У День пам’ятi жертв депортації кримськотатарського народу на Софійський площі у Києві відбувся вечір-реквієм. У меморіальному заході на вшанування своїх одновірців брали участь мусульмани України різних національностей.

Видання «Іслам в Україні» підготовило невеликий відеосюжет про цю подію, в якому слово було надано учасникам акції.

Зокрема, муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» шейх Саід Ісмагілов зазначив, що депортація кримських татар є страшним злочином, бо, окрім знищення частини кримськотатарського народу, це було ще й нищення мусульманської ідентичності в Україні:

— Це страшний злочин, фактичне знищення мусульманської ідентичності в Україні, адже після депортації кримськотатарського народу в Україні аж до часів Незалежності не працювала  жодна мечеть, — відзначив духовний глава українських мусульман. — Сьогодні (18 травня — Ред.) ми в мечеті після п’ятничного джума-намазу читали Коран та здійснювали дуа за всіх жертв цієї трагедії. Зараз — вшанування пам’яті загиблих у депортації мусульман, кримських татар. Це обов’язок кожної порядної, совісної людини. А нам як мусульманам підтримати наших братів — кримських татар — це духовний релігійний обов’язок.

Молодий кримський татарин Ісмаіл, нащадок тих, кому пощастило вижити в місцях вигнання, зазначив, що проведення такого меморіального заходу важливо для народу:

— Те, що такий захід проводиться — надзвичайно важливо для нас. Більш того, люди, які не знали про депортацію, через такі акції можуть більше пізнати про нас.

Ельзара Бекірова тієї ж думки:

— Це важливо, аби люди пам’ятали і розуміли, що це за день. Тому що були випадки, коли нас вітали зі святом, хоча це не свято, а день жалоби.

Різа Сеітвелієв висловив вдячність тим, хто попри дощ, який йшов у той день в Києві, взяли участь в мітингу-реквіємі.

Своїми думками ділилися й інші учасники заходу:

— Чому я тут? Тому що хочу підтримати кримських татар, — відзначила одна з українських громадянок Олена. — В мене є друзі й родичі, що залишилися в Криму. Для мене півострів — це, насамперед, Україна, я не розумію й не приймаю анексію, тому я тут.

Дощ, як відзначив багато хто з присутніх на меморіальному заході, був у той день певним символом — небо України також було в жалобі за тисячами загиблих в депортації, сотнями тих, хто й нині піддається тиску з боку окупаційної влади, десятками ув’язнених, зниклих безвісти, знайдених вбитими зі слідами нелюдських тортур…