Нещодавно відбувся відкритий семінар «Римо-Католицька Церква про міжрелігійні відносини з мусульманами: діалог чи євангелізація?» за участі магістра богослов’я Українського Католицького Університету, докторанта Тілбурзького університету Романа Назаренка, котрий зазначив, що його виступ — це панорамне представлення, вступні зауваження щодо вчення Католицької Церкви про іслам.

Роман Назаренко навів і мусульманський погляд, показавши присутнім витяги з окремих сур Корану, які дуже унаочнюють те, що мусульмани визнають і шанують тяглість між Авраамом, Торою та Євангеліями, де написано про роль Ісуса і Марії тощо. Для багатьох, хто знайомий з Ісламом в його фундаменталістському варіанті (хоча варто зауважити, що фундаменталізм не є автентичною релігійністю), може бути відкриттям те, скільки точок дотику для потенційного взаємозбагачувального діалогу з християнами можна знайти у Священних Текстах Ісламу.

За словами Назаренка, Другий Ватиканський Собор, зокрема у своїх документах Nostra Aetate, Lumen Gentium, Dignitatis Humanae та деяких інших, підкреслює автентичні релігійні цінності в Ісламі і точки перетину з християнством, а саме — віра в одного Бога, пошана до Авраама, Ісуса та Марії, наголос на добрих ділах молитви, посту і милостині тощо.

Навіть документи, які прямо не стосувалися міжрелігійного діалогу, за словами доповідача, проливали світло на деякі його аспекти. Наприклад, Gaudium et Spes (Пастирська конституція Другого Ватиканського Собору про Церкву в сучасному світі) наголошує на тому, якими різними є люди, і як зустрічаються культури в цю епоху глобалізації і стирання кордонів, і що Церква має сприяти обміну різними дарами і культурними надбаннями. Назаренко в своїй доповіді приділив увагу діяльності папи Івана Павла ІІ, який зовсім по-новому відкрив міжрелігійний діалог на практиці, що не завжди сприймалося позитивно і самими католиками, і представниками інших релігій. Як зауважив доповідач, чимало питань потребують відповіді у світлі сучасних викликів перед мусульманами та християнами, пов’язаних, зокрема, з активною міграцією мусульман, переслідуваннями християн, діяльністю «ІДІЛ», поширенням інших радикальних течій Ісламу тощо. Приклад із непорозумінням навколо «Регенсбурзької лекції» папи Бенедикта ХVI показав, наскільки гостро може боліти вирваний з контексту вислів, і як багато чутливих місць в християнсько-мусульманському діалозі.

В УКУ стане традиційним обговорення цих делікатних речей — звісно ж, із повним усвідомленням власної традиції і зі знанням про особливості інших традицій. Кожному учаснику діалогу потрібно вповні дотримуватися таких принципів: бути свідомим своєї власної традиції та знати бодай базові речі про традицію партнера діалогу, який не ставить за мету повне розуміння, а є лише засобом для пізнання партнера у діалозі.

Джерело: Кафедра богослов’я УКУ