Іслам в Україні - сирійські в'язниці

Патріарху Філарету активістки запропонували об’єднати зусилля заради захисту прав жінки

Власкор — Thu, 17 May 2018 13:33:15 +0000

Громадські активістки, правозахисниці, волонтерки із Сирії, Туреччини, Боснії й Герцеговини та України мали зустріч з главою Української православної церкви Київського патріархату Філаретом, під час якої йшлося про об’єднання зусиль послідовників різних релігій заради донесення до світової спільноти правди про злочини проти людяності, які кояться нині в Сирії та на Сході України.

У заході взяли участь представниці «Конвою совісті» — координатор з питань міжнародного збору коштів Фонду захисту прав і свобод людини і гуманітарної допомоги IHH Налан Дал (Туреччина), президент Асоціації «Матері Сребрениці» Муніра Субасіч (Боснія та Герцеговина), правозахисниця, член альтернативного уряду Сирії поза межами країни Діма Муса (Туреччина), журналістка Агенції «Анадолу» Мер’єм Гьоктеш (Туреччина), громадська діячка та журналіст Ольга Фриндак (Україна), народний депутат України Ольга Богомолець (Україна).

Під час спілкування з предстоятелем Української православної церкви Київського патріархату торкалися порушень прав людини, зокрема говорили про тисячі сирійок, які сьогодні перебувають у в’язницях, куди їх запроторив режим Асада, і де вони піддаються знущанням, фізичному насильству та гвалтуванням, наголошували, що нині на окупованих територіях Сходу України та Криму жінки також ув’язнюються та наражаються на небезпеку через свою громадянську позицію, втрачають близьких і рідних.

Президент Асоціації «Матері Сребрениці» Муніра Субасіч згадала про страшні події, коли після взяття Сребрениці начальник штабу війська Республіки Сербської генерал Ратко Младич особисто обіцяв боснійським мусульманам порятунок, а натомість наказав вивезти лише жінок з дітьми, запевнивши, що чоловіків евакуюють пізніше. Та насправді їх розстріляли і поховали у братських могилах. Загалом вбили близько 8 тис. осіб чоловічої статі віком від 12 до 77 років.

Розповіли Патріарху й про міжнародну акцію «Конвой совісті», в якій взяли участь понад 10 тис. жінок з 55 країн світу, що намагалися донести світовій спільноті інформацію про жахи, які переживають ув’язнені режимом Башара Асада жінки, й закликали захистити їх права.

Учасниці зустрічі, серед яких були і мусульманки, і християнки, закликали главу Української православної церкви Київського патріархату донести до своєї пастви правду про те, що відбувається сьогодні в світі, запропонували об’єднати зусилля послідовників різних релігій заради захисту прав людини, миру й життя.

Патріарх Філарет висловив слова поваги й подяки щодо діяльності активісток, наголосивши, що їхні зусилля в боротьбі за правду заслуговують на найвищу похвалу:

— Ми маємо об’єднуватися на основі правди та совісті, аби викорінювати зло і засівати те місце добром, — зокрема, відзначив Патріарх Філарет. — Ми маємо говорити правду й не дозволяти сильним світу сього називати правдою відверту брехню.

17.05.2018

Оцініть статтю:

Теги:

права жінок

мусульманки

війна в Сирії

УПЦ КП

Патріарх Філарет

Конвой cовісті

Налан Дал

Асоціація Матері Сребреницi

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Налан Дал: «Коли я щиро захотіла щось зробити для людства — Аллаг благословив мене у цій справі!»

Власкор — Sat, 14 Apr 2018 08:47:20 +0000

Серед більш як двохсот учасниць Міжнародного жіночого форуму, що відбувся 7 квітня з ініціативи Ліги мусульманок України та громадської організації «Мар’ям», була Налан Дал, координатор з питань міжнародного збору коштів Фонду захисту прав і свобод людини і гуманітарної допомоги IHH.

Пані Дал взяла слово під час роботи однієї з трьох платформ форуму, а саме — «Активні жінки — запорука успішності громад», присвяченої самореалізації мусульманок. І їй було, про що розповісти сестрам: вона є організаторкою й учасницею «Конвою совісті», що зібрав понад десять тисяч учасниць з усього світу біля сирійського кордону з вимогами звільнення жінок, що утримуються в асадівських в’язницях; співзасновницею пакистанської некомерційної організації; брала участь у гуманітарній роботі в Афганістані після 11 вересня 2001 року; найактивніше проявила себе у відправленні наземного гуманітарного конвою в Газу 2009 року та у «Флотилії Свободи» 2010-го.

Звертаючись до присутніх, активістка наголосила — кожна жінка може зробити свій внесок у боротьбу за права людини, за справедливість та мир.

— У мене немає більше розуму, аніж в будь-якої іншої людини. Я не настільки гарна, як ви, красуні у вашій чудовій країні є прекрасними жінками, і, мабуть, не настільки забезпечена чи багата, як багато людей в цьому світі. Але я, саме я, захотіла щось зробити добре для людства — й Аллаг благословив мене у цій справі! Якщо ви щось задумали і про щось попросили у Всевишнього, якщо ваше прагнення таке сильне, що ви аж помираєте, так хочете цього досягти — Аллаг обов’язково відкриє перед вами усі двері!

Налан Дал підкреслила, що лише самовіддане бажання зробити щось добре не заради власної користі чи слави, а задля людства та щира віра в Аллага допомогли їй зробити так багато для спасіння життів та покращення становища тих, хто потерпав через різні негаразди чи утиски.

— Мені вдалося достукатися, доторкнутися, зцілити від болю близько тисячі людей, врятувати деяких, а можливо, й багатьох, дітей та сиріт! Все це завдяки благословенню й милості Аллага, який дав мені можливість змінити життя багатьох людей на краще. В Корані сказано — ті, хто знають, і ті, хто не знають, не є рівними. Чим більше ви задіяні у різних видах діяльності, тим більше знайомитеся з людьми. І, відповідно, тим більше знайомитеся з їхніми бідами, проблемами, депресіями, протистояннями… Чим більше ви знаєте, тим більше відповідальності лягає на ваші плечі. Тому виходить — чим більше навантаження, чим більше роботи, чим тяжче — тим вам більше пощастило, бо ви більше знаєте!

На завершення своєї промови активістка звернулася до жінок із закликом більш активно долучатися до суспільно-значимої роботи та волонтерства.

Довідково:

Фонд захисту прав і свобод людини і гуманітарної допомоги IHH (The Foundation for Human Rights and Freedoms and Humanitarian Relief) був заснований в 1994 році. Проводить кампанії з надання гуманітарної допомоги за стандартами і відповідно до принципів ООН. Крім консультативного членства в ООН, IHH є членом багатьох міжнародних організацій, таких як Гуманітарний форум Організації Ісламська конференція, Гуманітарний форум, Союз неурядових організацій ісламського світу та ін. Фонд діє у 120 країнах світу.

Читайте за темою:

Ліга мусульманок України провела Міжнародний жіночий форум

Завдяки вірі наші цілі досяжні! — Гаяна Юксель під час Міжнародного жіночого форуму

Українські мусульманки скликають Міжнародний жіночий форум

14.04.2018

Оцініть статтю:

Теги:

Налан Дал

IHH

конвой совісті

Міжнародний жіночий форум

Ліга мусульманок України

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал

Власкор — Thu, 12 Apr 2018 08:16:38 +0000

«Конвой совісті» стартував у Стамбулі 6 березня 2018 року, щоб досягти провінції Хатаї на турецько-сирійському кордоні 8 березня. Учасниці з усього світу — політики, письменниці, громадські діячки та просто господині — вимагали звільнення жінок, що утримуються в сирійських в’язницях.

За словами сирійок, що самі побували в тюрмах асадівського режиму, ув’язнених жінок катують і ґвалтують; і навіть як бранка вагітніє внаслідок зґвалтування та народжує дитину — маля досить швидко гине через тортури та недоїдання. Відомий щонайменше один випадок, коли зґвалтована неповнолітня народила у в’язниці, і немовля застрелили просто на очах юної матері, — вона після того збожеволіла.

Саме тому колишні в’язні сирійських тюрем долучилися до Конвою.

Налан Дал, координатор з питань міжнародного збору коштів IHH Humanitarian Relief Foundation та одна з організаторок Конвою, приїхала до України для участі в Міжнародному жіночому форумі. Вона охоче поділилася думками про цей досвід і планами.

— Отже, як ви дійшли думки зібрати жінок з усього світу?

— Все відбувалося поступово. Ми стали думати, що можемо зробити для жінок у Сирії, бо люди в решті світу неначе вдають, що там нічого не коїться. А ми точно знали, що там, і ніяк не могли цьому зарадити. Але ми мусили щось зробити! Тоді, помалу, розпочалися наші дискусії, що тут можна вдіяти, до яких кроків удатися. Зрештою спинилися на рішенні організувати Конвой з відправною точкою в Стамбулі. Утім ми й гадки не мали, що до ініціативи долучаться стільки людей — і ось несподівано, вже за 15 діб, у нас є величезний Конвой із жінок з усього світу. Ми запрошували людей — і вони відгукнулися!

— Яким чином ширилася інформація про захід?

— Особисті зв’язки. Тут, в Україні, ми мали вихід на Жіночу громадську організацію «Мар’ям», тож попросили їх долучитися та поговорити з пані Ольгою Богомолець, запросити її, а ще поширити інформацію про ініціативу в Україні.

Все вийшло завдяки особистим зв’язкам. Я, наприклад, мала контакти з родиною Нельсона Мандели, тож я зв’язалася з ними — і вони відрядили кількох жінок, зокрема й невістку пана Мандели.

— Тобто покладалися саме на особисті контакти, і не було ніякої кампанії в соцмережах абощо?

— Соціальними мережами ми також користалися, але короткий час. Одразу до цього не вдавалися. Протягом останніх трьох днів соціальні мережі зіграли важливу роль, але покладалися здебільшого на людей, що знали особисто. Проте це стало великим рухом, і ми продовжимо цю справу, відвідаємо багато країн. Зустрічатимемося з президентами, першими леді, політиками, бо хочемо, щоб щось справді змінилося. І ці зміни — звільнення жінок із сирійських в’язниць. Відвідаємо й цю огидну країну, Росію — зустрінемося з усіма, бо саме вони реально приймають значущі рішення в Сирії.

— А як з логістикою? Я бачила знімки з цими гарними автобусами з однаковим маркуванням. Як вам удалося забезпечити достатню кількість усього потрібного?

— Останній тиждень перед стартом Конвою ми спали лише кілька годин на добу. Ми створили окремі комітети для окремих завдань. Був комітет, що займався тільки питаннями, пов’язаними з закордонними учасницями, і окремий комітет, що займався організацією туркень: туркень було дуже багато, адже це відбувалося в нашій країні.

Кожна учасниця заздалегідь заповнила анкету — ми цю інформацію перевірили, бо не могли набирати геть усіх і зробили все можливе, щоб не дати недругам пролізти в наші лави та нашкодити ініціативі. Кінець кінцем усі учасниці підписували документ — згоду з тим, що організатори не відповідають за будь-які негаразди між ними під час заходу.

Ми також мали повідомити органи влади, щоб нас забезпечили охороною, і протягом усього заходу нас супроводжували офіцери служби безпеки та поліції — загалом до 200 осіб, що відповідали за нашу безпеку. Спочатку, коли ми сідали в автобуси в Стамбулі, їх було близько 60, але в кожному наступному місті до нас долучалося більше й більше людей, і, відповідно, збільшувався штат охоронців. Все було добре продумано й підготовано, і тільки тоді ми вирушили.

— Ви мали загальне уявлення про число людей, що мали долучитися в кожному з міст?

— Точного числа учасниць ми не знали. Зібралося близько 10 тисяч. Сподівалися, що долучаться від п’яти до семи тисяч, адже це було практично взимку, тривав навчальний рік у школах, та ще й вирушили посеред робочого тижня — здавалося, все було проти. Але, дякувати Богові, Він полегшив це для нас.

— Як сприйняло турецьке суспільство ідею, що їхні жінки кинуть усі справи та просто вирушать до кордону з Сирією?

— Для багатьох жінок це було складно, мушу визнати. Але чимало чоловіків гаряче підтримали цю ідею, бо зрештою їм відповідати за це перед Богом. Справа дуже делікатна та болюча: там ґвалтують жінок, катують ваших сестер за вірою. Якщо ви без вагомих причин забороните своїм родичкам узяти в цьому участь — для богобоязливих людей це буде неправильно. Тож чимало чоловіків схвалили ініціативу та підтримали її, хоча, звісно, були й голоси критики — не без того.

— Чи були випадки, коли чоловіки супроводжували своїх жінок, побоявшись відпустити їх без супроводу?

— Там було небагато чоловіків, і всі вони не з Туреччини. Велику групу жінок із Південноафриканської Республіки супроводжували кілька чоловіків — не через те, що вони чогось боялися, а радше через те, що деякі жінки не хотіли подорожувати без махрама (родича, опікуна). Загалом чоловіків-учасників було лише п’ятеро чи шестеро.

Однак були чоловіки, що нам допомагали: водії, організатори. У кожному автобусі, крім водія, був ще чоловік, відповідальний за логістику — бо в деяких питаннях потрібна чоловіча допомога, наприклад, щоб перетягувати спальні мішки.

— Ви сказали, що акція підняла це питання — звільнення жінок із сирійських в’язниць — на рівень, що на нього не зміг підняти його жоден уряд. Як це вийшло?

— Розумієте, соціальний тиск — дуже ефективний інструмент, особливо в політиці. Якщо вдається створити групу тиску — уряди мусять коригувати свою політику.

Ми не сподівалися, що нас запросить Президент Туреччини, бо зверталися до жінок і надіслали листа першим леді практично всіх країн світу, а також жінкам-парламентарям кожної з країн. І раптом нас бажає прийняти Президент, бо ця справа стала такою значущою, і наші голоси — такими гучними. Ми ніколи не думали, що буде такий розголос. Збираючи нових учасниць на кожній з наших стоянок, ми давали прес-конференції, і новини про це виходили в багатьох світових ЗМІ.

Відтоді ми отримуємо вельми обнадійливі телефонні дзвінки, і тепер, у рамках другої стадії нашого проекту, збираємося відвідувати різні країни, по черзі, й зустрічатися з високими державними особами, щоб насамперед поінформувати їх про цю проблему, щоб вони могли поставити її на порядок денний. Чи зроблять вони з цією інформацією бодай щось — нехай це буде їхній клопіт. А ми, хочемо принаймні донести цю інформацію, якщо вона до них не дійшла зі ЗМІ. Ми підготували наш звіт п’ятьма мовами й надсилатимемо адресатам.

Говоритимемо з людьми з різних країн, обстоюючи свою ініціативу та шукаючи підтримки. Уряди часто збираються за столом, щоб щось обговорити, але зрештою нічого не роблять. Нам не потрібні балачки — нам потрібні дії.

Бесідувала Тетяна Євлоєва

11.04.2018

Оцініть статтю:

Теги:

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Моє послання сирійським жінкам: будьте хоробрими, ніколи не припиняйте боротьбу! — боснійка-учасниця Конвою совісті

editor — Sun, 11 Mar 2018 14:11:40 +0000

Боснійки мобілізувалися, щоб приєднатися до «Конвою совісті», організованого жінками-активістами Туреччини на знак протесту проти порушень прав людини щодо сирійських жінок.

Як передає Агентство Анадолу, в акції взяли участь близько 200 боснійських жінок з Сараєво.

Міжнародний «Конвой совісті» зібрав жінок більше 50 національностей в 55 автобусах. Він проїхав із зупинками в турецьких містах Ізміт, Стамбул, Анкара та Адана, а 8 березня, у Всесвітній жіночий день, прибув у провінцію Хатай, що межує з Сирією.

Шехі Абдурахманович, яка втратила чоловіка у Сребрениці під час різанини 1995 року, розповіла Анадолу, що такою акцією вони хотіли щось зробити для сирійських жінок, щоб всі змогли краще зрозуміти їхній біль.

«Найважливіше повідомлення, яке я маю для цих жінок — залишайтеся сильними, адже ви є свідками цього, ви будете голосом і заради справедливості вам доведеться боротися за мир, ось чому ви повинні бути сильними, — заявила активістка. — Той самий біль у Сребрениці».

Нагадаємо, в липні 1995 року близько 8000 боснійських мусульман чоловіків і хлопчиків були вбиті в результаті атаки сил боснійських сербів на район, оголошений ООН «безпечним», незважаючи на присутність голландських військ-міжнародних миротворців.

Як повідомляється, в тюрмах сирійського режиму тортурам, зґвалтуванням та нелюдському поводженню, за офіційними даними, піддавалися більше 13 500 жінок, але фактична кількість, безумовно, набагато більша. Нині понад 6700 жінок (більше 400 з них — молоді дівчатка) все ще знаходяться у цих в’язницях, додано в заяві.

«Ми відчули такий самий біль у Сребрениці, але наша відповідальність була набагато більшою, оскільки ми боролися за справедливість. Не тільки для сирійців, а й для жінок, які пережили Сребреницю, заявляємо, що ніхто в цьому світі не повинен був коли-небудь відчути те, що пережили ми», — зазначила Абдурахманович, додавши, що прагнення до правосуддя є однією з найважливіших речей.

Гурдіч Раміза, яка втратила 38 членів сім’ї, зокрема чоловіка і двох синів, в результаті різанини в Сребрениці, сказала, що для неї дуже важливо бути частиною Конвою совісті:

«Моє послання сирійським жінкам: будьте хоробрими, ніколи не припиняйте боротьбу! Ми зіткнулися з таким самим болем, як ви сьогодні. Нехай благословить Аллаг сирійських жінок, я молюся, щоб вони вислизнули з пекла».

11.03.2018

Оцініть статтю:

Теги:

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь