Медицина в Кримському ханстві

Ознака сильної держави — це здорова нація, фізичний, духовно-моральний та інтелектуальний потенціал. А ще економічні можливості та обороноздатність країни. Все це добре розуміли і наші предки, що жили в епоху Кримського ханства.

Напевно, саме тому широке поширення в державі Гіреїв мали медицина та охорона здоров’я.

Майбутні лікарі Криму здобували освіту в престижних медресе: як місцевих, так і закордонних. І взагалі, медицина тут йшла в ногу з просвітою ісламського світу, перебуваючи на рівні нерідко вище європейського. Також в ханстві ніколи не забували про спадщину народних лікарів. Кримські татари були переконані, що справлятися з недугами їм допоможуть природні ліки.

При кримському дворі жили кращі медики, які спостерігали і лікували ханську родину згідно з останніми досягненнями тогочасної науки. Вони користувалися незаперечним авторитетом, і до них за потреби прагнула потрапити столична еліта. Як правило, всі вони були місцевого походження, і лікарська практика деколи переходила з покоління в покоління, утворюючи цілі династії лікарів.

Слід зазначити, що ці вчені мужі удосконалювалися, користувалися не тільки фундаментальною працею «Канон лікарської науки» великого Алі ібн Сіни, а й іншими східними та європейськими працями. Наприклад, були добре знайомі з принципами лікування німецького вченого XVI століття Парацельса. Іншими словами, придворні лікарі підходили грамотно до покладеної на них місії — лікувати за допомогою хімічних складів, а також засобів, одержуваних після спеціальної обробки сировини, яку дає людині рослинне і тваринне царства. Тобто використовували фармакологію.

Звичайно ж, не обходилося без винятку, і при ханському дворі практикували іноземні медики. Так близько 1724 року першим лікарем при ханах Саадеті Гіреї III і Менглі Гіреї II був Ксаверіо Главані, за сумісництвом ще й французький консул.

Потрібно відзначити, що майже в кожному місті Кримського ханства практикували лікарі. Вони, як і придворні медики, користувалися науковими працями, що стали справжнім надбанням. У Криму найбільшою популярністю користувалися дві книги, перекладені османським фармакологом і знавцем європейської науки Омером Шифаї: «Нова хімічна медицина» (Тибб-и джедід-й кімьяі) і «Метод лікування за лікарською хімією» (Мінхадж-уш-шифаі фі тиббі кімьяі). Ці праці з усієї наукової спадщини лікаря Парацельса були найбільш популярними на Сході.

І якщо протягом сторіч ханську родину і придворних сановників продовжували лікувати освічені лейб-медики, спираючись на праці ар-Разі, ібн Сіни, ібн Рушда, Парацельса і багатьох інших, основна ж маса кримських татар жила і лікувалася по старинці. У разі потреби вдавалися до допомоги лікарів-спеціалістів, які були прихильниками іншої, не менш складної, медичної теоретично-практичної системи, яку прийнято називати народною.

Кримськотатарська традиційна медицина мала свою основну концепцію, суть якої полягала в запобіганні захворювань. На службу цим принципам ставилися гігієна, здорова їжа, регулярне і помірне харчування, а також постійні фізичні навантаження, загартовування, поїздки в місцевості, що славляться благотворним кліматом, водами та іншими курортними достоїнствами. Якщо ж захворювання не вдавалося уникнути, то при лікуванні перевага віддавалася таким щадним засобам народної медицини, як трав’яні препарати, водні та грязьові процедури, використання води цілющих джерел і так далі. У число лікувальних засобів входили навіть фрукти і деякі овочі.

Свою славу кримські курорти отримали ще в ханський період. Так, відомо, що в кінці XVI — початку XVII століття одним з багатьох природними лікувальними ресурсами вважався курорт у міста К’ирима (Солхат). Про нього красномовно повідомляє у своєму «Описі Чорного моря і Татарії» д’Асколі. Ось що він пише: «В околицях цього міста виростають запашні квіти і цілющі трави. Щорічно від весни і до липня тут буває великий з’їзд з усіх кінців Татарії для користування ваннами з гарячої води з квітами і травами, зцілюючими людину від багатьох недуг».

Ще одним джерелом здоров’я і благополуччя було грязелікування. З XVII століття в невеликому кримськотатарському селі Тузли, розташованому в випаленому сонцем степу на заході півострова, збирався люд з усього Криму за зціленням. Тут знаходилося солоне озеро, а цілющі властивості мулу на його дні здавна були відомі місцевим жителям. Дуже скоро село перейменують в Саг'. А ще раніше влаштують справжню сезонну лікарню скромну за розмірами, але з усім необхідним обладнанням, з підвезенням хворих і навісами. Працювали ці лікарні з 20 липня по 1 вересня. Нерідко грязелікарню відвідували і високопосадовці. Методика користування місцевими грязями була розроблена кримськотатарськими медиками, очевидно, на основі досвіду такого тривалого і перевіреного, що його можна було б вважати цілком науковим.

Мінеральні води численних цілющих джерел півострова також користувалися великою популярністю серед жителів Кримського ханства.

Одне з таких джерел було і залишається Савлук-Су біля витоків річки Альми. До нього добиралися з Південного берега через село Корбек, піднімаючись потім на яйлу і рухаючись до Чучельского перевалу. Раз на рік 1 липня сюди спрямовувався натовп паломників. Місцеві жителі вірили, що саме в цей день води джерела особливо цілющі, як і молитва біля підніжжя древньої Чучели. Очевидно, надавала свій вплив і ця віра, і купання, і споживання води. Не менш відвідуваним було інше цілюще джерело у селі Топли поблизу Судака, його температура весь рік незмінно дорівнювала +15 ° C.

Великою популярністю користувалися народні цілителі, які нерідко після смерті зводилися в ранг святих — азізи.

Традиційна кримськотатарська медицина вимагала досить раннього загартовування дітей, що в сукупності з регулярними фізичними вправами давало непогані результати. Як повідомляв анонімний турецький мандрівник середини XVIII століття: «татари легко переносять холод і спеку і купають дітей у солоній воді, щоб привчити їх до перенесення холоду. Уже в 12 років діти починають вправлятися у військовому ремеслі… [відчого] ці татари надзвичайно повороткі».

Про традиційну національну гігієну в XVII столітті писав і Гійом Боплан: «Коли діти ще маленькі, матері турботливо купають їх щодня у воді, де розчинено сіль». В результаті дитяча смертність в Криму знижувалася, а з таких підлітків виростали «сміливі і витривалі воїни, які не піддаються втомі, легко переносять зимову негоду».

Говорячи про національну гігієну, слід врахувати, що крім підтримки особистої чистоти і повсюдної практики загартовування, величезну роль у здоров’ї народу грала чистота вулиць, площ, приміщень для худоби. У Криму були практично невідомі такі інфекційні захворювання як віспа, тиф, дитяча дизентерія. Не знали про таке явище як клопи і не страждали від інших комах-паразитів. І це завдяки особистій гігієні, а не природі або клімату.

Ліки використовувалися, в основному, рослинного походження. Їх виробляли лікарі, які професійно виготовляли медикаменти на хімічній основі. Вони були доступні у продажу, і кожен міг їх придбати.

Звичайно ж, траплялися в ханстві й епідемії, які зводили в могилу сотні кримських татар. Але рідкісні поширення інфекційного захворювання швидко проходили. Слід зазначити, що серед кримців була поширена хронічна хвороба — ревматизм, пов’язана, в першу чергу, з кліматом.

Медицина, як народна, так і наукова, була ефективна не тільки з причини професіоналізму лікарів. Різноманітні засоби надавали благотворну дію і від того, що використовувалися укупі з розміреним, здоровим харчуванням і гігієною, дотримуваною у всіх соціальних шарах.

Багато європейських мандрівників, які відвідали Крим у XVII і XVIII століттях, в один голос говорили, що кримські татари відрізнялися незламним здоров’ям і були довгожителями, а ще, як зазначав Сумароков, серед них майже не було людей з фізичними вадами. Про те, що кримські татари були на рідкість здоровим народом, сторіччям раніше писав й Евлія Челебі. Османський мандрівник кілька разів згадував й імена майстерних вчених-лікарів. Наприклад, у середині XVII століття в Кезлеві проживали відомі в ті часи лікарі Аліша мурза і Давуд-аг’а, їх колегами в Бахчисараї були Ебу Ахмед аг’а, Алп Акай і ханський хірург Деде Масум.

Можливо, на фізичному стані кримських татар ханського періоду благотворно позначався загальновизнаний спокійний і врівноважений стан душі.

Автор: Історик Гульнара Абдулаєва

Джерело: Avdet