Іслам в Україні - Карабах

Як Ханкенді став Степанакертом

editor — Wed, 25 Nov 2020 17:43:31 +0000

Карабах — це Азербайджан!

Як Ханкенді став Степанакертом

Ібрагімхаліл хан — син карабахського правителя Панахалі хана, який заснував Шушу в 1752 році, велів почати будівництво зимової ханської резиденції на мальовничій місцевості біля підніжжя гори Шуша. Ця місцевість була названа Ханкенді — ханське село.

Згодом син Ібрагімхаліл хана — Мехтігулу хан подарував Ханкенді - зимовий стан ханської сім'ї, коханій дружині Періджахан бейім.

Після Кюрекчайского і Гюлістанського договорів, які передбачали входження Карабахського ханства до складу Російської імперії, в Ханкенді був розміщений російський військовий гарнізон. Звичний спокійний і благополучний уклад життя в селі був порушений.

Після Туркманчайського договору, який було укладено 10 лютого 1828 року, починається масове переселення в тутешні місця вірменських сімей з Ірану та Османської Туреччини. Їх активно озброюють, забезпечують роботою у військових частинах царської армії і державних установах. Однак, незважаючи на очевидне бажання змінити етнічний склад населення тутешніх місць, на всіх картах царської Росії, що відносяться до XIX століття, наводиться первісна назва - Ханкенді.

Скориставшись наслідками Першої світової війни і приходом до влади в Росії більшовиків, вірмени розгортають бурхливу діяльність, націлену на окупацію земель з їх подальшою вірменізацією, одним словом, намагаються здійснити на Кавказі те, що їм не вдалося в Османській Туреччині. І незабаром ця підривна діяльність дає плоди. На споконвічно азербайджанських землях, що охоплюють Іревань, Нахчивань і Зангезур, створюється радянська Вірменія. Таким чином, вірмени отримують фактично подаровану їм державність. Але і цього виявилося мало ненаситним вірменам. Через деякий час — в 1920-х роках вони посягають на карабахські землі. За допомогою російських збройних формувань вірмени починають всіляко утискати і виживати азербайджанців з їх рідних земель. Здійснювані вірменами провокації і масові вбивства місцевих азербайджанців, в результаті обернулися створенням в 1921 році Нагірно-Карабахської автономної області у складі Азербайджану. А вже в 1923 році Ханкенді було перейменовано в Степанакерт на честь лідера вірменських більшовиків, який створив в Баку радянсько-комуністичну диктатуру і особисто керував убивством понад 20 тисяч азербайджанців.

Починаючи з 1988 року, за фінансової підтримки діаспори вірменськими націоналістами організовуються несанкціоновані мітинги і страйки з вимогою виведення Нагірно-Карабахської автономної області зі складу Азербайджану і передачі її Вірменії. Першочерговим завданням цього руху, який отримав назву «Міацум», було вигнання місцевого населення - азербайджанців з Ханкенді і знищення слідів азербайджанської культури. Заручившись негласною підтримкою генсека Компартії СРСР Михайла Горбачова і його дружини Раїси Горбачової, вірмени починають здійснювати терор по відношенню до азербайджанців. Першою жертвою були азербайджанські студенти в Ханкенді. Це стало передвісником великої трагедії — карабахського конфлікту, який буде тривати довгі роки...

В ту пору домівки азербайджанців, які не бажали покидати рідні краї, спалювали, людей піддавали різного роду тортурам.

У вересні 1988 року вірмени насильно вигнали з Ханкенді всіх азербайджанців, що проживали там і вивезли до Вірменії значну частину обладнання тамтешніх заводів і фабрик, побудованих на кошти азербайджанської держави ... Зброя, боєприпаси і бойова техніка дислокованих в Нагірному Карабасі російських військових частин переходять під контроль вірменських бандформувань і терористів. Трагічні події в Ханкенді прокотилися луною по всьому Карабаху. Автономна область, більшість населення якої становили азербайджанці, протягом декількох місяців повністю вірменізується. У 1992-1993 роках, скориставшись нестабільною суспільно-політичною ситуацією в Азербайджані, вірмени окупували сім районів нашої країни - Лачин, Кельбаджар, Агдам, Фізулі, Джебраіл, Губадли і Зангілан.

Багаторічні переговори щодо мирного врегулювання нагірно-карабахського вірмено-азербайджанського конфлікту не увінчалися успіхом. Вірмени продовжували демонстративно ігнорувати чотири резолюції Ради безпеки ООН, які передбачали невідкладне і беззастережне виведення вірменських окупаційних військ з території Азербайджану. З мовчазної згоди і при потуранні міжнародного співтовариства вкрай знахабнілі вірменські окупанти замахнулися 12 липня 2020 року на Товузький район Азербайджану, що розташований далеко від Карабахського регіону. Чергова військова провокація вірмен 27 вересня 2020 року вилилася в 44-денну війну, що завершилася нищівною перемогою азербайджанської армії. Справедливість і правда восторжествували. Під керівництвом Верховного головнокомандувача Ільхама Алієва азербайджанська армія п'ядь за п'яддю звільнила рідні краї від окупантів, і нині триколірний прапор нашої країни гордо майорить над звільненими землями. Дата 10 листопада, що ознаменувала остаточну перемогу Азербайджану, навіки увійшла в історію як день відновлення територіальної цілісності нашої країни і День перемоги.

25.11.2020

Державним Центром Перекладу підготовлено відеоролик під назвою «Як Ханкенді став Степанакертом», в якому на основі документальних свідчень оповідається про давню історію Ханкенді, переселення в тутешні місця вірмен, згідно Туркманчайського договору, і політику вірменізації, що проводилася довгі роки на споконвічно азербайджанських землях.

Оцініть статтю:

Теги:

Ханкенді

Степанакерт

Карабах

Азербайджан

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Портал «Іслам в Україні» організував і провів онлайн-дискусію «Карабахський вузол — уроки для України»

Власкор — Mon, 19 Oct 2020 11:31:46 +0000

Портал «Іслам в Україні» організував і провів онлайн-дискусію «Карабахський вузол — уроки для України».

До обговорення цієї теми було запрошено авторитетних експертів, зокрема відомого азербайджанського політолога, історика і публіциста Теймура Атаєва й українського експерта-міжнародника Дениса Москалика.

Захід модерував історик і журналіст Ділявер Саідахметов.

Як сказав у вступному слові ведучий, конфлікт у Нагірному Карабасі — один з довготривалих конфліктів, що тліють після розпаду Радянського Союзу.

Його загострення протягом останніх тижнів викликало нову хвилю зацікавленості.

Геополітичні зміни, що відбуваються у світі після анексії Криму у 2014 році, отримали ще одне яскраве вираження, коли хроніфікований конфлікт через окупацію азербайджанських територій Вірменією перейшов у фазу активних бойових дій після того, як влада Вірменії, незважаючи на досягнуті на міжнародних переговорних майданчиках домовленості щодо деокупації, фактично знехтувала ними, заявивши, що Карабах є вірменським і питання — вичерпано.

Але якою була першопричина нагірно-карабахського конфлікту? Як у ньому співвідносяться національні, релігійні і регіональні фактори? Чому після довгого періоду спроб політичного мирного врегулювання в конфліктних зонах знову спалахують військові протистояння? Які цілі можуть переслідувати в подібних конфліктах великі країни — Росія, Франція, Туреччина й ін. і який урок з того, що відбувається навколо Нагірного Карабаху, може винести Україна?

Під час розмови до неї мали змогу долучитися й користувачі мережі, сформулювавши свої запитання чи висловивши свої думки за допомогою коментарів під час трансляції.

Про все вищезазначене й не тільки про це — у розмові з експертами.

Запис дискусії доступний за посиланням.

16.10.2020

Оцініть статтю:

Теги:

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Україна та Азербайджан мають схожі проблеми

editor — Mon, 04 Jul 2016 09:53:15 +0000

У приміщенні Посольства України в Азербайджанській Республіці відбувся круглий стіл за участі Посла України в АР Олександра Міщенка, представників Юридичного факультету Бакинського державного університету, громадського об’єднання «Розвиток і мир», української діаспори в Азербайджані, а також Центру політичних досліджень «Атлас».

Як повідомляє прес-служба Посольства, глава дипломатичної місії відзначив, що наразі Україна проходить чи не найважче за часи своєї незалежності випробування «… на єдність та територіальну цілісність».

Учасники круглого столу обговорили юридичне закріплення повернення окупованих територій. Було одностайно відзначено схожість проблем в Україні та Азербайджані, пов’язаних із тактикою і стратегією окупантів, де ключовим елементом є територія Карабаху і Криму, а прилеглі до Карабаху п’ять територій і Донбас вуалюють проблеми окупації. Присутні також зазначили, що обидві країни ніколи не погодяться на визнання своїх територій анексованими і продовжуватимуть боротьбу за територіальну цілісність та суверенітет.

На заході відзначалась провідна роль міжнародної спільноти у вирішенні конфліктів, пов’язаних із зовнішньою агресією, але учасники круглого столу констатували відсутність дієвого механізму для примушення країн-агресорів до виконання ними норм міжнародного права.

— В цьому контексті подальше співробітництво України та Азербайджану в міжнародних організаціях набуває особливої ваги, — наголошувалось під час обговорень.

Нагадаємо, «Іслам в Україні» неодноразово публікував матеріали, що висвітлюють взаємовідносини України та Азербайджану та ставлення цієї країни до подій в Криму та на Донбасі.

04.07.2016

Оцініть статтю:

Теги:

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

У Львові вшанували пам’ять жертв Ходжалинської трагедії

editor — Tue, 01 Mar 2016 10:00:09 +0000

З ініціативи Об’єднаного конгресу азербайджанців України у Львівській області в Ісламському культурному центрі ім. Мухаммада Асада було проведено вечір пам’яті жертв Ходжалинської трагедії.

Як написав на своїй сторінці у соцмережі Facebook глава конгресу Теймур Мамедов, суспільство не має права забувати про Ходжали:

− Ходжалинський геноцид − це один із найтяжчих злочинів не тільки проти азербайджанського народу, а й проти всього людства. Він стоїть поряд з такими жахливими трагедіями, як Хіросіма і Нагасакі, Хатинь, Голодомор. Ми не можемо змінити минуле, ту несправедливість, що забрала життя людей, але ми зобов’язані пам’ятати цю подію. В ту ніч азербайджанці втратили не лише свої території, а й свої будинки, дитячі спогади і людські надії. Ці жертви − не просто цифри, це людські життя. Вони були матерями, батьками і дітьми. Всі вони залишили близьких, в серцях яких і донині зіяють глибокі рани. В їхніх серцях і серцях всього азербайджанського народу пам’ять про Ходжали залишиться назавжди, − написав Теймур Мамедов.

Всіх жертв Ходжалинської трагедії і війни в Карабасі, а також загиблих на Майдані і на Сході України вшанували хвилиною мовчання. Імам Мурад Сулейманов висловив свої співчуття всьому азербайджанському народові і прочитав молитву за загиблими.

На вечорі пам’яті транслювався документальний фільм «Правда про Ходжали», а також виступили члени Конгресу, гості, учасники та очевидці цієї події. Про історію, що передувала цій страшній трагедії, про хронологію подій і про пережите тієї ночі розповідали Теймур Мамедов, Садет Магеррамова і глава Ради аксакалів у Львівській області Тахір Алієв.

Гості меморіального вечора пам’яті жертв Ходжали − викладач університету «Львівська політехніка», політолог, історик і волонтер Ольга Особа, учасник бойових дій на Сході України Віталій Дедяєв, представниця молдавської діаспори Наталія Буштюк − провели паралель між страшними подіями в Азербайджані і ситуацією в Україні і подякували членам Конгресу за те, що вони щороку вшановують пам’ять жертв.

Довідка:

Ходжалинська різанина (Xocalı soyqırımı) − масове вбивство жителів азербайджанського міста Ходжали вірменськими збройними формуваннями, яке у низці джерел характеризується як наймасовіше і найжорстокіше кровопролиття за час Карабахської війни.

В ніч з 25 на 26 лютого 1992 року вірменські збройні формування за участі деяких військовослужбовців 366-го полку Об’єднаних сил СНД, дислокованого в Степанакерті, що, як передбачається, діяли без наказу командування, зайняли місто Ходжали. Під час штурму і після нього були поранені, загинули і пропали безвісти сотні мирних жителів.

За словами свідків, було вже досить ясно для того, щоб відрізнити озброєних людей від цивільних жителів. Характерно, що ніхто з опитаних не знав про існування коридору, яким можна було б залишити місто.

В азербайджанських джерелах ці події іменуються Ходжалинської трагедією (Xocalı faciəsi) або Ходжалинським геноцидом (Xocalı soyqırımı), який представляється азербайджанською стороною як частина загального двохсотлітнього геноциду азербайджанців.