«От прикрию зараз очі й одразу бачу мій дім у Криму, де я понад 20 років прожила» — подружжя кримських татар обживається в Ужгороді

Andriana — Thu, 09 Feb 2023 08:47:11 +0000

Альфад Галімов і його дружина Ельміра — кримські татари. Майже як рік вони живуть в Ужгороді. Переїхати сюди змусила війна, що Росія розпочала проти України. За плечима в них — роки життя в далекому Узбекистані, повернення на рідну землю та втрата її через анексію Криму. Потім був переїзд до Ірпеня, широкомасштабне вторгнення РФ і запеклі бої за місто. Нині Галімови знову вимушені переселенці.

Історію подружжя розповіли журналісти ZAXID.Net.

Одного дня, гуляючи в ужгородському парку з онуками, подружжя помітило іржавий фургон. Місцева влада дозволила його викупити. Зробили там ремонт. Тепер це «Ірпінь-кафе». Продають каву і бельгійські вафлі. Кафе на колесах, адже знають, що одного дня поїдуть звідси до дому – до Ірпеня, а звідти у звільнений український Крим. А може й далі – в Європу – розповідати людям історію України та правду про свій народ.

Їхній звичний робочий день починається із заливання бензину в генератор. За день йде до 10 літрів. В Ужгороді, як і по всій Україні, часто вимикають світло. Звук генераторів та запах бензину в повітрі вже нікого не дивує. З часом його не помічаєш, це стає буденністю країни, яка переживає майже як рік жорстоку війну.

Однак біля кафе Галімових в повітрі витає ще й інший запах – свіжозмеленої кави та вершкового масла, яке додають до своєї випічки. На вулиці йде дощ, а у фургоні віє теплом від вафельниці. Там немає жодного стільця. Весь день, без вихідних, власники на ногах. Перепочивати нема коли. Час від часу покупці стукають у невелике вікно і роблять замовлення. Тоді нашу розмову перебиває шум кавомашини та потріскування тіста.

«Кримська традиція – подавати гостям каву, – усміхається Ельміра. – На Закарпатті як в Криму – всі її зранку п’ють. Якщо говоримо про традиції, то коли у нас, мусульман, закінчується піст, треба обов’язково щось підсмажити, аби в домі вийшов запах масла. Це можуть бути чебуреки, янтики, млинці. Сусіди і родичі приносять в тарілках свої страви і ми обмінюємось. От прикрию зараз очі і одразу бачу мій дім в Криму, де я більше 20 років прожила. І моє піаніно. У дворі фруктові дерева. По сусідству сестри живуть. А ще – південний берег Криму – море і гірська зелень».

Історія Галімових – це збірний образ кримськотатарського народу, поневіряння якого не починається і не закінчується анексією Криму чи війною з Росією. Воно сягає в далеке минуле, де кожному поколінню є що розповісти.

Для Ельміри такою початковою точкою колонізаторської політики Москви щодо її народу є 30-ті роки 20 століття, період колективізації. В дідуся по лінії матері Абдурахмана Усманова був свій магазин в Башкирії (нині – республіка Башкортостан у складі РФ – ред.), кінна ферма. Радянська влада відібрала все. Родина пухла від голоду. За таке «багатство» хотіли відправити в Сибір на заслання. Втікає з рідними в Узбекистан. Там, в період Другої світової війни, його призивають до лав Червоної армії. Доходить до Німеччини, де і помирає в 1945 році.

Друге покоління – батько Ельміри Акім. Його 16 річного в 1944 році, як і решту кримських татар, депортували з Криму до Центральної Азії та деяких північно-східних регіонів Росії. Радянська влада вивезла понад 200 тис. осіб. Офіційна причина — «колабораціонізм з нацистськими окупантами». Неофіційна — позбутись раз і назавжди нелояльних до режиму громадян. Тоді загинуло від третини до половини тогочасного кримськотатарського населення.

Акім потрапив до Узбекистану. Оселяється в містечку Алмалик, що за 60 км від Ташкенту. Тільки через три роки знайшов своїх двох сестер. Все життя мріяв вернутись до Криму. І от коли йому було 60 років в 90-х ця мрія нарешті стала досяжною. Кримським татарам дозволили вернутись на рідну землю. Чоловік відправив речі та перевіз сім’ю, але так і не встиг сам там пожити. Від інфаркту помирає в Узбекистані. Там його і поховали.

Кримських татар на засланні використовували як дешеву робочу силу. Поселяли в таборах під військовим наглядом. Батька Ельміри ледь не посадили на 20 років за те, що поїхав без дозволу відвідати дружину в пологовий. Розмовляти рідною мовою також забороняли, як і співати народних пісень.

Альфад та Ельміра народилися в Узбекистані, здобули там освіту, одружились, але після розпаду Радянського Союзу в 1994 році вирішили оселитись на своїй історичній батьківщині. Було відчуття, що ось нарешті чорна смуга закінчилась. Побудували дім в Сімферополі. Однак з приходом Росії до Криму в 2014 люди розділились. Більшість татар опинилась на боці України. Не забувся той терор, який Росія уже в минулому вчиняла щодо кримців.

Нині історія повторюється, переконані вони. Сказав щось проти Кремля, чекай нічних обшуків. Підкинуть заборонену літературу і все – ти злочинець. За думку, що «Крим – це не Росія» 15 років в’язниці.

Кримських татар ніхто не запитував хочуть вони бути в складі Росії чи ні. Їхні пенсії перевели в рублі, видали нові паспорти, на автівках поміняли українські номерні знаки на російські. Встановили кордони.

«З нас зробили людей поза законом, – говорить Альфад. – Ми чекаємо, коли Крим звільнять, тоді вернемось. З тими, хто за Росію, не спілкуємось і не збираємось. Колаборанти поїдуть, не зможуть там жити, а решта прийме Україну, не сумніваюсь. Адже всі бачать, що Москва перетворює Крим у свою військову базу, не більше. Рано чи пізно все вертається в початкову точку. Кримських татар депортували, а вони все одно вернулись на рідну землю. Хіба це не диво? Крім того, Україна нарешті ухвалила закон про корінний статус кримськотатарського народу. Це означає, що за нами майбутнє цього регіону. Є за що боротись! Коли ти садиш дерево, чи обробляєш землю, то знаєш, що тут будуть жити твої правнуки. А всі ті, кого сюди заселили з РФ, тимчасові люди. Також відкрите питання – покарання винних за депортацію. Людям треба вернути те, що у них вкрали. І вернути це має Росія як правонаступниця СРСР. Суть цієї держави – знищувати свій народ і не давати спокою іншим. Прийде час, коли й там зноситимуть пам’ятники всім цим катеринам, петрам першим, суворовим. Адже вся їхня історія брехлива. А за нами – правда і справедливість. Вона переможе. Ми в це віримо».

09.02.2023

Оцініть статтю: