Серед українських захисників чимало представників мусульманської спільноти — на різних посадах, у різних званнях і в різних родах військ. Є добровольці й мобілізовані, є офіцери, сержанти, рядові.
Інтерв’ю з одним із тих, хто добровільно став на захист України, азербайджанцем Мурадом, зробило новинне видання QIRIM Media. Його історія — це не просто розповідь військового. Це голос людини, яка щодня живе в реальності війни, бачить її наслідки та відповідає за тих, хто поруч.
Технології війни: швидкість, що рятує життя
Сучасна війна виглядає зовсім інакше, ніж її багато хто уявляє. Вона складається не лише з бойових зіткнень, а й з невидимих процесів: координації, обміну інформацією, роботи систем, що часто залишаються поза увагою, але саме вони вирішують результат бою.
Мурад пояснює, що одним з основних елементів сьогодні є радіоелектронна боротьба — інструмент, що дає змогу діяти швидше, точніше й випереджати противника:
— Радіоелектронна боротьба дає нам можливість працювати значно швидше за противника. Це допомагає підрозділам розвідки оперативно передавати інформацію, а артилерії — швидко відпрацьовувати по цілях. У результаті ворог просто не встигає підійти до наших позицій.
За цими словами — щоденна робота десятків людей, що забезпечують зв’язок, аналізують дані, координують дії. Саме ця злагодженість, за словами військового, рятує життя як його побратимів, так і мирних людей.
Мирні перемовини: без ілюзій і самообману
Тема мирних перемовин звучить дедалі частіше й в інформаційному просторі, і в суспільстві. Але для тих, хто перебуває безпосередньо на фронті, це питання має зовсім інше звучання.
Мурад каже про це стримано, але дуже чітко, без ілюзій, не пом’якшуючи реальности:
— Без повернення територій компромісу бути не може. І я не вірю, що ворог дотримуватиметься будь-яких домовленостей.
Його позиція сформована не лише особистим досвідом, а й розумінням ширшого контексту — історичного й політичного:
— Ми знаємо, як діє Росія. Ми бачили, яку шкоду вона принесла іншим народам, зокрема кавказьким. Цю реальність не можна ігнорувати.
Він говорить не про помсту, а про відповідальність. Про потребу завершити війну так, щоб вона не повернулася знову:
— Ціна, яку заплатила Україна, надто висока. Я не хочу, щоб через 10 років наші діти знову брали до рук зброю. Не хочу, щоб українські діти знову жили у війні.
Виснаження ворога: процес, що вже неможливо приховати
Попри складність ситуації військовий переконаний: війна поступово змінює і самого ворога. І ці зміни дедалі помітніші. Це не гучна заява, але Мурад каже це з відчуттям реальности, що її бачить щодня:
— Їхні втрати значно більші. Професійного резерву вже немає. Те, що ми бачимо нині — це виснаження і військове, і моральне.
Дуже важливо, за його словами, що війну більше не приховують усередині самої Росії:
— Якщо раніше мобілізацію не відчували в центральних регіонах, то нині вона доходить навіть до Москви. Люди починають усвідомлювати, що війна — це не десь далеко.
Руйнується міф, що роками будувала пропаганда, зазначає Мурад:
— Багато з тих підрозділів, які називали «другою армією світу», вже фактично знищені. І це для них серйозний удар.
Людина у війні: нова реальність і нова тиша
Війна змінює людину не лише зовні, а всередині. Вона забирає звичні орієнтири й залишає тільки найважливіше.
Мурад говорить про це просто, без пафосу, як про щось, що стало частиною повсякденності:
— Раніше ти прокидався й будував плани. Зараз — ти просто живеш моментом. Прокинувся, подзвонив рідним, виконав завдання. Завтра — це вже окрема історія… Є завдання, ти його виконуєш. І це формує зовсім інший стан, інше ставлення до життя.
Побратимство: зв’язок, що не можна пояснити словами
Серед усього, що змінює війна, є речі, які народжуються тільки в ній. Одна з них — побратимство, зв’язок, що не можна створити штучно й неможливо замінити. Про це Мурад розповідає з особливою теплотою — і з болем:
— Побратим — це людина, яка з тобою пройшла пекло, яка ділила з тобою останній хліб і воду, яка прикривала тебе.
Це не просто взаємна підтримка — це довіра, що формується в найважчих умовах. Але водночас приходить і найважче — втрати.
— Коли бачиш фотографію людини, з якою був в окопі, і розумієш, що її вже немає — це дуже важко прийняти, — каже військовий.
Кожна така втрата не просто цифра — це історія, життя, шлях, що обірвався.
Пам’ять, що об’єднує
На меморіалах — обличчя людей різних національностей і культур: українці, кримські татари, азербайджанці, грузини, чеченці — вони всі стали частиною однієї боротьби. Мурад звертає на це увагу як на важливий символ:
— Ці прапори й фотографії — це не просто пам’ять. Це історія нашої спільної боротьби.
Місця пам’яті стають точками, де зупиняється час. Де можна подивитися в очі тим, кого вже нема, і згадати, за що вони боролися.
— Це правильно, що є такі місця: ти приходиш, бачиш обличчя, згадуєш, і розумієш, за що ми стоїмо, — підсумовує Мурад.
Місія — довести справу до кінця
У війні є багато смислів: особистих, національних, історичних. Але, на думку Мурада, головний — це відповідальність, зокрема відповідальність перед тими, хто вже не повернеться:
— Вони віддали найцінніше, своє життя. І наша задача — не забути й довести справу до кінця… Ми повинні зробити все, щоб Україна перемогла. Це наша основна місія.
І саме ця місія тримає тих, хто сьогодні стоїть на передовій.
