Ісмагілов: порятунок життя в Ісламі — це одна з найбільших цінностей

editor — Tue, 18 Aug 2015 16:03:13 +0000

Сьогодні ми говоримо про відносно нову сферу медицини, яка дає надію на порятунок тисяч і тисяч життів хворих, раніше приречених на смерть. Це — трансплантологія, галузь медичної науки, яка вивчає все, що пов’язане з пересадкою органів, тканин або їх штучних замінників.

Як говорить «всезнаючий» інтернет, в цьому питанні, крім медичного, існують не менш важливі аспекти: економічний та юридичний. При цьому, про морально-етичний бык взаємин між лікарем, донором, реципієнтом і ставленням до цього в суспільстві всесвітня мережа в коротенькій вікі-довідці не згадує.

Проте навколо трансплантології, званої «надією людства», в усьому світі безліч не завжди достовірної інформації, з цього приводу висловлюються різні, часом полярні думки… І все ж трансплантологія розвивається, незважаючи на перешкоди — це і дефіцит донорів, що зростає, цілком реальний ризик розвитку кримінального бізнесу — торгівлі органами і т. д. Ці проблеми спільні для всього світу, проте в Україні їх набагато більше. Фінансово-економічні труднощі, прогалини в законодавстві, упереджене ставлення більшої частини суспільства до донорства органів, недовіра до офіційної медицини, чутки про «чорних трансплантологів» не можуть не позначитися негативно на цьому розділі медичної науки і практики. І це при тому, що потреба в трансплантації органів в Україні постійно зростає — більше двох з половиною тисяч українців щороку потребують пересадки нирки, більше тисячі чекають серця (а це можливо тільки при посмертному донорстві), понад півтисячі потребують пересадки печінки. Цьому сприяє не відсутність такого явища, як згода людини у разі своєї смерті на вилучення органів для пересадки іншій людині. Без цього — або без згоди родичів померлого — вилучати тканини або органи заборонено законом.

В Україні сьогодні домінує трансплантація органів від живого донора-родича — з соціальних причин. Як свідчать соціологічні опитування, більшість наших громадян не готові стати донорами: ні за життя, ні після своєї кончини. А практика підтверджує — в 9 з 10 випадків родичі померлого не погоджуються надати його органи для порятунку чужого життя. Ще на етапі прийняття Закону про трансплантацію в 1999 році в ньому було закладено презумпцію незгоди, яка начебто відповідала настроям і виключала торгівлю органами та інші зловживання. Упередженість суспільства в цьому питанні ще більш підігрівається активної комерціалізацією медицини і «страшилками» в пресі. У той час, як у розвинених країнах над трансплантологією формується ореол героїзму, Україною бродять привиди «чорної трансплантології». Аргументи про те, що в нашій країні не тільки «чорну», а й звичайну трансплантацію організувати важко, не працюють проти страху обивателів стати жертвами.

Сьогодні знову піднімається питання внесення змін до закону — цього разу проблему дефіциту донорів намагаються вирішити впровадженням «презумпції згоди», коли кожен з нас при відсутності офіційно оформленої заборони на вилучення після смерті органів зі свого тіла, автоматично стає донором — дозволи лікарям для цього потрібні не будуть.

Запитання про позицію Ісламу щодо донорства взагалі і посмертного зокрема ми поставили муфтієві Духовного управління мусульман України «Умма» шейху Саіду Ісмагілову:

— У нас є фатви, які стосуються органів взагалі і донорства зокрема. Зауважу, що це — молодий аспект богослов’я, тому що в минулому це (донорство, пересадка органів — ред.) було неможливо. — сказав Саід хазрат, — Говорячи про можливість посмертного вилучення органів для подальшої трансплантації і про законодавчі ініціативи стосовно так званої «презумпції згоди», хочу нагадати: перша базова позиція, на якій стоїть Іслам — це те, що до людини після її смерті потрібно ставитися так само, як ставилися до людини за життя.

Небіжчика потрібно ховати з повагою до його гідності, дбайливо ставлячись до його тіла: не ламаючи і не пошкоджуючи кісток, не завдаючи шкоди зовнішньому вигляду. І навіть у нас, у мусульман, обмивання тіла покійного проводиться чистою і теплою водою, якщо б ми купали немовля. Таким чином, виявляється природна повага людини до людини.

Взагалі, донорство — це досить складне питання. Якщо говорити про донорство крові, то воно за певних аспектів в Ісламі дозволено, бо кров — це поновлюваний елемент тіла людини. Що стосується донорства органів, то посилаючись на фатву шейха Мухаммада Сіддика (і це ж питання роз’яснював і шейх Ахмад Кути), можна стверджувати: трансплантація органів в Ісламі дозволена, якщо вона здійснюється в рамках, визначених шаріатом і відповідає таким правилам: донор повинен бути в здоровому глузді, дорослим — не молодше 21 року; він повинен бути донором за своїм бажанням, а не про примусу. Орган, який при цьому вилучається у людини, не повинен бути таким, від якого залежить її здоров’я або життя. Також заборонена трансплантація статевих органів.

Що стосується померлого донора, то, по-перше, за життя необхідно отримати від нього дозвіл. Якщо ж згоду потенційного донора не було отримано, то як виняток для порятунку життя іншої людини можуть дати згоду його найближчі родичі, які уповноважені приймати таке рішення від його імені. Але це стосується тієї ситуації, коли питання вилучення органу актуальне в конкретний момент: є людина, якій для порятунку життя необхідна пересадка органа.

Третя умова — цей орган або тканина за медичними показаннями мають бути покликані зберегти або підтримати життя іншої людини. Орган повинен бути вилучений у покійного відразу ж після його смерті.

Шейху Саід, Ви сказали, що родичі не повинні «розпродавати органи померлого». Наскільки мені відомо, і за життя мусульманин не має права бути платним донором…

— В Ісламі взагалі не можна бути донором за гроші. Але в житті бувають різні ситуації: наприклад, померлий — мусульманин, а його родичі — ні. На послідовників інших релігій або атеїстів правила Ісламу не поширюються. Ми можемо їм сказати: «Ви не маєте права», а вони також можуть заперечити: «ми — не мусульмани і не дотримуємося вашого закону». Як тут бути? Тут дійсно виникає дуже багато питань.

А якщо сталася катастрофа, в якій загинула людина, при якій немає документів, і невідомо, де шукати її родичів, але її органи, на думку лікарів, можуть врятувати чиєсь життя?

— Якщо йдеться про вилучення органів у жертв катастроф, особи яких не встановлені, то це можливо тільки за рішенням суду.

Шейху Саід, як ви думаєте, можливо, державі варто піти не дорогою нав’язування непопулярних законів, а звернутися до представників усіх релігійних організацій з проханням приділити увагу роз’ясненню необхідності ділитися частинкою себе для порятунку життів інших людей? Або ж це буде сприйматися, як свого роду примус?

— Роз’яснювальна робота повинна бути, але рішення нав’язувати не можна, людина повинна добровільно вирішувати, ставати йому донором чи ні.

А що ви думаєте про обговорювану нині «презумпцію згоди»? Адже це, наскільки я розумію, вступає в протиріччя з нормами шаріатського права, з Ісламом — чи будуть з боку ісламських організацій якісь заяви, вимоги про внесення поправок і змін до законопроекту?

— Я не знаю, чи має держава моральне право розпоряджатися тілами своїх громадян, адже це інститут, який не дарує нам життя (життя дає Господь Бог і батьки). Мені здається, що подібний законопроект, наскільки б красиво він не обґрунтовував, не виправдовував мети, з якою створюється — порушує права людини, в тому числі і його право на недоторканність. Тому, думаю, якщо закон буде прийматися, то все-таки з рекомендаціями Ісламу: якщо сама людина або його найближчі родичі згодні на донорство — тоді можна.

На Ваш погляд, чи не спровокує такий закон пожвавлення в кримінальному бізнесі — «чорній трансплантології»? Або ж навпаки — з прийняттям закону посилиться контроль і процедура посмертного вилучення донорських органів стане більш прозорою та обмежить можливості злочинців? Чи дозволяє взагалі морально-етичний стан соціуму, загальний рівень моральності приймати такі закони?

— Є серйозні підозри, що це і зараз існує… Не виключено, що може існувати така от форма торгівлі людськими органами. Я думаю, що держава, враховуючи думку релігійних конфесій, повинна дуже добре й виважено оцінити всі за і проти, передбачити ймовірність зловживань, врахувати інтереси кожного громадянина, перш ніж приймати подібні закони. І держава повинна при цьому обов’язково враховувати морально-етичні вчення релігій, тому що на цих цінностях, власне кажучи, і базується наша людська цивілізація.
Цікаво, що у своєму баченні проблеми донорства (в тому числі і посмертного) для трансплантації представники більшості різних церков і релігій єдині.

Зокрема, як відповіли нашому кореспонденту в парафії Св. Антонія з Падуї (римо-католицький костел), Католицька Церква можливість трансплантації органів оцінює позитивно:

У Євангеліє говориться: «немає більшої любові, ніж хто своє життя віддає за друзів» — але за умови, що повинна бути згода донора і все зроблено з урахуванням вимог моралі та етики. Бізнес на донорстві неприпустимий, на це Католицька Церква згоди не дає, так як добро не повинно і не може породжувати зло.

У випуску однієї з телепередач каналу «СТБ» не так давно обговорювалася ця проблема, в студії серед експертів був присутній і архімандрит Лаврентій (Живчик), благочинний Михайлівського Золотоверхого собору (УПЦ КП), який заявив і про позицію Української православної церкви (Київський патріархат) і про свою особисту позицію, при цьому підкреслив обов’язковість усвідомленої добровільної згоди потенційного донора.

— Якщо у людини дійсно є щира готовність самопожертви, то нічого нас не зупинить. У церкви чітка позиція — те, що ми можемо використовувати органи людини, яка померла, для порятунку життя іншої людини — поза сумнівами.

Сергій Іванов, священик УПЦ МП (храм Косьми і Даміана при Дніпропетровській обласній лікарні імені Мечникова), у програмі «Наживо» місцевого телеканалу також заявив, що православна церква позитивно ставиться до трансплантації органів. Відповідаючи на питання ведучої, що цікавилася релігійним і морально-етичним аспектами проблеми, він зауважив, що в питаннях посмертної трансплантації не обійтися або без прижиттєвої згоди самого донора, або без згоди його родичів, бо у разі законодавчо прописаної «презумпції згоди» можливі непередбачені наслідки, породжені недовірою між лікарем, пацієнтом і родичами померлого хворого — аж до актів самосуду над лікарем, який вилучив органи.

З виданою шейхом Ахмадом Куті фатвою про трансплантацію людських органів, про яку згадав в інтерв’ю муфтій ДУМУ «Умма» шейх Саід Ісмагілов, можна ознайомитися на сайті Іслам для всіх.

Також нагадаємо, що Європейська рада з фатв і досліджень прийняла відповідну постанову, яка підтвердила рішення про використання органів живих або мертвих людей, прийняте Міжнародною ісламської юридичною академією в Mецці (при Всесвітній мусульманської лізі) № 26 (¼), і постанову Міжнародної ісламської юридичної академії в Джидді (при Всесвітній мусульманської організації). З цією постановою, де докладно дано визначення і класифікації забороненого і дозволеного в сфері трансплантації з точки зору Ісламу, можна ознайомитися на сайті Іслам для всіх.