Іслам в Україні - Аналіз

Як країни Затоки проявляють себе під час російсько-української війни?

editor — Mon, 27 Mar 2023 08:23:35 +0000

Позиція держав Перської (Арабської) затоки має дедалі більше значення для України в умовах війни. Український уряд активно шукає підтримки в багатих нафтою та газом країнах регіону.

BBC News Україна поспілкувалися з дипломатами та експертами, дізнавшись, яку саме підтримку надають країни Затоки Україні, та яка їхня мотивація, а також чи допоможуть вони протидіяти Ірану, що підтримує країну-агресора, Росію. Пропонуємо скорочену версію матеріалу.

Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман та Бахрейн — усі підтримали цілісність України, але не приєдналися до санкцій проти Росії та не надають зброю Україні. Хоча є ознаки того, що зростає готовність деяких аравійських монархій підтримувати Україну як під час війни, так і в післявоєнній відбудові.

26 лютого несподівано та вперше в історії Київ відвідав міністр закордонних справ Саудівської Аравії, принц Фейсал бін Фархана ас-Сауд, що оголосив про надання допомоги Україні на 400 млн доларів. Згодом відбулося кілька знакових візитів українських представників до країн Затоки. Дружина українського президента Олена Зеленська та перша віцепрем'єрка Юлія Свириденко зустрілися з керівництвом ОАЕ, а спецпредставник України на Близькому Сході та в Африці Максим Субх відвідав Оман і Катар.

Після візиту саудівського принца Україна прийняла три літаки з гуманітарною допомогою, в тому числі 135 потужних генераторів від 20 до 400 кВт. У рамках пакета допомоги королівство надасть Україні нафтопродукти на суму 300 млн доларів.

Саудівська Аравія не вперше допомагає нашій країні. У квітні 2022 року король Салман бін Абдул-Азіз доручив надати допомогу українським переселенцям у розмірі 10 млн доларів.

У вересні 2022 року Саудівська Аравія вперше натякнула на готовність стати посередником у переговорах з РФ. Саме тоді за її проханням Росія погодилася визволити 10 іноземних добровольців, що воювали на боці України.

9 березня міністр закордонних справ Саудівської Аравії побував також у Москві, де також запропонував посередництво у припиненні війни.

Експерти, оцінивши ситуацію кажуть, що пропозиція посередництва і була метою візиту до Києва. Зокрема, директор з досліджень Gulf Research Center (Саудівська Аравія) Хрістіан Кох каже:

«Принц Фейсал хотів підкреслити прихильність королівства територіальній цілісності України, висловити стурбованість руйнівними гуманітарними наслідками війни. Саудівська Аравія також бачить себе у становищі, коли може допомогти у розв’язанні конфлікту, має канали зв’язку з Росією. Але ці відкриті канали з Москвою жодним чином не слід розглядати як такі, що мають проросійську позицію чи будь-яким чином підтримують російську позицію щодо конфлікту».

На його думку, Саудівська Аравія та інші країни Затоки хочуть припинення війни якнайшвидше і бачать у ній загрозу стабільності на Близькому Сході.

Роль Ірану у війні проти України

Серед чинників, що сприятимуть співпраці України з Саудівською Аравією, може бути роль Ірану у війні як постачальника зброї для Росії.

10 березня після перемовин у Пекіні Іран і Саудівська Аравія несподівано домовилися про нормалізацію відносин і відновлення роботи посольств. Раніше спеціальний представник Путіна з Близького Сходу та Африки Михайло Богданов пропонував російське посередництво у врегулюванні суперечки «саудівських та іранських друзів» — обидві сторони проігнорували пропозицію.

Wall Street Journal повідомляє, що цього року Пекін спробує організувати саміт 6 країн Затоки з Іраном для примирення, і тим самим кидає виклик ролі США в регіоні.

Немає гарантій, що будь-які домовленості будуть довго діяти, та й міністр закордонних справ Саудівської Аравії заявив, що відновлення дипвідносин з Іраном не означає "розв’язання всіх розбіжностей між двома державами". Ер-Ріяд як і раніше занепокоєний іранською ядерною програмою.

Втім, посол України в Саудівській Аравії Анатолій Петренко сподівається, що ця країна знайде можливість переконати Іран припинити постачати зброю Росії.

Об'єднані Арабські Емірати

До позиції ОАЕ під час російсько-української війни прикута особлива увага.

Під час голосування за резолюцію про засудження вторгнення Росії в Україну в Раді Безпеки ООН 25 лютого 2022 року, що не мала шансів на ухвалення через вето Росії, Емірати як непостійний член утрималися разом з Індією та Китаєм. Утім, далі країна підтримувала всі резолюції щодо територіальної цілісности України в Генасамблеї ООН, що ухвалювали у 2022–2023 роках.

Від початку широкомасштабної війни ОАЕ надіслали 360 тонн їжі та медикаментів для українських біженців, а у грудні-січні передали Україні генератори в рамках надання допомоги на 100 млн доларів цивільному населенню.

Щоправда, існує інший бік медалі. Так, 2 березня помічниця міністра фінансів США Елізабет Розенберг пояснила, чому Емірати опинилися у фокусі уваги: у липні-листопаді 2022 року еміратські компанії продали підсанкційним російським компаніям товарів на 18 млн доларів, у тому числі на 5 млн продукції, що підлягає експортному контролю, зокрема мікрочипи, які може використовувати воєнно-промисловий комплекс РФ.

У таких умовах наша країна намагається отримати більшу підтримку ОАЕ та відновити торгівлю. Так, 8 березня країну відвідала українська делегація. Після переговорів Емірати оголосили про надання 4 млн доларів на будівництво сиротинців сімейного типу, постачання 5 млн енергоощадних LED-ламп, 100 броньованих санітарних машин та гуманітарної допомоги ще на 100 млн доларів.

Для України боротьба за підтримку ОАЕ має важливе значення для залучення інвестицій для повоєнного відновлення. Успіху може сприяти наявність великої української діаспори (20 тис.). В Еміратах працює низка українських компаній та підприємців, а нещодавно відкрився перший український ресторан YOY, що важливо для зростання української «м'якої сили» в цій країні.

Катар — за підтримку цілісности України

Катар — країна з третіми у світі резервами природного газу. Разом з США торік вона посідала перше місце за експортом скрапленого природного газу у світі. Катар має амбіції бути лідером в арабському та ісламському світі.

Напередодні повномасштабної війни українсько-катарські відносини також увійшли в стадію великих інвестпроєктів, зокрема Катар вирішив інвестувати в українську інфраструктуру та готельну галузь. Тож не дивно, що ця маленька, але впливова країна з її тісними відносинами з Туреччиною та США, інвестиціями в українські підприємства, була одним зі співавторів резолюції на підтримку цілісности України в березні 2022 року.

У 2022–2023 році Катар надав Україні 5 млн доларів для закупівлі 10 машин швидкої допомоги та наркозно-дихальних апаратів. Також він виділив 20 млн доларів на ініціативу Grain from Ukraine (Зерно з України) для забезпечення країн Африки та Азії українським зерном. Катарський фонд розвитку хоче взяти участь у відбудові Центральної міської лікарні Ізюма та інших проєктах відбудови в Україні.

Кувейт підтримує Україну в ООН, але згортати співпрацю з Росією не планує

Між Кувейтом та Україною можна проводити історичні паралелі. У "чорний четвер" 2 серпня 1990 до країни вдерлася армія іракського диктатора Саддама Хусейна, що вважав сусідню державу штучним утворенням і звинувачував у крадіжках іракської нафти.

— Багато кувейтців казали мені, що новини з України викликають у них болісне дежавю після нападу саддамівського режиму, — розповідає третій секретар посольства України в Кувейті Ольга Сегеда.

Не дивно, що Кувейт одразу засудив напад Росії та був одним зі співавторів резолюції Генасамблеї ООН 2 березня 2022 року на підтримку цілісности України. Представник Кувейту в ООН заявив, що з огляду на [власний] болісний досвід окупації, його країна обстоюватиме міжнародне право та Статут ООН, що забезпечують суверенітет маленьких держав.

Торік Кувейт виділив 4 млн доларів на підтримку українських біженців і надіслав понад 70 тонн продуктів і речей найпершої потреби, а посол Кувейту в США, що недавно став керівником МЗС, навіть організував вечір, на якому зібрали 1 млн доларів українським біженцям.

Посол України в Кувейті Олександр Балануца відзначає, що візит керівника МЗС Саудівської Аравії до Києва можна трактувати як знак для активізації політики Кувейту щодо України, бо обидві держави є членами Ради співпраці арабських держав Затоки.

Утім, чекати якихось серйозних заходів з боку Кувейту щодо Росії та Ірану українцям не варто.

— Перманентна криза, яка багато років паралізує політичне життя Кувейту, не дає мені підстав очікувати подібних жестів допомоги, принаймні зараз, — розповів український дипломат.

До всього Кувейт підкреслює нейтральний характер зовнішньої політики та намагається зберегти дружні відносини з Росією.

Оман — єдина арабська держава Затоки, що ніякої гуманітарної допомоги Україні під час війни не надала

Після російського нападу в лютому 2022 року султан Хайсам бін Тарік заявив, що султанат із великим занепокоєнням і жалем стежить за результатами української кризи, та закликав розв’язати конфлікт за столом переговорів на базі статуту ООН.

Оман голосує на підтримку цілісности України в ООН, але зберігає стосунки з Росією. Торік у травні голова зовнішньополітичного відомства РФ Лавров відвідав країну. Міністр закордонних справ Оману Саїд Бадр Альбусаїді в інтерв’ю Le Figaro заявив, що підхід «з нами або проти нас» не розв’яже конфлікт.

«Були помилки з обох сторін. Без сумніву, до цієї війни призвело неправильне оцінювання ситуації, відрив від реальности та відсутність розуміння», — наголосив він.

Оманська сторона зазначила, що не долучиться до санкцій проти Росії, бо її позиція щодо війни пояснюється традиційним для султанату нейтралітетом. Щоправда, як припускають експерти, російсько-українська війна та посилений геополітичний тиск можуть похитнути нейтралітет Оману.

Яким чином Україна може домогтися більшої підтримки країн Затоки?

На думку експертів, першочергова мета, підтримка державами Затоки цілісности України в ООН, досягнута.

— Для нас достатньо голосування на міжнародних форумах. Якщо можна отримати ще щось, будь-яку допомогу — це чудово, — вважає директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

Ілія Куса, експерт з міжнародної політики аналітичного центру «Український інститут майбутнього», вважає, що для України досить, щоб держави Затоки стояли на позиції справжнього нейтралітету:

— Є лише дві принципові теми: щоб вони не постачали до Росії товари подвійного призначення, які можна використовувати у військовій сфері, і щоб вони не ставали хабом для обходу санкцій. Це — програма-мінімум, яка має влаштовувати.

На його думку, зміна позиції арабських країн Затоки на користь України потребує багатьох років праці: персональних зв’язків із правителями, створення там більшої медійної, дипломатичної присутности, лобістських груп, роботи з журналістами та експертами, створення спільного аналітичного центру, що працюватиме одночасно в Україні та країнах Затоки, надаючи бачення ситуації у Східній Європі місцевій авдиторії.

— Не треба себе обманювати. Один візит не призведе до того, що вони перейдуть на наш бік. Нарешті є розуміння, що нам глобальний Південь потрібний. Але всі хочуть швидких результатів, а це так не працює. Ми втратили багато часу, — зазначає Ілія Куса.

Боротьба з проросійською пропагандою — ще один важливий аспект, що дуже впливає на громадську думку країн Затоки. Яскравим прикладом стало опитування Arab Opinion Index-2022, яке показало, що в Катарі та Кувейті 64 % опитаних вважали російське вторгнення незаконним. У Саудівській Аравії так думали лише 26 % респондентів, 54 % не змогли визначитися, а 20 % підтримали дії російського уряду.

— Чим буде більше текстів арабською мовою про Україну з українською точкою зору, тим краще. Але потрібно багато часу, ставлення не змінюється за тиждень. Безумовно, коли Україна переможе, це підвищить її імідж у регіоні, — підсумовує Ігор Семиволос.

За матеріалами BBC NEWS Україна.

27.03.2023

Оцініть статтю:

Теги:

країни Затоки

війна в Україні

арабський світ

Саудівська Аравія

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Як саудівсько-іранська угода може вплинути на Україну

Власкор — Wed, 15 Mar 2023 10:44:27 +0000

Саудівська Аравія та Іран домовилися відновити дипломатичні відносини після семирічного розриву. Відповідно до угоди, ухваленої 10 березня через посередництво Китаю, Іран і Саудівська Аравія мають відкрити свої посольства та обмінятися послами.

Саудівська сторона не просто відновила дипломатичні відносини з Тегераном, а заговорила про «спільну долю країн». Ця угода допоможе їй зняти регіональну напруженість, що спричиняла локальні конфлікти, а Іран, своєю чергою, міг би сприяти більшій регіональній стабільності в часи внутрішніх проблем.

Міністр закордонних справ королівства, принц Фейсал бін Фархан переконаний, що країни регіону мають схожу долю:

«Це стало потребою для нас, працювати разом, щоб створити моделі для процвітання та стабільности наших народів», — написав він у твіттері.

Примирення двох країн було несподіванкою для багатьох аналітиків, адже донедавна Ер-Ріяд заявляв, що досяг незначного прогресу в переговорах з Іраном.

Дехто з експертів вважає, що принц Мухаммад ібн Салман ас-Сауд просто схиляється до ще прагматичнішого підходу в зовнішній політиці, якого дотримувався останні кілька років, а Саудівська Аравія давно дала зрозуміти, що бажає врегулювати конфлікт з Іраном. Саудівські урядовці провели кілька переговорів з іранськими колегами за останні два роки, зокрема в Іраку та Омані. Водночас вторгнення Росії в Україну відвернуло увагу впливових держав світу від регіону, тож уряди країн Перської затоки ще сильніше відчули, що можуть покладатися лише на себе.

На думку директора Центру близькосхідних досліджень Ігоря Семиволоса, зближення Саудівської Аравії з Іраном не матиме великих наслідків для України:

— Для нас наслідків жодних поки немає. Цей переговорний процес тривав досить довгий час, і той самий Ірак був посередником, що не є якоюсь новиною. Те, що Китаю вдалося посадити дві країни за стіл переговорів та укласти угоду, без сумніву, потужна справа, але говорити про те, що завдяки цьому все змінилося, й Саудівська Аравія з Іраном перестануть бути геополітичними та геостратегічними опонентами, не доводиться.

Мохаммада ас-Суламі, що очолює Міжнародний інститут іранських досліджень в Ер-Ріяді, вважає, що найближчим часом можуть виникнути певні труднощі в контексті відносин Ірану з міжнародною спільнотою через російську кризу (російську агресія проти України. — Ред.) та збагачення урану, і саме через це Саудівська Аравія вирішила домовлятися ще перед великими проблемами.

Принц Мухаммад також прагне представити королівство як нейтрального посередника у світі, поляризованому через вторгнення Росії в Україну. Міністр закордонних справ королівства нещодавно відвідав Київ та Москву, надавши гуманітарну допомогу Україні та запропонувавши саудівське посередництво у розв’язанні конфлікту між країнами.

Ігор Семиволос не бачить перспектив великих змін у політиці Ірану та Саудівської Аравії, пов'язаних із відновленням дипломатичних відносин:

— Кожна з цих країн обирає власну траєкторію. Ми бачимо, що Саудівська Аравія продовжує наполягати на гарантіях безпеки з боку Америки й бачить свій розвиток у цьому напрямку. Натомість Іран все далі й далі зближується з Москвою — аж до утворення військово-політичного союзу. Зрештою до 2016–2017 року відносини між цими країнами все ж існували.

Директор Центру близькосхідних досліджень зауважує, що саудівсько-іранська угода не несе загрози для України:

— Можу лише сказати, що іранської загрози як такої немає, а підтримка України від Саудівської Аравії у вигляді гуманітарної допомоги жодним чином не пов'язана з цією угодою. Українській владі варто продовжувати поглиблювати відносини з Саудівською Аравією.

15.03.2023

Оцініть статтю:

Теги:

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Україна не повинна повторити боснійську помилку

Islam in Ukraine — Tue, 10 Jan 2023 12:19:31 +0000

На сайті Aljazeera вийшов матеріал Хамзи Карчича, доцента факультету політичних наук Сараєвського університету. Стаття присвячена війні в Україні. Автор застерігає Україну не повторити помилок боснійців.

«Дейтонські угоди зробили Боснію нефункціональною державою. Україна повинна опиратися примусу до укладання подібної хибної мирної угоди», — пише автор на початку матеріалу.

За останні місяці Україні вдалося довести багатьом критикам, що вони неправі: вона розпочала контрнаступ і повернула велику частину територій, захоплених Росією. Але успіху українських військових і відступу Росії замало, щоб переконати західних союзників Києва збільшити підтримку. Натомість на український уряд чинять певний тиск з метою втягнути [в переговори] Кремль.

Марк Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів США, закликає до дипломатії, наполягаючи на тому, що Україна не здатна звільнити решту своїх територій. Інші члени адміністрації президента Байдена не підтримали публічно його заклику, але президент України Володимир Зеленський відчув, що мусить продемонструвати готовність до переговорів.

Як боснієць, спостерігаючи за тим, що відбувається, я чую тривожні дзвінки. Я відчуваю, що Україну, можливо, чекатиме доля Боснії — держави, що стала нефункціональною через глибоко помилкову мирну угоду.

Звичайно, ми не можемо провести повну паралель між Україною та Боснією і Герцеговиною. Коли 1992 року на мою країну напали, ООН запровадила ембарго на постачання зброї, що обмежило її здатність захищатися. Вона мусила поступитися багатьма територіями на користь ворога й не змогла зупинити геноцид.

Європейська спільнота, попередник Європейського Союзу, та ООН відрядили дипломатів, що проводили політику поділу, прикриту мовою миру.

«Не мрійте про мрії», — сказав боснійцям британський посередник Девід Овен у рідкісний момент відвертости, коли вони сподівалися на військове втручання Заходу.

Натомість Україна має як дипломатичну, так і військову підтримку після повномасштабного вторгнення Росії. Зокрема, постачання зброї дозволило Києву не тільки зірвати російські плани повної окупації країни, а й розпочати успішний контрнаступ.

Але так само, як боснійські урядові сили, що перейшли в наступ влітку та восени 1995 року, зупинив тиск Заходу, який бажав мирних переговорів, українцям у незрозумілий спосіб наказано скласти зброю в час, коли у них перевага на полі бою.

У випадку з Боснією цей несвоєчасний «поштовх» до переговорів поставив Сараєво у слабшу позицію. Це не дозволило їхнім військам звільнити більше території та дало Сербії та сербським повстанським силам набагато більше важелів впливу на переговорах, ніж вони повинні були мати.

Через те, що Росія досі утримує більшу частину Донбасу, частину Херсонщини та Запорізької области, Україна може опинитися в такій самій ситуації.

Якщо тиск Заходу триватиме, Зеленський постане перед важким вибором, що його перед президентом Боснії Алією Ізетбеговичем поставив Ричард Голбрук, американський дипломат і головний посередник на мирних переговорах у Дейтоні 1995 року.

«Ви хочете, щоб ми домовилися про єдину боснійську державу, що обов’язково матиме досить слабкий центральний уряд, чи ви волієте, щоб Боснія була поділена, а вам лишився твердий контроль над набагато меншою країною?» — спитав Голбрук Ізетбеговича.

Боснійський президент вирішив зберегти територіальну цілісність країни. Але для реінтеграції сербських повстанців головною поступкою було створення високоавтономного політичного утворення під назвою Республіка Сербська, що отримала право вето в боснійському уряді. Отже, сили, ворожі єдності Боснії, отримали можливість блокувати будь-який виконавчий чи законодавчий крок боснійських державних інститутів. Усе може бути заблоковане в будь-який момент — від засідання боснійського парламенту та ухвалення закону до проведення виборів.

Це право вето по суті означає, що функціонування країни та її стабільність можуть підривати сепаратисти, які щораз більше розпалюють конфлікт.

Якби Зеленський тепер погодився на мирні переговори, перед ним постав би такий самий вибір: віддати українську територію Росії або погодитися на утворення лояльних Кремлю автономних регіонів.

Президент України пообіцяв звільнити окуповані території, зокрема Крим. Якщо він піде на компроміс у питанні територіальної цілісности України, це підірве його становище та послабить бойовий дух її збройних сил. А ще це зробить предметом торгу всю міжнародно визнану територію України, а не тільки частини, окуповані тепер Росією. Таким чином, ніколи не буде гарантії, що країна матиме безпеку від майбутніх вторгнень чи територіальних претензій.

Якби Зеленському довелося дозволити автономію на сході, він ризикував би спостерігати створення чогось на кшталт Республіки Сербської. Це фактично дало б проросійським повстанцям право голосу в керуванні Україною, ймовірно, через право вето, аналогічне до права Республіки Сербської, і це зробило б країну нефункціональною як Боснія. Це не просто гальмуватиме розвиток країни, а й заблокує її інтеграцію в ЄС і НАТО.

Україна може вчитися з боснійського досвіду, щоб не зробити тих самих помилок.

Вона повинна опиратися тискові, що змушує почати мирні переговори. Її піар і лобістський апарат уже виконують велику роботу й повинні далі це робити. Але найліпшим піаром та антидотом від утоми від війни, що вже охопила західні суспільства, є військовий успіх — як показав літній наступ.

Україна мусить активізувати зусилля, щоб змінити реальну ситуацію. Хоча повне визволення у воєнний спосіб може бути неможливе, досягнення великої та переконливої перемоги над російськими окупантами дало б значно сильніші важелі, щоб вимагати повного виведення російських військ і захисту її територіальної цілісности.

За столом переговорів найважливішим чинником формування мирного врегулювання є військова ситуація на місцях. У випадку Боснії це визначило кордони Республіки Сербської та дозволило останній запанувати над територіями, етнічно очищеними від боснійських мусульман. Київ і Захід не повинні допустити цього в Україні.

Хибний мир зробив мою країну глибоко нефункціональною, підірвав її безпеку та розвиток. Цим охоче скористалася Росія, що отримала місцевого інтересанта в особі керівництва Республіки Сербської та здатна підірвати стабільність на Балканах і в цілій Європі. Зеленський варто було б нагадати західним партнерам про цей прецедент і закликати їх не висувати безпідставних вимог щодо передчасних мирних переговорів.

Погляди, висловлені в цій статті, належать автору та не відображають редакційну позицію Al Jazeera.

05.01.2023

Оцініть статтю:

Теги:

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Чи справді між мусульманами України та Індонезії нема мостів?

Власкор — Thu, 08 Dec 2022 15:54:17 +0000

Посол України в Індонезії Василь Гамянін в нещодавньому інтерв’ю «Громадському радіо» зауважив: щоб зрозуміти Індонезію та почуватися тут комфортно у плані роботи, треба знати три головні ключі до Індонезії, та що один із них — іслам з індонезійською специфікою. Також пан посол заявив, що одна з проблем — відсутність мостів між мусульманами України та мусульманами Індонезії.

Зауважимо, що Духовне управління мусульман України «Умма» та Конгрес мусульман України (раніше — ГС «Всеукраїнська асоціація «Альраід») має давні відносини з мусульманськими організаціями Індонезії. Так, ще 2020 року муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов здійснив візит до цієї країни та мав зустрічі з головами мусульманських організацій та лідерами релігійних громад. Зокрема, тоді відбулася зустріч із головою Ради мусульманських учених Індонезії (Majelis Ulama Indonesia), шейхом Мух’їддіном Джунайді (Muhyiddin Junaidi).

Також шейх Саід під час свого візиту до Індонезії спілкувався з головою організації Індонезійської ради ісламського заклику (Dewan Da'wah Islamiyah Indonesia) шейхом Мохаммадом Сіддіком. Вони обговорили історію та сучасний стан ісламу в наших країнах, обмінявшись думками про існування ісламських громад у немусульманських державах, у тому числі в Україні.

Муфтій ДУМУ «Умма» відвідав і найбільшу мусульманську організацію країни, «Мухаммадія» (Muhammadiyah), мав переговори з її очільником, шейхом Хайдаром Наширом (Haedar Nashir). На прохання ректора університету цієї організації (Universitas Muhammadiyah Jakarta), професора Шайфула Бахрі (Syaiful Bakhri), шейх Саід очолив молитву як імам, а після прочитав лекцію про іслам в Україні арабською мовою.

ДУМУ «Умма» традиційно має дружні та партнерські зв’язки з послами Індонезії в Україні, що регулярно відвідують офіс духовного управління та мечеть ІКЦ Києва. Взаємодія мусульман України та Індонезії є центральною темою таких зустрічей — не дивно, що кожен новопризначений керівник індонезійської дипустанови обов’язково відвідує ДУМУ «Умма».

Так, Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Індонезія Юдді Кріснанді у травні 2017 року відвідав Ісламський культурний центр Києва, щоб особисто познайомитися з лідером українських послідовників ісламу, муфтієм Саідом Ісмагіловим, директором ІКЦ Ісмаїлом Кади та головою Громадської спілки «Всеукраїнська асоціація «Альраід» (нині — Конгрес мусульман України) Сейраном Арифовим. Під час повторного візиту пана посла супроводжували віцеспікер парламенту Індонезії доктор Фадлі Зон та авторитетний індонезійський релігійний діяч, вчений, знавець Священного Корану Сьофуфтілла Мохзейб.

2018 року представники «Мухаммадії», однієї з найбільших релігійних організацій Індонезії, в супроводі посла Юдді Кріснанді, його дружини та інших співробітників посольства завітали до ІКЦ Києва, де розташовані офіс ДУМУ «Умма» та штаб-квартира Конгресу мусульман України (тоді — ГСВА «Альраід»), а також представництва громадських мусульманських організацій та волонтерських рухів. Метою візиту індонезійських гостей було налагодження співпраці, зокрема релігійних зв’язків, між мусульманами України та Індонезії.

Варто сказати, що Індонезійська сторона відвідує ІКЦ Києва та мечеть ДУМУ «Умма» не тільки з офіційного приводу чи на свята, не просто є гостями численних заходів, а й активними їх учасниками. Так, на фестивалі східної культури, що відбувається тут, жінки з індонезійського дипломатичного представництва презентували традиційне національне вбрання, власноруч приготовані страви національної кухні та вироби декоративно-ужиткового мистецтва, сувеніри. Посол Індонезії Юдді Кріснанді (2017–2021) провадив не тільки дипломатичну, а й широку культурну діяльність — на державному рівні та на рівні міжлюдських комунікацій, щиро цікавився діяльністю громадських і релігійних спільнот. Він особисто опікувався культурними проєктами, наприклад заклав Індонезійський сад у Ботанічному саду ім. Гришка в Києві, відкрив індонезійські архітектурні мініатюри в Парку мініатюр в Гідропарку.

У 2020-му році посол Юдді Кріснанді за вагомий внесок у популяризацію культури Індонезії в Україні та активну роботу з налагодження контактів між мусульманськими організаціями обох країн нагороджений відзнакою «За служіння ісламу та Україні».

Довідка. В Індонезії розвивають помірний Іслам, що виник у регіоні внаслідок тривалого історичного розвитку. Його основні елементи — помірність, милосердя, антирадикалізм і терпимість. Помірність у цьому випадку — це не політична позиція, а радше концепція помірного ісламу — аль-васатия.
Як підтверджує відомий український ісламознавець Михайло Якубович, Індонезія належить до найбільших мусульманських країн за кількістю населення (понад 250 млн). Окремі її регіони ісламізовані ще в пізньому середньовіччі — передусім завдяки зв’язкам із Близьким Сходом та Індією. Уже в XVII–XVIII століттях мусульмани там переважали за чисельністю представників інших релігій.

08.12.2022

Оцініть статтю:

Теги:

Індонезія

Іслам в Україні

зв’язки

муфтій Саід Ісмагілов

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Чи справді на окупованих територіях України з’явилися «вартові ісламської революції» з Ірану?

editor — Tue, 25 Oct 2022 13:23:51 +0000

Президент Зеленський оцінював, що Росія для війни з Україною могла отримати від Ірану 2400 дронів-камікадзе. А тепер з’явилась інформація про іранських інструкторів, що навчають російських операторів безпілотників керувати дронами-камікадзе Shahed-136. Що являє собою Корпус вартових ісламської революції в Ірані, вояків якого РФ нібито перекинула на окуповані українські території, та які безпосередньо контролюють запуск «Шахедів»?

Про це розповів Ростислав Хотин, редактор «Радіо Свобода», в матеріалі «Іранське НКВД». Чи справді Росія розмістила в Україні вартових ісламської революції з Ірану?».

Приводом для статті стало повідомлення американського Інституту вивчення війни (ISW), який, своєю чергою, посилається на Центр національного опору, про те, що російські війська привезли невизначену кількість іранських інструкторів до Джанкою в окупованому Криму, а також на окуповану частину Херсонської области. Також повідомляють, що іранські оператори дронів безпосередньо контролюють запуск «Шахедів» по цивільних об’єктах в Україні. Росія тероризує українське населення іранськими безпілотниками, перейменувавши останні на «Герань».

«Корпус вартових — це дуже особливий інститут. Це фактично окрема армія, окремий інститут сектору безпеки Ірану, функції якого закріплені в конституції. Це особиста гвардія режиму. Це як війська НКВД при Сталіні! Війська НКВД мали свої дивізії, а Корпус вартових ісламської революції має свою авіацію, свою ракетну програму, свій морський флот. Це ніби найкраща частина армії, — каже в інтерв’ю «Радіо Свобода» Сергій Данилов, заступник директора Центру близькосхідних досліджень. — Часто Корпус виконує функції і розвідки, і внутрішніх військ, і експедиційного корпусу, який працює за кордоном для поширення експансії іранського режиму на Близькому Сході».

«Вартові ісламської революції» беруть участь у багатьох іранських операціях за межами країни. У Лівані вони підтримують «Хезболлу», в Сирії воюють на боці президента Асада, в Ємені підтримують повстанців-хуситів, яким фактично протистоїть Саудівська Аравія. Вартові також є в сусідньому Іраку.

Експерти не мають спільної думки, скільки саме дронів-камікадзе Тегеран міг поставити для армії Росії. Річ у тім, що Shahed-136 Іран запустив у серійне виробництво десь у другій половині 2020 року. З одного боку, за такий короткий період важко виготовити тисячі дронів. З іншого боку, «Шахеди» — це не ультратехнологічна зброя, вони легкі у виготовленні. До того ж Іран, напевно, скопіював технології з американських та ізраїльських безпілотників, як зазначає міжнародна преса.

Експерт-міжнародник Ілля Куса вважає, що 2400 — це величезна цифра. За його словами, системні постачання дронів Росії стануть для України проблемою: «Україна буде змушена буде просити в західних партнерів більше засобів протидронної боротьби, яких у нас немає».

Через постачання іранських дронів Росії офіційний Київ позбавив акредитації іранського посла і попросив іранців скоротити дипломатичну присутність в Україні.

Вперше Росія використала іранські дрони в кінці серпня, а українські військові збили перший «Шахед» на початку вересня. Іранські безпілотники Росія використала й під час масованого обстрілу українських міст 10 жовтня. Західні аналітики казали, що причиною активного використання іранських дронів є бажання Росії «трохи зберегти» свої ракети для наступних ударів, адже їх уже бракує російській армії.

Shahed-136 має вагу 200 кг і розмах крил 2,5 м. Радіус дії безпілотника — близько 2500 км.

Military Watch Magazine описує «Шахеди» як «концептуальний гібрид між безпілотником та крилатою ракетою» і заявляє, що ці дрони більш ефективні коли використовуються «зграєю» — цілим флотом з високою точністю та низькою вартістю. Але українці вже навчилися збивати іранські дрони, а також «глушити» їх, перериваючи сигнал зв’язку з оператором.

Іранські Shahed-136 досить дешеві — це ще один важливий момент, — і, як зауважує журнал Forbes, їх можна закуповувати у великих кількостях. Дрон коштує «лише» 20 тис. доларів — це значно дешевше за ракети, ціна яких становить від 300 тис. до 13 млн доларів, залежно від марки. Лише для ударів 10 вересня Росія використала 84 ракети.

23.10.2022

Оцініть статтю:

Теги:

іранські дрони

Шахед

КСІР

україно-іранські відносини

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Не підтримавши резолюцію ООН про геноцид уйгурів, Україна зазнала іміджевих утрат

editor — Thu, 20 Oct 2022 12:54:06 +0000

Україна 6 жовтня 2022 року не підтримала резолюцію Ради ООН з прав людини про обговорення ймовірного геноциду уйгурів у Китаї — це спричинило скандал. Західні політики, а також українські депутати та правозахисники зазначають: рішення Києва викликає принаймні подив, бо такі дії України можуть підірвати довіру західних партнерів. У МЗС рішення поки не коментували, але аналітики відзначають, що Київ, можливо, не хоче погіршення відносин із Китаєм у воєнний час.

А втім, уже наступного дня після голосування та публічної критики, постійне представництво України при ООН у Женеві змінило свою думку. Пані посол Євгенія Філіпенко попросила, щоб у протоколі засідання зазначили, що Україна все-таки підтримує резолюцію. Попри це президент Ради Федеріко Вільєгас підкреслив, що результатів голосування це не змінить. Фактично для того, щоб резолюцію ухвалили, не стало лише трьох голосів — один могла дати Україна.

Про це йдеться в аналітичному матеріалі Сашка Шевченка на сайті «Радіо Свобода». Журналіст пише, що в часи коли Київ намагається згуртувати цивілізований світ в «антипутінській» коаліції, рішення українських дипломатів заблокувати обговорення імовірного геноциду іншим недемократичним урядом (Китаю. — Ред.) відверто дивує.

Коментуючи результати голосування, президент Всесвітнього уйгурського конгресу Долкун Іса констатував, що це, на жаль, «утрачена можливість».

«Міжнародна спільнота не може залишити без уваги жертв геноциду уйгурів», — додав Долкун Іса.

Координатор організації Free Hong Kong Center Артур Харитонов зазначив, що Україна стала єдиною державою в Європі, що утрималася під час історичного голосування.

Важливо те, що резолюція, яку не підтримала Україна, насправді не визнавала дії уряду КНР у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю геноцидом, а лише пропонувала обговорити звіт Верховної комісарки ООН з прав людини про «ймовірні злочини китайської влади».

Видання «Обозреватель» нагадує історію питання: Китай давно звинувачують у скоєнні злочинів проти людства та геноциду уйгурського населення та інших, здебільшого мусульманських, етнічних груп у північно-західному регіоні Сіньцзян. Правозахисні групи вважають, що за останні кілька років Китай затримав понад мільйон уйгурів та утримує їх у концтаборах, що держава називає «таборами перевиховання». Ще сотні тисяч уйгурів Китай засудив до ув’язнення.

У Сіньцзян-Уйгурському автономному районі живе близько 12 млн уйгурів, що становить менше половини його населення. Уйгури — мусульманський народ, говорять тюркською мовою та вважають себе культурно та етнічно близькими до народів Центральної Азії.

Кілька десятиліть Китай звинувачують в організації масової міграції ханьців (етнічна більшість Китаю) до Сіньцзяну з метою зміни там демографічної ситуації. Китай також звинувачують у нападах на мусульманських релігійних діячів та в забороні релігійних обрядів у регіоні, а також у руйнуванні мечетей та гробниць. Останніми роками звучать звинувачення в організації концтаборів для уйгурів. Через таку політику китайської держави уйгурські активісти побоюються, що культурі їхнього народу загрожує знищення.

У 2021 році BBC отримала та оприлюднила серію поліційних файлів, що розкривають подробиці використання Китаєм цих таборів. Також BBC отримала свідчення кількох колишніх в’язнів китайських концтаборів про постійні ґвалтування, тортури та катуваннях жінок. Реагуючи на цю публікацію, уряди США та Великобританії заявили, що стурбовані систематичним сексуальним насильством над уйгурськими жінками в китайських «таборах перевиховання». Уряд США заявив, що китайська політика щодо уйгурів близька до геноциду, а британський уряд назвав те, що відбувається в таборах, «абсолютним злом».

Чому українська сторона утрималася під час голосуванні за документ? У розмові з «Радіо Свобода» керівник Азійсько-Тихоокеанського відділу київського Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Юрій Пойта припустив, що в українському уряді досі є ті, хто вважає, що позиція Китаю в російсько-українській війні може бути змінена на користь України:

«Це є такою стратегією „не дратувати дракона (Китай. — Ред.) у той час, коли Україна б’ється з ведмедем (Росією. — Ред.)“».

З іншого боку, за словами Пойти, є економічний чинник: 2019 року Китай став найбільшим торговельним партнером України, а за підсумками 2021 року на Китай припадало приблизно 15 % українського експорту. Але нині Україна вже не так залежить від Китаю, вважає експерт. Він наголошує, що намагання Києва «сподобатися» Пекіну навряд спрацюють. Цитуючи китайських аналітиків, Пойта каже:

«КНР не робитиме жодних кроків, що поставили б під сумнів співпрацю Пекіна з Москвою. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що Китай сприймає Україну як сферу впливу Росії».

Юрій Пойта додає, що утримання під час голосуванні в Раді ООН може вдарити по перспективах членства України в НАТО. Але є й суто іміджеві втрати, що їх може зазнати наша країна.

«Спонсорами цієї резолюції виступали наші найближчі союзники та партнери: Сполучені Штати, Німеччина, 17 по-справжньому демократичних країн… Було прикро побачити Україну не серед країн-демократій, а серед країн, які є авторитарними або напівавторитарними. Це дуже поганий сигнал», — прокоментував результати голосування голова комітету Верховної Ради з закордонних справ Олександр Мережко.

20.10.2022

Оцініть статтю:

Теги:

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Яку роль в українській війні грає голова Чечні Рамзан Кадиров?

editor — Tue, 17 May 2022 12:18:43 +0000

На думку аналітиків, чеченські підрозділи в Україні є радше піар-ініціатива, ніж військова потреба. За дві доби після вторгнення російської армії в Україну Рамзан Кадиров, голова Чеченської Республіки, заявив, що його війська беруть участь у «спецоперації». Відтоді Кадиров регулярно публікує в соцмережах оновлення та відео про чеченських військовиків, що, за його словами, беруть участь у військовій та гуманітарній діяльності на території України.

14 березня він виклав відео, де він у приміщенні з солдатами та каже, що перебуває з чеченськими підрозділами неподалік Києва. Заява не підтверджена, а офіційний представник Кремля Дмитро Пєсков повідомив, що «не має інформації» про те, що Кадиров нібито перебуває в Україні.

Чеченські підрозділи не вперше беруть участь у конфліктах разом із російською армією. Вони брали участь у війні 2008 року у Грузії, а також у першій фазі війни в Україні у 2014-2015 роках; вони брали участь і в війні в Сирії.

Утім, оглядачі кажуть, що попри репутацію «сильної та лютої армії», чеченські підрозділи, відряджені до України, не відіграли значної ролі в бойових діях. Їхня участь сприймалася радше як «добрий піар», і це зайвий раз виявило всю суть політичної позиції Кадирова, як і пропагандистські потреби Кремля.

Хто є Рамзан Кадиров?

Кадиров прийшов до влади 2007 року, за три роки після вбивства його батька, експрезидента Чечні Ахмада Кадирова. Обидва брали участь у першій чеченській війні (1994–1996) на боці сил, що боролися за незалежність, але у другій чеченській війні (1999–2000) перейшли на бік супротивника та допомогли російській армії перемогти. Унаслідок цього Чечня втратила свою нетривалу незалежність і «повернулася» до складу Російської Федерації.

Від моменту перебрання влади Кадиров душив будь-яку політичну опозицію та всіляко обмежував права та свободи людини. Його не раз звинувачували в застосуванні тортур і позасудових стратах. З Чечнею пов'язана серія вбивств російських журналістів і правозахисників, зокрема вбивство Ганни Політковської 2006 року та Наталії Естемірової 2009 року — обидві були відомі тим, що критикували Кадирова.

Кілька чеченських критиків Кадирова, що шукали притулку за кордоном, також зазнали нападів, декого вбито, зокрема Суліма Ямадаєва, колишнього чеченського воєначальника, а ще колишнього охоронця Кадирова Умара Ісраїлова.

2017 року США запровадили санкції щодо президента Чечні через його висловлювання про права людини. Міністерство фінансів також пов’язало його з убивством 2015 року Бориса Нємцова, лідера опозиції та критика президента Росії Володимира Путіна.

Жорстокі репресії Кадирова в Чечні не викликали особливої реакції Москви. За словами російського журналіста та політичного оглядача Костянтина Еґґерта — це було пов'язано з політичною домовленістю Путіна та Кадирова:

«Росія не вигравала двох чеченських війн. Росія зазнала поразки. [Було] неофіційне розуміння того, що Росія має фінансувати Чечню та має лишити Чечню займатися своїми внутрішніми справами в обмін на мир».

15 років перебування на посаді президента республіки Кадиров виставляв себе як гаранта миру, що бореться з сепаратистами, вдаючись до «антитерористичних» операцій. Він часто демонстрував вірність Путіну у своїй риториці та політичній діяльності.

«Роль Кадирова від моменту його президентства полягала в тому, щоб демонструвати лояльність Путіну та служити „буґіменом“, постійною загрозою для ворогів Путіна», — каже Еґґерт.

Натомість Чеченська Республіка отримувала фінансування від федерального уряду Росії, що становить 87 % її бюджету, і це фінансування не припинялося навіть після запровадження заходів суворої економії.

До фонду ім. Ахмата Кадирова так само регулярно надходили федеральні кошти та обов'язкові місячні відрахування з заробітної платні чеченських державних і приватних службовців. Фонд, щодо якого запровадило санкції Міністерство фінансів США, розглядають як фінансовий інструмент Кадирова, і він нібито використовувався для різних особистих проєктів, зокрема для сплати гонорарів західним артистам, запрошеним на його дні народження.

«Кадировці» в Україні

Відрядження чеченських підрозділів до України стало ще одним актом лояльности Кадирова Кремлю. У своєму відео від 26 лютого він заявив:

«Президент ухвалив правильне рішення, ми виконуватимемо його накази за будь-яких обставин».

За словами Кадирова, чеченських добровольців, що готові вирушити до України, є десятки тисяч. Російська державна телерадіокомпанія RT повідомила в репортажі, що близько 12 тис. чеченських вояків готові вирушити до України, але нема доказів того, скільки їх насправді вже перебуває на місці.

За словами аналітика, що спеціалізується на Північному Кавказі, Гарольда Чемберса, чеченські сили, пов'язані з Кадировим і відомі як «кадировці», входили до складу колони, що рухалася на Київ, а також перебувають в обложеному Маріуполі.

«Кадировцям» в Україні поставлено звичайні цілі: нейтралізація українського керівництва, боротьба з повстанцями, припинення дезертирства. Водночас вони грали вирішальну роль у початковій кампанії психологічної війни Путіна», — сказав Чемберс новинному сайту «Аль-Джазіра».

Сам Кадиров заявив, що чеченські сили беруть участь у бойових діях, але цю заяву спростували представники проросійських сепаратистів і незалежні спостерігачі.

15 березня в соціальних мережах Ігор Гіркін, колишній командувач сепаратистських сил у Донецьку заявив, що чеченські солдати не брали участи в боях за Маріуполь. В інтерв'ю від 16 березня Олександр Ходаковський, командир батальйону «Восток», що входить до складу збройних формувань «ДНР», сказав, що чеченські солдати прибули до Маріуполя погано екіпіровані:

«Вони з'явилися всі такі закутані, гарненькі, бородаті, вбрані... Я озирнувся — легкі бронемашини. Вони не мали засобів підтримки».

Руслан Лєваєв, засновник Conflict Intelligence Team, дослідницького колективу, що використовує дані з відкритих джерел для складання карти російської військової діяльности, заявив сайту «Аль-Джазіра», що не бачив жодних доказів участи чеченських сил у бойових діях:

«Вони стоять за фронтовою лінією та знімають «красиві відео», вигукуючи «Ахмат — сила!» та «Аллагу акбар!»

Інші чеченські сили в Україні приєдналися до української сторони. Це добровольчі батальйони ім. Джохара Дудаєва та Шейха Мансура, що також брали участь у бойових діях на сході України у 2014–2015 роках. Ці підрозділи складаються з чеченців, що відкрито протистоять Кадирову, але, за словами Чемберса, досі не стикалися безпосередньо з «кадировцями» на передовій.

Батальйон ім. Джохара Дудаєва швидше за все перекинутий для участи в бойових діях на схід, а бійці батальйону Шейха Мансура входять до складу сил, що боронять Київ.

«Піар-ініціатива»

Окрім заяв про різні військові успіхи, Кадиров публікував у соцмережах повідомлення про чеченських солдатів, що роздають гуманітарну допомогу, яку, за його словами, купили коштом фонду Ахмата Кадирова.

«Це чітка комунікація або піар-завдання, що виконують чеченські підрозділи в Україні», — заявив «Аль-Джазірі» головний редактор видання «Кавказький вузол» Григорій Шведов.

На його думку, розгортання чеченських сил в Україні — це шанс для Кадирова показати свою корисність після того, як насильство та нестабільність на Північному Кавказі останніми роками йдуть на спад, а великі субсидії, що їх Чечня отримує з федерального бюджету, стали здаватися невиправданими.

Це пов'язано з тим, що санкції, запроваджені проти Росії внаслідок вторгнення в Україну, лягають великим тягарем на федеральний бюджет і можуть підірвати здатність Кремля розподіляти фінансування серед регіонів, у тому числі й Чечні.

Стратегія Кадирова, що полягає в демонстрації лояльности та воєнного ентузіазму, очевидно працює, особливо після того, як з'явилася інформація про те, що частина російського політичного істеблішменту та економічної еліти виступила проти вторгнення в Україну.

16 березня під час зустрічі, що на ній обговорювали економічну підтримку регіонів РФ, і де був присутній Кадиров разом з іншими очільниками регіонів, Путін подякував йому за роботу, сказавши: «Переказуй привіт своїм хлопцям!»

«Це показує, що „піар-хід“ не так чеченська ініціатива, як те, чого потребують на найвищому рівні», — каже Шведов.

Крім використання тактики комунікації Кадирова у спробі виграти інформаційну війну всередині країни та за кордоном Кремль незабаром може вдатися до деяких інших політичних стратегій. На думку Шведова, війна в Україні, ймовірно, посилить потребу в репресивному контролі в Росії:

«Чеченізація російського суспільства після трагедії в Україні тільки посилюватиметься. І це не лише репресії власними силами, а й використання влади для створення легітимности. Ми вже бачимо [це], і питання хіба в тому, як далеко це зайде».

За матеріалом www.aljazeera.com

17.05.2022

Оцініть статтю:

Теги:

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Хто на Близькому Сході підтримує нашу країну у російсько-українській війні

editor — Mon, 21 Mar 2022 14:35:29 +0000

Відомий український експерт, директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос у своєму матеріалі «Чому вторгнення Росії в Україну викликає занепокоєння в арабських країнах» для «Дзеркала тижня» проаналізував ставлення різних країн арабського світу до повномасштабного російського вторгнення в Україну. Наводимо текст повністю.

Ми, мусульмани України, захищаємо свою державу і маємо право,
яке дав нам Всевишній, захищатися від зовнішньої агресії.

Зі звернення шейха Саїда Ісмагілова, муфтія Духовного управління
мусульман України «Умма», до мусульман Сирії

На четвертий тиждень війни арабський світ продовжує зберігати вдавану нейтральність. Якщо брати до уваги голосування на ГА ООН щодо резолюції, котра засуджує агресію Росії проти України, то картина така: країни Затоки — Саудівська Аравія, ОАЕ, Ємен, Катар, Бахрейн — її підтримали. У Східному Середземномор’ї резолюцію підтримали Йорданія — відданий союзник США, а також Ліван. Останній потерпає від політичної й економічної кризи та диктату «Хезболли» і публічно демонструє ознаки солідарності з Україною — як-то, наприклад, підсвічення будинків кольорами українського національного прапора. У Північній Африці за резолюцію проголосували Єгипет, Туніс та Лівія. Результативне голосування Каїра — важливий сигнал, але припускаю, що головні міркування були пов’язані з проблемою продовольчої безпеки. Про це поговоримо трохи нижче.

Алжир, чий уряд доволі тісно пов’язаний із російськими військовими планами, — згадаймо, наприклад, спільні навчання в Північній Осетії восени минулого року, під час голосування утримався. Марокко, країна, що перебуває в конфлікті з Алжиром, не голосувала зовсім. Також утрималися під час голосування Ірак та Іран. Останній, звісно, не арабська держава, але, з огляду на іранський вплив у регіоні, знехтувати позицією Тегерана не можна. В цій країні, до речі, спостерігається розкол політичних еліт у питанні російської агресії. Реакція колишнього президента Ірану Махмуда Ахмадінеджада вже стала вірусною. У своєму твітері він написав про український народ і ЗСУ: «Ваш достойний та майже неперевершений спротив розкрив сатанинські змови ворогів людства. Повірте, що велика іранська нація стоїть поруч із вами, захоплюючись цією героїчною заповзятістю». Ні, він не перестав бути ісламістом і ворогом США та Ізраїлю, але щирість його реакції створює певний когнітивний дисонанс. Проти війни в Україні однозначно висловилася іранська опозиція всередині країни та прибічники шаха Пехлеві за кордоном. Натомість нинішнє керівництво демонструє лояльність Росії. А керівництво Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) взагалі пустилося берега. Втім, Іранові є чим зайнятися: нинішнє іранське керівництво зацікавлене у відновленні ядерної угоди і нервує через російський намір ув’язати угоду з санкціями.

Єдина країна арабського світу, котра проголосувала проти, — асадистська Сирія. Не думаю, що хтось здивований цією позицією. Зрештою, Башар Асад зобов’язаний Путіну своїм перебуванням при владі і є відданим підданим російського тирана. Сирійський кейс важливий ще й у контексті появи численних повідомлень та навіть офіційних заяв про готовність найманців із Близького Сходу воювати на боці Росії проти нашої країни. Називалися різні цифри — від п’ятисот до двадцяти, а то й сорока тисяч можливих сирійських комбатантів. Схожі заяви робилися, до речі, і з боку ліванської «Хезболли», але там це, швидше, скидалося на гру на камеру, ніж на щось серйозне.

Експерти скептично розцінюють можливість відправлення численного контингенту в Україну і ще скептичніше ставляться до його здатності вести наступальні дії в українських умовах. Власне, в армії Асада немає стільки підготовлених вояків, а зменшення військового контингенту бодай на тисячу може створити критичну ситуацію на фронті. Не забуваймо, що війна в Сирії не завершилася, хоч і вщухла. Щоб не бути голослівним: щойно почалися розмови про перекидання асадитів до України, як активізувалися бойовики «Ісламської держави», що завдали кілька чутливих ударів. Тож не все так однозначно.

Привертає до себе увагу й активна протидія планам мобілізації найманців із боку арабських громадських організацій та релігійних діячів. У численних проповідях авторитетні ісламські вчені закликають мусульман не брати участі у війні проти України, оскільки це суперечить приписам святого Корану. Є численні заяви представників арабських діаспор в Україні до громадян своїх країн із закликом утриматися від участі у війні. Інакше кажучи, громадянське суспільство працює.

Не можу не торкнутися такого важливого моменту як настрої на так званій арабській вулиці, або, іншими словами, громадська думка. Тут, слід визнати, не все так добре. Антиамериканські, антизахідні наративи доволі успішно функціонують і мають чимало прихильників. Тут нам згадують і участь в операції в Іраку, і твіти Зеленського про ракети, які падають на Ізраїль, і розмови про перенесення посольства в Єрусалим (неправдиві насправді). Порівнюють цю ситуацію з сирійською й наголошують на відмінностях у ставленні до біженців. Це традиційна антиколоніальна, антизахідна риторика, в якій Росія посідає місце такого собі антиважеля західному експансіонізму. Та водночас повідомляють і про українські прапори в Секторі Газа, і про підтримку палестинцями Західного Берегу нашої боротьби. Я щиро вдячний і тим палестинцям, які віддано працюють на інформаційному фронті, висвітлюючи події в Україні на численних арабських каналах, і тим, котрі із хірургічним скальпелем рятують у шпиталях українців. «Ми маємо розуміти, що лише рішуча боротьба, така, яку демонструють українці, може привернути увагу та прихильність усього світу до нашої палестинської проблеми», — пишуть вони в соціальних мережах.

Із глобальних питань, які дедалі більше стають актуальними для Близького Сходу в контексті війни, звісно, на чільне місце виходить продовольча безпека. У разі провалу посівної та неврожаю очікується різкий стрибок цін на зерно, а це може призвести до дестабілізації в регіоні. Досить згадати, що «Арабська весна» була спричинена неврожаєм 2010 року. Неважко уявити, що може статися року нинішнього.

Чим довше триває конфлікт, тим більше стає зрозуміло, що просто відсидітися не вдасться. В арабських країнах визнають очевидний факт, що російське вторгнення в Україну стало поворотним пунктом дотеперішньої системи безпеки. Це важко усвідомити, а тим більше — адекватно на це відреагувати. Але доведеться.

21.03.2022

Оцініть статтю:

Теги:

російсько-українська війна

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Мухаммад Асад (Леопольд Вайс 1900-1992): Міст між народами України та Пакистану

admin — Fri, 02 Jul 2021 16:14:32 +0000

2-го липня 2021 року Посольство Пакистану відзначає 121-шу річницю від дня народження Мухаммада Асада (ім'я при народженні — Леопольд Вайс), видатного письменника, журналіста, мандрівника, мовознавця, теоретика політики, дипломата та ісламського вченого, який більшу частину свого життя він присвятив служінню на благо Пакистану.

За своє життя Мухаммад Асад отримав багато титулів, араби називали його «Леопольдом Аравійським», аналогічне прізвисько отримав офіцер британської розвідки Т.Е. Лоуренс. У Пакистані його прозвали Аллама (почесне звання видатного мислителя), а у Європі – Дар Європи Ісламу. На теперішній час Мухаммад Асад є своєрідним релігійним мостом, який поєднує Іслам та Захід.

Мухаммад Асад - відомий письменник та ісламознавець, найважливіші його доробком є переклад “Послання Корану” (1980) та передмова до нього, який був опублікований після 17 років кропітких наукових досліджень. Як зазначають науковці, це одна з найвпливовіших робіт сучасної епохи. Автобіографія Асада “Шлях до Мекки” (1954) стала бестселером, проте не менш важливими є його публікації “Іслам на роздоріжжі” (1934), “Принципи держави та управління в ісламі” (1961), переклад і пояснення до важливої колекції книг хадісів “Сахіх Аль-Бухарі: Ранні роки Ісламу”, які оповідями про приписи пророка Мухаммеда), збірка нарисів про ісламське право “Цей наш Закон та інші нариси» (1987), включаючи зі збереженими творами “Прихід серця додому” (2016 році) другої частини книги “Дорога до Мекки”.

Сьогодні місто Львів – це культурна столиця України, а на початку 1900-тих років воно було частиною території Австро-Угорської імперії, яка мала назву Галичина. Леопольд Вайс народився у Львові в єврейській родині і після навчання у школі поїхав на Близький Схід. У 1926 році, прийняв іслам в Аравії та отримав ім'я Мухаммад Асад, але при більш детальному дослідженні його життя можна із впевненістю констатувати, що свій шлях до Мекки він розпочав набагато раніше.

На початку 1930-тих років Асад відправився на з Субконтиненту, де зустрів Алламу Ікбала, всесвітньо відомого ісламського філософа та мислителя, який бачив Пакистан Батьківщиною для мусульман з Субконтиненту. Аллам Ікбал запросив Мухаммада Асада розробити інтелектуальне підґрунтя та способи досягнення мети побудови держави. У його книзі «Принципи держави та управління в ісламі» (1961) йдеться про демократичну політичну систему, яка базується на ісламських принципах.

Аллам Ікбал закликав Мухаммада Асада перекласти на англійську мову книгу Сахіх Аль-Бухарі (одну із шести основних сунітських збірок). Влітку 1934 року Асад вирушив до Кашміру, де в спокійній атмосфері віднайшов духовний та інтелектуальний спокій. Там він потоваришував з Мірваїзом Мухаммадом Юсуфом, Президентом Азадом-Кашмира. У своїй книзі “Повернення серця” Асад згадує своє перебування у Кашмірі з душевним трепетом. У містечку Срінаґарі (місто в Долині Кашміру) Мухаммад Асад засновує друкарню, де й були надруковані перші 2 розділи його перекладу книги Сахіх Аль-Бухарі.

Під час Другої світової війни він був ув'язнений британцями, але після звільнення приєднався до Пакистанського Руху. Після заснування Пакистану, 14 серпня 1947 року, він ототожнив себе із Пакистаном, отримав пакистанський паспорт та став Директором Департаменту Ісламського Відродження. Згодом він почав працювати у МЗС Пакистану, де обіймав посаду заступника керівника Департаменту Близького Сходу, пізніше став представником Пакистану в ООН. Площу перед головним входом до штаб-квартири ООН у Відні назвали іменем Мухаммада Асада. 23-го березня 2013 року пошта Пакистану випустила іменну поштову марку номіналом 15 пакистанських рупій, яка входить до серії "Хранитель Знань". З метою вшанування пам’яті видатного мислителя у Львові було офіційно відкрито Ісламський культурний центр, названий на його честь.

Аби ознайомити народи Пакистану та України з видатним діячем та його чисельними працями, Посольство Пакистану спільно з Ісламським центром у місті Києві ініціює роботу над перекладом україномовного видання Мухаммада Асада "Неромантичний схід", яке планують презентувати на Міжнародному фестивалі “Книжковий Арсенал”. За підтримки мера Львова Посольство планує встановити меморіальну дошку та пам'ятник у рідному місті мислителя. Посольство разом з Міністерством закордонних справ України планує провести ознайомчий захід у Києві та звернулось із запитом до Фонду Національної Книги Пакистану з проханням надати повний комплект публікацій Мухаммада Асада до бібліотечного фонду України. Посольство запросило університети України та Пакистану об’єднати зусилля науковців обох країн у підтримці дослідження наукового доробку Асада. Головною метою цього проєкту є дослідження ідей ісламського вченого, які будуть використані на благо людства. Сьогодні Мухаммад Асад – не тільки міст між Ісламом та Європою, а й між народами Пакистану та України. Проаналізувавши життєвий шлях Мухаммада Асада ми можемо з упевненістю зазначити, що Україна здійснила значний внесок в розбудову Пакистану.

Посол Пакистану у Києві,
Доктор Ноель І. Хохар

02.07.2021

Оцініть статтю:

Теги:

Мухаммад Асад

Львів

Пакистан

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Некомпетентність і корупція заважають боротьбі з релігійним екстремізмом в Україні

Власкор — Thu, 06 May 2021 13:28:20 +0000

У 2020 році СБУ заборонила в’їзд на територію України 664 іноземцям, що, як заявляють спецслужби, є причетні до діяльності міжнародних терористичних організацій чи радикальних релігійних груп. 79 осіб примусово повернено до країн проживання, викрито 14 груп, що займалися протиправною легалізацією іноземців в Україні. Українські суди винесли 39 вироків за терористичну діяльність, більшість із них — проросійським бойовикам. Цифри вражають! Та чи відбивають вони реальний стан безпеки суспільства та держави, рівень захисту від терористичних загроз? Важливо з’ясувати, кого насправді затримують правоохоронці, як і чому ці люди потрапляють у фокус уваги спецслужб України, чи ефективна боротьба з терористичною діяльністю, зумовленою релігійним фактором?

Інформацію про затримання осіб, пов’язаних із міжнародною терористичною діяльністю на релігійному ґрунті, українські правоохоронці, передусім СБУ, надають систематично. Буквально нещодавно, 11 лютого 2021 року, Служба безпеки України викрила на Київщині осередок міжнародної терористичної організації «Ісламська держава». Повідомляють, що «учасники осередку підробляли паспорти громадян України та РФ і здійснювали легалізацію на території нашої країни вихідців із країн Близького Сходу та Центральної Азії». За версією слідства, частина затриманих — бойовики «ІД». Проведено 9 обшуків за адресами тимчасового проживання та переховування фігурантів справи.

15 жовтня минулого року ЗМІ повідомили, що співробітники СБУ затримали в Одесі члена міжнародної терористичної організації «Ісламська держава», що перебував у міжнародному розшуку. Перед тим, 9 вересня, СБУ звітувала про затримання в Києві іноземця, підозрюваного в терористичній діяльності. Із супровідної інформації відомо, що затриманий є одним із керівників «ІДІЛ» і був наближений до виконавців теракту в міжнародному аеропорті Стамбулу 2016 року, брав участь у воєнних діях на території Сирії та Іраку.

Про ще більший успіх звітували в листопаді 2019-го. Тоді внаслідок спільної спецоперації СБУ з МВС Грузії та Центральним розвідуправлінням США в Київській області затримали одного з основних керівників «Ісламської держави» — Аль-Бару Шишані. Згодом його депортували до Грузії.

Зважаючи на систематичні, принаймні останні 5 років, повідомлення про викриття екстремістів, можна було б казати про якісні зміни в роботі спецслужб у боротьбі з тероризмом на релігійному ґрунті, удосконалення системи захисту держави та суспільства, налагодження ефективних форм боротьби з загрозами, що виникають. Але, аналізуючи факти, ми знаходимо інформацію, що ставить під сумнів не тільки ефективність роботи, а й саму систему організації захисту держави та суспільства від зовнішніх і внутрішніх терористичних загроз.

Ось приклад. У повідомленні про затримання 9 вересня в Києві підозрюваного в терористичній діяльності сказано: «У 2018-му терорист за підробленими документами прибув на територію України, створив злочинну групу та здійснював координацію організацій „Ісламської держави“ за кордоном». Тобто, виходить, що два роки (2018–2020) небезпечний терорист жив, не ховаючись, у передмісті столиці, вільно пересувався територією країни, керував бандою та координував діяльність міжнародних терористичних організацій (груп) за кордоном. І, що цікаво, обставини життя виявлених перед тим в Україні бойовиків дуже схожі.

Зробивши навіть неглибокий моніторинг матеріалів СБУ у ЗМІ за кілька років, можемо разом нарахувати десятки таких випадків. І майже всі випадки мають спільні ознаки: до України підозрювані заїхали за підробленими документами, без перешкод; терористи тривалий час жили на території нашої країни майже без заходів конспірації, часто вели активну діяльність, ще й пов’язану з бандитизмом і злочинністю. Не дуже схоже на ефективну роботу спецслужб, правда?

Звісно, таку ситуацію можна списати на високий терористичний фах злочинців, а ще на нестачу кадрів і часу в розвідників, можна виправдати це війною та терористичними загрозами з боку Росії. Можливо, все так, але дальший розгляд наявної інформації дає підстави свідчити про серйозніші та системні проблеми у функціонуванні системи безпеки.

Робота спецслужби з виявлення та запобігання загрозам, передусім терористичним, полягає у визначенні самих загроз: терористів, їхньої ідеології, організацій. Потім проводять оперативні заходи: стеження, агентурну роботу, вербування, що допомагають знайти певну інформацію, дізнатися про наміри та плани зловмисників. І вже потім проводять саму операцію для знешкодження ворога чи запобігання злочину. А що в нас?

Боротьба з тероризмом, зокрема з тероризмом на релігійному ґрунті (у нашому випадку злочинцям або підозрюваним закидають використання ісламських гасел і позиціювання себе мусульманами), набула в Україні неоднозначних форм. З одного боку, є справжні затримані терористи, небезпечні злочинці. Щоправда, випадки їх виявлення поодинокі. Організованих таборів чи баз ісламських терористів в Україні немає: для цього нема відповідного соціального та релігійного середовища, політичних умов тощо. Принаймні про це свідчив колишній очільник СБУ Василь Грицак. Тож заявляти про величезний інтерес терористів до України не можна. Скоріше територія нашою країни — транзитний майданчик для терористів-одинаків.

Також зазначимо, що, відповідно до відкритих даних, трьох із чотирьох, тобто 75% підозрюваних у терористичній діяльності, прикордонники та СБУ затримують під час перетину ними державного кордону України. Цих підозрюваних затримують за інформацією іноземних спецслужб. А ось екстремісти, що опиняються в Україні, якимось чином проходять прикордонний контроль і далі без особливих перешкод оселяються у нас з вами під боком, як звичайні люди.

Хто підпадає під ознаки «ісламського терориста», чи існує база таких організацій? З документів відомо, що за терористичні організації в Україні офіційно вважають дві структури: «ДНР» та «ЛНР». Але з повідомлень правоохоронців стає зрозумілим, що до терористів зараховують і представників «Ісламської держави. Ця організація офіційно визнана терористичною РБ ООН, країнами ЄС та багатьма країнами світу. Інших затриманих часто називають просто «ісламістами», а назви груп чи рухів, до яких вони належать, не оприлюднюють — це може викликати підозри щодо реальної належності затриманих до терористів.

Інколи в документах СБУ згадують такі організації, як «Фронт ан-Нусра», «ХТШ», «Хезболла» та «Брати-мусульмани» — парадоксальна ситуація, адже ці організації офіційно не визнані терористичними в Україні. Правда, за кордоном, у Європі й США, деякі з них вважають за терористичні. І тут постає проблема, пов'язана з відсутністю єдиного узгодженого списку терористичних організацій. Ті самі «Брати-мусульмани» не вважають за терористичну організацію у країнах Європи чи США, проте вони заборонені в РФ.

Очевидно, що спецслужби часом «імпровізують», маніпулюючи назвами та характеристиками. Це свідчить про кардинальні проблеми функціонування: брак відповідних фахівців, відсутність якісної експертно-наукової бази, погану координацію роботи з ісламськими центрами та організаціями в Україні. Результатом є зниження ефективності роботи, окозамилювання, помилки та маніпуляції. Також це може свідчити про ситуативні альянси правоохоронців із заангажованими групами впливу, наприклад, з представниками іноземних держав, бізнес-структурами, науковими та експертними колами, що обслуговують певні сторони чи просувають власні інтереси.

З огляду на це постає проблема, пов’язана з формуванням експертного кола та добором інформації, що подається та може використовуватися як експертна. Український учений-релігієзнавець, директор Центру ісламознавства НУ «Острозька академія» Михайло Якубович описав її у статті «Держбезпекове» ісламознавство. Як українська наука залишається в полоні чужої міфотворчості». Впровадження деяких сумнівних, передусім російських, наративів у науковий дискурс, формування необ’єктивної картини життя ісламських громад в Україні, упередженість і непрофесійність — головні складові цієї проблеми.

Яскравий приклад такого впливу — діяльність одного з українських аналітичних центрів, що претендує на формування безпекового порядку денного для правоохоронних структур України, Міністерства закордонних справ та урядових структур. Саме про особливості функціонування центру міжнародних відносин «Мир і безпека» 10 березня 2021 року у виданні Верховної Ради України «Голос України» вийшла стаття «Не дати Кремлю уникнути відповідальності за окупацію Криму». У матеріалі на прикладі київського центру міжнародних відносин «Мир і безпека», що його очолює Хусамеддін аль-Халавані, розкривається механізм створення комплексів інформації, які містять неправдиві повідомлення, фейки, формування та поширення інформаційного бруду, що подають як якісний аналітичний продукт. Ба більше, виявляється, що частину матеріалів формують у руслі російської інформаційної кампанії проти України. Можливо, консультаціями експертів цього центру користувалися і співробітники Полтавського СБУ, що у травні 2020-го звинуватили у протиправній діяльності чоловіка та місяць утримували його в СІЗО. Йому ставили за провину належність до організації «Брати-мусульмани». В Україні тільки Центр міжнародних відносин «Мир і безпека» зараховує цю організацію до терористичних, хоча українські ісламознавці, широке науково-експертне середовище так не вважає. Не вважають і такі міжнародні організації, як ООН та ЄС. До речі, полтавський суд також не побачив кримінального сліду у всіх підозрах СБУ, відпустивши нещасного на волю без жодних звинувачень, але СБУ досі не дало відповіді щодо цього випадку.

Треба зазначити, що науково-аналітичну діяльність, подібну до роботи фахівців центру міжнародних відносин «Мир і безпека», ведуть також інші українські науковці та експерти, але це — тема для іншого дослідження.

Ще один непривабливий бік роботи українських спецслужб — порушення прав людини. У звіті «Служба безпеки України та права людини», що підготував директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров зазначено: «Особливу тривогу викликає ставлення СБУ та інших державних органів до вихідців з країн СНД, зокрема Росії, які брали участь у Революції гідності, воєнних діях на Сході в українських добровольчих батальйонах або допомагали українським військовим частинам як волонтери». Підтверджуються факти зарахування таких людей до категорії «терорист». Резонансною та показовою тут стала справа інгуша Тимура Тумгоєва, що був добровольцем в одному з українських добробатів, якого СБУ та Генпрокуратура України видали російським спецслужбам. До речі, факту терористичної діяльності чи належності до терористичної міжнародної організації ФСБ не надавала. Але відомо, що Тумгоєв належав до опозиційної політичної групи на Північному Кавказі, за що його й розшукувала Росія.

Український журналіст Анвар Деркач наводить факти депортації за останні роки десятків людей під приводом «екстремізму». Переважна більшість із них жила на території України протягом останніх 10–15 років, вони не мали проблем з законом та не були причетні до терористичних організацій. Можливо, ці затримання та депортації проводять для підвищення показників боротьби з «ісламським тероризмом», а можливо, там існує і корупційна складова.

Корупційну складову можна помітити й там, де поруч зі словами про «терористів», «трансдержавні коридори», «екстремістську діяльність» фігурує фінансова та бізнес-діяльність підозрюваних у тероризмі. Можемо згадати про «операції» 2019 року у Дніпрі та 2020 року в Полтаві. Так, у Дніпрі слідчі та оперативники СБУ намагалися викрити канал постачання та перевезення терористів різних організацій через одну з освітніх фірм. Але після втручання правозахисників усі звинувачення та схеми виявилися погано оформленими «фантазіями» слідчих дніпровського СБУ. У Полтаві в тероризмі звинуватили власника рекрутингової фірми. 16 березня цього року Служба безпеки України викрила в Києві організовану групу вихідців із Сирії, що займалася незаконними валютними переказами. Транзакції, за інформацією СБУ, проводили в обхід банків, у рамках так званої системи хавала, в тому числі в інтересах міжнародних терористичних угруповань. Результатом цих операцій стало припинення або ускладнення діяльності зазначених установ, вилучення фінансів і псування репутації осіб та організацій. Але доказів терористичної діяльності в наведених випадках так і не було.

Характерною рисою антитерористичних операцій, що пов’язують з ісламським фактором, є майже повна відсутність судових вироків. Справи просто не доводять до суду, а більшість затриманих просто висилають з України.

Підсумовуючи, можна констатувати, що реальним захистом безпеки держави та суспільства зайнята лише частина розвідників, аналітиків, оперативників і слідчих. Решта імітує діяльність або займається окозамилюванням чи навіть явним шкідництвом. Часто-густо боротьба з тероризмом торкається бізнес-діяльності та набуває корупційних рис. Залучаються сотні співробітників, чималі кошти й засоби, тратиться купа часу. Можливо, на папері все нормально, але реальний результат — незадовільний стан безпеки та потенційні терористичні загрози.

Інший аспект цієї проблеми пов'язаний зі ще небезпечнішою ситуацією: гібридна війна з Україною, зокрема в ідеологічній, інформаційній, релігійній сферах, за словами голови Служби зовнішньої розвідки України Валерія Кондратюка, йде повним ходом. Веде її Росія. Її мета — зруйнувати нашу державу, зіпсувати засади єдності, розколоти суспільство на ворожі частини, посіяти розбрат, хаос і страх, у тому числі на релігійному ґрунті. Методи й засоби гібридної війни складні та потужні. Тому боротьба з екстремізмом і тероризмом наших спецслужб може набувати спотворених форм, особливо якщо ця діяльність відбувається у продиктованих ворогом межах і визначається російським ідеологічним дискурсом.

Павло Федосов

06.05.2021

Оцініть статтю:

Теги:

СБУ

затримання мусульман

релігійний екстремізм

свобода віросповідання в Україні

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь