Іслам в Україні - кримськотатарська історія

Взаємовідносини Росії з Кримським ханством в 1775–1783 рр. Частина перша

О. Степанченко — Fri, 21 Jul 2017 08:51:18 +0000

У липні 1774 року був підписаний Кючук-Кайнарджийський мирний договір, який ознаменував закінчення шестирічної російсько-турецької війни. Згідно з цим договором, Кримське ханство ставало незалежною державою, а Росія була оголошена гарантом суверенітету Криму.

Але Катерина II розглядала незалежність ханства лише як один з етапів анексії півострова. Для того, щоб реалізувати свої плани, її уряду, передусім, було необхідно прибрати з Криму хана Девлет Гірея, вороже налаштованого до Росії. Спочатку для цього були задіяні російські дипломати, які перебували у Стамбулі та намагалися вплинути на деяких членів уряду Османської імперії. Однак їх спроби закінчилися нічим. Тоді настала черга впливати на непокірних кримців силовими методами.

Катерина II в. листі графу М. Паніну писала: «Я говорила с фельдмаршалом (П. Румянцевым) о делах татарских в образе ваших мыслей. Осень и он находит для овладения Перекопом удобным временем. Вообще он военные меры к тому учредил и расположены на тамошней границе войска наши… Я признаю нужным и полезным, чтоб выработать нам заблаговременно объявления для (европейских) дворов по случаю имеющего быть занятия Перекопа».

Після цього, порушуючи всі мирні угоди, використовуючи як привід той факт, що в Кафі продовжував перебувати невеликий контингент османських військ, Росія ввела на півострів корпус генерала О. Прозоровського. У відповідь Девлет Гірей зібрав кримськотатарську армію. Справа йшла до війни, проте не маючи підтримки Османської імперії, кримці не ризикнули дати бій росіянам. Девлет Гірей покинув півострів. Новим ханом був обраний ставленик Росії Шахін Гірей.

Жителі Криму принесли присягу, складену хитромудрою канцелярською мовою чиновниками з Петербурга. «Мы, все Крымское общество, взирая на происходящие действия и приключения и повинуясь божественному слову, в святой книге написанному: „Два воюющие царства не примиряться, пока не нападет страх грозящий злом, для того любящая тишину держава да примирится“, заключили с Российскою империею мирный договор на основании вольности… А вскоре последовал затем у обеих воевавших империй блаженный мир и заключение при Кайнарджи торжественного трактата, в котором третьим артикулом утверждено Крыму и всем принадлежащим к оному татарским племенам и ни от кого постороннего независимое бытие».

Декларуючи на словах свою повагу до незалежності Кримського ханства, Росія робила кроки для того, щоб взяти півострів під свій повний контроль. Влада Шахін Гірея трималася виянтково на багнетах російської армії. Впливові кримські татари вели переписку з чиновниками османського уряду, сподіваючись отримати підтримку Стамбула в своїй боротьбі проти Шахін Гірея.

У жовтні 1777 року в Криму почалося повстання проти російської окупації. Стихійні виступи кримських татар набрали розмаху після того, як на півострові висадився підтримуваний Османською імперією хан Селім Гірей III. Для того, щоб погасити вогонь повстання, командування російською армією не гребували навіть підкупом впливових осіб з оточення Селім Гірея III.

У листі головнокомандувача російською армією фельдмаршала П. Румянцева резиденту в Криму Д. Константинову даються такі інструкції: «В таком положении дел нахожу я весьма употребительными посулы и действительные дачи денег главнейшим мятежникам и наперсникам Селим Гирея… Особливо вам препоручаю…отдать вам по востребованию вашему 12000 рублей. Не жалейте давать по тысяче и более рублей, смотря по особе и успехам».

У своєму зверненні до командувача окупаційним корпусом генерала О. Прозоровського керівники повстання так пояснювали його причини: «От несносных замыслов Шахин Гирей-хана мы принуждены выйти из повиновения, поэтому мы свергли его с ханства и есть такое требование, чтобы он выехал из Крыма, ибо находящегося в Румелии светлейшего Селим Гирей-хана, благодетеля нашего, мы призвали и прибытия его просили, на что он, снисходя, тронулся со своего места, а по прибытии сюда все князья, духовенство и великие имамы, лобзая его полы, приняли в ханы. Посему когда ваше сиятельство уважаете, обязательства между дворов (султанского и царского) заключенными, то выступите из Крыма».

У Стамбулі кримське повстання сприймали як зручний привід для початку нової війни з Росією. Російські дипломати переслали в Петербург текст султанського фірману, в якому пояснювалися причини військових приготувань: «В заключенном с Российской империей трактате постановлено, что татары вольно и без всякого принуждения имеют выбирать себе ханов, но российский двор против желания всей татарской нации, ханское достоинство доставил такому бунтовщику, который, захватив в руки области той нации, истребляет всех правоверных людей и как по силе мусульманского закона необходимо такого мятежника наказать. В связи с этим повелевается войску весной собраться в лагере под городом Измаилом».

Однак планована війна так і не почалася. Навесні 1778 року російським військам вдалося придушити повстання. Новим командувачем окупаційною армією в Криму замість генерала О. Прозоровського був призначений генерал О. Суворов. Він провів військово-адміністративну реформу, розділивши півострів на чотири військові округи.

Війська розміщувалися в спеціально укріплених таборах під прикриттям численної артилерії. Це дозволяло, з одного боку, більш ефективно контролювати пересування озброєних груп кримських татар, з іншого — корінних жителів Криму привчали до думки про постійну присутність на півострові російської армії.

Збережений в архівах Росії корпус дипломатичних документів свідчить про існування продуманого плану анексії Криму, який наполегливо і послідовно реалізовувався урядом Катерини II.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

21.07.2017

Оцініть статтю:

Теги:

Крим

Кримське Ханство

історія Ісламу в Україні

Росія

кримськотатарська історія

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Османська імперія: Кидок на Північ. Частина перша

О. Степанченко — Mon, 03 Jul 2017 14:56:58 +0000

Правління османського султана Сулеймана Пишного за правом вважається золотою епохою середньовічної турецької держави. Це був період, коли військова та економічна міць найбільшої мусульманської країни світу раз за разом брала верх над армією як європейських, так й азіатських держав. Територія імперії збільшувалася практично щорічно. Сусіди Сулеймана зі страхом дивилися на марші полків яничар.

Розглядаючи карту майбутніх битв, Сулейман планував військові кампанії і вибирав нові цілі, виходячи з інтересів всього ісламського світу, а не тільки з інтересів Османської імперії. У 1524 році серед цих цілей несподівано з’явилася найпівнічніша мусульманська держава — Казанське ханство. У той час у Казані правил амбітний та енергійний хан Сахіб Гірей. Він був сином кримського хана Менглі Гірея і молодшим братом хана Мехмеда Гірея, одночасно з цим доводився дядьком самому султанові Сулейману.

Сахіб Гірей був активним помічником у грандіозних починаннях хана Мехмеда Гірея, завдяки якому Кримське ханство змогло взяти під контроль поволзькі держави мусульман — Казань та Астрахань. Але астраханський похід став останнім успіхом Мехмеда Гірея. Його зрадили та убили власні союзники — ногайці. У цій ситуації Казанське ханство опинилося сам на сам з Великим князівством Московським, правителем якого був князь Василь III.

У грудні 1523 року в Крим прибув спеціальний посол від Сахіб Гірея, який просив прислати в Казань гармати, пищалі, а також військо турецьких яничар. Ситуація насправді була для Казані критичною. Незадовго до цього московські війська вторглися на територію ханства і побудували там укріплений пункт — Васильгород, який повинен був стати базою планованого вторгнення московських військ.

Про те, яка роль відводилася Васильгороду, йдеться у наказі, адресованому послу Москви у Великому князівстві Литовському Г. Д. Загрязькому: «Государь наш ходил на свое дело на своего недруга, и пришед стал в Новегороде Нижнем, а брата своего Шигалея царя и воевод своих посылал казанские земли воевать, а на казанской земле близко Казани, на Суре, велел город поставити того деля, чтоб ему ближе из того города с Казанью свое дело делати».

Кримський хан Сахіб Гірей був би радий допомогти своєму союзнику на Волзі, але він сам ледве тримався на престолі, якому постійно погрожували бунтівні беї на чолі з царевичем Іслям Гіреєм. Атмосфера змушувала його негайно діяти, і він зважився на неординарний крок — навесні 1524 року в Стамбул вирушило казанське посольство, наділене особливими повноваженнями.

У столиці Османської імперії Сахіб Гірей через свого посла оголосив про те, що Кримське ханство переходить у васальну залежність від Блискучої Порти, стаючи юртом султана Сулеймана. Можна припустити, що в Стамбулі не очікували подібного повороту подій і не були до нього готові.

Раніше, в період правління султана Селіма I, відносини між Москвою і Стамбулом були досить дружніми. Їх інтереси, як правило, не перетиналися, що дозволяло обмінюватися кореспонденцією і посольствами. Перехід Казанського ханства під владу Османської імперії ставив обидві держави на межу війни.

Сулейман Пишний опинився перед непростим вибором. З одного боку, він повинен був хоча б на словах підтримати мусульманську країну, яка опинилася перед загрозою вторгнення російської армії. З іншого, всі його війська були задіяні у воєнних операціях у різних частинах держави.

Особливо серйозною була ситуація в Єгипті, де османський намісник Ахмед-паша підняв заколот, проголосивши себе султаном. На придушення повстання були відправлені кращі армії Османської імперії на чолі з полководцем Аяс-пашею і великим візиром Ібрагім-пашею.

Що стосується Казанського ханства, то надати реальну підтримку державі, що знаходилася в декількох тисячах кілометрів від кордонів Османської імперії, було досить непросто. У цій ситуації Сулейман спонукав кримців послати військо в Казань. Але кримський хан, крім внутрішніх чвар, був утягнутий у війну з Великим князівством Литовським.

Все це грало на руку Москві. Російська армія змогла без проблем підготуватися до походу. Згідно з «Казанським літописцем», чисельність московської раті становила 150 тис. осіб, а за інформацією Герберштейна, вона налічувала навіть близько 180 тис. Особливістю зібраного війська була велика кількість артилерійських знарядь, зокрема облогових. Це вказувало на те, що російське командування з самого початку планувало облогу і штурм Казані.

Але військова кампанія для російської армії не складалась. Військо, яке в липні 1524 року взяло в облогу Казань, через деякий час саме опинилося в оточенні. Надіслане з Москви підкріплення було розбите в дорозі. Ще одна російська армія, кінна, тяжко пробивала собі дорогу і змогла прибути до Казані лише до моменту початку мирних переговорів.

Існувало як мінімум дві причини, які спонукали російських воєвод піти на переговори. По-перше, величезна армія, що знаходилася під Казанню, була погано забезпечена продовольством. По-друге, облогові війська зазнавали безперервних атак ззовні, з боку черемисів-марійців, пов’язаних з казанцями союзницькими відносинами. Крім того, на думку Герберштейна, російські воєводи отримали багаті дари від казанських правителів і були не зацікавлені в продовженні війни.

Тож Москві вдалося досягти певного успіху ще до початку облоги Казані. Усвідомивши, що розраховувати на допомогу від Османської імперії та Криму не варто, хан Сахіб Гірей втік з Казані, передавши престол своєму малолітньому племіннику Сафу Гірею. Під час переговорів представники Казані пообіцяли московським воєводам розірвати васальну залежність ханства від Стамбула. Задовольнившись обіцянкою, російські війська зняли облогу і повернулися додому.

Було очевидно, що успіхи військової кампанії мінімальні. Замість підкорення Казанського ханства Москва домоглася лише усунення з престолу небезпечного противника. У столиці російської держави і не здогадувалися, що новий казанський хан виявиться не менш грізним ворогом, ніж його попередник.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

03.07.2017

Оцініть статтю: