Іслам в Україні - історія татар

Про «татарських» людей на землях України

О. Степанченко — Fri, 02 Nov 2018 02:16:59 +0000

Історія України багата на різні загадки. Однією з них є Болохівська земля. У літописах про неї згадується лише кілька разів, в період з 1150 до 1257 років. Ця територія була обмежена трьома сучасними областями України: півднем Житомирської, Хмельницькою та Вінницькою. Головним її містом був Болохів, точне місцезнаходження якого не відомо. Деякі історики вважають, що він знаходився в районі сучасного селища Любар на Житомирщині.

Перша згадка про Болохівську землю з’явилася в Галицько-Волинському літописі під 1150 роком. Там мимохідь повідомляється, що галицький князь Володимирко пройшов з Галича до Києва через Болохів: «и приде Изяславу весть, еже Володимирко перешед Болохово, идеть мимо Мунарева к Володареву»». Ймовірно, аж до 1231 року Болохівська земля перебувала у васальній залежності від Галицько-Волинського князівства, але в 1231 році вона, на перший погляд досить несподівано, стала самостійним суб’єктом — Болохівським князівством.

Звідки ж взялися болохівські князі і ким вони були? Відомо, що численні тюркські племена були безпосередніми сусідами південній Русі. Одне з таких племен, відоме в історичних джерелах, як берендеї, довгий час перебувало на службі у київських князів. У XII столітті вони входили в тюркський племінний союз чорні клобуки, який захищав Русь від нападів половців.

За свою службу берендеї отримували в нагороду землі для поселення. Одним з таких поселень було місто Берендичів (Бердичів), яке знаходилося на території Болохівської землі. Тож можна з упевненістю стверджувати, що значною частиною населення Болохівського князівства були тюрки-берендеї, що перейшли від кочового способу життя до осілого. Одночасно з ними на цій території жило слов’янське населення, передусім, нащадки легендарних уличів і тиверців, що довгий час відмовлялися визнавати верховенство київських князів.

Археологічні розкопки, проведені на території Болохівської землі, свідчать про спільне проживання слов’ян і тюрків, які займалися землеробством, полюванням і рибальством. Виникнення князівства на цій землі було явищем нетиповим для Київської Русі, яка переживала період глибокого занепаду в поєднанні з феодальною роздробленістю.

Болохівське князівство виникло не в результаті дроблення, а під час формування нової етнополітичної структури, дозрілої до створення державності. Ймовірно, консолідуючим виступив тюркський елемент як найбільш організований, який був військово-племінною структурою, яка мала спаяну дисципліну і своїх авторитетних командирів. Недарма в літописі йдеться про «болохівських князів», яких не згадували на ім'я. Можна також припустити, що ці князі сформували орган колективного управління, аналог козацької ради, з виборним і змінюваним керівництвом.

Історик М. Дашкевич вважав причиною відокремлення Болохівської землі її общинний устрій, що зберігся в результаті особливого, околичного, положення стосовно решти земель Київської Русі. Саме тому болохівці активно чинили опір спробам галицьких князів підпорядкувати собі цю стратегічно важливу прикордонну землю.

Галицько-Волинський літопис під 1231 роком повідомляє про війну між Данилом Галицьким та Угорським королівством. У документі йдеться про те, що в цій війні болохівські князі підтримали своїм військом угорців, тим самим кинувши відкритий виклик князю Данилу. Ймовірно, ця подія назавжди відклалася в пам’яті князя, за що згодом болохівці дорого заплатили.

Під час вторгнення монголо-татар на Київську Русь, в 1241 році, болохівські князі досягли угоди із завойовниками, визнавши їх верховенство. Крім цього, вони взяли на себе зобов’язання постачати монгольському війську продовольство і корм для коней. Після цього на Русі болохівців почали називати «татарські» люди. Армія хана Бату пощадила болохівські землі, не розорила їх, наклавши лише невелику данину.

Того ж року болохівці знову виступили проти князя Данила Галицького, підтримавши своїм військом його суперника в боротьбі за галицький престол чернігівського князя Ростислава Михайловича. Похід Ростислава на місто Бакоту виявився невдалим, у зв’язку з чим почалися каральні заходи проти Болохівського князівства з боку князя Данила. В Іпатіївському літописі про ці події так сказано: ««Слышав же Даниил приход Ростиславль со князя Болоховьскими на Бакоту, абъе устромися на грады их огневи предасть и гребля их рас копа. Даниил же на не (болоховских князей болшую вражьду держа, яко от татар болшую надежду (они) имеаху».

Данило зруйнував безліч болохівських міст, намагаючись підірвати економічну і політичну міць ворожого йому князівства. Однак болохівці під час походу галичан заховались у лісах, а після відходу дружини князя Данила змогли досить швидко відновити зруйноване. При цьому їх надії на підтримку з боку монголо-татар не виправдалися.

У наступні роки ворожі стосунки між Галицько-Волинським і Болохівським князівствами не припинялися. Ймовірно, болохівці неодноразово зверталися до хана Бату з проханням надати підтримку в боротьбі з галичанами. Нарешті в 1252 році темник Куремса, спираючись на підтримку Болохівського князівства, почав війну проти Данила Галицького. Однак після двох років війни монголо-татари під командуванням Куремси зазнали поразки і були змушені відійти в степ.

Навесні 1255 року Данило Галицький вирішив раз і назавжди покінчити з болохівцями. Його армія зруйнувала більшість болохівських міст, при цьому частина населення була приведена на територію Галицько-Волинського князівства і там розселена. Наступного року син Данила, Шварно, повторив похід на Болохівщину, руйнуючи все на своєму шляху. Після цього, згідно з літописними джерелами, болохівці сховалися в лісах, жили таємно, але при цьому тривалий час продовжували зберігати свою особливу ідентичність.

Монголо-татари не пробачили Данилу Галицькому його незалежну політику стосовно Монгольської імперії. В 1259 році полководець Бурундай з великою армією вторгся на територію Галицько-Волинської Русі і змусив князя Данила капітулювати. За умовами угоди, галичани змушені були зруйнувати всі свої фортеці і замки.

Після цих подій згадки про Болохівську землю зникли на кілька століть. Однак в описі Вінницького замку, який датується 1552 роком, сказано, що його гарнізон складається з «болохівців». У ХVІІ столітті відразу кілька джерел повідомляють про болохівців, при цьому про них йдеться як про відмінних мисливців і рибалок, а в описах козацьких полків, датованих 1640 роком, їх відзначають як умілих воїнів, яких поважають товариші.

На думку істориків, саме болохівці заклали основи українського козацтва, пронісши через століття військову майстерність і кмітливість, яка дозволяла виживати в найскладніших умовах боротьби з численними ворогами.

Олександр Степанченко

01.11.2018

Оцініть статтю:

Теги:

Олександр Степанченко

історія України

історія татар

татари в Україні

Галицько-Волинське князівство

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Кияни дізнаються про маловідомі сторінки українсько-татарських взаємин у ХІV-ХІХ ст.

Власкор — Thu, 28 Jun 2018 16:17:21 +0000

Національний музей історії України (НМІУ) запрошує киян та гостей столиці дізнатися про маловідомі сторінки українсько-татарських взаємин у XIV-XIX ст. Лекція, що її підготував старший науковий співробітник відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України НМІУ,, фахівець з історії козацтва Олексій Савченко, допоможе заповнити лакуни в знаннях щодо життя на теренах Правобережної та Західної України етнічної групи - західних татар та розповість про їхній історико-культурний спадок на українських землях.

Українсько-татарські взаємини є однією з центральних тем історії України. На жаль, тривалий час увага дослідників зосереджувалась переважно на її військових аспектах: татарських набігах і козацьких походах. Попри це, татарське населення сотні років мешкало разом з предками сучасних українців, формуючи окрему етнографічну групу, яку сучасні дослідники називають західними татарами.

Західні татари (відомі також як польські, литовські, білоруські татари, татари-липки тощо) це загадкова спільнота що сформувалася внаслідок розселення татар на землях Великого князівства Литовського і Королівства Польського протягом XIV-XVI ст. Майже пів тисячоліття їх нащадки проживали на землях сучасної Литви, Білорусі, України та Польщі, зберігаючи мусульманську віру, власні звичаї та самосвідомість. Татари знаходились на військовій службі у королів Речі Посполитої, а також формували окремі «татарські» або «п’ятигорські» хоругви у таких впливових магнатських родів як Острозькі, Заславські, Корецькі, Сенявські, Вишневецькі тощо. Хоча ця спільнота була і не надто чисельна, вона залишила яскравий слід в історії Східної Європи.

Автор лекції, старший науковий співробітник музею Олексій Савченко також розповість про те, в яких населених пунктах Волині, Галичини й Поділля проживали західні татари, який правовий статус вони мали, та який матеріальний спадок після себе лишили.

Початок лекції у середу, 4 липня 2018 року, о 15:30.

Адреса Національного музею історії України: вул. Володимирська, 2.

Додаткова інформація за телефоном (044) 278-48-64.

Вартість вхідного квитка на лекцію - 30 грн

28.06.2018

Оцініть статтю: