Іслам в Україні - партія Міллі-Фірка

Як кримські татари просили приєднати Крим до України

editor — Wed, 09 Aug 2017 16:39:48 +0000

Сто років тому, 6–7 серпня (24–25 липня) 1917-го, у Сімферополі відбувся І Кримськотатарський делегатський з’їзд, учасниками якого були представники низових організацій кримських татар. Захід завершився формуванням організованого кримськотатарського руху, головним презентантом якого стала партія «Міллі-Фірка» (укр. «Народна партія»).

Повалення самодержавства спричинило бурхливе розгортання національного руху всією територією імперії. Не стояв осторонь і Крим, де ще в березні почали створюватися різноманітні національні об’єднання. З усіх національних рухів найвпливовішою силою були кримські татари, які зайнялися організацією власної політичної сили. 25 (12) березня в Сімферополі був створений Тимчасовий кримсько-мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком). Він складався з 50 осіб на чолі з комісаром Духовного правління муфтієм Челібіджаном Челебієвим (Номаном Челебіджіханом — ред.), який нещодавно став першим народнообраним керівником мусульман Криму. Мусвиконком виконував роль вищого органу кримських татар, тобто сфокусував у своїй діяльності релігійну, духовну, економічну і політичну сфери життя всього народу. Також досить активно кримські татари брали участь у загальноросійських з’їздах мусульман. Так, наприклад, у травні для участі в роботі І Загальноросійського мусульманського з’їзду до Москви приїжджала делегація кримських татар, а через місяць інша кримськотатарська делегація завітала до Казані, де відбувся ІІ Загальноросійський мусульманський з’їзд.

Навесні та влітку в Криму була створена розгалужена мережа низових органів Мусвиконкому — 124 міських, повітових і волосних виконкомів, а також комітетів жінок та молоді. Центральними друкованими органами стали газети «Міллет» («Нація») та тижневик «Голос татар».

4 серпня (22 липня) 1917-го в газеті «Голос татар» був надрукований документ під назвою «Політична програма татарської демократії». Він складався з дев’яти промовистих пунктів. Насамперед, програма передбачала створення татарської національно-культурної автономної федеративної республіки у складі єдиної федеративної демократичної держави. Проголошувався курс на скасування всіх станових привілеїв та зрівняння у правах усіх національностей. Особливо підкреслювалося, що вся земля і так званий вакуфний фонд мають бути передані татарам, які працюють. У вакуфному фонді накопичувався прибуток, отриманий з земель, майна та особистих грошових внесків, переданих татарськими мешканцями півострова. Вакуфний фонд завжди спрямувався на благодійництво.

Окремим пунктом йшлося про організацію на півострові особливих суто татарських національних військових частин — так званих татарських ескадронів. Наприкінці документу містився заклик якнайшвидше скликати Всеросійські установчі збори, які повинні були законодавчо закріпити за татарами вищеназвані вимоги. Також татари запевняли Тимчасовий уряд в тому, що їх народ буде всебічно підтримувати центральну владу у виконанні всіх її заходів, спрямованих «на закріплення в країні законності». Адже, як зазначалося у документі, «саме Тимчасовий уряд й повинен був стояти на сторожі всіх загальнодержавних інтересів».

У липні 1917-го до півострова докотилася звістка про збройне зіткнення на вулицях Петрограда. Це призвело до того, що губернський комісар Тимчасового уряду Ніколай Богданов вирішив посилити тиск на лідерів різноманітних політичних партій та організацій й навіть заарештувати тих, кого вважав небезпечними, для збереження спокою в Сімферополі. Особливо небезпечним виглядав Челебіджан Челебієв, який гіпотетично міг би закликати татарські частини виступити проти Тимчасового уряду. Вранці 5 серпня (23 липня) силами сімферопольської контррозвідки Челебієва заарештували і перевезли до Севастополя.

Арешт муфтія викликав серед кримських татар величезне обурення й спричинив організований виступ проти органів Тимчасового уряду, котрі розміщувалися на півострові. Фактично, дії місцевої влади призвели до того самого виступу, якого вона хотіла уникнути.
Величезний натовп кримських татар оточив будинок тюрми з вимогами звільнити першого народнообраного муфтія Криму. Оскільки Челебієва у в’язниці не було, тюремна адміністрація відмовилася видати «злочинця» натовпу. Представники всіх 124 осередків Мусвиконку отримали наказ негайно їхати до столиці, де повинен був відбутися екстрений з’їзд кримськотатарських організацій.

Саме у Сімферополі 6–7 серпня (24–25 липня) 1917-го відбувся І Кримськотатарський делегатський з’їзд, робота якого була спрямована на узгодження співпраці органів міських та волосних відділень Мусвиконкому з демократичними та соціалістичними партіями. Наголошувалось на бажанні налагодити тісну співпрацю з Центральною Радою та Тимчасовим урядом. Адже налякані вибухом татарського незадоволення представники Тимчасового уряду в Таврійській губернії скасували наказ про арешт та звільнили заарештованого Челебієва.

Наміри щодо співробітництва з Центральною Радою були підкріплені офіційною делегацією, котру на початку серпня (наприкінці липня) Мусвиконком надіслав до Києва. Один із керівників руху Джаффер Сейдамет у власних споминах досить відверто описав той візит. Він констатував, що «анархія, котра оточувала нас з усіх боків, промовисто доказувала нам безпідставність наших намірів зберегти країну на договірній основі з росіянами, з російською владою. Це поставило нас перед необхідністю більш поглибленого вивчення національного руху українців».

До Києва поїхали керівники Мусвиконкому Джаффер Сейдамет та Амет Озенбашли. Вони зустрілись із головою Центральної Ради Михайлом Грушевським, секретарем міжнаціональних справ Олександром Шульгіним та головою Генерального секретаріату Володимиром Винниченком й Симоном Петлюрою, брали участь у засіданнях Центральної Ради. Сейдамет був у захваті від постаті Грушевського, який «викликав подив та захоплення власною невтомимою діяльністю, знанням історії, стратегічним мисленням: він краще за інших міг поставити мету устремлінь й визначити найкороткіший шлях до неї». Підсумки поїздки кримських татар до Києва були викладені 11 серпня (29 липня) у газеті «Голос татар».

Делегація подала представникам Центральної Ради декілька записок. У першій, між іншим, висловлювалося прохання про підтримку їхнього прагнення до встановлення на півострові автономії і побажання щодо приєднання Криму до України. Центральній Раді також була представлена записка про створення на півострові мусульманського війська.

В Українській Центральній Раді на той час домінували політичні сили федералістського напряму. Обговоривши пропозиції мусульман щодо автономії, Генеральний секретаріат визнав небажаним порушувати це питання перед центральним урядом до вирішення подальшої долі територіальної автономії для самої України. Підсумком зустрічі стало те, що Центральна Рада визнала основним суб’єктом самовизначення в Криму саме кримськотатарський народ.

Проте найважливішим наслідком І Кримськотатарського делегатського з’їзду стало офіційне ухвалення Першої програми «Міллі-Фірка». Ця партія поступово оформлювалась з весни 1917-го та діяла у тісному зв’язку з Мусвиконкомом — дослідники досі висловлюють різні думки щодо початку суто партійної діяльності в середовищі кримських татар. У липні 1917-го кістяк партії склався остаточно. За даними тогочасної преси, чисельність партії становила майже 60 тис. осіб. Навіть якщо ця цифра й була перебільшеною, «Міллі-Фірка» ставала впливовою силою, з якою треба було рахуватися іншим політичним партіям, що діяли на півострові.

До першого складу ЦК партії «Міллі-Фірка» увійшли Челебіджан Челебієв, Джаффер Сейдамет, Асан-Сабрі Айвазов, Сеітджеліль Хаттатов, Амет Озенбашли, Джаффер Аблаєв, Абдул Хільмі (Ільмі). Її основне завдання — створити національно-культурну автономну Кримську державність.

Ухвалена на з’їзді Перша програма партії складалася з чотирьох частин — «Національно-правова сфера», «Про образ правління й громадянський обов’язок», «Про захист батьківщини та Держави» й «Аграрне та економічне питання».

Документ проголошував демократичні цінності, висловлював підтримку Тимчасовому уряду та відстоював ідеї якнайшвидшого скликання Всеросійських установчих зборів, котрі повинні були проголосити створення демократичної республіки. Що стосується державного устрою майбутньої країни, то, на думку авторів програми, нова держава мала стати демократичною федерацією, де народи та мови мали б рівні права. В преамбулі зазначалося, що майбутня країна повинна стати демократичною федерацією національностей, а кожна з народностей, які мешкають в ній, мати національну автономію. Далі було сказано: «Партія вимагає створення в Криму дійсно народної республіки в широкому смислі свободи дій всіх націй, які населяють Крим, як в національному, так й в культурному аспектах».

Федеративна структура держави передбачала свободу самовизначення автономних областей, котрі входили до неї, введення на території кожної з них діловодства рідною мовою в адміністративних, культурних та релігійних установах. Водночас громадяни, які не належали до корінного народу, мали одержати такі ж самі права, які кримськотатарська партія вимагала для татар. Проголошувалося парламентське правління та необхідність загальнонародного референдуму для прийняття майбутньої конституції нової держави.

Програма передбачала надання населенню права на безкоштовну загальну обов’язкову освіту, рівність всіх громадян перед законом та загальне рівне, пряме, таємне голосування на виборах для тих, кому виповнилося 20 років, свободу совісті та віросповідань, зібрань, свободу друку. Мали бути скасовані обмеження на розселення територією Росії (так звана «межа осілості»), обов’язковість отримання паспорту для від’їзду закордон та усі станові привілеї.

Заводи й фабрики Криму мали бути переданими у власність трудящих, прибуток, який вони надавали, потрібно було розподіляти між тими, хто на них працював. Земельне питання вирішувалося соціалізацією господарчих територій — земля мала переходити у власність селян без будь-якої виплати колишнім власникам. Так само до народних громад передавалося й все вакуфне майно.

З весни 1917-го на Кримському півострові повним ходом йшла підготовка до виборів до Установчих зборів. Проте поступовий розвиток демократичних перетворень був порушений звісткою про осінній більшовицький переворот. Всі партії та національні рухи, окрім більшовицької, виступили проти ескалації насилля в країні. У підсумку «Міллі-Фірка» ухвалила рішення сформувати на півострові власний орган державної влади і 9 грудня 1917-го у Бахчисараї розпочав свою роботу Курултай — Установчі збори кримськотатарського народу.

Источник: ДС

09.08.2017

Оцініть статтю:

Теги:

кримські татари

Крим

Україна

партія Міллі-Фірка

історія Криму

кримськотатарська історія

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Велі Ібраімов - патріот свого народу або високопоставлений більшовик?

editor — Thu, 30 Apr 2015 06:00:35 +0000

Сторінки історії СРСР поцятковані трагічними датами та подіями. Історія ж Криму і кримськотатарського народу в двадцятому столітті покрита ранами, що не загоюються і кровоточать. Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу, продовжує знайомити з видатними особистостями, що залишили свій слід в історії кримськотатарського народу, півострова і країни.

З 23 по 28 квітня 1928 року в Сімферополі проходив гучний судовий процес. Судили першу особу Кримської АРСР - Велі Ібраімова. Ця подія, без перебільшення, стала етапним не лише в історії кримськотатарського народу, а й Радянського Союзу. 9 травня 1928 вперше в історії радянської держави, на сьомому році життя Кримської АРСР, розстріляли голову національної республіки - Велі Ібраімова.

Велі Ібраімов народився у 1888 році в бідній кримськотатарській сім'ї. Він рано почав трудитися - вантажником, касиром, складачем в друкарні, а тому навчався недовго - до 12 років. Працюючи в газетах «Ветан хадімі» («Слуга Вітчизни») і «Терджиман» («Перекладач»), він познайомився з самими видними представниками кримськотатарської інтелігенції - Ісмаілом Гаспринським, Абдурешидом Медієвим, Номані Челебіджіханом, Асаном Сабрі Айвазовим, Амеом Озенбашли, Джафером Сейдаметом - і через них долучився до передових ідей того часу.

До 1914 року Ібраімов був активістом культурно-просвітницького товариства «Акмесджит». Через два роки обраний головою кримськотатарського робітничого союзу. Делегат Всекримського мусульманського комітету в березні 1917 року і Першого Курултаю в листопаді того ж року.

За свідченням Асана Сабрі Айвазова, «ті, що залишилися незадоволеними виборами 25 березня 1917 Кримського центрального мусульманського виконавчого комітету і політикою» ряд «клерикалів-опозиціонерів приступили до організації нової партії». У цю групу, крім Велі Ібраімова, увійшли Аблякім Ільмі, Мустафа Куртієв, Селім Меметов та інші. Група організувала друкарню і газету під назвою «Кирим оджаг'». Газета проіснувала недовго, але «група і в Курултаї, і в парламенті зберегла свою позицію» (за свідченням Айвазова).

Незабаром Велі Ібраімов приєднався до більшовиків, хоча і не переривав зв'язків з колишніми однодумцями. З другої половини 1919-го і в 1920-му році він перебував на Кавказькому фронті в розвідці Частин особливого призначення. Після повернення до Криму Ібраімов затверджений на посаді голови Особливої трійки по боротьбі з бандитизмом, а потім - заступника голови Кримревкому.

У 1921-1923 роках у Криму лютував голод. У листопаді 1920 року Кримський Ревком організував обласний продовольчий комітет на чолі з Біликом з надзвичайними повноваженнями щодо вилучення так званих «надлишків продовольства» у населення. Винні у непокорі цієї організації віддавалися військово-революційному трибуналу. У грудні 1920 року почалася політика «продрозверстки». Селянин, що вивозить продукти на ринок, оголошувався «самим смертельним ворогом Радянської влади і робітничо-селянської справи», а вільна торгівля - пережитком царського режиму. У селах були створені «комітети бідноти», чия діяльність значною мірою була спрямована на руйнування традиційного селянського укладу. Протягом грудня 1920 землю в поміщиків конфіскували, але селянам не віддали і стали формувати радгоспи, яких передбачалося створити більше тисячі. Більша частина землі, передана радгоспам навесні 1921 року, оброблена була, а в якості надлишків вилучався навіть посівний фонд.

Тоді ж, навесні 1921 року, Крим відвідав видатний діяч партії більшовиків Мірсаід Султан-Галієв. Він виявив тут «жахливу економічну кризу... Продовольче становище погіршується з дня на день. Весь Південний район (що споживає), населений переважно татарським населенням, в даний час буквально голодує».

Велі Ібраімов з соратниками неодноразово звертався до керівництва партії з пропозицією визнати Кримську республіку голодуючим регіоном і згорнути тут продрозкладку, але замість цього вивезення з Криму запасів зерна та продовольства (включаючи запас насіння) тільки збільшувалось. Наслідки голоду в Криму були воістину жахливі для його корінного народу - зі 110 тисяч померлих близько 80 тисяч становили кримські татари (за офіційними джерелами).

У 1924 році Велі Ібраімов призначається головою Центрального Виконавчого Комітету Кримської Автономної Радянської Соціалістичної республіки.

Особливої гостроти в 1920-х роках набуває земельне питання в Криму. У 1925 році голова КримЦВК Велі Ібраімов і голова Кримського уряду Осман Дерен-Айерли виступили ініціаторами проекту рееміграції кримських татар з Румунії та Болгарії. Проте паралельно повним ходом здійснювався інший план - «переходу до сільського господарства» єврейських сімей, що переселяються до окремих територій РРФСР (в тому числі Крим), УРСР, БРСР та ЗССР, який був визнаний Москвою «відповідним як державним інтересам, так і потребам трудового населення». Саме цей план був визнаний справою державної ваги, а проект рееміграції співвітчизників, запропонований центру кримськотатарськими керівниками, був відкинутий.

Влітку 1927 року в Криму працювала спеціальна комісія на чолі з інструктором ЦК Іваном Козловим. 13 серпня 1927 в Сімферополі був проведений об'єднаний пленум обкому та обласної контрольної комісії ВКП (б), на якому голова комісії ЦК, що виступив з доповіддю, заявив про те, що землевпорядні роботи в Криму велися з порушенням радянського законодавства, і поставив питання про необхідність проведення нової земельної реформи і перегляду норм земельних наділів селянських дворів у бік їх зменшення. У резолюції пленуму визнавалося «необхідним проводити землевпорядкування з самого початку, стимулювати земельні переділи самим селянством під керівництвом земельних органів». Проти цієї резолюції голосував Велі Ібраімов, який заявив: «Що стосується недоліків в землеустрії, то я вважаю, що норми в Криму правильні і науково обгрунтовані, перегляд же їх потрібен тільки в інтересах єврейського переселення на півострів».

Через півроку, у лютому 1928 року, Велі Ібраімов був заарештований.

З 23 по 28 квітня 1928 року в Сімферополі проходив суд над Велі Ібраімовим і його спільниками. У провину їм були поставлені нібито встановлені слідством кримінальні злочини (причетність до вбивства і розтрата державних грошей), проте при розгляді стану справ у Криму на засіданні Оргбюро ЦК ВКП (б) його члени В'ячеслав Молотов і Станіслав Косіор вже після розстрілу Велі Ібраімова звинуватили його у вчиненні політичних злочинів - як агента націоналістичної партії «Міллі-Фірка», який діяв в Криму за її вказівкою; серед безлічі абсурдних звинувачень говорилося про «випинання національних» інтересів на догоду класовим.

На порядку денному засідання Політбюро ЦК ВКП (б) (тоді вже головного політичного органу країни) від 26 квітня 1928 49-м питанням значилося питання «Про процес Велі Ібраімова». Члени ПБ постановили: «Опублікувати короткі звіти про процес, без роздування у пресі». Чому? Можливо тому, що це був у своєму роді перший подібний процес. Пробний... Так, Сталін уже підняв руку на найближчих соратників Леніна - у пресі та на партійних з'їздах і конференціях щосили громили Зінов'єва, Каменєва і Троцького - донедавна перших осіб держави... Але до національних республік поки не добралися... Прецедент був створений.

Удар, нанесений по Кримській автономії, виявився успішним. Відтепер кожен, хто намагався проявити самостійність і хоч на йоту відхилитися від генеральної лінії, слідував тим же скорботним шляхом, що і керівник Кримської АРСР...

Драматично склалася доля родини Велі Ібраімова. «Син за батька не відповідає» - ця сакраментальна фраза «вождя всіх часів і народів» на ділі була фікцією. Відповідали - і ще як. 9 травня 1928 дружина Велі Ібраімова Ніяр-ханум була на прийомі у Сталіна. Вождь пригощав маленького Тимура - сина Ібраімова - апельсинами; шанобливо звертався і до Ніяр-ханум.

- Коба, ти ж знаєш, що Велі не винен, - сказала йому Ніяр-ханум.

- Я це знаю, - відповідав Сталін. - Але так вже сталося, «справа» потрапила не тільки в нашу пресу, а й в іноземну теж. Тепер ми відійти від цього не можемо. Але я даю тобі чесне слово, що ми змінимо йому прізвище та пошлемо працювати в Арабстан.

Дружина і син Ібраімова ще не знали, що рано вранці цього дня вирок про розстріл Велі Ібраімова був приведений у виконання. Звичайно ж, ні про який Арабстан або яку-небудь іншу турботу Сталіна і мови бути не могло. Залишатися в Криму було неможливо. Дружина Ібраімова відвезла дітей - Тимура і Дженік - з Криму на материкову частину Росії. Тут їм довелося жити під іншим прізвищем і ретельно приховувати своє справжнє походження і споріднення з репресованим чоловіком і батьком.

Після розстрілу Велі Ібраімова чортове колесо репресій закрутилося щосили. Був ініційований процес членів партії «Міллі-Фірка».

З обвинувального висновку у слідчій справі № 64513 на контрреволюційну організацію «Міллі Фірка» в Криму слідувало: «Після ліквідації найбільш сильної і авторитетної опори кримінально-політичного бандитизму в Криму - Веліібраімовської групи - відкрилася можливість до проведення подальшої поглибленої розробки щодо остаточної ліквідації бандитизму і його коренів серед кримських татар. В результаті цієї розробки стало відомо про існування в Криму організованого ядра, цілком оформленої політичної контрреволюційної партії «Міллі Фірка», що зберегла свій основний кістяк з моменту свого зародження в 1917-1918 роках».

Сьогодні суперечки навколо репресованих більшовиків і особистості Велі Ібраімова, як і раніше, не вщухають. З одного боку, це був, безумовно, патріот свого народу, але в той же час - революціонер, високопоставлений більшовик, який в певні періоди проводив у життя політику своєї партії.

Як відомо, «революція пожирає власних дітей». Однією з перших, але далеко не останньою жертвою цього порочного принципу став представник кримськотатарського народу Велі Ібраімов…

Як і численні його репресовані соратники, Велі Ібраімов був реабілітований рішенням Верховного Суду Російської Федерації від 20 червня 1990 року. Справедливість восторжествувала - хоча і дуже-дуже піздно...

Джерело: Крим. Реалії

29.04.2015

Оцініть статтю:

Теги:

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Розстріляна кримськотатарська інтелігенція — жертви сталінських репресій

editor — Wed, 22 Apr 2015 17:19:57 +0000

У цей день, рівно 77 років тому, репресіям комуністичного режиму, метою якого було знищення кримськотатарського народу, піддалися кращі представники корінного народу Криму. Точне число загиблих 17 квітня 1938 в Акмесджиті (Сімферополі) невідомо. Відомо тільки, що розстріли у в'язниці НКВС тривали протягом трьох днів.

Формальним звинуваченням було пред'явлено участь у діяльності партії «Міллі Фірка», шпигунство на користь Німеччини, Англії та інших країн, а також націоналізм. Однак справжньою метою розстрілу було знищення найяскравішої, мислячої частини кримськотатарського народу. Наслідки цієї трагедії деякі історики ставлять відразу після наслідків депортації кримськотатарського народу в 1944 році.

Відновлені імена двадцяти кримських татар, розстріляних у той час, серед них - політичні діячі, педагоги, письменники, науковці, журналісти, художники та інші представники кримськотатарської інтелігенції. Це - письменник і перекладач, педагог Осман Нурі-Асанович Акчокракли, журналіст, театральний критик Мамут Недім, поет, педагог Абдулла Абільєвіч Лятіф-заде, письменник, етнограф, голова I Курултаю Асан Сабрі Айвазов, художник, директор Бахчисарайського палацу-музею Усеін Боданінський, письменник Умер Іпчі, поет Абдулла Лятіф-заде, письменник, голова ЦВК Ільяс Тархан та багато інших.

Досі невідомо, де були викинуті тіла розстріляних, ще багатьох посадили в концтабори. З різним ступенем інтенсивності політичні репресії проти кримських татар тривали до самої смерті Сталіна в березні 1953 року.

Щорічно протягом останніх 5 років мусульмани Криму проводять молебень у цей день. Традиція проведення дуа пам'яті розстріляної 17 квітня 1938 кримськотатарської інтелігенції, була розпочата з ініціативи кримськотатарської молоді.

За матеріалами Qırımtatar Milliy Meclisi

17.04.2015

Оцініть статтю:

Теги:

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь