Іслам в Україні - Хозарський каганат

Про маршрут походу Мухаммада бін Марвана проти Хозарського каганату

О. Степанченко — Thu, 03 Oct 2019 15:49:17 +0000

Великий мусульманський полководець і державний діяч Мухаммад бін Марван у 737 році здійснив грандіозний за своїми масштабами похід на землі Хозарського каганату, після якого хозарська політична еліта прийняла іслам.

Незважаючи на те, що подробиці арабо-хозарської війни описували відомі середньовічні історики, зокрема, Ахмад аль-Куфі, Мухаммад ат-Табарі, Ахмад аль-Балазурі, Халіфа бін Хайят, до цього часу окремі епізоди походу Марвана є предметом наукових дискусій.

Одним з найбільш суперечливих моментів є питання: яким був маршрут руху арабської армії територією Хозарського каганату? Найбільш детально маршрут описаний у творі аль-Куфі. Відомо, що мусульмани наступали двома армійськими групами. Мухаммад бін Марван вів війська через Дар’яльську ущелину, відому також як ворота Кавказу. Підпорядкований йому Усайда ас-Суламі командував корпусом, який вийшов на північ з міста Дербент, що було опорним пунктом Арабського халіфату на Кавказі.

Про хід війни аль-Куфі повідомляє: «Марванові і муслімам у країні хозар щастило, тому вони досягли навіть земель, розташованих за Хозарією. Потім вони зробили набіг на слов’ян (сакаліба) і на інші сусідні племена безбожників і захопили з них 20 тисяч сімей. Після цього вони пішли далі і незабаром добралися до річки слов’ян (Нахр ас-Сакаліба)».

На думку більшості сучасних дослідників, «рікою слов’ян» є Волга. При цьому добре відомо, що у VIII столітті слов’яни на нижній Волзі не жили. Власне і аль-Куфі говорить про те, що арабська армія досягла земель, «розташованих за Хозарією». Такі землі, населені слов’янами, були тільки в одному місці: у межиріччі Дону і Дніпра.

Згідно з літописними джерелами деякі східнослов’янські племена (сіверяни, поляни) платили хозарам данину, таким чином визнаючи свою залежність від каганату. Відомо, що західні кордони Хозарії у деяких місцях доходили до Дніпра. Археологічні розкопки засвідчують, що у VIII столітті населення межиріччя Дону і Дніпра було змішаним — слов’яно-тюрко-аланским. Однак що ближче до Дніпра, то більше переважав саме слов’янський елемент. Таким чином, робимо висновок, що саме у районі середньої течії Дніпра Марван міг захопити таку велику кількість слов’ян (20 тисяч сімей).

Вихід мусульманської армії до Дніпра був наслідком того, що хозари на чолі з каганом безперервно відступали, намагаючись сховатися у лісистій місцевості. Якби вони відступали уздовж берега Волги, як стверджують Д.Данлоп, М. І. Артамонов, С. Г. Кляшторний і деякі інші історики, то у відкритій степовій місцевості нижнього Поволжя кіннота арабів легко могла б наздогнати втікачів.

Набагато складніше арабам було у Придніпров’ї. Марван відправляє на пошуки хозарської армії одного зі своїх командирів — аль-Каусара — з частиною армії. Про це досить докладно розповідає аль-Куфі: «Аль-Каусар виступив проти хозарів й опівдні він натрапив на одного хозарського воєначальника з 20 хозарськими вершниками, які полювали з собаками і соколами. Ал-Каусар кинувся на нього і вбив. Були перебиті також його супутники. Жоден з них не врятувався. Мусліми захопили їхню зброю і коней. Потім ал-Каусар і його воїни пройшли далі і незабаром досягли лісової гущавини. Коли вони розташувалися на місці, то раптом побачили дим у глибині хащів.

Ал-Каусар запитав: „Звідки цей дим?“ Хтось відповів: „Напевно, там є хозарські воїни“. Ал-Каусар разом зі своїми воїнами на конях попрямували до місця, з якого сочився дим. Хозари нічого не підозрювали. Ал-Каусар на чолі 40-тисячного війська просувався вперед. Вони напали на хозар, перебили 10 тисяч з них і взяли у полон 7 тисяч бранців. Решта хозар втекли від арабів і сховалися у хащах, долинах і горах».

Найбільше відповідає описам місцевість поблизу Запоріжжя. Там є хащі, долини і височини, що нагадують гори. У 1930 році археологічна експедиція під керівництвом В. А. Грінченка дослідила Вознесенський комплекс. Ця територія зараз входить до складу Запоріжжя.

На думку В. А. Грінченка, на місці розкопок експедиція виявила укріплений військовий табір, який більшість дослідників датують початком VIII століття. На думку С. А. Плетньової, що вивчала знахідки Грінченка, Вознесенський комплекс є зразком Салтівської культури, яка є складовою частиною культури Хозарського каганату.

Як засвідчили розкопки В. А. Грінченка, знайдений табір існував недовго. Ймовірно, він прикривав переправу через річку Дніпро. У таборі були знайдені численні предмети озброєння, зокрема мечі, піхви, кінська збруя, срібні фігури орла і лева, які використовували як наконечники на штандарти чи прапори. У таборі виявлено також сліди пожежі.

Якщо поєднати інформацію про похід мусульманської армії Мухаммада бін Марвана і результати археологічних розкопок експедиції В. А. Грінченка, то складається така картина: Марван, маючи чисельну перевагу, проходить Кавказ, дорогою громить хозар, просуваючись вглиб їх країни. Каган відступає, намагаючись заманити мусульман у важкодоступну, незнайому місцевість, якою для мусульман, безумовно, було лісостепове Подніпров’я.

У районі нинішнього Запоріжжя хозари створюють укріплений табір, щоб контролювати переправу через Дніпро. Посланий Марваном корпус ал-Каусара виявляє табір і знищує його. Це змушує хозарського кагана вступити у мирні переговори, у результаті яких правляча верхівка Хозарії приймає іслам.

Історія походу Марвана безпосередньо пов’язана з історією ісламу на території України. 737 рік став роком появи на берегах Дніпра величезної мусульманської армії, метою якої було не завоювання земель, на яких жили наші предки, а поширення знань про нову релігію. Як наслідок, уже до кінця ІХ століття більшість жителів Хозарії прийняли іслам.

Олександр Степанченко

30.05.2019

Оцініть статтю:

Теги:

Мухаммад бін Марван

Хозарський каганат

історія України

історія Ісламу в Україні

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Земляні укріплення мусульманських держав Східної Європи

О. Степанченко — Thu, 15 Nov 2018 21:22:36 +0000

У другій половині VIII століття тюркські племена булгар переселилися з Приазов’я в регіон Середнього Поволжя. Ця подія поклала початок створення Волзької Булгарії. На той час у Східній Європі вже існувала тюркська держава хозар, яка вела тривалі війни зі своїми сусідами — Візантійською імперією та Арабським халіфатом.

У 737 році арабська армія під командуванням Мохаммада ібн Марвана завдала поразки хозарам, змусивши кагана прийняти іслам. Ця подія могла б залишитися лише епізодом в історії Хозарії, особливо з огляду на той факт, що правителі держави незабаром після відходу арабів відмовилися від нової релігії. Однак саме прихід мусульманської армії на землі хозар докорінно змінив історію всієї Східної Європи.

Як виявилося згодом, іслам серйозно вплинув на життя народів Хозарського каганату. Очевидно, ще проживаючи на території нинішньої України, частина булгар прийняла мусульманську релігію. І хоча це явище навряд чи було масовим, проте, завдяки тісним економічним зв’язкам з Хорезмом, булгари все тісніше інтегрувалися в ісламський світ.

У 922 році Волзька Булгарія, яка перебувала у васальній залежності від Хозарії, офіційно прийняла іслам як державну релігію. Варто сказати, що і в самому Хозарському каганаті частка мусульман у цей історичний період безперервно зростала, що врешті-решт призвело до того, що останні хозарські кагани змушені були відмовитися від юдаїзму і прийняти іслам.

Виникнення мусульманських держав у Східній Європі стало можливим завдяки сильним арміям, основу яких становила тюркська кіннота. Завоювавши великі території, тюркські народи змушені були їх захищати від зазіхань сусідів. Саме тому хозари, а згодом і булгари, почали будувати на своїх кордонах оборонні фортифікаційні споруди.

Якими були укріплення хозар і булгар? Тюркські народи грамотно враховували природні умови, в яких їм доводилося жити. Для будівництва укріплень вони використовували грунт і дерево. Найчастіше тюрки знаходили підвищене місце, навколо якого викопували рів, створювали штучний вал, насип, при цьому максимально використовуючи складки місцевості. Нагорі валу ставили або частокіл із загострених колод, або огорожу тинового типу. Як правило, висота дерев’яно-земляного укріплення не перевищувала десяти метрів, що було цілком достатньо для захисту від нападу як кочових, так і землеробських племен.

Такий тип військово-оборонних споруд був добре відомий в Київській Русі. Цілком ймовірно, що тюрки саме у слов’ян перейняли технологію будівництва укріплень в лісовій і лісостеповій місцевості. Середньовічні будівельники добре розбиралися в технології земляних робіт, завдяки чому багато валыв, побудованих у VIII–IX століттях, збереглися до наших днів.

Основа валу робилася з глини, а для верхніх шарів використовувався більш легкий суглинок. У низці випадків суглинок закладався в основу земляного валу, а вже зверху він зміцнювався глиною. Саме такий тип споруди був виявлений під час розкопок фортеці Булгар.

Для того, щоб земляне укріплення було міцним і грунт не «плив» після дощів, кожен шар валу утрамбовували спеціальним інструментом, який представляв собою відпиляний шматок колоди з прибитими до нього ручками. Крім цього, вал зміцнювався дерном або гратами з дерев’яних кілків. Найбільш вразливі місця спорудження могли бути укріплені каменем.

Тюркські будівельники укріплень використовували два типи профілю рову: трикутний і трапецієподібний. Трикутний рів був найбільш ефективний під час облоги і штурму фортеці, оскільки противнику було тяжче його подолати. Його недоліком було те, що нападникам було простіше засипати такий рів. Що стосується трапецієподібного рову, то його засипати було набагато складніше, але при цьому з нього легше було піднятися на вал. Найчастіше тюрки під час спорудження своїх укріплень використовували обидва типи рову.

Разом з земляними укріпленнями хозари споруджували і кам’яні. У деяких випадках вони запрошували для цього будівельників з Візантії, але найчастіше спиралися на власні сили, використовуючи підручні матеріали і місцевих умільців.

Значна частина укріплених поселень періоду Хозарського каганату знаходиться на території сучасної східної України. Найзначнішим спорудженням Хозарії в цьому регіоні було городище Салтів. Його площа становила близько 120 гектарів. Цитадель фортеці в Салтові була побудована з каменю. Її висота складала 12 метрів, а товщина стін сягала 4 метрів. Стіни були складені з місцевого, слабо обробленого, пісковика. Цитадель захищали земляні вали, які, по суті, були зовнішнім периметром оборони Салтова.

Поруч з укріпленням був знайдений могильник, на якому, на думку вчених, поховано не менше 30 тис. осіб. Населення міста займалося переважно ремеслом: ткацтвом, гончарним виробництвом, обробкою металу тощо.

Недалеко від фортеці археологами були знайдені великі землеробські поселення, які разом з Салтівським городищем були таким собі середньовічним конгломератом сільської та міської культури.

Археологічні розкопки дозволили дізнатися, що в цитаделі знаходилося житло хозарського намісника. Там жили його слуги й воїни, за національністю переважно тюрки. За межами цитаделі основним населенням були алани і булгари. Як саме називалося Салтівське городище, точно не відомо.

Існує припущення, що це місто Сарате, про яке є згадки середньовічних арабських мандрівників. Салтів проіснував аж до середини Х століття. Він згасав разом з міццю Хозарського каганату, відрізаний печенігами від основних центрів держави.

У другій половині Х століття держава хозар розпалася. Земляні укріплення були покинуті назавжди. Що ж до Волзької Булгарії, то вона остаточно вийшла з підпорядкування каганів, ставши найпівнічнішою у світі ісламською державою.

Олександр Степанченко

15.11.2018

Оцініть статтю:

Теги:

мусульманські держави Східної Європи

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

В середні віки територія сучасної Луганщини була мусульманською

admin — Tue, 26 Dec 2017 10:35:33 +0000

Середньовічні мешканці Луганщини сповідували Іслам — це підтверджують археологічні знахідки. Восени 2017-го там провели перші з початку АТО розкопки.

Як йдеться у повідомленні WAS, біля міста Сватове вчені виявили могили з тілами, що були спеленуті в саван і лежали обличчям у напрямку півдня, тобто на Мекку.

Поховання датують VIII–X століттям. Тоді схід сучасної України був під контролем Хозарського каганату. Хозарська еліта сповідувала юдаїзм, але ядром війська були важкоозброєні вершники, наймані з мусульман племені ларисіїв. У X столітті Хозарію розбили руси князя Святослава, і заслаблена держава цілком перейшла під владу ісламського Хорезма.

До мусульманського поховання археологів привели місцеві активісти, які натрапили на могили під час облаштування козацького табору та зведення дерев’яної вежі.

Нагадаємо, перші свідчення про Іслам на землях нинішньої України пов’язані з виниклим в VII столітті Хозарським каганатом. Народження Хозарії стало наслідком розвалу Західнотюркського каганату. Спочатку територія нової держави була обмежена районом Північного Кавказу і нижньою течією річок Волги і Дону. Але вже через кілька десятиліть хозари за рахунок активної експансіоністської політики розширили території аж до Дніпра на заході та Аральського моря на сході. 737 рік став точкою відліку в історії Ісламу в Україні.

26.12.2017

Оцініть статтю:

Теги:

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Тюрки у Криму. Кілька штрихів до історії етногенезу кримських татар

О. Степанченко — Mon, 12 Jun 2017 12:39:42 +0000

Велике переселення народів, яке поклало край Римській імперії, висунуло на перший план світової історії етноси, про існування яких раніше в Європі навіть не чули. У VI столітті в Алтаї зародилася давньотюркська цивілізація, що дала поштовх всім подальшим державним утворенням тюркських народів, зокрема кримським татарам.

Рід Ашина монгольського походження зумів об’єднати тюркські племена канли, печенігів, гузів і гунів. Рухаючись на Захід, древніми тюрками (тюркютами) були підкорені території нинішніх Сибіру, Середньої Азії, Казахстану і Північного Кавказу. Межі новоствореної держави — Тюркського каганату, простягалися від Китаю до Персії і Візантії.

М. Карамзін писав: «Ці турки (тюрки), за свідченням істориків китайських, були залишками гунів, древніх опівнічних сусідів Китайської імперії; протягом певного часу об’єдналися з іншими Ордами одноплемінними і завоювали весь південний Сибір. Хан їх, званий у візантійських літописах Дізавулом, як новий Аттіла, підкоривши багато народів, жив серед гір Алтайських в наметі, прикрашеному килимами шовковими і багатьма золотими посудинами; сидячи на багатому троні, приймав візантійських послів і дари від Юстиніана; укладав з ним союзи і щасливо воював з персами».

Після розшифровки давньотюркської рунічної писемності стало відомо, що першим каганом держави був Бумин. В середині VI століття війська Тюркського каганату взяли під контроль причорноморські степи і проникли до Криму. На той момент півострів або, принаймні, його велика частина знаходилися в залежності від Візантійської імперії. Ймовірно, це було перше проникнення тюрків на землі Таврики (якщо не брати до уваги аварів, яких лише з великою натяжкою можна віднести до тюрків).

На думку С. Сорочана, Крим для Тюркського каганату був, свого роду, «вікном в Європу», місцем, де купці могли збувати свої товари (пеердусім китайський шовк) і купувати товари з Візантії. Саме тому в той період на півострові існувала система управління за типом кондомініуму, коли поліси платили данину тюркам, але при цьому адміністративно підкорялися імперському уряду в Константинополі.
Якщо така система і була насправді, то проіснувала вона досить нетривалий час. Метою каганів було взяття під повний контроль караванні шляхи з Азії до Європи, зокрема порти на Чорному морі. Прийшовши до влади в 576 році каган Турксанф послав свої війська на завоювання Криму.

Перед цим правитель тюркютів прийняв у своїй ставці візантійського посла Валентина. Розгніваний за лукаву політику Константинополя правитель каган такими словами відповідав на привітання посла: «Чи ж ви не ті самі римляни, що використовують десять мов і один обман? Як у мене тепер у роті десять пальців, так і у вас, у римлян, безліч мов. Однією ви обманюєте мене, іншою моїх рабів вархонітів… Ваш цар в належний час отримає покарання за те, що він зі мною веде розмови дружні, а з вархонітами (авари), рабами моїми, що втекли від панів своїх, уклав договір… Навіщо ви, римляни, посланників моїх, що відправляються до Візантії, ведете через Кавказ, запевняючи мене, що немає іншої дороги, якою би їм їхати? Ви для того це робите, щоб я через складність цієї дороги відмовився від нападу на римські області. Однак мені в точності відомо, де річка Да-напр, куди впадає Істр, де тече Евр і якими шляхами мої раби вархоніти пройшли в Римську імперію».

До 580 року тюркам вдалося підкорити всю східну Таврику і вони навіть спробували оволодіти найбільшим містом півострова — Херсоном, але під його стінами зазнали невдачі. Внутрішні чвари не дозволили Тюркському каганату завершити підкорення Криму, і в 590 році вони змушені були покинути завойовані землі.

В результаті внутрішніх конфліктів в 604 році держава древніх тюрків розпалася на Східно-тюркський і Західно-тюркський каганати. Велика частина Західно-тюркського каганату перебувала в межах сучасного Казахстану, Середньої Азії і Сибіру і лише невелика його частина розташовувалася в Європі, на Північному Кавказі. Ця держава проіснувала досить недовго (близько 100 років), але за цей короткий термін вона змогла консолідувати народи підкорених територій, які стали частиною тюркського суперетносу.

Але справжнім спадкоємцем Тюркського каганату стала інша держава — Хозарія. Хозари, вихідці з Дагестану, довгий час перебували в тіні тюркютів. У 650 році вони створили власну державу, що спочатку займала територію сучасного Дагестану і деяких прилеглих районів Північного Кавказу. Завдяки успішним завойовницьким походам, Хозарський каганат розширив свої кордони від берегів Аральського моря до Дніпра. В кінці VII століття хозари вторглися до Криму, беручи данину з купців і контролюючи торгівлю регіону. При цьому каганат прагнув розширити свій вплив на Закавказзі. Це стало причиною численних і затяжних воєн між хозарами та арабами, які також претендували на закавказький регіон. У 737 році в результаті походу арабського полководця Марвана ібн Мохаммада хозарський каган прийняв Іслам.

Одним із найважливіших епізодів в історії хозарського Криму варто вважати «справу Іоанна Готського». У 784 році хозари посилили експансію в Тавриці, намагаючись повністю підпорядкувати собі не тільки колишні візантійські володіння (крім Херсона), але і невелике готське князівство зі столицею в місті Дорос (Мангуп). Цьому чинило опір місцеве населення на чолі з єпископом Іоаном. Готи вигнали хозар, але повстання не носило масового характеру, оскільки частина населення була лояльна до тюрків. В результаті Іоанн був схоплений своїми одноплемінниками і виданий кагану. Пізніше православна церква зарахувала його до лику святих.

Цей епізод свідчить, що вже в VIII столітті тюрки не були чужорідним елементом в Криму. Їх вплив то посилювався, то слабшав, залежно від політичної та військової кон’юнктури. Навіть після падіння Хозарського каганату (кінець Х століття) тюркські племена печенігів і половців продовжували впливати на етнічну ситуацію в Криму, аж до завоювання півострова монголо-татарами в першій половині ХIII століття. З цього періоду почалася нова глава в історії формування кримськотатарського народу.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

12.06.2017

Оцініть статтю:

Теги:

етногенез кримських татар

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Бойові знамена кочівників Північного Причорномор’я

О. Степанченко — Fri, 08 Jul 2016 12:11:49 +0000

У 512 році до н. е. перський цар Дарій вирішив підкорити племена скіфів, що кочували у Північному Причорномор’ї. Його величезна армія переправилася через Дунай спеціально спорудженим понтонним мостом. Скіфи вирішили не вступати в бій з набагато сильнішим противником. Вони вдалися до тактики «випаленої землі» — залишаючи перед військами Дарія знищені посіви і зруйновані селища.

«Довге переслідування скіфів вглиб їх території виснажило армію Дарія. Тоді перський цар послав до скіфів послів, які звернулися до скіфського вождя — могутнього старця Іданфірса:

— Навіщо ви тікаєте від нас, скіфи? Якщо ви вважаєте себе сильнішими — вступайте з нами в бій. А якщо ви слабкіші — пришліть нашому владиці „землю і воду“ і підкоріться.

— Ми не втікаємо від вас, перси. Ми просто кочуємо своїми степами, як звикли з давніх пір, — глузливо посміхнувся Іданфірс.

Не маючи достатніх запасів продовольства і можливості вступити у відкритий бій зі скіфами, Дарій вирішив відступити. Ганебно кинувши хворих і поранених воїнів і частину обозу і залишивши свій стан із запаленим багаттями, щоб приховати від скіфів раптовий відступ, перси вночі таємно рушили у зворотний шлях». Так історію поразки персів описав римський письменник Поліен в книзі «Стратегеми» («Військові хитрощі»).

Ймовірно, коли наступного дня радісна скіфська армія увійшла у спорожнілий табір персів, вони повісили над шатром царя Дарія свої переможні прапори із зображенням дракона.

Римський поет І століття н. е. Валерій Флакк у поемі «Аргонавтика» згадує специфічні військові значки скіфів із зображеннями драконів. У вірменського письменника V століття зберігся опис бойових стягів савроматів (сарматів):«В’юнкі на прапорах дракони із жахливо роззявленою пащею, що здуваються диханням вітру».

Виниклий в VII столітті Хозарський каганат мав свою символіку. Зараз неможливо точно сказати, як виглядали прапори хозарській армії. Під час розкопок фортеці Саркел була знайдена цегла, на якій зображені тамги родових груп. Серед них часто трапляються двозубці. Знайдена цегла, яка мічена одночасно тамгами двох і навіть трьох родових груп. Можна припустити, що такі самі тамги були і на хозарських прапорах.

Слід сказати, що всередині племінних об’єднань тюркських народів бойовий прапор був одним із атрибутів влади. Тюрки мали цілий знаменний комплекс, частиною якого було полотнище, бунчук і штандарт. Згідно з визначенням, даним М. Фасмером, бунчук — це «кінський хвіст, що спадає з наконечника, який має форму півмісяця; символ вищої влади…». Під час війни колір прапора відігравав дуже важливу роль не тільки як символ, він був свого роду розпізнавальним знаком. Дуже часто воїни прив’язували собі на руки хустки або стрічки того ж кольору, що і прапор.

Держава Улус Джучі (Золота Орда), що виникла в XIII столітті, також мала свої прапори. Довгий час про те, як вони виглядали, було відомо дуже мало. Завдяки дослідженню італійських портоланів (морських карт) Чорного моря, яке здійснив Ж. Субітов, зараз можна впевнено стверджувати, що на всіх прапорах золотоординських правителів була зображена тамга дому Бату. Однак на початку XIV століття, після того, як Іслам став державною релігією Улусу Джучі, на прапорі, поруч із тамгою Бату почали зображати півмісяць. Кольором бойового стяга монголо-татарської армії ще з часів Чингісхана був білий.

Виникнення Кримського ханства призвело до поступової відмови від символіки Золотої Орди. Перший хан династії Гіреїв Хаджі Гірей почав використовувати свій родовий знак — тарак-тамгу як герб нової держави. Ця ж тамга карбувалася і на монетах Хаджі Гірея. В армії Кримського ханства також широко використовувалися бунчуки. На бойових знаменах традиційно зображувалася мусульманська символіка і цитати з Корану.

Всі бойові шикування тюркських армій проходили під прапорами, які грали роль сигнальних маяків для підрозділів і воїнів, що вміли добре орієнтуватися у різнобарвності своїх і чужих прапорів. Втрата бойового прапора в усі часи сприймалася вкрай негативно і свідчила про неблагополучний стан всього війська.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

08.07.2016

Оцініть статтю:

Теги:

війна

історія Ісламу в Україні

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Коли Іслам прийшов на землю України

editor — Fri, 04 Mar 2016 14:53:35 +0000

Невже їх не привело на прямий шлях то, що Ми погубили до них стільки поколінь, по домівках яких вони ходять?
Коран 20: 128

Питання про те, з якого часу Іслам почав поширюватися на території України, тривалий час було предметом дискусій. Для того, щоб оцінити ситуацію, історикам часом не вистачало доступу до першоджерел, насамперед арабських. Що стосується радянського періоду, то на дослідження, пов’язані з історією Ісламу, взагалі було накладено табу.

Тривалий час вважалося, що Іслам прийшов на українські землі після того, як на початку XIV століття він став державною релігією в Золотій Орді. Ця версія підтверджувалася як середньовічними літописами, так і результатами археологічних розкопок. Інформація про більш ранній період була неповною і не давала цілісної картини.

Тюркська держава Хозарський каганат, що виник у VII столітті, дуже швидко перетворився на величезну космополітичну імперію, що займав територію від Аральського моря до Дніпра. Основні економічні та політичні центри Хозарії знаходилися, згідно з даними археологічних розкопок, в басейні річок Дон і Сіверський Донець.

Експансіоністська політика правителів Хозарії призвела до зіткнення з Арабським халіфатом, який набирав міць. Серія арабо-хозарських воєн за володіння Кавказом закінчилася для двох держав безрезультатно. За організацію нового військового походу проти хозар у 731 році взявся видатний арабський полководець Марван ібн Мухаммад.

Оцінивши всі прорахунки попередніх воєнних кампаній, Марван зумів ввести в оману хозар, уклавши з ними перемир’я і переконавши в тому, що воєнні приготування спрямовані проти алан. В армію до нього ввійшли не тільки добірні арабські війська, а й загони закавказьких народів. За мету Марван мав не розгром і знищення Хозарської держави, що було абсолютно нереально на той момент, для нього важливіше було домогтися прийняття хозарами Ісламу.

У 737 році всі приготування до походу були закінчені. Марвану вдалося зібрати 150-тисячну армію. Арабський історик ал-Усфурі в своїй книзі «Таріх» так описує початок походу: «119 р.х. Цього року Марван ібн Мухаммад здійснив дальній похід з Армінії. Він проник у ворота алан (Баб ал-Лан), пройшов землю ал-Лан, потім вийшов з неї в країну хозар і пройшов Баланджар і Самандар і дійшов до ал-Байда, в якій перебуває хакан. Хакан втік».

Марван кинувся переслідувати правителя Хозарії, який разом з невеликим загоном рушив уздовж Волги на північ. Переслідування тривало приблизно 15–20 днів. Опинившись загнаним у глухий кут, каган капітулював. За умовами капітуляції він повинен був прийняти Іслам. Одночасно з цим війська Арабського халіфату досягли «слов’янської річки» (ймовірно, йдеться про Дон і його притоку Сіверський Донець, де проживало змішане слов’яно-тюрксько-аланське населення).

На цьому «швидкий рейд», як його називали арабські автори, був завершений. Марван повернувся в Арабський халіфат. У 744 році він зійшов на трон, ставши останнім халіфом з династії Омейядів. Через шість років, у 750 році Марван ібн Мохаммад був повалений та убитий в результаті повстання шиїтів.

Після відходу військ Марвана з Хозарії каган недовго тримав дане слово. Він зрікся Ісламу, повернувшись до язичництва. Згодом, під впливом багатого єврейського купецтва і численної громади, правителі Хозарії прийняли іудаїзм як релігію правлячої еліти. Однак вже задовго до цього населення почало приймати Іслам.

Арабський історик ал-Куфі в своїй «Книзі завоювань» описує один з випадків переходу в Іслам, який стався ще до походу Марвана. Під час облоги міста Ал-Баба до арабського воєначальника Маслама ібн Абд ал-Маліка «прийшов якийсь чоловік з-поміж хозарів, який став непокоїтися за себе, свою дружину і свого батька. Він сказав: „О, еміре! Я прийшов до тебе, спокушений твоєю релігією. Я хочу прийняти Іслам з тим, щоб ти призначив мені платню, на яку я зміг би утримувати себе і своїх дітей, а я вкажу місце, через яке твої воїни зможуть проникнути в це місто!“. Маслама обіцяв видати йому все, що він побажав. І хозарський воїн прийняв Іслам».

Вже в VIII столітті в армії Арабського халіфату з’являлися хозарські найманці − гулями з них була створена елітна кінна гвардія. Відомо, що в 767 році гулями брали участь в облозі міста Аміда. Згодом хозари стали грати ще важливішу роль при дворі халіфів. У IX столітті виходець з Хозарії Буга ал-Кабір командував арабською армією в переможній битві проти своїх одноплемінників (851г.).

У самій Хозарії Іслам став релігією більшості населення. Цьому сприяли активні торговельні зв’язки каганату з Арабським халіфатом. Завдяки археологічним розкопкам, проведеним Е. Кравченко в басейні Сіверського Дінця (Донецька область), були виявлені численні мусульманські поховання, які належать до другої половини IX століття. Це підтверджує теорію про те, що Хозарія на той час була, здебільшого, мусульманською країною.

Таким чином, саме 737 рік, рік походу армії Марвана, потрібно вважати відправною точкою в історії Ісламу на землях України. Поява носіїв ісламської цивілізації на берегах «слов’янської річки» − ще один вагомий аргумент на користь цього твердження.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

04.03.2016

Оцініть статтю:

Теги:

дослідження

історія Ісламу в Україні

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Історія «мусульманської Хозарії» на території сучасної України

Власкор — Fri, 09 Oct 2015 13:40:54 +0000

Перші свідчення про Іслам на землях нинішньої України пов’язані з виниклим в VII столітті Хозарським каганатом. Народження Хозарії стало наслідком розвалу Західнотюркського каганату. Спочатку територія нової держави була обмежена районом Північного Кавказу і нижньою течією річок Волги і Дону. Але вже через кілька десятиліть хозари за рахунок активної експансіоністської політики розширили території аж до Дніпра на заході та Аральського моря на сході.

На півдні, на Закавказзі, Хозарський каганат зіткнувся з арміями Арабського халіфату, що набирав силу і після розгрому іранської імперії Сасанідів вийшов до берегів південного Каспію. За часів правління халіфа Умара ібн аль-Хаттаба (585–644 рр.) мусульманська армія під командуванням полководця Абд ар-Рахмана бін ар-Рабіа здійснила рейд на хозарське місто Беленджер. Це перше воєнне зіткнення з хозарами сталося в 642 році. Тим самим було покладено початок арабо-хозарським війнам, які з перервами тривали більше ста років. Бойові дії в кавказькому регіоні велися з перемінним успіхом аж до 737 року, коли армія Марвана ібн Мухаммада дійшла до Волги, завдавши тяжкої поразки хозарам. Перебуваючи в безвихідному становищі, каган запросив миру. Марван висунув умову, згідно з якою правитель Хозарії мав прийняти Іслам. Арабський історик ібн Асам аль-Куфі повідомляє: «Цар хазар впав у безвихідну скорботу і здійняв руки до небес. Після цього він послав до Марвана ібн Мухаммада людину, щоб запитати у нього: „О еміре! Ти полонив хозар і саклабів, перебив їх і досяг бажаного! Чого ж ще тобі треба?“. Марван відповів посланцю: „Я бажаю, щоб він прийняв іслам, інакше я вб’ю його, захоплю його царство і передам його іншому!“.

Посланець попросив у Марвана три дні відстрочки, поки він не повернеться до хакана і повідомить йому про все. Хакан відповів: „О еміре! Я приймаю Іслам, визнаю його і виявляю йому любов! Однак ти пришли до мене людину з числа твоїх сподвижників, щоб він розкрив для мене його сутність“. Марван направив до нього двох людей: одного звали Нух ібн ac-Са’іб ал-Асаді, а іншого − Абд ар-Рахман ібн фула ал-Хаулані. Обидва вони відправилися до хакана і роз’яснили йому вчення Ісламу».

737 рік став точкою відліку в історії Ісламу в Україні. Незважаючи на те, що каган прийняв Іслам лише для вигляду (після відходу мусульманських військ правитель Хозарії відмовився від свого слова), ця релігія досить швидко завоювала популярність серед населення величезної держави.

Практично з самого початку свого існування Хозарська держава було поліетнічною та багатоконфесійною, що відрізняло її від багатьох ранньосередньовічних держав. Поряд з язичництвом серед населення було поширене християнство та іудаїзм. Знання про нову релігію хазари отримували разом з товарами, які арабські купці привозили на береги Дону та Сіверського Дінця. Чимало й хозарських купців, живучи подовгу в арабських країнах, приймали Іслам. Правляча верхівка Хозарії намагалася маневрувати між християнською Візантією та ісламським Халіфатом. Зрештою, кагани вибрали іудаїзм як державну релігію. Але їх рішення було підтримано тільки частиною хозарської знаті. Приблизно половина населення країни прийняла Іслам, окремі племена продовжували практикувати язичництво, значна частина населення сповідувала християнство.

Археологічні розкопки, проведені на городищах, що належать до салтівсько-маяцької культури (період Хозарського каганату), під керівництвом Едуарда Кравченка, дозволили виявити мусульманські поховання IX століття на території сучасної України. Одне з найбільших − Сидорівське городище (Слов’янський район, Донецька область) − займає площу в 120 гектарів. Археологами було проведено вивчення 216 поховань на мусульманському цвинтарі цього поселення. Воно виявилося найбільшим з досліджених до теперішнього часу. Одним з найбільш цікавих хозарських городищ в районі річки Сіверський Донець було Райгородське (знищено під час робіт крейдяного кар’єру в 50-ті роки ХХ ст.). В результаті археологічних розкопок там були виявлені монети Халіфату, кераміка періоду Хозарського каганату. Особливий інтерес представляє знахідка меча з арабським написом, яка свідчить про те, що він належав еміру Гарс ед-Діну.

Поряд зі знахідками хозарського періоду на Райгородському городищі був розкопаний культурний шар, що належить до періоду Золотої Орди. У першій половині XIV ст. там знаходився великий міський центр, про що свідчили знайдені кам’яні споруди, в тому числі цегляна мечеть.

Протягом тривалого часу вважалося, що основні центри Хозарської держави були розташовані в нижній течії Волги, передбачалося, що там же знаходилася й одна зі столиць − Ітіль. Проте в результаті проведених археологічних розкопок жодних слідів значних хозарських поселень там виявлено не було. Експертна оцінка істориків, що базується на даних останніх археологічних досліджень, свідчить про те, що основні центри Хозарського каганату знаходилися в басейні річки Сіверський Донець і нижній течії Дону. З 48 відомих городищ Донського басейну 24 знаходяться на території сучасної України.

У ІХ столітті Хозарська держава поступово слабшає. Слов’янські племена виходять з під впливу хозар і створюють свою державу − Київську Русь. У 922 році васальна стосовно хозарів держава Волзька Булгарія приймає Іслам. Мусульманське населення каганату поступово мігрує на північ, осідаючи на берегах Волги, тим самим зміцнюючи булгарську державу. У 965 році київський князь Святослав розбив хозарську армію і захопив, розташовану на берегах Дону, стратегічно важливу фортецю Саркел. Перебуваючи у вкрай скрутному становищі, каган звернувся за допомогу до Хорезму. Після отримання цієї допомоги правитель Хозарії і велика частина населення, що залишився, приймають Іслам. Але це не врятувало державу від катастрофи. Хвилі кочових тюркських народів − печенігів і половців − остаточно знищили Хозарський каганат. Надалі хозари перестали грати самостійну роль у політиці регіону. Їх міста і фортеці до початку ХІ століття лежали в руїнах. Ісламізоване населення мігрувало в населені одновірцями регіони Кавказу та Поволжя.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

09.10.2015

Оцініть статтю:

Теги:

історія Ісламу в Україні

хозари

Хозарський каганат

поховання

перші мусульмани України

археологія

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь