Іслам в Україні - Руслан Халіков

«В Україні муфтію не присилають текст хутби з якоїсь центральної мечеті» — Руслан Халіков

editor — Wed, 08 Mar 2023 09:26:47 +0000

Український релігієзнавець дагестанського походження Руслан Халіков дав інтерв'ю інформаційно-медійному агентству QIRIM.News.

Розмова була про ліберальність українського законодавства, практику секуляризації, а також про добровольчі мусульманські батальйони.

На початку інтерв'ю релігієзнавець пояснив, як сталося, що в Україні релігію (християнство) загнали в церкви, молитовні будинки та, можливо, де-не-де в сім'ї, і чому таке саме не вийде зробити з ісламом, що регулює всі сфери життя.

— В Україні є принципи відокремлення релігії від держави, а школи, відповідно, від релігії. Це таке подвійне розмежування, наслідок радянської, безумовно, політики та радянського конституційного ладу. <…> На питання, як можна відокремити іслам від будь-чого й від державних інституцій у суспільстві, відповідь проста: це можна зробити або протягом тривалого часу — за допомогою ідеології, або швидко — за допомогою репресій, — вважає Руслан Халіков.

За його словами, українське законодавство — одне з найліберальніших, у нас багато чого дозволено:

— В Україні зареєструвати релігійну громаду легше, ніж у будь-якій країні світу. В Україні муфтію не присилають текст хутби з якоїсь центральної мечеті, що контролюють спецслужби. Це в Росії може бути, наприклад. В Україні можна входити або не входити в будь-яке релігійне управління, створювати власне та здійснювати практику без реєстрації. <…> Більше того, ти можеш молитися в будь-який час, коли та з ким тобі зручно. Ти можеш їсти халяльну їжу, можеш робити жертвопринесення на свята, чого в деяких європейських країнах ти вже не можеш зробити, або це принаймні набагато важче зробити.

Пан Халіков зазначає, що Україна — досить вільна держава, з погляду релігії:

— Хоча офіційно жодна релігія не може претендувати на державний статус, але всі послідовники будь-якої релігії можуть більш-менш вільно її сповідати.

Окремо в розмові Руслан Халіков згадав про військовослужбовців-мусульман, що боронять Україну в лавах ЗСУ та добровольчих батальйонах:

— Це священний обов'язок — захистити свою сім’ю, своє майно, свою батьківщину, тому українські мусульмани продовжують бути такими громадянами, які не протистоять своїй батьківщині, а захищають її від зовнішнього ворога. Ми бачимо таких людей серед кримських татар: це батальйон «Крим», представники Меджлісу, це Мустафа Джемілєв. А якщо не з кримських татар, то це Саід Ісмагілов, який склав обов’язки муфтія, ставши військовим медиком; батальйон ім. Шейха Мансура, різні добровольчі формування. Бачимо сьогодні постання капеланства мусульманського. У нас є капелани-мусульмани, є халяльна їжа в мусульман-бійців. <…> Мусульмани є абсолютно природною групою в українському суспільстві. Вони сьогодні на фронті є захисниками України і свого способу життя в Україні.

Наприкінці інтерв'ю релігієзнавець зауважив, що нині не час створювати джамаати, де буде «законсервована праведність», натомість варто працювати над рівноправністю мусульманської громади України з іншими:

— Питання в тому, щоб створити суспільство, де мусульмани будуть абсолютно рівноправною частиною, скільки б їх не було. Навіть якщо буде 10 мусульман в Україні, й вони будуть усі політично активні, це дозволить краще захищати права українських мусульман, аніж буде 10 консервативних джамаатів, які ні на що не впливають, а тільки всередині плекають благочестя.

08.03.2023

Оцініть статтю:

Теги:

Руслан Халіков

інтерв'ю

cекуляризм

мусульмани України

Іслам

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Мормони, мусульмани, бахаї: чи є в Україні ворожнеча між різними релігійними громадами?

editor — Mon, 24 Jul 2017 14:14:23 +0000

У столиці сьогодні, 24 липня, відкривається виставка світлин на тему міжрелігійного та міжкультурного діалогу «Дещо спільне». Як відбувається комунікація між представниками різних релігій та культур в Україні, і як це зафіксовано у світлинах, розповідають релігієзнавець Руслан Халіков та співорганізаторка виставки, журналістка Любов Єремічева.

Чим є це «дещо спільне», і як воно реалізоване у тих світлинах, що будуть показані на виставці?

Любов Єремічева: Виставка відбудеться у приміщені Обласної державної адміністрації з 25 до 28 липня.
Ідея зародилася, коли ми усвідомили, що за півроку існування Неформальної групи міжрелігійного миру, засновницею якої я є, у нас накопичилося багато спільних світлин, які показують наш діалог трохи під іншим кутом: що ми можемо зустрічатися не тільки за круглими столами на прес-конференціях, а й відпочивати разом і просто спілкуватися.

Ця виставка покаже, що ми, представники різних релігій та культур, можемо дружити. У доказ у нас на цих вихідних відбувся міжрелігійний пікнік.

Хто взяв участь у цьому міжрелігійному пікніку?

Любов Єремічева: Це були віряни різних патріархатів православ’я, греко-католики, індуїсти, мормони, мусульмани. В нашому середовищі є ще і бахаї, і протестанти різних напрямів. Я називаю це наше середовище «тусівкою», де немає правил, де ми просто зустрічаємося, розповідаємо один одному про наші світогляди, у що ми віримо. При чому це відбувається без нав’язування та пропаганди.

Руслане, подібні акції є винятками в українському контексті чи ми, як правило, толеруємо будь-які інші культурні чи релігійні виміри?

Руслан Халіков: Я думаю, що не варто говорити про винятки. Дійсно, є тенденція, що різні віряни збираються та проводять якісь спільні акції, переважно соціального характеру, там не йдеться про нав’язування своєї богословської думки іншим. Тобто люди різних вірувань хочуть дізнатися одне про одного та поділитися своїми враженнями.

Ті представники різних релігій, з якими ви проводите спільні акції, це громадяни України чи приїжджі?

Любов Єремічева: До нашої групи долучаються люди як з України, так і з інших країн. Наприклад, у нас є американць Гаррі, який почав сповідувати бахаїзм, подорожуючи десь у Шрі-Ланці. Він живе тут, адже в Україні є невелика спільнота бахаї, це дружні і цікаві люди.

Наскільки релігія взагалі присутня в житті українців. Ми навіть часто чуємо, що в нас ледь не клерикальна держава, чи відповідає це дійсності?

Руслан Халіков: Якщо, наприклад, порівнювати з поляками, то українці не є такими клерикалами, а якщо порівнювати з чехами, то українці більш клерикально налаштовані. Дійсно, практикуючих вірян в Україні, наприклад, більше, ніж в Росії, і релігійних організацій в нас набагато більше, ніж в інших країнах. Значною мірою в нас люди релігійні, але загальна кількість агностиків та атеїстів приблизно дорівнює світовому рівню — 12–20%.

Чи існують ці мури, про які ви пишете в анотації до виставки, і хто їх зводить між представниками різних релігій?

Любов Єремічева: Ми говоримо про мури на побутовому рівні, коли виникають непорозуміння в родині, якщо хтось прийняв іншу віру чи обрав собі партнера з іншими релігійними переконаннями. Інколи говорять, що всі мусульмани терористи чи всі мормони забобонні. Але коли просиш людину навести конкретний випадок, як правило, з’ясовується, що це просто уявлення з пліток.

Джерело: Громадське радіо

24.07.2017

Оцініть статтю:

Теги:

релігійні організації

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Руслан Халіков: «Освіченість у темах релігій дасть можливість зняти соціальне напруження у суспільстві»

editor — Tue, 25 Oct 2016 11:44:54 +0000

Кафедра релігієзнавства Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки протягом 21–22 жовтня приймала молодих науковців-релігієзнавців. Учасники ІІІ Конгресу молодих дослідників релігії «Релігія в сучасній культурі», окрім Києва та Луцька, представляли Острог, Львів, Дніпро, Одесу, Ужгород та Москву.

Усі доповіді були об’єднані у три великі теми: «Релігія-історія-політика», «Релігія та культура» і «Релігія та медіа-комунікація». Також відбулися круглий стіл, презентація книг та дві панелі — «Психологія та релігія» та «Історія радянського релігієзнавства».

Вперше організатори запровадили досвід великих конгресів світової асоціації релігієзнавців, який полягає в тому, щоб уникнути звичного для України формату секційних засідань і перейти до масштабніших, так званих панелей, коли є можливість дискутувати в рамках загальної тематики, обговорювати одночасно багато дотичних тем.

Як зазначив у коментарі кореспонденту Релігійно-інформаційної служби України організатор Конгресу, голова ГО «Молодіжна асоціація релігієзнавців» Руслан Халіков, ці заходи важливі насамперед для релігієзнавців та сприяють розвитку молодої науки. Серед учасників — переважно студенти та аспіранти, а також кандидати наук.

— Окрім наукової аудиторії, деякі дискусії цікаві і для пересічного слухача, адже ми обговорюємо не лише академічні теми, — наголошує Руслан Халіков. — До прикладу, на ІІІ Конгресі були представлені й такі питання, як релігія та рок-музика, релігія і сучасна література, релігія і сіткоми. Тобто вони розраховані на бачення релігійного в сучасному буденному житті і творчості. Коли, наприклад, дізнаєшся, що для автора улюбленої книги означає релігія, ти маєш можливість прочитати її по-новому.

Релігієзнавча освіта та освіченість у темах релігій, на думку Руслана Халікова, дасть можливість зняти соціальне напруження у суспільстві. Адже володіння достовірною інформацією — це протидія пропаганді, популізму та вигадкам.

25.10.2016

Оцініть статтю:

Теги:

українське суспільство

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Відправити тисячі релігійних організацій на перереєстрацію — манія українського законодавця, — експерт

editor — Fri, 10 Jun 2016 13:39:37 +0000

Вже майже рік в Україні завдяки Указу Президента від 25.08.2015 № 501/2015 діє Національна стратегія у сфері прав людини на період до 2020 року. Згідно з цим документом, органи виконавчої влади взяли на себе зобов’язання вдосконалити нормативну базу щодо дотримання прав і свобод людини в різних сферах. Відповідно, громадськість контролює реалізацію зазначеної стратегії, а зв’язок між урядом і громадськими організаціями забезпечує омбудсмен.

7 червня на базі Міністерства юстиції України відбулося засідання тематичної підгрупи «Політичні права» в межах виконання Плану дій з реалізації Національної стратегії.

— Український інститут стратегій глобального розвитку і адаптації (УІСГРА) за програмою моніторингу Нацстратегії відстежує виконання пункту, присвяченого удосконаленню процедури державної реєстрації релігійних організацій та погодження мирних зібрань, тому доцільно коротко повідомити про цей пункт, — пише експерт Українського центру ісламознавчих досліджень, президент «Молодіжної асоціації релігієзнавців» Руслан Халіков, автор публікації під назвою «Як за півроку перереєструвати 35 тис. релігійних організацій».

— Пункт 43 Плану дій передбачає створення проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру, — нагадує науковець. — У подальшому мають бути зроблені також інші кроки на законодавчому рівні, і зрештою до ІІІ кварталу 2016 року процедури набуття релігійною організацією статусу юридичної особи мають бути узгоджені між собою. На сьогодні існує проблема паралельної реєстрації релігійних організацій у підрозділах Міністерства культури та державного реєстратора, а після введення в дію згаданої постанови з’явиться бюрократична процедура на шляху до реєстрації.

Постанова розроблена ДФС та Міністерством фінансів України і має бути ухвалена протягом місяця, але наразі не враховує рекомендацій Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій та Експертної ради з питань свободи совісті та діяльності релігійних організацій при Мінкультури. Серед зауважень особливо важливими є такі:

— неможливо нормально перереєструвати статути всіх релігійних організацій України протягом 2016 року. Прагнення відправити більш як 35 тисяч релігійних організацій України на перереєстрацію стало ніби манією українського законодавця — тільки нещодавно група нардепів зареєструвала скандальний законопроект № 4511, який передбачає термінову перереєстрацію третини релігійних організацій держави, а тепер скандал супроводжує небажання чиновників внести зміни до вже прийнятого Закону України № 652-VIII, який зобов’язує всі релігійні організації перереєструвати статут до кінця поточного року. Інакше вони будуть позбавлені статусу неприбутковості. Як зауважив у своїх дописах релігієзнавець Максим Васін, навіть російська адміністрація в Криму за два роки не спромоглася змусити українські релігійні організації перереєструватися, і в тому, що українська влада буде успішнішою, є сумніви;

— існує небезпека тлумачення видозміненої статті 133 Податкового кодексу як заборони вести благодійну діяльність серед вірян. Тобто церква, отримуючи, наприклад, пожертви, не може розподіляти їх серед своїх парафіян, інакше вона також буде викреслена з реєстру неприбуткових організацій. Експерти і релігійні діячі коментують цю норму досить жваво, тим більше що вона лобіювалася як механізм поліпшення ведення релігійними організаціями благодійної діяльності.

Зважаючи на жорстку критику проекту постанови, яка має регулювати діяльність релігійних організацій, протягом обговорення 7 червня виникла закономірна пропозиція залучити до удосконалення проекту представників Міністерства культури України або експертної ради при ньому. Через те, що політикою держави стосовно релігійних організацій наразі займається саме Мінкульт, представники якого якраз розробляють рекомендації щодо законодавства про свободу совісті та мають спільно з Мінюстом представити їх протягом наступного кварталу, представники Міністерства юстиції, що відповідає за виконання Плану дій, теж погодилися залучити колег до розробки відповідної нормативної бази. Своєю чергою, УІСГРА має надати рекомендації щодо оптимізації проекту постанови.

10.06.2016

Оцініть статтю:

Теги:

Руслан Халіков

Мінкульт

Указ Президента

Національна стратегія у сфері прав людини

дотримання прав і свобод людини

громадськість

контроль

омбудсмен

Міністерство юстиції України

Політичні права

науковець

експерт

Український центр ісламознавчих досліджень

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Узгодження історичної пам’яті як шлях до добросусідства та партнерства України і Туреччини

Власкор — Mon, 28 Mar 2016 11:13:44 +0000

Одеса 24 березня приймала учасників міжнародної наукової конференції — круглого столу, присвяченого 350 річниці дослідницької місії-подорожі землями південної України та Криму видатного турецького історика й географа Евлії Челебі.

У конференц-залі Одеської облдержадміністрації на запрошення організаторів заходу — ВАГО «Альраід» та Українського центру ісламознавчих досліджень — зібралися провідні науковці, громадські й релігійні діячі, щоб віддати належне внеску османського дослідника в історію та обміркувати виклики, що постають не лише перед наукою та освітою, але й перед Україною, як повноправним гравцем на геополітичній арені — зокрема, торкалися питання зовнішніх відносин нашої країни та країн Сходу.

У заході взяв участь і Руслан Халіков, експерт Українського центру ісламознавчих досліджень, учений секретар Українського інституту стратегій глобального розвитку й адаптації. У своїй ґрунтовній доповіді про відносини України й Туреччини він, зокрема, зазначив, що нинішнє зближення наших країн спричинене скоріше зовнішніми чинниками, тобто має тактичний і випадковий характер:

— Але насправді таке зближення є цілком сподіване в контексті становлення кількох регіональних центрів впливу, що претендують і на вплив у глобальному вимірі. Ідеться передусім про розвиток транснаціональних тенденцій на Близькому Сході й на пострадянському просторі. Станом на другу половину 2010-х років на Близькому Сході можна виокремити три впливові глобалізаційні проекти, що претендують на лідерство в ісламському світі: турецький, арабський та іранський — перший і третій отримали як інструмент реалізації своєї доктрини чинні уряди й починають змагатися за місце регіонального лідера з перспективою посісти місце лідера цілого ісламського світу.

Конкуренція всередині ісламської цивілізації сприймається учасниками принаймні так само серйозно, як і конкуренція з Заходом, а подекуди внутрішня, регіональна, боротьба є важливіша, і для перемоги в ній усі сторони готові навіть об’єднати зусилля з позарегіональними партнерами. Так, Туреччина — активний член НАТО, а Іран від 2015 року так само почав активно налагоджувати стосунки з ЄС і США.

Обидва проекти, як зазначив Руслан Халіков, звертаються й до незахідних партнерів. Зокрема, протягом 2015 — початку 2016 років Іран присвятив чимало уваги налагодженню співпраці з Російською Федерацією. Туреччина й собі заявила про свою підтримку України:

— Відповідно, здійснено стратегічні візити Путіна до Ірану восени 2015, і Порошенка до Туреччини навесні 2016. Триває дипломатична та військова співпраця кожної пари держав. Утім, сьогодні здається, що обидва напрямки є радше тактичні, ніж стратегічними, і розглядаються близькосхідними гравцями скоріше як пошук потенційних сателітів, ніж як реальне підсилення власного статусу. Пострадянські країни так само важливі для ісламських глобалізаційних проектів як території для місіонерської активності, бо релігійна ідентичність мусульманських народів на цих теренах унаслідок десятиліть насильницької секуляризації стала досить аморфною, а після розвалу СРСР релігійна активність значно підвищилася, отже виник попит на місіонерів, щоб відновити ісламську традицію, — висловив своє бачення Руслан Халіков.

Експерт зазначив, що попри ситуативність партнерства з Туреччиною, Україна може отримати від неї вагому підтримку цієї економічно розвинутої держави з потужною армією. Крім того, для України важливим бонусом буде можливе покращення стосунків із Константинопольським патріархатом, що у своїх політичних кроках частково залежить від позиції офіційної Анкари.

— Разом із тим, — зазначає Халіков, — ставши партнером одного з глобалізаційних проектів, треба бути готовим підтримувати свого партнера в разі регіонального конфлікту, що безпосередньо не стосується нашої держави, і це гостро відчула Росія, змушена підтримувати проіранську лінію в Сирії, фактично створивши з Іраном альтернативну західній коаліцію, витративши значну суму на військову операцію та наражаючись на помсту з боку джихадистів. Зі свого боку, Україна як партнер Туреччини може отримати на своїй території терористичну загрозу з боку курдських антитурецьких сил (які до того ж останнім часом відкрито співпрацюють із Росією). Відомо, що Україну внесли до «чорного списку» представники «Ісламської держави», навіть попри фактично пасивну роль у західній коаліції.

Але варто зрозуміти, що свідоме стратегічне партнерство двох держав може дати набагато більше переваг, ніж ситуативне та спорадичне. Для такого партнерства треба віднайти надійніші точки перетину, ніж тимчасова політична кон’юнктура. Важливо переосмислити спільну історію, адже дотепер існує стереотип про Туреччину як не лише чужу цивілізаційно та історично державу, а й історичного ворога. Побіжно треба зазначити, що така репутація створювалася за радянських часів і щодо кримських татар, і вона досі поширена в побутовій рефлексії українців. Безумовно, виокремлення численних історичних епізодів співпраці українців (зокрема українських козаків після зруйнування Запорізької Січі) допоможе узгодити спільну історичну пам’ять і створити образ Туреччини як партнера та дружньої культури.

Руслан Халіков підкреслив, що треба цікавитися не лише політичною історією, але й історією культури, щоб побачити точки перетину в мові, кухні, одязі тощо й згодом перекласти результати цих знахідок мовою масової культури.

— Цікавим прикладом такої тенденції є, наприклад, рок-фестиваль «Дунайська Січ», що вже двічі відбувся в українському місті Ізмаїл. Завдяки подібним музичним фестивалям, кінострічкам на історичну тематику й іншим заходам можна сприяти поширенню серед українців позитивного образу Туреччини. Разом із тим маємо сприяти поширенню позитивного образу України серед турків.

До співпраці на такому рівні відносяться й наукові пошуки в галузі українсько-турецьких відносин, наголосив у своїй доповіді Руслан Халіков:

— Наприклад, важливий проект видання творів мусульманських філософів і вчених, що жили на території сучасної України. Так само правильно було б зробити двомовне видання принаймні тих частин «Сеяхатнаме» («Книгу подорожей») Евлії Челебі, котра розповідає про його перебування на територіях, що сьогодні у складі України, зокрема Криму й Півдня. Власне наявність таких історичних свідоцтв, як «Книга подорожей», може стати підтвердженням того, що сьогодні ми не конструюємо спогади, а дійсно орієнтуємося на історичну пам’ять, яка допоможе встановити добросусідські відносини й перевести співпрацю між Україною та Туреччиною на стратегічний рівень.

28.03.2016

Оцініть статтю:

Теги:

Український центр ісламознавчих досліджень

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Хто стане муфтієм Донбасу?

Ruslan Khalikov — Thu, 11 Feb 2016 08:58:27 +0000

Уважно спостерігаючи за ситуацією у християнських церквах на Донбасі, свій попередній блог я присвятив діяльності УПЦ КП і греко-католиків у Донецьку. Але релігійне життя не вичерпується тільки християнською традицією, тому було вирішено розвинути цей запис до серії заміток про комплексну релігійну картину на непідконтрольних Україні територіях. Темою цього матеріалу стане огляд життя місцевої мусульманської умми.

По-перше, питання мусульман днями підняв у своєму виступі один з лідерів «ДНР» Олександр Ходаковський. По-друге, нещодавно вибухнув неприємний скандал між «Азовом» і кримськотатарськими активістами, що актуалізувало ісламську тему на підконтрольній Україні території. Правда, ситуацію досить швидко вдалося локалізувати, але осад залишився. По-третє, але це, мабуть, суб’єктивно, мене днями додав у друзі на Facebook аккаунт «Муфтіят Донбасу», а значить − ісламська умма в регіоні не тільки продовжує діяти, але і знаходить нові форми самоорганізації.

Духовне управління мусульман Донбасу (ДУМД), яке також називається Донбаським Муфтіятом, є досить молодим об’єднанням, яке публічно заявило про себе лише влітку 2015 року. Тоді його представники взяли участь у Першому Республіканському Форумі з питань етнокультурної політики і релігії. Сьогодні активізувалася робота сайту організації, а також робота сторінок у соцмережах. Поява організації з такою гучною назвою (іноді в пресі додається ще визначення «Центральне», мабуть, як калька з деяких російських назв) пояснюється не тільки політичною доцільністю, а й простим законом заміщення. З підконтрольної «ДНР» території виїхав досить великий відсоток імамів, і логічно, що це місце було зайнято конкурентами.

На офіційних представництвах Донбаського Муфтіяту не вказано, до кого тяжіє ця організація. Однак деякі непрямі свідчення показують, що, по-перше, основною цільовою аудиторією управління є вихідці з Північного Кавказу, послідовники різних суфійських тарикатів (зокрема, в приміщенні Донбаського Муфтіяту щотижня проводиться читання Корану, колективне читання Зікру, куди запрошують усіх зацікавлених). По-друге, схоже, що ДУМД орієнтується на Духовне управління мусульман України (ДУМУ), оскільки, наприклад, програмна стаття «Що таке Іслам?» на сайті практично дублює аналогічні статті на сторінках громад цього духовного управління. ДУМУ також є найбільш суфійським духовним управлінням в Україні і має вплив, зокрема на Північному Кавказі. Наприклад, мені доводилося неодноразово бачити літературу та аудіозаписи шейха Ахмеда Таміма в Дагестані.

Місце, на яке сьогодні активно претендує Донбаський Муфтіят, оскаржує ще принаймні одна організація − Всеукраїнське духовне управління мусульман «Єднання». Його лідер, Рінат Айсін, восени 2014 року здійснив вражаючий тур Росією, підписав угоду про співпрацю та взаємодію з ЦРО ДУМ м. Москви і Центрального регіону «Московський Муфтіят» в особі Альбіра Крганова, зустрівся з директором Московського центру Льва Гумільова Павлом Заріфулліним. При цьому на російських ресурсах Ріната-хазрата нерідко називали муфтієм «ДНР», радником у справах релігії Голови Верховної Ради «ДНР», хоча сам про себе він так не говорив. Після осені 2014-го публічна активність цього релігійного діяча знизилася, хоча і в 2015 році він періодично брав участь у публічних заходах, де його також представляли як «муфтія ДНР». Нині відомо про декілька благодійних проектів, які втілюються під егідою ДУМ «ДНР», зокрема про благодійну допомогу від деяких духовних управлінь мусульман в РФ.

Власне, це дві активні мусульманські організації на території, підконтрольній «ДНР». Інші об’єднання, які діяли на території Донбасу (характерно, що одне зі всеукраїнських духовних управлінь мало свій центр у Макіївці, а також там діяли майже всі інші управління, за винятком ДУМ Криму і ДЦМ Криму), зникли з публічного простору, закрили свої представництва в Інтернеті і на статус верховної «республіканської» організації відкрито не претендують. Насамкінець варто зауважити, що на території, підконтрольній «ЛНР», подібної конкуренції не існує: мусульманські духовні діячі або виїхали з непідконтрольної Україні території, або зникли з публічного простору.

Джерело: УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЙ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ТА АДАПТАЦІЇ

10.02.2016

Оцените статью:

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Теги:

мусульманська громада

Муфтіят Донбасу

На Арт-примиренні з лекціями виступали мусульмани

Власкор — Wed, 27 Jan 2016 13:49:09 +0000

Днями у столиці України в культурно-мистецькому центрі «ПАСІКА» Національного університету «Києво-Могилянська академія» проходив мистецький фестиваль «#Арт_Примирення #Art_Reconciliation». Його ініціатором виступила громадська організація «Союз ЗОВУ („Золотий Вік України“)», а підтримав Український інститут стратегій глобального розвитку і адаптації (УІСГРА).

Крім того, що на фестивалі було представлено кращі творчі доробки осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, під час заходу відбулось кілька мінілекторіїв з відомими правозахисниками, громадськими діячами, політиками. Тематика − психологія злочинності та шляхи її попередження, види та умови відбування покарання, релігійна опіка засуджених, богословські засади та практичні напрацювання з духовно-пастирської роботи з ув’язненими, зокрема і з довічниками, їхніми родичами та жертвами злочинів, ресоціалізація засуджених тощо.

У панельній дискусії «Міжнародний досвід роботи із засудженими та жертвами злочинів» брали участь і представники Духовного управління мусульман України «Умма». Так, з доповіддю про особливості роботи з мусульманами у місцях позбавлення волі виступив Хаджимурад Путилін. А представник УІСГРА Руслан Халіков говорив про модель соціальної роботи у пенітенціарній системі європейських країн.

Довідково:

Громадська організація «Союз „Золотий Вік України“, заснована у 2009 році, є добровільним об’єднанням фахівців різних напрямів (психології, соціології, юриспруденції, медицини), що працюють для зміцнення соціального і психологічного здоров’я населення, підвищення рівня психологічної і соціальної адаптації вразливих верств та осіб, які потрапили у скрутне становище, надання адресної консультативної допомоги, популяризації психологічного знання, спрямованого на саморозвиток та самовдосконалення особистості та популярізації здорового способу життя.

27.01.2016

Оцініть статтю:

Теги:

Києво-Могилянська академія

ДУМУ Умма

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Вийшов друком черговий номер альманаху «Традиція і традиціоналізм»

Власкор — Mon, 14 Dec 2015 14:05:55 +0000

В українській столиці в неділю, 13 грудня, було презентовано черговий номер альманаху «Традиція і традиціоналізм», під обкладинкою якого зібрано матеріали круглого столу «Ісламські традиціоналісти та іслам традиціоналістів», що відбувся в Інституті філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України торік.

Незважаючи на те, що ця збірка розрахована, перш за все, на науковців (істориків, філософів, політологів, релігієзнавців, культурологів тощо), вона може бути корисною й більш широким читацьким колам — всім, кого цікавлять питання традиціоналізму і традиційного суспільства.

У ролі модератора презентації альманаху виступив член редакційної колегії Руслан Халіков — кандидат філософських наук, вчений секретар Українського інституту стратегій глобального розвитку і адаптації.

Як зазначають укладачі збірки, головна тема нового номеру — традиціоналісти та Іслам.

— Відомо, що значна частина прихильників традиціоналістичного руху зупинили свій погляд саме на цій релігійній системі, — процитував фрагмент передмови Руслан Халіков. — Втім, тлумачення принципів Ісламу європейськими традиціоналістами має значний спектр і не завжди є ортодоксальним — так само як і тлумачення ними інших релігій чи можливості надконфесійного синтезу. З іншого боку, важливо зрозуміти, наскільки можливий традиціоналізм у самому мусульманському середовищі — і це є частиною питання про те, чи потребують люди, які перебувають у живій традиції, традиціоналізму?

Серед присутніх на презентації були відомі науковці і дехто з авторів академічних досліджень традиціоналізму, зокрема наукові співробітники відділу історії зарубіжної філософії Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України: доктор філософських наук Юрій Завгородній, кандидати філософських наук Олександр Маслак та Сергій Капранов; провідний науковий співробітник Інституту штучного інтелекту НАН України, професор Донецького нацуніверситету та експерт Українського інституту стратегій глобального розвитку і адаптації Олександр Білокобильський, інші відомі науковці, священнослужителі, студенти та аспіранти.

Цікаво, що власне презентацією альманаху зустріч не обмежилася: присутні активно брали участь в обговоренні не лише матеріалів, оприлюднених у збірці, але й проблематики її головної теми в цілому: від термінологічних питань до стану залученості науковців в дослідження традиціоналістичної думки.

— В принципі, зрозуміло, що в Україні традиціоналізм був хобі для кількох десятків науковців. У 90-х роках у тій самій Російській Федерації поширювалась мода на цей напрям, але нас це якось не зачепило, — сказав, коментуючи появу альманаху Олександр Маслак. — І лише починаючи з двотисячних років, з 2010-х, нарешті почали з’являтися такі статті й у нас.

На думку Олександра Маслака, поява альманаху в нашій країні певною мірою потенціює розвиток досліджень у цьому напрямі:

— Після того, як вийшов вже третій випуск цього альманаху, ми можемо сказати, що на загальноєвропейському фоні українська школа традиціоналізму вже вимальовується.

Протоієрей УПЦ КП отець Микола пояснив свою присутність на презентації збірки наукових статей, що стосуються Ісламу, своєю цікавістю до цієї теми:

— Зрозуміло, що до Ісламу я не маю відношення, але прийшов, тому що мене зацікавила сама тема. Колись, під час свого навчання в Мюнхені, я ознайомився з нею через психологів. Мені стало цікаво, що кажуть науковці в Україні, зокрема в контексті Ісламу, оскільки дуже багато дослідників (особливо сьогодні) пов’язують традиціоналізм саме з віровченням мусульман.

Православний священик зізнався, що він вражений тією роботою, яку провели автори та укладачі альманаху, і побажав їм не зупинятися, продовжувати дослідження в цьому напрямі й оприлюднювати результати в наступних номерах збірки.

Як зазначають укладачі, цей номер альманаху багато чим відрізняється від попередніх, бо вийшов друком за буремної ситуації в світі, коли післявоєнні кордони та міжнародне право втратили свою безумовність, а людські індивіди знову перестали очолювати перелік загальнолюдських цінностей. Тому, як підкреслюється, був більш жорсткий відбір материалів до друку — приймалися лише повнотекстові статті.

На сторінках альманаху розміщено, зокрема, матеріали Сергія Капранова та Олега Яроша, присвячені одному з найвідоміших традиціоналістів сучасності — Сеййеду Хоссейну Насру, який походить з традиційного мусульманського середовища, проте зацікавився традиціоналізмом і став його активним прихильником. Статті мають назви «Сеййед Хоссейн Наср як суфій і дослідник суфізму», «Сеййед Хоссейн Наср — сучасний мислитель-традиціоналіст». Зауважимо, що під час презентації альманаху ці матеріали згадувалися учасниками обговорень чи не найчастіше, поступаючись хіба що статті Юрія Завгороднього «Сакральна географія ісламу у роботах Рене Генона» та перекладу праці самого Рене Генона (російською) «Заблуждения спиритов». Не залишилось без уваги і дослідження Харуна Сидорова «Ісламський традиціоналізм в постсучасному світі».

Не менш цікавими є й інші публікації, наприклад, матеріал Олега Гуцуляка «Ісламський фактор в «філософії традиціоналізму», присвячений впливу Ісламу як на відомих представників традиціоналістичного руху, так і на мислителів-традиціоналістів, що мало відомі українському читачеві, не просто заповнює прогалини в цій темі, а й спонукає до більш поглибленого її вивчення.

«Таємна аристократія й революція шур. Місія єдинобожжя в філософії Гейдара Джемаля» — стаття Святослава Вишинського — теж посідає чільне місце на сторінках альманаху. Представлено також матеріал доцента Центру дослідження релігій Російського державного гуманітарного університету Олени Шаповалової «Міф про іслам в сучасній європейській масовій культурі» про те, що в Європі Іслам представлений як надмірно традиціоналістична релігійна система.

Поза ісламською проблематикою написано статтю російського традиціоналіста Askr Svarte, присвячена дискурсу сучасного російського язичництва щодо ритуальної мови. Цей самий дослідник здійснив для альманаху переклад матеріал відомого американського традиціоналіста Колліна Клірі.

На думку видавців, вихід друком альманаху «Традиція і традиціоналізм» дозволяє стверджувати — академічне дослідження традиціоналізму вийшло в Україні на достатній рівень, і вже можна говорити про системність і перспективність цього явища. Тож редакційна колегія альманаху не лише зобов’язується продовжувати видання збірника, але й запрошує до співпраці авторів, що цікавляться відповідною проблематикою.

Цей номер альманаху можна придбати в книгарні «Наукова думка» або замовити на сайті «Архе».

14.12.2015

Оцініть статтю: