не робили, а просто відкрили Коран і читали його, не встаючи зі своїх місць, до самого пізнього вечора. Директор архіву флоту затурбувався і почав погрожувати, що викличе загін матросів, щоб насильно витурити нас звідти. Ми не зрушили. Вранці наступного дня по місту поповзли чутки, що татари страйкують, і до нас почали приєднуватися інші. Замість восьми осіб стало 80. Третьої доби двір мечеті не вміщав усіх бажаючих долучитися до страйку. На четверту добу адмірал Чорноморського флоту Балтін надіслав свого помічника Марченка для ведення переговорів. Ми закрилися в кабінеті директора і просиділи там три години. У результаті переговорів військові погодилися з вимогами мусульманської делегації і попросили місяць терміну, щоб вивезти архів в інше місце і передати будівлю мечеті віруючим. Рівно через місяць при великому скупченні народу був підписаний акт прийому-передачі будівлі мечеті мусульманській громаді «Мюневвер». Так нам вдалося повернути храм, офіційно визнаний зараз історичним пам'ятником архітектури, зведений майже сто років тому для мусульман міста Севастополя.

- Енвер Ібрагімавіч, коли було зведено новий мінарет мечеті?

- Весь 1995 рік пройшов у пошуку спонсорів, які б допомогли нам відновити храм. У той час на Україні було дуже важке економічне становище. Інфляція, девальвація і так далі. Замість рублів спочатку купони, потім купоно-карбованці. Ми всі відразу стали «мільйонерами». Найменша грошова одиниця була 1 тисяча карбованців. На ремонт і будівництво потрібні були гроші і чималі. Тоді доля звела мене з бізнесменом-турком Мухіддін-беєм, який допоміг нам організувати спонсорську допомогу з Туреччини. Все, що ви бачите зараз: кахельна плитка, яка прикрашає молитовний зал мечеті, люстри, підлогове покриття - все прийшло до нас із Туреччини у вигляді гуманітарної допомоги.

Енвер Ресульєв

Наприкінці 90-х я зробив хадж, мені пощастило побувати в Священній Мецці. Але і там я намагався знайти кошти на будівництво мінарету. Навіть зустрівся з самим муфтієм Саудівської Аравії і висловив йому своє прохання, але, мабуть, не зрозуміли (розмова велася через подвійний переклад: з російської мови на англійську, і з англійської на арабську). Відповіді я так і не дочекався.

З поверненням на батьківщину мені знову довелося звернутися до своїх турецьких друзів. Я вирушив до Стамбула, де після мого виступу перед імамами міста, було прийнято рішення про будівництво мінарету в місті Севастополь. Із Стамбула прибули майстри і за 45 днів спорудили мінарет, про який ми так довго мріяли.

- Скажіть, а от труднощі в будівництві мечетей в Криму якось пов'язані з поверненням на історичну батьківщину нащадків татар, депортованих у роки війни?

- Це ланки одного ланцюга. Крім своїх прямих обов'язків директора мечеті, я ще займаюся розселенням депортованих. Так мені вдалося провести через депутатську сесію питання про передачу кримським татарам 14 га землі в Балаклавському районі. Кожній родині було виділено ділянку землі розміром 8 соток, де вони почали самотужки зводити будинки.

Насправді існує закон про надання порожніх земель кримським татарам, але місцева влада не поспішає його виконувати. Адже легше продати, ніж віддати. Зрозуміло, це викликає невдоволення людей, і починається самозахоплення земель. Хоча, повірте, кримськотатарська умма історично вирізнялася своєю віротерпимістю і лояльним ставленням до влади. Однак сьогодні нам не завжди вдається знайти спільну мову з представниками інших конфесій. Не всі хочуть визнати той факт, що на Кримській землі споконвіку жили татари зі своєю релігією і культурою.

- Зайшовши до мечеті, я помітила, що у вас серед парафіян дуже багато молодих людей і зовсім немає жінок-мусульманок.

- Так, жінки у нас майже не ходять до мечеті. Думаю, це можна пояснити традицією, що мечеть повинні відвідувати чоловіки, а жінки залишаються вдома. Хоча місце для здійснення намазу у нас в мечеті відведено і для жінок теж.

- Як у вас справи з релігійною освітою?

- Для молодих мусульман у нас при мечеті працює медресе. Я давно мріяв відкрити для наших хлопців духовну школу. Справа в тому, що наше старше покоління, носії мови кримських татар, національних звичаїв, релігійних традицій, йдуть, а разом з ними зникає і наша культура. Необхідно все це зберегти і передати наступним поколінням.

Всього у нас навчається 20 шакірдів. Зараз вони під час канікул всі роз'їхалися по домівках, а ми при мечеті відкрили дитячий табір для молодших школярів. Туреччина надсилає нам вчителів для медресе, але ми зацікавлені у вихованні своїх кваліфікованих викладачів релігійних дисциплін і священнослужителів. Молоді люди, які приїжджають до нас навчатися, наприклад, з Бахчисарая знайомі з національними звичаями татарських сімей, з релігійними традиціями і їм легше знайти спільну мову з місцевим населенням. Навіть якщо релігійні обряди у кримських татар і турків багато в чому схожі, зустрічаються і відмінності, характерні тільки для місцевих мусульман. Ми пишаємося тим, що імам-хатиб нашої мечеті «Ак'яр Джамі» - випускник нашого медресе. Також він пройшов навчання в Туреччині. Зараз сам тут викладає арабську мову, читання Корану і дітям, і дорослим.

- Чому ваша мечеть називається «Ак'яр Джамі»?

- Справа в тому, що Севастополь заснований на місці кримськотатарського поселення Ак'яр. Після Кримської війни між Росією і Туреччиною в 1783 році імператрицею Катериною II був виданий указ «Влаштувати фортецю Севастополь». Щоб зберегти пам'ять про початкову назву міста, ми назвали мечеть Ак'яр. Слово «джамі», як ви розумієте, означає «красивий».

Розмову вела Фатіма ГАЛІМЬЯНОВА

За матеріалами релігійно-просвітницької газети «Послання»

Посилання на тему:

В Севастополі вшанували пам'ять Юсуфа Рахімова - засновника севастопольської мечеті

У Варшаві збудують найбільшу мечеть країни

Ісламське мистецтво у Польщі

Відбулася зустріч Рефата Чубарова з Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Польща

Костянтин Тищенко ділиться з нами свіжим доробком.

- Костянтине Миколайовичу, ви припускаєте, що назва Русь може мати арабське коріння: від столиці халіфату першої половини восьмого століття – Русайфа…

- За прийнятим тепер поясненням етноніма русь, він походить з фінської назви Швеції «Руотсі» й спочатку вказував на варягів. Цю прописну істину обґрунтував ще Омелян Партицький у книзі “Скандинавщина в давній Руси” (1886), – цій праці присвячено статтю у збірці “Стоголосник” № 3 – 4 за 2000 рік. Книжку Партицького чекісти в Галичині знищували, але через 60 років навіть патріотично налаштовані російські історики мусять це пояснення прийняти (див. “Древняя Русь в свете зарубежных источников”, Москва, 2003).

І ось виявляється, що ця істина – не остаточна. Адже в топонімії Німеччини є низка назв сіл від основи Русс-, які “не стикуються” з історією Київської Русі в разі походження її з етноніма варягів. У середньовіччі ніякі полки Русі до десятків місць у Німеччині або Австрії не ходили. На честь полонених з Русі ці села також не могли бути названі: німцям вистачало ближчих слов`ян. Саме тому ті Руссдорфи й Руссфельди дотепер потребують реалістичного пояснення. І з низки можливих прототипів для них не можна проминути назви столиці халіфату часів халіфа Гішама (724 – 743 рр.) – Русайфи. Річ у тім, що в Німеччині існує давній арабський слід: наприклад, район Мюнхена з назвою... Аллах! Або село під Шверіном – Мюссельмов. А отже – залучення Русайфи до пояснень тих Руссдорфів – науково мотивоване.

Тепер про назву Русайфа. Вона справді залишила слід по всьому шляху, яким рухалися учасники джигаду з Близького Сходу в Центральну й Східну Європу… Сама Русайфа, знана в Європі як Русафа, розташована неподалік від сучасної столиці Йордану Аммана. Цим престижним ім`ям столиці халіфату у тому ж VIII cтолітт названо й ісламський військовий монастир Руссафа в Єгипті, і місто-укріплення в нинішній Албанії – Росафа (сучасний Шкодер). З Балкан носії ісламу рухалися на схід – на територію сучасної України й далі. Про це, зокрема, можуть свідчити на Волині – с. Русовичі, на Вінниччині – річка і три села з назвою Русава, на Київщині – також села й річки Росава, Расава, дві Расавки. Опоненти вперто твердять, що це – випадкова схожість. Випадковість, тричі повторена в різних областях України? Це наївна думка. Більше того, неподалік від кожної з цих трьох груп на карті названий той самий халіф, який переніс столицю з Дамаска до Русафи – на Волині в назві села Гішин, над Дніпром – Гайшин, на Поділлі – Гайсин. Це все він, халіф Гішам.

Хто чекає на карті повного збігу топонімів з ім`ям халіфа, тому краще покинути це читання й залишитися зі звичними шкільними поняттями про історію…

Фортеця Росафа в м. Шкодері (Албанія) на початку Маврського шляху

- Ви казали нам, що переслідуючи іранських габрів-зороастрійців, мусульмани водночас несли з собою іслам. Чому їм не вдалося ісламізувати населення Наддніпрянщини?

- Їм якраз це вдалося… Рівно тисячоліття тому, 1010 року, переважна більшість населення Наддніпрянщини, яке складалося з тюркомовних печенігів, прийняла іслам (цікаво, що сучасна наука з претензіями на об`єктивність цю „дуже” круглу дату промовисто не помітила). За розрахунком Омеляна Пріцака, тоді печенігів було до трьох мільйонів осіб… Що ж до слов’ян, яких було всього кілька десятків тисяч, то вони не прийняли віру Магомета, оскільки вже були знайомі з різними течіями християнства – задовго до князя Володимира.

Масові факти сіл в Україні, християнських уже в момент джигаду, тобто у VIII ст., засвідчені в Україні також і в назвах арабського походження, як-от Залібівка (Рівненщина), Залип`я (Франківщина), Саливонки, Салів (Київщина), Залевки (Черкащина), Слабунове (Хмельниччина) тощо – в усіх цих основах упізнаване арабське слово «саліб» – хрест. А якраз сусідні села вказують на арабів: коло Залібівки – Рохманів під Шумськом (з арабського слова «рахман» – «милосердний», епітет Бога), коло Залевок – Сунки (послідовники сунни, сунніти), Бузуків (берберське «бузу» – слуга) та ін.

Печеніги хазяйнували на 90% земель теперішньої України: цифри 1-8 відпові-дають провінціям Пачинакії (див. у Костянтина Багрянородного). Район контактів печенігів і франків за даними топонімії оточено пунктирним овалом. Основа карти містить рідкісний приклад найменш ідеологізованого зображення південного кордону Київської Русі. Справжній кордон (по Стугні, Трубежу, Остру, Сейму) показано точковим пунктиром

- А де була держава печенігів?

- Вона займала величезну територію обабіч Дніпра на південь від Києва. На момент прийняття ісламу кордон проходив по річці Стугні (Васильків), далі – по Трубежу, Остру, Сейму. Тобто, печеніги контролювали 90% земель теперішньої України. З книги візантійського імператора Костянтина Багрянородного ми знаємо й назву цієї країни – Пачинакія.

За даними академіка Омеляна Пріцака, більш як половина з сорока печенізьких курганів зосереджена над річкою Росавою. У документах литовського часу тут згадують і ліс Печеніжець. Десь у цих краях мала бути й столиця Країни Печенігів, до якої святий Бруно (європейський місіонер часів князя Володимира) дістався від Стугни пішки за три дні (це описано в його власному листі 1008 року, давні копії якого збереглися).

Правляча верхівка печенігів звалася «кангар». У такому разі типова тюркська топонімічна модель назви поселення з прикметниковим суфіксом -ли мала б бути “Кангарли” (кангарське), а з суфіксом місцевості «лик» – “Кангарлик” (“місце кангарів”). На притоці Росави Росавці справді є прямий і єдиний кандидат на звання столиці Пачинакії – це місто Кагарлик. Завдяки Словнику гідронімів України можемо дізнатися, що стара назва річки Росавки – якраз Росава! Більше того, в Ірані у степу біля озера Урмія існує аул Кангарлу, а за 4 км від нього – аул Йоушанлу, в назві якого ви упізнаєте слово євшан з нашого літопису (запис під 1201 року)! Крім українців, більше ніхто зі слов`ян цього слова не має, зате в усіх тюрків воно означає “полин”... Це вам приклад дії методу топонімічного контексту: сусідні назви тематично й духовно підтримують одна одну.

- Чи були на території України поселення власне арабів?

- Гадаю, що так. Інакше як пояснити численні села з назвами Арабка (запорізька область), Арапівка (Луганська), Араповичі (Чернігівська), Воропаї, Горобіївки, Вороб’ївки тощо? А скільки прізвищ від цього кореня! Як я вже вам розповідав, і назва пташки горобець (оробей, оробець, воробей) може бути пов`язана з ім`ям цього народу. За її вдачу, як це розуміли наші предки…

Цікаво, що така українська Коломия, від якої походить коломийки, – теж арабського походження. «Калам» арабською мовою означає «заповідь, слово Боже», «каламі» – людина, яка проповідує мусульманські догми. Від цього ж слова – десяток сіл Коломіївка, Коломийчиха, Колом’є, Коломак тощо. Низка сіл Коломийцево є і в Росії.

- У Греції теж чимало сіл із назвою Каламаки…

- Звісно, араби залишили там ще глибший слід, ніж в Україні. З виставлених в Інтернеті матеріалів з генетики (зокрема з праць Россера) видно, що за генетичним складом теперішні греки – на чверть араби і ще настільки ж – бербери. У нас цей складник також є, хоча становить лише 8%. Це так за Россером і його шістдесятьма співавторами… Можете знайти їхню публікацію публікація від 2000 року з цікавою, хоч і довгою назвою: “Y-Chromosomal Diversity in Europe is Clinal and Influenced Primarily by Geography, Rather then by Language” (Am. J. Hum. Genet, 2000, vol. 67: 1526-1543). Важливо, що в нас маврський слід, виходить, також засвідчений і на генетичному рівні.

- А чим араби тут займалися, крім того, що переслідували «невірних» авестійців-вогнян. Сіяли хліб, розводили худобу, плавили метал?

- За нашими спостереженнями, вони виготовляли зброю – який джигад без доброї зброї? І, звісно, торгували нею з сусідніми народами. Мистецтво зброярства – виробництва зброї з металу, добутого з болотяної руди, – араби, судячи з усього, запозичили в германців-каролінгів. Звідси назви сіл, де ці майстри кували мечі, – Корляги, Харалуг (давніша назва – Харолуг). Та й самі мечі називалися – харалужні. Виготовляли також кольчуги та іншу військову амуніцію.

Знаменно, що з вісьмох племен печенігів одне звалося Хубашін-дюла “закуті” (з іранського «куб-ідан» – «кувати»; порівняйте: Кубачі – славетний аул ковалів і зброярів у Дагестані), а інше – Куарціцур (з монгольського «хорчі» – «латник»). Не виключено, що останнє слово того ж кореня, що й відома назва острова Хортиця (з аналогами, зверніть увагу, у степах під Оренбургом, Омськом і на Алтаї).

- Отже, народом Рось, Русь спочатку називали арабів?

- Я б сказав ширше – учасників джигаду, які рухалися з Балкан на Схід… У власних назвах залишилося чимало свідчень цього руху. Войовничий халіф у Русайфі носив ім’я Гішам. Іншого – також дуже войовничого халіфа звали Гарун. Вже сказано про «слід» Гішама в назвах Гайсин, Гішин, Гайшин. Ім`я Гаруна також увіковічене в назвах сіл Горуни (тепер Гороне) на Львівщині, два Гориньгради на річці Горинь, Гореничі, Горенка, Горінчеве. Є ця основа й серед прізвищ українців (Гарун ). А за 4 км від Гориньграда, уявіть собі, є село Бармаки ! Це сусідство стало доленосним для цілого етапу студій, адже візирами Гаруна були люди з клану Бармакидів…

З фольклору халіфа Гаруна аль-Рашида знають під ім`ям Змія Горинича. З ним етнічна пам`ять пов’язує (насправді значно давніші за віком) Змійові вали оборонного призначення, залишки яких знаходимо по всій Центральній Україні.

- За вашими дослідженнями, араби прийшли до нас із Заходу. Хіба зі Сходу їм не було ближче?..

- Шлях через Кавказ був тоді для них закритий. Вони не могли б пробитися ні через Візантію, ні через Хозарію, з якими постійно воювали.

Склад деяких етносів Європи за Y-гаплогрупами: частка E1b1b („берберський маркер”) – коричневий колір, J2 („бедуїнський маркер”) – чорний колір; інші гаплогрупи вказують на „пракельтів” (зелений), „праґотландців” (блакитний), „праскіфів, праіранців” (помаранчовий); деталі дивіться тут.

Хоч це й парадоксально, але арабський Схід прийшов до нас із Заходу – історикам відомо про так званий Моравський шлях. Це не що інше як «маврський шлях»: маврами ціла Європа йменувала арабів. Це слово благополучно живе в назві цілої історичної області Чехії – Моравії, в іменах річок Морава (їх кілька в Сербії), Муреш (Румунія), Мур (Австрія і Словенія), можливо, що й у Шевченковому селі Моринці. Показово, що з усіх слов`ян саме в населенні Чехії та Сербії Y-гаплогрупи E1b1b та J2, пов`язувані з берберами й арабами, становлять понад 20% (а серед наших сусідів румунів навіть третину), у словаків – уже тільки 15%, а в Україні, як сказано – 8%.

Від 720-х рр. албанська Росафа (Шкодер) стала вихідним пунктом Моравського коридору до слов`ян з усього арабського Середземномор`я. Пунктир ліворуч – західна межа поширення слов`ян і східних кочівників у VIII ст. Для збільшення карти натисніть тут.

До речі, й саме слово шлях – імовірно, арабського походження, а не німецького, як рутинно вважають. Серед значень німецького слова Schlag немає жодного, яке позначало б дорогу. Та й не були шляхи дорогами в сучасному сенсі: навіть у козацький час «шлях» означало напрямок, рухаючись по якому, можна дістатися до того чи іншого місця. Це і є первинне значення слова. А по-арабськи «селях» якраз і означає «рекомендований, найкращий»… До всього зверніть увагу на самі назви тих шляхів – Муравський, Шпаків, Кусманський (саме так, спасибі репресованому Павлу Клепатському за свідчення цієї форми у литовські часи). Це все слід від непроханих гостей зі Сходу: альморавідів, халіфа Усмана, якихось інших східних озброєних загонів (з пехлевійського сьпах “військо”). Оце такі вам шпаки... І, нарешті, Чумацький шлях. Це не його назва від чумаків, а якраз навпаки – чумаки названі так від назви шляху, бо він від них давніший. Адже інша назва Чумацького шляху – Кримський, а його відгалуження – Ромоданівський. Виявляється, тут ідеться тричі про те саме: шлях куди? До Криму. Там вам і Рамадан (мусульманський піст), там і Джума (п`ятниця, мечеть). Український професор-тюрколог Бушаков у своєму етимологічному словнику „Лексичний склад історичної топонімії Криму” (Київ, 2003) показав, що “чумак”, тобто “п`ятничник, мечетник” – це назва мусульманина в устах тюрка-немусульманина (наприклад, гагауза). Ви ходите до Криму? Ну то й зватимуть вас “кримчанин”, “рамаданник”, “чумак” – навіть коли ви й не мусульманин і ходите тільки по сіль.

- А куди простягався Муравський шлях?

- Ділянки його з такою назвою зафіксовані на півдні та сході України, а далі йдуть на північ і впираються, уявіть собі, у Москву…

В ХІ столітті ідеологом джигаду став магрибський богослов Ібн Ясін. За його санкцією для утвердження ісламу в навколишніх землях, зокрема в Габоні, було засновано перший рибат – військовий монастир “для намноження правовірних у порубіжних землях”. Його заснували берберські племена з Марокко – альморавіди (аль-му-рабітун – «ті, що з рибата»). Від цих альморавідів і походить назва «маври» і всі ті Моравії на їхньому шляху.

Рибат дав назву багатьом містам і селам, які часто розміщені поруч з населеними пунктами, названими на честь Ібн Ясіна. У Чехії в різних регіонах розташувалися пари – Рапотін і Єсенець, Рапотіце і Єсеніце, Льгота-Рапотіна і Ясинов, Рибітві і Єсенчани. У Німеччині – Рабац – Єссніц. У Боснії і Герцоговині – Ріпач і Ясеніца. Пройшлася ця «пара» й по Україні – Риботень і Ясенове (Сумська область), Ропча і Ясени (Буковина).

А в Москві це Арбат, там же є Ясенєво.

Існує математична формула та комп’ютерна програми на її основі (розробники – Сухий, Зайцев), згідно з якою таку кількість сусідств однакових пар топонімічних основ неможливо пояснити випадковістю: це тільки й тільки наслідок історичних подій…

Це не “фокуси з назвами”. Топонімія – це особлива мова історії. З десятками тисяч слів у словнику, із своїм просторовим синтаксисом на карті. І її треба вивчати, як усяку іншу мову. А принаймні перевірити ці сусідства може кожен, хто здатний на таке вольове зусилля. Що ж зробиш, відображене в цих шановних назвах минуле життя не таке прямолінійне, як “шлях аріїв”.

- А яка роль Албанії в «арабізації» України?

- Албанія справді була важливим пунктом на Моравському шляху. Як я казав, у давнину місто-фортеця Шкодер у цій країні називалося на честь столиці халіфату – Росафа. Воно ж турецькою – Аль-Іскандерія. Пізніше назва спростилася до Шкодер, Скутарі. Ця назва разом з її носіями поширилася по всьому регіону.

Аль-Іскандерія (буквально «Олександрова») «тиражувана» в топонімах, які спочатку справді були пов’язані з ім`ям Олександра Македонського – низка Александрій в Азії та славетна Александрія Єгипетська. Через її прямі зв’язки з албанською Росафою турки згодом звали останню також Аль-Іскандерією.

В Україні, на Київщині, існують поруч два села – Шандра й Македони (Миронівський район). Першою спокусою є пояснити це сусідство ім’ям Олександра Македонського. Але до великого полководця вони відношення навряд чи мають. Саме через сусідство з ними ще двох топонімів (села й річки Росава) весь топонімічий ландшафт «Шандра – Македони – Росава» виглядає черговим (уже третинним) перенесенням тополандшафту з Балкан (Аль-Іскандерія, вона ж Росафа, розташована справді поблизу від Македонії), у якому Аль-Іскандерія сама є вторинною назвою щодо Александрії Єгипетської, а Росафа – такою ж щодо Русафи/Русайфи.

- Так усе переплелося, що й важко збагнути… І який же, власне, слід у вигляді перенесених із Балкан назв залишили албанці в Україні?

- Наприклад, Димер – від албанського слова «зима», що могло означати місце зимівлі. Копистинці – від «копешт», «оброблена земля». Назви сіл на кшталт Шептичі, Щепилівка, Перещепине походять від самоназви албанців (шкіпері). Прізвища Шкурат, Скуратівський – від албанського слова «шкурт» – «кремезний».

- Отже, іслам несли сюди араби та албанці?

- Різні народи – котрі перебували під владою халіфа. Зокрема й ті, що населяли Північну Африку. Були тут навіть бербери – далекі родичі арабів…

Понад сто літ, з 800-го по 903 рік, на території сучасних Алжиру й Тунісу правила династія Аглабідів зі столицею Кейраван. В Україні люди з тих земель залишили села з назвами Глоби, Голоби (Полтавщина), або троє сіл Караван на Харківщині. Так само, як і в інших місцях: наприклад, у Сербії є село Глобовиця, а частина Альп у Австрії та Словенії називається Караванкен. З Аглабідами також пов’язане прізвище Глоба.

Аглабідам у їхні часи належав і острів Сицилія – арабською Секеллія. Саме цим пояснюється велика кількість українських сіл Сокіл, Соколи і гранично близька до арабського прототипу назва с. Соколій (Чернівецька область), – усі вони переосмислені слов’янами по-своєму.

Алжирські міста Сетіф, Джеміля, Кестантіна (римські колонії) перегукуються з українськими селами Ситихів (Львівщина), Джемільне (Луганщина), Ємільчине (Житомирщина), численними Костянтинівками. Алжир (арабською Аль-Джазаїр, тобто «острови») представлений в Україні, очевидно, перекладними відповідниками, причому це пояснює, чому села з назвою Острів часто розміщені далеко від річок (зате в оточенні назв від арабських коренів). Алжирське місто Джеджелі дало українські прізвища Джежелій, Джеджула, місто Мостаганем відлунюється в річці Стугна та прізвищі Стогній.

Берберські традиції та мову до наших днів зберегло населення одного з історичних районів Алжиру – Кабілія. Саме від цієї Кабілії походять численні українські назви з пристосованим за народною етимологією коренем «кобил», зокрема й Кобеляки. Туарезькою мовою «бузу» – це слуга: імовірний прототип назв типу Бузова, Бузовик, Байбузи: там щоразу в околицях є додаткові ознаки берберського сліду (як-от під Києвом Ясногородка, Неграші, Чорногородка, Синяк, Димер, Горбовичі).

- А крім «топонімічних» свідчень, є якісь докази перебування маврів в Україні?

- Передусім це знахідки арабських монет VIII ст. В Україні їх чимало. Чого вартий, наприклад, відомий з низки публікацій Гудими скарб з села Йосипівки на Львівщині, знайдений 1986 році! Рабське становище суспільства проявляється, зокрема, у процвітанні чорної археології – як тепер, так і тоді. З безцінного для історії скарбу в 14 тисяч (!) монет у Москві й Києві опинилося понад 13 тисяч диргемів (невідомо в кого). Три десятки їх є навіть у Варшаві. Жалюгідні крихти приховали на місці. У державний музей було передано аж близько ста монет, тобто, менш як 1% скарбу...

Є в нас з арабським світом певні аналогії також і в матеріальній культурі. Так, бербери досі носять довгу накидку з капюшоном, яка дуже схожа на український… кобеняк. Чи випадково він так називається? Ця назва теж може походити від Кабілії.

Загальна самоназва північноафриканських племен туарегів – імадзігон – знайшла відображення в українських прізвищах Мадзигон, Макогон та в слові «обмакогонити» (з кліматичних причин бербери за традицією голять голови, згадайте футболіста Зинедина Зидана).

- І куди ті бербери поділися? Безслідно розчинилися серед українців? І як довго вони тут перебували?

- Бербери – це по-арабськи, а по-грецьки вони ж – варвари (буквально, заїки). Їхній етнонім, напевно, досі живе в десятках наших Вербівок і Варваровок. Це був масовий рух, експансія арабів та берберів була цілеспрямована й тривала майже п`ять століть…

Їй поклала край навала татаро-монголів у ХІІІ столітті. Орда фізично знищила за збройний опір половецьких чоловіків – наддніпрянських носіїв ісламу різної етнічної належності – й продала їхні сім’ї в рабство (читайте книжки Плетньової про половців). Цікаво, що, за даними істориків, купували їх купці з Сирії та Єгипту. Їхня подальша доля – це історія єгипетських мамлюків, колишніх наддніпрянських половців. Як це не парадоксально, але якби не татаро-монгольська навала, над Дніпром цілком могло б закріпитися мусульманство. Монголи добре усвідомлювали, звідки живиться непокора переможених: це видно з того, що вони заспокоїлися, лише коли зруйнували Багдад і стратили останнього халіфа у 1258 році (це було через 18 років по взятті Києва).

Араби та їхні союзники печеніги й половці залишили численні імена на нашій землі і, як вважав академік Пріцак, відіграли певну роль у формуванні українського етносу.

За матеріалами УНІАН

Посилання на тему:

Записи арабських географів проливають світло на справжній вік міста Харкова

Численні географічні назви в Україні свідчать про тривалу арабську присутність

В Україні виявили древнє мусульманське місто

Чи міг князь Володимир зробити Русь мусульманською?

Ось приклад сесії, переданої студентом: «Прийшов пацієнт, скаржачись на сильний головний біль. «Учитель запитав: «Головний біль в передній або задній частині і з якого боку голови ви відчуваєте пульсацію?»

Пацієнт відповів: «Здається, наче б'є молотком по моїй голові спереду.»

Учитель виписав наступне: «Вам слід взяти ромашку, пелюстки троянд і головки маку. Потім перемішайте все в сковороді і додасте води в достатній кількості для заливки маси. Довівши до кипіння, вам необхідно нахилити голову на вихідний пар, робіть це протягом трьох днів і ночей і ви одужаєте. Що стосується дієти, їжте що-небудь м'яке і розслаблююче.» Пацієнт незабаром одужав.

Прийшов чоловік і сказав, що у нього над верхньою повікою є припухлість. Вчитель попросив мене виміряти пухлину руками і з'ясувати чи є вона статичною або пересувається. Я зробив це - пухлина пересувалася як камінь під шкірою. Учитель запитав у мене: «Чи є пошкодження під повікою?» Я не виявив. Потім вчитель сказав: «Розтирайте пухлину оливковою олією і зробіть компрес гарячим хлібом.» Пацієнт зробив це, і видужав протягом трьох днів.»

Ще в одній сесії студент розповідає, як учитель вилікував хвороби, виписавши дієту. Побачивши, що учень в подиві, вчитель відповів, що виписаної їжі досить для лікування захворювання.

Аль-Мукаддасі (946-1000гг.), За походженням із аль-Кудса (Єрусалима), звідси і його ім'я, він вважається одним із найбільш наочних ранніх ісламських письменників з соціальної географії ісламу. У свої подорожі він відправлявся з Єрусалиму, і відвідав майже кожну частину мусульманського світу. Найвідоміший з його трактатів Ахсан ат-Такасі фі Мааріфат аль-Акалім (Кращі розділи знань про клімат), був завершений приблизно в 985 р. Гарний опис йому дано Крамерсом, уривки його описів можна знайти в «Арабській цивілізації» Данлопа.

Аль-Мукаддасі був першим географом, який визначив і привів у відповідність зі стандартом значення і приховані смисли арабських географічних термінів. І першим надав список міст та інших деталей для швидкого ознайомлення. Він намалював першу кольорову карту, вказуючи межі регіонів і торгові маршрути червоним кольором, піщані зони жовтим кольором, річки синім, а гори кольору охри. Після загального огляду географії та земель ісламу, географічної розстановки різних частин і приблизної оцінки відстані від одного кордону до іншого, аль-Мукаддасі окремо зайнявся країнами. У вивченні кожного регіону він ділить свою роботу на дві частини. Перша перераховує місцевості і дає хороший топографічний опис, особливо основних міст. А друга включає в себе різні тематики: населення, його склад, соціальні групи, торгівля, корисні копалини, археологічні монументи, гроші, політичне середовище і т.д. Робота також включає в себе міри ваги і довжини, валюти, мови, поетичне середовище, фінансові витрати людей і торгівлю. Аль-Мукаддасі також показує маршрут між основними місцями, відстані указуються в днях шляху, але також і в фарсахах.

Ісламське міське поселення, його зростання, різнорідність, заплутаність, економіка і політика є подробицями, які привертають особливу увагу аль-Мукаддасі, і про них йде мова майже в кожному розділі по кожному регіону і місцю, де він побував. Аль-Мукаддасі проводить відмінність між містами присутністю великих мечетей і їх мінбарами - символом ісламської влади. У зв'язку з цим він заявив наступне:

«Тепер, якщо хтось хоче сказати, чому ти вважаєш Халаб столицею округу, в той час як є інше місто з такою назвою?» Я відповім йому: «Я вже заявляв, що столиці подібні до генералів, а міста до військ, отже, буде неправильно приписувати Халаб з усіма його перевагами і тим фактом, що тут засідає уряд і знаходяться урядові установи, або Антакію з її пишністю, або Баліс з його багатим населенням, становище міст залежить від маленьких і зруйнованих міст.»

Аль-Мукаддасі ретельно досліджує захисні споруди кожного міста. Стіни, їх висоту, товщину, відстань між кожним укріпленням, доступ всередину і за межі, розташування відповідно до загальної топографії - це штучні перешкоди, які привертають його увагу. Також і повсякденні турботи, такі як торгівля, обмін, ринки, міська економіка. Аль-Мукаддасі вивчав ринки та їх розвиток і занепад. Щоденні та щомісячні вигоди і те, як розподілялися ці доходи. Він уважно вивчав, як місцевість управлялася і як вели себе громадяни, які жили за такими чинниками як порядок, чистота, моральність, прагнення до знань.

Судячи з його описів Єгипту, Нілу і Нілометра, можна дізнатися багато чого про управління водою і гідравлічні технології. Валюта, її обмін, користувачі, а також її коливання привертають особливий інтерес. Динари, дирхеми, їх множення і ділення відповідно до валют кожного регіону були вивчені детально. Аль-Мукаддасі також прагнув отримати інформацію про харчування, одяг, діалекти.

Аль-Мукаддасі, на відміну від своїх попередників, хотів розглянути аспекти, що цікавлять торговців, мандрівників і діячів культури. Таким чином, його роботи виходять за рамки традиційної географії і стають зразками розуміння і пояснення основ ісламського суспільства. У цілому, Крамер робить висновок: «У сучасній географії не існує тематики не порушеної аль-Мукаддасі. Такої ж думки дотримується А. Мікуель, автор нещодавніх перекладів Мукаддасі.» На додаток до цього А. Мікуель вважає, що аль-Мукаддасі був творцем цілої науки географії.

Муаффак аль-Дін Якуб Бен Саклан був християнським лікарем з Єрусалиму (помер в 1229 р.). Він був православним християнином і керуючим єрусалимською лікарнею при Муаддамі, правителеві з династії Аюбідів. Муаддам прийняв Якуба на службу і обдарував його безліччю подарунків і почестей. Незважаючи на те, що він сам був не зовсім здоровим, оскільки у нього були проблеми з ногами, він служив Муаддаму, навіть якщо його довелося б понести на руках. Обидва вони померли приблизно в один і той же час. Бен Саклан був не тільки обдарованим лікарем, але також удостоївся честі за його хірургічні навички. Ібн Аббі Усайбія (медичний історик 13 століття) зокрема вихваляє його. Як він стверджує, Ібн Аббі Усайбія, Бен Саклан щохвилини перевіряв кожен симптом, докладно вивчав і не дозволяв жодній деталі пройти поза його увагою. Він був досконалою людиною, інтелігентним і розумним. Він помер, залишивши за собою сина, який пішов його стежкою.

Рашид аль-Дін ібн Іссурі (13 століття) був сирійського походження і навчався торгівлі в Дамаску. Тим не менше, він також якийсь час займався медициною в Єрусалимі і працював у міській лікарні. Його друг Абу аль-Аббас аль-Хаяні, учений і людина високого благородства, який знав все про прості елементи, навчав Ібн Іссурі ботаніки. Як і Ібн Саклан, Рашид аль-Дін служив правителю аль-Муаддаму, зокрема під час військових компаній проти хрестоносців. Після смерті аль-Муаддама він служив Насирові, який призначив його головним лікарем. Рашид аль-Дін був визнаним ботаніком, завдяки своїй пристрасті і знанням він займає місце серед великих ботаніків таких як Ібн аль-Байтар та Ібн Румія. Його роботи не збереглися до нашого часу, але деякі вчені все ж посилаються на нього. Рашид аль-Дін славився не тільки своїми теоретичними знаннями предмету, але й нововведеннями, які він увів у дану область. Він часто подорожував, особливо часто їздив в гори Лівану, де його завжди супроводжував художник, який малював кожну рослину детально, включаючи листя, коріння, стовбур на різних етапах росту. Потім рослини малювалися на стадії висихання, коли вони особливо корисні в якості медичних рослин. На думку османського історика біографа Хаджі Халіфа, Рашид аль-Дін додав безліч рослин в асортимент лікарів. Також відомі його коментарі з ботаніки до робіт іншого видатного ботаніка ісламу Тадж аль-Діна аль-Булгарі (друг ботаніка Ібн аль-Байтара).

За матеріалами Ansar.ru

Посилання на тему:

Ісламські святині Єрусалима

Іслам став невід'ємною частиною еквадорського суспільства. Шахзаде каже, що релігійні символи, такі, як хіджаб, не політизуються і не вважаються провокаційними, як у Франції та інших європейських країнах. Іноді хіджаб привертає увагу, деякі люди можуть прийняти мусульманку за черницю, проте в цілому держава і суспільство не надають значення цьому питанню.

Прихильність до ісламу не робить людину вигнанцем у суспільстві. Нещодавно батька Шахзад запросили до Національної асамблеї разом з представниками інших релігій, щоб обговорити питання про розширення привілеїв католицької церкви на інші релігії, оскільки за законом всі релігії рівні.

Подібно до того, як мусульмани в Британії намагаються захистити свою ідентичність в британському суспільстві, еквадорські мусульманки знайшли своє місце в суспільстві Еквадору і звернулися із закликом до своїх співгромадянам, готових розуміти і приймати, пише «Гардіан».

За матеріалами «ІсламНьюз»

Посилання на тему:

Гайана – форпост ісламу у Латинській Америці

Діяльність громади помітно активізувалася завдяки відкриттю недільної школи. Вагомий внесок у навчання місцевих мусульман був зроблений нашими арабськими братами з громадської організації «Аль-Баян» міста Луганська. Велику роль в залученні мусульман до своєї релігії відіграло також проведення іфтарів, відвідування ісламських літніх таборів і семінарів, масштабне проведення мусульманських свят. Для повноцінної роботи громади не вистачало власного молитовного приміщення - мечеті. Бажання побудувати її в місті обговорювалося між одновірцями давно, і на одному із зібрань було прийнято спільне рішення: «Розглянути всі можливі варіанти для вирішення цього питання».

Навесні 2001 р., альхамдуліллях, з'явилася можливість за допомогою асоціації «Арраід» придбати будинок для мечеті. 7 липня 2001 року приватний будинок по вулиці Ватутіна, 10 став власністю громади «Аль-Іхляс». Зусиллями місцевих мусульман за фінансової підтримки ВАГО «Арраід» була проведена реконструкція будинку під мечеть. Свято Ід аль-Фітр і святкову молитву ми провели вже в нашій мечеті, одночасно продовжуючи повну реконструкцію будівлі. Офіційне відкриття мечеті відбулося 7 липня 2002 року, на ньому були присутні більше ста мусульман міста і району.

Мусульмани Свердловська раді тому, що їхня мрія збулася, що у них є мечеть - місце, де можна проводити всі релігійні обряди, навчатися в недільній школі і просто спілкуватися. Стає радісно на душі від думки, що майбутнє покоління не буде віддалене від релігії Аллаха, релігії предків. Зростає впевненість за наших дітей і онуків, які будуть продовжувати розпочате відродження ісламу в Україні.

Низький уклін нашим старійшинам, які змогли донести світло істинної віри через десятиліття атеїзму нинішньому поколінню.

Нехай Аллах зміцнить нас у вірі і нагородить нас за наші устремління і діяння!

Саїд БАХТІГОЗІН, голова мусульманської громади «Аль-Іхлас»

За матеріалами газети «Арраїд»

Посилання на тему:

«Ас-Салям» в історії Шахтарська

Іслам у сучасному Луганському регіоні

Іслам у соціальному і політичному житті сучасного українського суспільства

Створена, зруйнована і відновлена. До 100-річчя з дня відкриття Соборної мечеті в місті Харкові

Львівські мусульмани

У Харкові відновлюють найстарішу в Україні соборну мечеть

Мусульмани Донецьких степів

Мусульманська громада Тореза: від витоків до наших днів

Згідно Рашида ад-Діна, Берке був одним з перших ханів Орди, який надав султанство над містом Салхат (Старий Крим), поступившись своїми володіннями конійському султанові Ізз ад-Діну Кей Кавусу в 1256-1257 рр.. Це говорить про те, що Берке старався для своїх одновірців. Але незабаром його політика зустріла опір в особі представників військової аристократії, більш пов'язаної з язичництвом. Вони, ще пам'ятаючи грізного засновника імперії, вимагали дотримання “священної Ясси Чингісхана”; їх активно підтримували шамани, які також мали вплив на рядових кочовиків. В результаті їх опору, перша спроба повної ісламізації не досягла своєї мети, але підготувала потужну базу для наступного кроку.

Після смерті Берке, Золотою Ордою правили хани-язичники. З матеріалів зібраних Тізенгаузом, видно, що зв'язки налагоджені ханом Берке з султаном Єгипту не розірвалися і за язичницького правління, а продовжували розвиватися далі, як у політичному, так і в культурному відношенні. Ці зв'язки сприяли поширенню ісламу на всі території золотоординської держави. Про це говорить той факт, що в 1287-1288 рр., Єгипетський султан Байбарс послав тисячі динарів, призначених для будівництва мечеті в Салхаті (Старий Крим). На них повинні були бути написані його титули. (Зауважимо, що серед вищої ординської аристократії це мало місце). Важливим моментом є й те, що хан Орди Тудаменгу (1280-1287) відмовився від престолу на користь племінника, прийнявши іслам і вступивши до суфійського ордену. Цей приклад свідчить про те, що процес ісламізації розпочатий Берке, тривав, тільки перейшов в інші форми через відсутність каталізатора.

Головним провідником ісламу став хан Узбек, роки правління 1312-1342. Він проводив політику не містичного ісламу, а ортодоксального суннізму, що призвело до радикальних заходів проти язичників. Однак він був лояльний до монотеїстичних конфесій, що входить в догматику ісламу. Приміром, у Старому Криму збереглася невелика церква і монастир в Сурб-хаче, засновані в першій половині XIV ст., тобто при ханові Узбеку. Сучасник Аль-Омарі так описує образ хана: “Узбек, мусульманин найчистішої правовірності, відкрито виявляє свою релігійність і міцно дотримується мусульманських законів; дотримується здійснення молитов і відбування постів”. Хану Узбекові вдалося зламати опір шаманів і провести релігійну реформу. Прийняття ісламу позитивно позначилося на загальному рівні життя Золотої Орди. Була побудована нова столиця Сарай аль-Джадід, яка розквітла за дивно короткий термін. Про це сказано в нотатках Аль-Омарі:

“Столиця тамтешнього царя, Сарай - це невелике місто між пісками і річкою. Узбек-хан, що перебуває тепер там, побудував мадрасе для науки тому, що він дуже відданий науці і людям її “.

“... Місто велике, що містить в собі ринки, лазні і заклади благочестя, місця, куди направляються товари, посередині його знаходиться ставок, вода в якому проведена з цієї річки ...”

Ібн Батута, відомий арабський мандрівник, так описав це дивне місто:

“Місто Сарай - одне з найкрасивіших міст, що досягло надзвичайної величини, на рівній землі, переповнене людьми, з красивими базарами і широкими вулицями ... І все це суцільний ряд будинків, де немає пустопорожніх місць, ні садів. У ній тринадцять мечетей для соборної служби. Крім того, ще надзвичайно багато інших мечетей “.

Відмінною рисою Ординський столиці була відсутність стін та фортифікаційних споруд. Ординці, впевнені у силі своєї армії, не укріплювали місто.

Хорезм був мусульманським ще з IX століття, Булгар з X століття, за часів правління Узбек-хана його називали Булгар Великий. Іслам вніс “східний колорит” в архітектуру золотоординської держави. В цей час відзначався буйний ріст міст. Повсюдно будувалися мечеті, лазні, медресе, караван-сараї. Вивчаючи щоденник подорожей Ібн Батути, можна зробити висновки, що він відвідав практично всі великі міста Орди.

Побувавши в Криму, в Салхаті, він писав: “Салхат - місто велике і гарне з володінь султана Великого Мухаммед-хана”. А про місто в гирлі Дону він говорив: “Місто Азак, що лежить на березі моря, відрізняється гарною побудовою, приїздять туди генуезці та інші з товарами”. Про Північний Кавказ: “Манджар - місто велике, одне з кращих тюркських міст, на великій річці з садами і рясними плодами. У місті Манджарі ми вчинили соборну молитву по закінченню якої зійшов на мінбар проповідник Іззед Дін. Один із правознавців і знаменитостей Бухари, у якого було безліч учнів та читців, які читають перед ним. Він виголосив проповідь умовляння, при чому були присутні начальник міста і старійшини”.

Як вже було зазначено, Золота Орда утворилася як держава “паразит”, акумулюючи багатство і культуру завойованих народів. Яскравим прикладом є велика частина Східної Європи, у якої ординці забирали в рабство мало не весь ремісничий потенціал. Але з часом умови змінилися.

Оскільки Золота Орда розташовувалася у вигідному географічному місці, була необхідність розвивати торгівлю, - єдино правильний вихід. Величезна держава, що простягнулася на тисячокілометрову відстань у своєму просторі, як виявилося, охопила основні траси торгових шляхів Сходу із Заходом. Великий шовковий шлях пролягав майже через всю територію. Важко переоцінити значення реформи Узбека. Він перетворив “степовий Улус” в “купецький султанат”, таким чином, поволзькі народи увійшли в ісламський світ. Часи великих походів і затвердження відносин закінчилися.

Ісламська релігія сприяла пожвавленню торгівлі, тому що в ній існує поділ діянь людини на заборонене і дозволене, які, у свою чергу, поділяються ще й на пріоритети. Так ось торгівля стоїть в одному ряду після ритуального поклоніння. Це висвітлюється в головних джерелах мусульманського права, в Корані, і Сунні пророка (мир йому і благословення).

«І будьте вірні у мірці, коли відмірюєте, і зважуйте правильними вагами. Це - краще і прекрасніше за результатами» (Коран, 17:35). А також в інших аятах, присвячених регулюванню торговельних відносин.

“Нехай буде Аллах милостивий до того, хто виявляє поблажливість і м'якість під час купівлі, продажу та при вимозі своїх грошей у боржника” (Аль-Бухарі).

Крім того, усунення постійних погроз і нападів кочових племен, сприяли стабілізації життя суспільства, особливо міського. Освіта централізованої держави ліквідувала залежність купців від волі і свавілля кочових орд, створила сприятливі умови для розвитку торгівлі, сприяла розширенню її географії. Неважко уявити і те, наскільки нова релігія імпонувала купцям і взагалі людям, зайнятим цим ремеслом. Тому цілком природно, що купецькі поселення були великими в столиці Орди. Ібн Батути бачив купців з обох Іраків, Єгипту, Сирії та інших мусульманських країн, з якими Золота Орда мала торговельні та культурні зв'язки. Особливо з найбільш сильною державою того часу - Мамлюкським Єгиптом, яка свого часу зуміла зупинити стрімкий рух монгольських завойовників і дати відсіч хрестоносцям. У матеріалах Тезенгаузена про це говорить ряд авторів; Ібн Васил, Аль - Малік Ан-Насир, Ібн Аль-Фурат, Ал-Макрізі та інші. Більш ґрунтовно про дипломатичні відносини Золотої Орди і Єгипту можемо ознайомитися в роботі сучасного татарського дослідника Салиха Закірова.

Прийняття ісламу дозволило більш інтенсивно розвиватися зовнішній і внутрішній торгівлі. Літописці вказували, що в містах Золотої Орди, можна було зустріти товари з усього світу. Часто згадуються вироби італійських ювелірів, китайські шовки, дамаські клинки, російські хутра, аравійські пахощі та індійські прянощі.

Золотоординська епоха пожвавила трансконтинентальні зв'язки, які проходили через степи Євразії. У XIII столітті вперше були здійснені торгові експедиції євразійськими степами. Дороги через Сарай і Новий Сарай були найважливішими центрами на цих маршрутах, зафіксованих в історичних документах XIII-XIV ст. Торгівля велася практично в усіх напрямках: Хорезм, Китай, Іран, Закавказзя і на Захід, оминаючи Кримський півострів.

Відомий фахівець з вивчення Золотої Орди професор Г.Л. Федоров-Давидов на міжнародному семінарі “Степи Східної Європи у взаємозв'язку Сходу і Заходу в середньовіччя”, що проходив у Донецьку в 1992 р., у своїй доповіді зазначив: ”Ніжньоволжські міста Золотої Орди мали широкі зв'язки з Китаєм. Під впливом китайських майстрів у цих містах було налагоджено виробництво чавунних виробів. Зустрічаються в достатку фрагменти китайської порцеляни, а також китайські монети і шовкові тканини”, це також стало кроком вперед для економіки, якщо можна так висловитися “кочового Улуса”. Стабілізація, що прийшла на степи Східної Європи, у взаємозв'язку Сходу і Заходу у середньовіччі, була однією з причин розквіту торгівлі. Вона сприяла залученню як європейського, так і світового ринку. Хан Узбек осмислено встановлював зв'язки для відновлення Великого шовкового шляху.

За часів правління Узбек-хана поширювалися мусульманські титули і звання - візир, султан, емір. Прийняття ісламу сприяло розвитку науки. Багатьох представників монгольської знаті направили на навчання в ісламські духовні центри Єгипту та Сирії. Була проведена грошова й адміністративна реформи. Широке розповсюдження отримала ісламська судова система, що підсилило правову базу Орди. А ісламський фактор вніс корективи в її зовнішню політику. Ще більше зміцніли зв'язки з Єгиптом, що шукав союзника в боротьбі проти монгольської держави Хулагу в Ірані. Для Русі це було часом відносного спокою.

Таким чином, мусульманська релігія вчинила вирішальний вплив на перебіг історичного розвитку Золотої Орди. Час правління хана Узбека, який затвердив іслам у ролі державної релігії, був ознаменований зростанням торгівлі, містобудування і розвитком ремесел. Це був пік могутності золотоординської держави. Прийняття ісламу визначило цивілізовану приналежність Золотої Орди як держави мусульманського світу. Цей фактор вплинув також на подальші стосунки держави з її найближчими сусідами. Прийняття ісламу Золотою Ордою було ключовим моментом в історії народів Європи і Азії.

Рустам ДЖАБАРОВ

За матеріалами газети «Арраїд»

Посилання на тему:

Тюрко-мусульманський внесок в історію України такий же важливий, як і слов'яно-християнський

Ісламська спадщина

Про що розповість усипальня перших кримських ханів?

Мечеть Аль-Акса	Мечеть Куббат ас-Сахра (Купол Скелі)

Насправді мечеть Куббат ас-Сахра була зведена пізніше першої будівлі Аль-Акси, вона була побудована в 691 році н.е. (76 році хіджри) при омейядському халіфі Абдель Маліку бен Мірвані за проектом палестинських інженерів і архітекторів Раджі бен Хайви і Язіда бен Саляма. Ця мечеть знаходиться приблизно в середині мусульманського священного архітектурного комплексу, який включає в себе Аль-Аксу.

Куббат ас-Сахра підноситься над оточуючою її територією приблизно на 4 метри і з чотирьох боків оточена сходами з аркадами. Мечеть прибрана вишуканими орнаментами і багатим декором, витриманому в зелених, синіх і золотистих тонах: прикрасами з мозаїки, мармуру, дерева, скла, керамічною і кахельною плиткою, каліграфічними написами, що містять сури Корану і формули єдинобожжя і дорогоцінним камінням та самоцвітами. Сади і дерева, що зображені художником на стінах Куббат ас-Сахра, а також загальна гармонія кольорів покликані нагадати мусульманам, що моляться, про рай. А зображення двох корон, що часто повторюються, - візантійської і сасанідської - на думку фахівців, символізують перемогу Ісламу над двома імперіями - Візантією і Персією. На зовнішніх фасадах мечеті Купол Скелі написана шахада в різних варіаціях, прославлення Єдиного Аллаха і Його Пророка Мухаммада (мир йому та благословення Всевишнього).

До складу священного комплексу також входять кілька мінаретів, такі як Баб аль-Магаріба, Баб аль-Сільсіля, Баб аль-Гаваніма, ворота Баб-Асбат, Баб аль-Хатта і Баб аль-Атам, безліч споруд з купольними покриттями і колодязями для обмивання, галереї, що використовувалися в історії як місце для намазу і медресе, медресе Аль-Гадірійа, аль-Карімійа, аль-Аухадійа, аль-Басітийа, аль-Давадарійа, аль-Амінійа, аль-Фарісійа, аль-Малікійа, аль-Асардійа, що представляють собою релігійну, культурно-історичну та архітектурно-естетичну цінність.

Протягом усієї історії мусульмани дбайливо піклувалися про ці ісламські святині. Згідно з дослідженнями сучасних істориків і мистецтвознавців, більшість споруд сакрального комплексу відноситься до періоду після мусульманського завоювання Єрусалиму, включаючи ті споруди, які ще недавно помилково датувалися більш ранніми періодами часу.

За матеріалами IslamRF.ru

Посилання на тему:

Ізраїльська влада, чекаючи диво-руйнування Аль-Акси, заблокувала весь Західний берег

Частина святині Ісламу може опинитися у списку «єврейської спадщини»

Абу Шаар: Знесення окупантами мечеті Омарі - прелюдія до захоплення Аль-Акси

«Ізраїль» зазіхає на мечеті на Західному березі

ЮНЕСКО закликає зупинити розкопки поблизу Аль-Акси

«Ізраїль» ставиться зі зневагою до предметів ісламської старовини, знайдених під час розкопок біля Аль-Акси

Посилання на тему:

В Румунії буде встановлено пам'ятник воїнам-мусульманам

Цьому зростанню сприяли дві обставини. По-перше, місіонерська активність самих корейських мусульман. Треба зауважити, що корейці, які сповідують найрізноманітніші релігії, відрізняються наполегливістю та активністю у веденні місії. Ще в 1968 році Федерація мусульман Кореї затвердила наступні принципи ведення призову: щомісяця кожен мусульманин зобов'язаний привести з собою трьох чоловік на намаз, мусульманин повинен активно відвідувати будинки своїх друзів-немусульман і остаточно навернути їх до віри, передруковувати і поширювати серед мусульман фрагменти з священного Корану, хадисів, а також новини з країн ісламського світу, перекладати і поширювати книгу ісламського вченого Бавані «Іслам - незрозуміла релігія», щонеділі брати участь у дискусіях з ісламськими вченими в мечеті і вивчати арабську мову, а також поширювати інформацію про Іслам в ЗМІ . Крім того, у 70-ті роки Південна Корея ще не була відомим нам сьогодні індустріальним азіатським «тигром», основна маса корейців жила бідно, і багато хто з них відправлявся на заробітки в Саудівську Аравію, Катар, ОАЕ, що бурхливо росли на нафтових дріжджах і де активно працювали південнокорейські будівельні компанії. І дуже велика кількість корейців ставала в цих країнах мусульманами.

Тільки в 1980 році перша група корейських мусульман здійснила хадж, хоча є свідчення того, що в хаджі 1959 року брало участь два вихідці з Кореї.

Яке місце і роль ісламу в сучасному корейському суспільстві? Потрібно зауважити, що Іслам вважається в Кореї «новою нетрадиційною і значною мірою іноземною релігією», попри те, що він старший багатьох толків протестантизму, що вважаються вже традиційними. У країні існують дуже сильні етнокультурні бар'єри для поширення Ісламу. Корейське суспільство дуже однорідне в сенсі традицій, які в усьому своєму розмаїтті продовжують жити в ньому і в нашу технотронну еру. Спостерігачі відзначають, що сьогодні, на відміну від 60-80-х рр.. минулого століття, більшість тих, хто молиться в корейських мечетях - іноземці, а не корейці. Справа в тому, що корейцям-мусульманам, абсолютна більшість яких новонавернені, дуже важко проводити повноцінну практику своєї релігії у своєму оточенні. Наприклад, корейська корпоративна культура, побудована на жорсткій регламентації всіх дій та конфуціанському дусі безумовного підпорядкування старшим за положенням, абсолютно не залишає місця для регулярних п'ятикратних намазів і відвідування мечеті в п'ятницю. Також досить складно мусульманину ігнорувати численні корпоративні вечірки зі стравами зі свинини та алкоголем (втім, останній не така вже й велика проблема - сьогодні багато босів компаній, які сповідують Християнство, також відмовляються від споживання міцних напоїв). Головне ж, на що слід звернути увагу, це те, що в корейців, які належать до найрізноманітніших сповідань, здавна існує одна спільна і незаперечна традиція - поклоніння духам померлих предків. Така практика, безумовно, суперечить самим основам ісламської віри, однак відмова від неї може означати для корейця-мусульманина розрив усіх сімейних і громадських зв'язків.

Але, незважаючи на це, Іслам залишається і буде залишатися частиною культури цієї цікавої країни.

Довідка. Перша мечеть в країні була збудована в Сеулі в 1976 році, хоча ще в 1962 році уряд Малайзії виділив 33 000 доларів на будівництво мечеті, однак тоді ці гроші «з'їла» інфляція. Сьогодні, крім Сеулу, мусульманські місця поклоніння існують також в містах Пусан, Тегу, Кванджу.

Ісмаїл Валерій ЄМЕЛЬЯНОВ

За матеріалами IslamRF