Днями завершилися зйомки документального фільму «Мустафа» про лідера кримських татар Мустафу Джемілєва. Ще трохи і фільм можна буде подивитися на фестивалі «Молодість».

Для режисера Ахмеда Сарихаліла «Мустафа» став режисерським дебютом. Він розповів QirimInfo про створення фільму і про те, яким бачили Джемілєва його сучасники.

Кому належить ідея зняти фільм «Мустафа»?

— Ідея належить Ользі Морковій (правозахисниця, — ред.) і Тамілі Ташевій (координатор «КримSOS»). Я займався монтажем фільму Моркової «Crimea Unveiled» — «Крим всередині». Вона запропонувала зняти фільм про Мустафу Джемілєва, і бачила мене режисером, але я відмовився.

І що вас змусило передумати?

— Коли Ольга прийшла вдруге з пропозицією зняти кіно, я вже переїхав з Криму туди, де було безпечно — до Києва. Я подумав, чому б не почати нове життя в Києві з нового фільму?

Мустафа Джемілєв — хто він?

— Складно оцінити масштаб особистості, не знаючи історії його життя. Моє покоління не застало той час, на який саме припадав пік діяльності Мустафи Джемілєва. А в 90-ті про нього було багато різних розмов: я не завжди міг розібратися, де правда, а-де брехня. Тому не міг сформувати якусь однозначну думку про нього.

Але після подій 2014 року багато молоді побачило в ньому знову приклад для наслідування, приклад мужності. Тоді Джемілєва знову побачили в дії — це той час, для якого він якраз підходить, чи що. У мені це теж запалило якусь іскру. Я почав читати біографічні книги про Мустафу Джемілєва. Мене дуже вражає готовність людини пожертвувати собою. Таке рідко трапляється.

Яким ви хотіли показати Мустафу-ага у фільмі?

— Ми вирішили розповісти про основні події в житті Мустафи Джемілєва: депортація, його перше ув’язнення, голодування. Цією канвою ми приблизно і рухалися. Від неї Вахтанг Кіпіані (історик і журналіст, — ред.) і відштовхувався, коли брав інтерв’ю у героїв фільму.

За основу ми взяли переказ свого життя самим Мустафою-ага. На нього нанизували спогади тих, хто зустрічався з ним особисто: дисидентів, правозахисників. Інтерв’ю виходили великі, в них було сказано багато цікавого. Було важко вибрати потрібні слова, тому, на жаль, під час монтажу дуже багато довелося відсіяти. Фільм у нас без закадрового голосу, тому історію повинні були розповісти герої.

Про Мустафу Джемілєва вже багато відомо, про нього знято багато передач, а в чому буде унікальність фільму «Мустафа»?

— У фільмі мені хотілося показати Джемілєва звичайною людиною, зі всіма своїми слабкостями. У книгах він видається відважним лицарем, яким він, без сумніву, і є. Але коли особисто з ним спілкуєшся, слухаєш його, в очі кидається його простота, відсутність пафосу, гарне почуття гумору. Мені не хотілося у фільмі відразу його представляти героєм. Хоча, врешті-решт, він цим героєм і вийшов.

За яким принципом вибирали людей для інтерв’ю?

— В основному наші інформанти самі були дисидентами, які на своєму досвіді відчули, що це таке, могли про це розповісти з перших вуст. Також ми опитували колишніх правозахисників, представників Меджлісу.

З вуст як українських, так і російських дисидентів на адресу Мустафи Джемілєва звучало дуже багато приємних слів. Наприклад, Мирослав Маринович (український правозахисник, — ред.) назвав Джемілєва топовою особистістю того часу.

Вдалося поговорити з тими, з ким хотілося?

— Ми планували взяти інтерв’ю також у тих людей, які пішли з того шляху, яким йшов Мустафа-ага. Дехто з них став навіть певною мірою опозиційним до нього. Але ці кілька людей відмовилися. Можливо, через те, що вони зараз живуть в Криму і тому бояться. Ось з ними поговорити у нас було бажання.

Було ще щось, чого не вдалося зробити під час роботи над фільмом?

— Напевно, хотілося б більше познімати життя Мустафи Джемілєва, поспостерігати за ним в реальному часі. Познімати його виступи, у дорозі, в побуті. Цього не вдалося зробити в тій мірі, в якій хотілося б. А хотілося максимально зануритися в його життя, повсякденність.

А що навпаки вийшло, чого не планували спочатку?

— Нам вдалося створити історичні реконструкції. Вони спочатку планувалися, але ми точно не знали, яким буде результат. Ми зробили шість таких ігрових епізодів (один з них не увійшов до фільму), щоб ними розбавити суху публіцистику.

Що ви відкрили для себе під час зйомок?

— Мене здивувало, що російські дисиденти не могли зрозуміти, чому після розпаду СРСР Джемілєв вважав, що Крим повинен бути з Україною. З цього деякі зробили висновки, ніби рішення Мустафи-ага не завжди можна передбачити. Їх подив тому, що Джемілєв не пішов з Росією, був щирим, адже, на їхню думку, після розпаду Союзу в Росії проходили якісь демократичні процеси.

Цікавими були розповіді про перше знайомство дисидентів з Джемілєвим. Наприклад, Павло Литвинов (фізик, політв’язень і правозахисник, — ред.) так розповідав про першу зустріч з Мустафою-ага на квартирі, на яку його привіз Петро Григоренко (генерал-майор, правозахисник, — ред.). Він побачив молодого чоловіка: зібраного, невисокого зросту, дуже енергійного і схожого на молодого турка. «Я зрозумів, що буду його слухати. І коли він заговорив, я переконався в цьому», — згадав Литвинов.

Про головного героя фільму «Мустафа» ми поговорили, а що читачеві цікаво було б дізнатися про його режисера?

— За першою освітою я інженер, навчався в Севастопольському технічному університеті. Потім раптово вирішив зайнятися операторською роботою, мене запросили працювати на канал АТR. З цього і почалася моя творчість.

Пізніше я набрався досвіду взаємовідносин актора з режисером, коли зайнявся акторською майстерністю. Навіть грав у спектаклях. Але в основному я працював як оператор, монтував. Мені був знайомий процес створення документальних фільмів. Один з них — 20-хвилинний фільм «Бальзам» про мою сестру Ельвіру Сарихаліл (кримськотатарська співачка — ред.). Я його монтував, був оператором. Потім монтував «Crimea Unveiled» Ольги Моркової. Також я знімав сюжети про життя кримських сіл для телебачення.

«Мустафа» — мій дебют у повнометражному кіно. 90 хвилин для мене дуже серйозно, справді. Ну і до того ж на мені лежала велика відповідальність: як розповісти про особу Мустафи Джемілєва, щоб не перебільшити і не применшити його ролі в історії.

Чи впорався я — вирішувати глядачеві.

Джерело: КримSOS