Серед українських захисників чимало представників мусульманської спільноти — на різних посадах, у різних званнях і в різних родах військ. Є добровольці й мобілізовані, є офіцери, сержанти, рядові. 

Інтерв’ю з одним із тих, хто добровільно став на захист України, азербайджанцем Мурадом, зробило новинне видання QIRIM Media. Його історія — це не просто розповідь військового. Це голос людини, яка щодня живе в реальності війни, бачить її наслідки та відповідає за тих, хто поруч.

Технології війни: швидкість, що рятує життя

Сучасна війна виглядає зовсім інакше, ніж її багато хто уявляє. Вона складається не лише з бойових зіткнень, а й з невидимих процесів: координації, обміну інформацією, роботи систем, що часто залишаються поза увагою, але саме вони вирішують результат бою.

Мурад пояснює, що одним з основних елементів сьогодні є радіоелектронна боротьба — інструмент, що дає змогу діяти швидше, точніше й випереджати противника:

— Радіоелектронна боротьба дає нам можливість працювати значно швидше за противника. Це допомагає підрозділам розвідки оперативно передавати інформацію, а артилерії — швидко відпрацьовувати по цілях. У результаті ворог просто не встигає підійти до наших позицій.

За цими словами — щоденна робота десятків людей, що забезпечують зв’язок, аналізують дані, координують дії. Саме ця злагодженість, за словами військового, рятує життя як його побратимів, так і мирних людей.

Мирні перемовини: без ілюзій і самообману

Тема мирних перемовин звучить дедалі частіше й в інформаційному просторі, і в суспільстві. Але для тих, хто перебуває безпосередньо на фронті, це питання має зовсім інше звучання.

Мурад каже про це стримано, але дуже чітко, без ілюзій, не пом’якшуючи реальности:

— Без повернення територій компромісу бути не може. І я не вірю, що ворог дотримуватиметься будь-яких домовленостей.

Його позиція сформована не лише особистим досвідом, а й розумінням ширшого контексту — історичного й політичного:

— Ми знаємо, як діє Росія. Ми бачили, яку шкоду вона принесла іншим народам, зокрема кавказьким. Цю реальність не можна ігнорувати.

Він говорить не про помсту, а про відповідальність. Про потребу завершити війну так, щоб вона не повернулася знову:

— Ціна, яку заплатила Україна, надто висока. Я не хочу, щоб через 10 років наші діти знову брали до рук зброю. Не хочу, щоб українські діти знову жили у війні.

Виснаження ворога: процес, що вже неможливо приховати

Попри складність ситуації військовий переконаний: війна поступово змінює і самого ворога. І ці зміни дедалі помітніші. Це не гучна заява, але Мурад каже це з відчуттям реальности, що її бачить щодня:

— Їхні втрати значно більші. Професійного резерву вже немає. Те, що ми бачимо нині — це виснаження і військове, і моральне.

Дуже важливо, за його словами, що війну більше не приховують усередині самої Росії:

— Якщо раніше мобілізацію не відчували в центральних регіонах, то нині вона доходить навіть до Москви. Люди починають усвідомлювати, що війна — це не десь далеко.

Руйнується міф, що роками будувала пропаганда, зазначає Мурад:

— Багато з тих підрозділів, які називали «другою армією світу», вже фактично знищені. І це для них серйозний удар.

Людина у війні: нова реальність і нова тиша

Війна змінює людину не лише зовні, а всередині. Вона забирає звичні орієнтири й залишає тільки найважливіше.

Мурад говорить про це просто, без пафосу, як про щось, що стало частиною повсякденності:

— Раніше ти прокидався й будував плани. Зараз — ти просто живеш моментом. Прокинувся, подзвонив рідним, виконав завдання. Завтра — це вже окрема історія… Є завдання, ти його виконуєш. І це формує зовсім інший стан, інше ставлення до життя.

Побратимство: зв’язок, що не можна пояснити словами

Серед усього, що змінює війна, є речі, які народжуються тільки в ній. Одна з них — побратимство, зв’язок, що не можна створити штучно й неможливо замінити. Про це Мурад розповідає з особливою теплотою — і з болем:

— Побратим — це людина, яка з тобою пройшла пекло, яка ділила з тобою останній хліб і воду, яка прикривала тебе.

Це не просто взаємна підтримка — це довіра, що формується в найважчих умовах. Але водночас приходить і найважче — втрати.

— Коли бачиш фотографію людини, з якою був в окопі, і розумієш, що її вже немає — це дуже важко прийняти, — каже військовий.

Кожна така втрата не просто цифра — це історія, життя, шлях, що обірвався.

Пам’ять, що об’єднує

На меморіалах — обличчя людей різних національностей і культур: українці, кримські татари, азербайджанці, грузини, чеченці — вони всі стали частиною однієї боротьби. Мурад звертає на це увагу як на важливий символ:

— Ці прапори й фотографії — це не просто пам’ять. Це історія нашої спільної боротьби.

Місця пам’яті стають точками, де зупиняється час. Де можна подивитися в очі тим, кого вже нема, і згадати, за що вони боролися.

— Це правильно, що є такі місця: ти приходиш, бачиш обличчя, згадуєш, і розумієш, за що ми стоїмо, — підсумовує Мурад.

Місія — довести справу до кінця

У війні є багато смислів: особистих, національних, історичних. Але, на думку Мурада, головний — це відповідальність, зокрема відповідальність перед тими, хто вже не повернеться:

— Вони віддали найцінніше, своє життя. І наша задача — не забути й довести справу до кінця… Ми повинні зробити все, щоб Україна перемогла. Це наша основна місія.

І саме ця місія тримає тих, хто сьогодні стоїть на передовій.