Зазвичай на ісламознавчих школах увага акцентується на іслам і послідовниках цієї релігії , на тому, які уявлення про віровчення і мусульман існують у не-мусульман, і на тому, як же воно є насправді - у вченні, у традиціях, культурі… Несподівано цікавим був дещо інший підхід - в історичній ретроспективі подивитися, як представники арабського (ісламського) світу сприймали східних слов’ян і русів, якими вони були в очах тодішніх ісламських вчених, дослідників і мандрівників.
Мартиняк Ірина, асистент кафедри сходознавства імені проф. Ярослава Дашкевича Львівського національного університету ім. Івана Франка під час роботи VII Міжнародної молодіжної літньої ісламознавчої школи “Іслам і соціальний розвиток: історія та сучасність” прдставила доповідь «Арабські мандрівники ІХ-ХІІ століть про релігійні вірування східних слов’ян та русів».
Зокрема, в доповіді дослідниці йдеться про те, що найстарша згадка в арабських джерелах, яка стосується релігії слов’ян, походить зі середини ІХ століття і наявна у праці географа та письменника Ібн Хордадбе під назвою «Книга доріг і королівств»:
“У ній ідеться про те, - каже доповідачка, - Що руські купці, які прибували у середині ІХ століття до Багдада через Каспійське море і північну Персію, вважали себе християнами. Це настільки цікава інформація, що дата, яку подали інформатори Ібн Хордадбе, випереджує на півтора століття офіційне хрещення Русі за часів Володимира Великого.
Проте, не все так просто. Купці-язичники вводили в оману арабських митників, називаючи себе християнами: тим самим вони прагнули до надання їм більш сприятливих умов для здійснення торговельних операцій на території Арабського халіфату. Обсяг мита, встановлений в цій країні для християн, був значно меншим у порівнянні з тим митом, що стягувалося з язичників. Тому це повідомлення аж ніяк не є свідченням наявності в середовищі русів християн за півтора століття до хрещення Русі.
Є інші повідомлення арабських мандрівників, які вказують на те, що християнізація русів відбулася на декілька років раніше - перед 988 роком. Згідно з природничим трактатом «Звичаї тварин» аль-Марвазі, руси нібито мали прийняти християнство близько 300 року мусульманської ери (912 (913) року н. е.), а потім за часів панування Володимира Великого мали прийняти від хорезмійців іслам.
Наступний арабський письменник, який цікавився слов’янами – аль-Джахіз. Серед відомостей, які він подав про слов’ян, особливою є інформація, записана в його «Книзі тварин» - про вужів, які висмоктують молоко корів.
Арабський географ Ібн аль-Факіг аль-Гамадані у своїй праці «Книга країв» двічі згадував про визнання слов’янами християнства. Спочатку він писав, що слов’яни носять хрести. А пізніше також подав інформацію, що слов’яни, які мешкають у Візантійській імперії, визнають ортодоксальне християнство.
Більшість арабських авторів окреслює, що слов’яни поклоняються вогню й астральним божествам. Ібн Русте стверджує, що слов’яни є язичниками. З цієї нагоди він описує урочистості у культовому характері, пов’язані з жнивами, під час яких слов’яни у спеціальних молитвах звертаються до Бога, який проживає на небі.
Наступним за хронологічною послідовністю автором, який нам переказав інформацію про релігійні вірування давніх слов’ян, є арабський мандрівник Абу Хамід аль-Андалусі аль-Гарнаті. Абу Хамід стверджував, що слов’яни (правдоподібно - руси) є християнами, які визнають несторіанство. Так помилково цей мандрівник окреслював ортодоксальне християнство, в ритуалах якого є багато східних рис, чужих для католицизму. Абу Хамід зіткнувся з конфліктом католиків зі сектантами ще на терені добре відомого йому Хорасану, де були репрезентовані як мелікіти, так і несторіани. Опинившись на Русі, Абу Хамід не міг не зауважити ворожих настроїв місцевих православних у стосунку до католицизму, настроїв, які добре відомі з тогочасних руських джерел. Дізнавшись про вороже ставлення прaвославної церкви до католицької, він вирішив, що слов’яни – несторіани, бо відступили від католицької церкви, так само як і аль-Масʻуді вирішив, що вони Якобіти. Розказуючи, що слов’яни частково християни-якобіти, частково – християни-несторіани, а частина з них взагалі не має віри, аль-Казвіні додав, що серед них є також вогнепоклонники.
У своїй праці «Антологія див Магрібу», яка збереглася в єдиному рукописі, Абу Хамід писав також про певний народ, який живе над великою рікою, у якій багато бобрів. У цього народу існував звичай топлення чарівниць у ріці, яким зав’язували руки і ноги. Ті, які випливали, вважалися чарівницями, а які йшли на дно – невинними. Цю інформацію переказав у своїй праці арабський космограф аль-Казвіні.
Відносно багато про вірування і культ русів (у цьому випадку східних слов’ян), змішаних з елементами скандинавськими і фінськими, писав Ібн Фадлан. Його праця містить цікаві дані про релігійні вірування і про культові обряди руських купців, яких Ібн Фадлан зустрічав в місцинах, де Кама впадає у Волгу. З оповідання про русів дізнаємося, що там існувало певне місце релігійного культу поганських русів, яке відвідували з торговельною метою руські купці.
Під час свого перебування над берегами Волги Ібн Фадлан був свідком поховальних урочистостей певного знатного руса, які описав детально. Цікавим є діалог, який подає арабський автор:
“Був біля мене один чоловік з русів. Я почув, що він розмовляє з перекладачем, який був зі мною. Я запитав його про те, що він говорив, а перекладач сказав: “він каже так: Ви араби є дурними... Ви берете найбільш дорогу для вас людину і кидаєте її до землі, де його з’їдає земля, комахи і черв’яки. А ми його в мить палимо і так він потрапляє до раю у той самий час”.
Серед нових оригінальних відомостей про слов’ян, які нам дає аль-Масʻуді, знаходимо лише фрагментарні дані, що стосуються релігійних вірувань давніх слов’ян. Аль-Масʻуді також подав опис поганських слов’янських святинь, який, на жаль, повен фантастичних деталей.
Певну інформацію про релігійні вірування слов’ян подають також арабські автори, які творили у XIII столітті, але їхні праці містять дуже мало оригінальних відомостей. Здебільшого вони спираються на старі джерела, що походять з минулих століть”, - йдеться в доповіді Ірини Мартиняк.
Повністю доповідь Ірини Мартиняк, як і доповіді інших учасників VII Міжнародної молодіжної літньої школи ісламознавства буде оприлюднено в черговому випуску альманаха “Аль-Калам”.
Нагадаємо, VII-а Міжнародна молодіжна літня школа ісламознавства розпочала свою роботу 1 липня 2018 року в приміщенні Ісламського культурного центру розпочала роботу. Цьогоріч її темою визначено “Іслам і соціальний розвиток:. історія та сучасність”. Цю школу вже вкотре проводить Український центр ісламознавчих досліджень за сприяння Громадської Спілки “Всеукраїнська соціація “Альраід”, яка постійно допомагає не лише безпосередньо в проведенні Школи, але й допомагаючі в випуску збірок наукових розвідок, лекцій та доповідей.
До школи проявили цікавість історики, філософи та релігієзнавці не лише з України, а й з інших країн світу - зокрема, з Польщі. Туреччини, Молдови; зацікавила тематика і студентську молодь, тож нині крім офіційно заявлених і зареєстрованих учасників - надзвичайно багато вільних слухачів.
