Міфи про пророка Мухаммеда

Європейська цивілізація спершу висміяла Бога, потім роздягла своїх жінок...

Закони про заборону носіння нікабу, які сьогодні прийняті в Бельгії і готуються до ухвалення у Франції, є свідченням цілковитого абсурду, до якого може дійти західне постмодерністське суспільство, яке втратило будь-який сенс свого існування. Колись велика європейська цивілізація спочатку висміяла Бога, потім роздягла своїх жінок, зробила їх доступними кожному зустрічному, поклала своїх чоловіків у ліжко до інших чоловіків, а тепер втручається в приватне життя людини і на законодавчому рівні диктує, що їй носити, а що - ні.

Коли спостерігаєш за всіма цими нервовими і метушливими реакціями все більш старіючої Європи, не полишає відчуття духовної, інтелектуальної та вольової кризи, яка спіткала деяких представників колись провідної західної цивілізації. Європі сьогодні нічого протиставити ісламу, що оновлюється і заповнює відмерлі соціальні клітини пост-модерністського суспільства.

Звідси і вся ця істерія із абсолютно абсурдною забороною на зведення мінаретів у Швейцарії, із забороною на носіння нікабу в Бельгії, Франції чи ще будь-де. Сьогодні європейці, будучи правлячою більшістю у своїх країнах, пасують перед зростаючою мусульманською меншістю мігрантів. А адже був час, коли в XVII-XIX століттях європейці не боялися бути меншинами в мусульманських країнах.

Вони активно втручалися в землі мусульман, колонізували цілі континенти, вводили окупаційне управління й адміністрацію. Жменька європейських управлінців могла керувати цілими мусульманськими регіонами. Британці в Індії, французи в Алжирі і Шамі, італійці в Лівії, - всі вони, будучи оточеними морем мусульманського населення, анітрохи не боялися того, що втратять свою ідентичність, потраплять під вплив «неосвічених мусульман».

Справа в тому, що ще кілька століть тому європейська цивілізація володіла величезною волею до розвитку, просування своєї волі та культури по всьому світу, до збереження і відтворення своєї цивілізації і народів. Проте зараз Європа стрімко старіє і старіє. У неї пропадає ініціатива і бажання просувати свою волю по всьому світу. Починає ж переважати бажання убезпечити себе від впливу сусідніх народів і культур і насолоджуватися власним високим рівнем життя.

Але всі ці ініціативи щодо заборони мінаретів, нікабів і навіть хіджабів дивують навіть не своєю нетерпимістю і страхом перед зростаючим впливом Ісламу. Але своєю граничною наївністю і відвертою дурістю. Невже швейцарці, бельгійці та французи серйозно думають, що забороною на будівництво одного з елементів мечеті або забороною на носіння необов'язкового елемента мусульманського одягу можна зупинити бурхливе відродження і розвиток ісламу?

Цілком очевидно, що подібною забороною вони вирішують завдання не блокування подальшого розвитку ісламу в своїй країні. Швидше, це якась метушлива спроба хоч якось приглушити свої страхи перед бурхливим розвитком мусульманської громади через вчинення якоїсь символічної дії із заборони, зведеної у ранг референдуму.

Чим вони цим кроком відрізняються від арабських та інших диктаторів мусульманського світу, які забороняють у своїх країнах носіння бороди і хіджабу і думають, що цими заборонами можна зупинити розвиток ісламу? Чим вони відрізняються від власних доморощених диктаторів європейського розливу, які ділили громадян за етнічною та релігійною ознакою і намагалися заборонити їм те, що дозволено іншим?

Приміром, фашистський диктатор Муссоліні восени 1938 року ініціював серію законів, що забороняли євреям займати посади в державних і наукових установах, викладати в університетах і школах, служити в армії, брати участь у конференціях, друкуватися в газетах та журналах (хоча б і під псевдонімом), ставити свої п'єси в театрах і т. д.

У нацистській Німеччині заборонялась практика єврейським лікарям, євреям заборонялося користуватися вагонами-ресторанами, вступати в шлюб із німцями, займати державні пости, виходити в Страсну п'ятницю на вулицю, виступати в суді. Нацистська влада 1 вересня 1941 року зобов'язала всіх євреїв носити на одязі розпізнавальні знаки - жовті шестикутні зірки. Десятки синагог по всій Німеччині були зруйновані і спалені в Кришталеву ніч 1938 року із забороною на їх відновлення.

Чи цього хоче сучасна Європа? Чи це їй потрібно сьогодні? Адже при всіх цих абсурдних заборонах очевидно, що мусульмани рано чи пізно доб'ються більш чільної участі у суспільному житті Європи. Безперечно й те, що посилення позицій мусульман буде вкрай болісно сприйматися і так вже сприймається, частиною населення Європи, що залишилася. Як вирішити цей назріваючий конфлікт ідентичностей?

У цій ситуації в Європи буде існувати два варіанти вирішення назріваючого конфлікту культур та ідентичностей. Перший варіант - це варіант заборони, коли ситуація зі стрімким зростанням ісламської активності ретельно заганяється всередину суспільства, робляться спроби законсервувати ситуацію на певній стадії. Варіант, треба визнати, заздалегідь програшний, оскільки конфлікт, загнаний усередину суспільства, удвічі небезпечний.

Другий варіант - це варіант «культурного діалогу». При готовності до конструктивного діалогу і співпраці обох сторін - і мусульман, що вже бачать Європу своїм домом, і європейців, що бажають зберегти свою культуру, - Європа може явити всьому світові зразок синтезу демократичних суспільно-політичних інститутів і принципів організації соціального життя і громадянської активності з ісламським благочестям і відповідальністю за прийняті рішення.

Адже спочатку сама європейська цивілізація склалася саме під потужним впливом ісламу і мусульманської інтелектуальної та правової спадщини, що проникла в Європу через Андалусію, Сицилію, Палестину і Балкани. Сьогодні не тільки мусульманські мислителі, а й такі західні вчені, як Марк Грехем, Тім Уоллес-Мерфі, Джордж Саліба, Чарльз Бернетт, Чарльз Хаскінс, нагадують європейцям про ісламське коріння європейської цивілізації.

Такий же синтез, безсумнівно, ефективний, нам було продемонстровано російською державою, яка і склалася тільки завдяки синтезу слов'янсько-християнської і тюрко-кавказо-мусульманської культурних моделей. Чи зуміють сьогодні європейці виявити достатньо мудрості та громадянської мужності, щоб віддати перевагу ідеалам громадського процвітання і злагоди перед власними вузькогруповими та особистісними інтересами?

Якщо Європа прагне того, щоб мусульмани інтегрувалися в європейське суспільство, вона повинна усвідомити, що інтеграція - це вулиця не з одностороннім, а з двостороннім рухом. Тобто інтеграція не може бути тільки з боку мусульман, але й повинна бути з боку європейців.

Таким чином, немає сумніву, що у Європи немає іншого виходу, крім як частково прийняти деякі елементи ісламської культури і цивілізаційної моделі. Як свого часу ісламський світ величезною мірою прийняв і адаптував багато елементів європейської культури, як, наприклад, світські цінності, практику спільного навчання юнаків і дівчат, модель парламентської демократії, так і сьогодні Європа повинна прийняти деякі елементи культури ісламської.

Такі, приміром, як ісламська модель справедливого суспільства, справедливої економічної системи, терпимості до релігійних переконань людини, до її бажання практикувати свою релігію в способі життя і будівництві необхідної кількості храмів. Такі, як ісламська модель сім'ї, міцні родинні стосунки, батьківська відповідальність і так далі.

Руслан Курбанов - старший науковий співробітник Інституту сходознавства РАН, кандидат політичних наук

За матеріалами «ІсламНьюз»

Посилання на тему:

Європа боїться ісламу

Хіджабофобія як криза ідентичності

Ісламська хустка перетворилася на символ боротьби

Кого насправді лякає ісламська присутність в Європі?

Ще на тему: Іслам, мусульмани, хіджаб, ісламофобія, нікаб, Європа, інтеграція, мінарет, міжкультурний діалог, суспільство, Бог, європейська цивілізація