Іслам в Україні - українські військові

Міноборони: два відсотки українських військових сповідують іслам

editor — Tue, 19 Jan 2021 15:10:09 +0000

На Facebook-сторінці пресслужби Міноборони з посиланням на результати опитування опубліковано повідомлення з інформацією про релігійні уподобання українських військовослужбовців.

Зокрема повідомляється, що понад 80% військовослужбовців-вірян Збройних Сил України є православними. При цьому, за результатами анкетування, 70% військових, які перебувають на службі у ЗСУ, є вірянами Православної церкви України, 10% вказали на належність до Української православної церкви Московського патріархату, 7% — до Української греко-католицької церкви, 4% — до Римо-католицької церкви в Україні, 2% військовослужбовців ідентифікують себе як протестанти.

Ще 2% сповідують іслам, 5% належать до інших релігій.

Духовні потреби українських військовослужбовців забезпечують військові священики (капелани), делеговані релігійними організаціями-членами Ради у справах душпастирської опіки (РДпО) при Міністерстві оборони України.

Після відбору капеланів призначено на посади працівників Збройних Сил України, які задовольнятимуть релігійні потреби особового складу.

Воїнами-мусульманами опікуються імами-капелани Управління військового капеланства мусульман України, створеного при Духовному управлінні мусульман України «Умма».

19.01.2021

Оцініть статтю:

Теги:

Міноборони

українські військові

мусульмани-військові

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Українські військові проходитимуть підготовку в збройних силах Туреччини

editor — Fri, 26 Jun 2020 17:26:47 +0000

Кабінет міністрів України затвердив Протокол між урядами України і Турецької Республіки про реалізацію фінансової допомоги на 5 млн турецьких лір для здійснення підготовки українських військових у Збройних силах Турецької Республіки.

Як повідомляє кореспондент «Укрінформу», відповідну постанову ухвалено на засіданні Кабінету міністрів України 25 червня.

«Узгоджена позиція сторін полягає в тому, що уряд Турецької Республіки надасть Кабінетові міністрів України фінансовий ресурс у сумі п’яти мільйонів турецьких лір — для курсової підготовки військовослужбовців ЗСУ в навчальних центрах Збройних сил Турецької Республіки і витрат, пов’язаних з офіційними візитами представників Збройних сил України», — повідомляють у Кабінеті міністрів України.

Також зазначається, що Апарат аташе з питань оборони Посольства Турецької Республіки в Україні надаватиме Кабінетові міністрів України інформацію-вказівку про розподіл фінансових ресурсів (яка частина з виділеної допомоги повинна бути виділена і на що конкретно буде використана).

Фінансова допомога може бути використана впродовж п’яти років з дати офіційного повідомлення Кабінету міністрів України Апаратом аташе з питань оборони/Посольством Турецької Республіки в Україні.

Матеріальних і фінансових витрат з Держбюджету України на реалізацію постанови Кабінету міністрів України не передбачається.

26.06.2020

Оцініть статтю:

Теги:

українські військові

Турецька Республіка

ЗСУ

Посольство Турецької Республіки в Україні

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Українські воїни загартували себе в боях з агресором і стали справжніми оборонцями Батьківщини, — шейх Саід Ісмагілов

editor — Fri, 14 Oct 2016 13:44:41 +0000

Молимося за вас, українські воїни! Такими словами муфтій Духовного управління мусульман «Умма» Саід Ісмагілов привітав українських воїнів, які перебували у збройних лавах української армії або тих, які й досі захищають нашу країну від російських загарбників у зоні бойових дій на сході України.

Наводимо весь текст привітання.

Шановні брати і сестри! Шановні солдати, офіцери та бійці добровольчих батальйонів!
Від імені мусульман нашої країни вітаю вас усіх — чоловіків і жінок — захисників України. Це давнє свято, але лише з початком війни його стали святкувати на державному рівні під гаслом «Сила нескорених!».

Українські воїни загартували себе в боях з агресором і стали справжніми оборонцями Батьківщини. Навіть у цей час агресор не припиняє обстрілів і зазіхає на нашу землю. Але поки є герої, що попри всі тяготи боронять мирне майбутнє наших дітей від ворога, ми обов’язково переможемо.

Ми всі різних національностей і різних релігій, але Україна здатна творити дивовижні речі: ми об’єдналися та доповнили міць, хоробрість і досвід одне одного. Ми разом захищаємо нашу Україну!

Молимося за вас, українські воїни! Зі святом Захисника України!

Джерело: ДУМУ «Умма»

14.10.2016

Оцініть статтю:

Теги:

свято

мусульмани України

День захисника України

Духовне управління мусульман «Умма»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Курбан-байрам на Донечинні відсвяткували встановленням кримськотатарського прапору на передовій

editor — Wed, 21 Sep 2016 12:49:56 +0000

12 вересня, як і весь ісламський світ, мусульмани прифронтової зони на Доннечині відзначили одне з найбільших мусульманських свят — Курбан-байрам.

На центральній площі Торецька такі масові святкування відбулися вперше за роки його існування: кулінари приготували з десяток казанів плову та шурпу. Дехто з присутніх тримав кримськотатарські стяги. Організатори акції заявили: так вони підтримали жителів окупованого півострова. У місті проживає близько 5 тис. мусульман, але на свято зібралися й послідовники інших релігій.

Місцевий житель Торецька Олег Василенко відзначив, що «Україна — єдина, вона мати для всіх, хто її підтримує, незалежно від віросповідання».

Після свята організатори акції вирушили на передову для того, щоб пригостити військових шурпою. Окрім того, армійцям подарували українські та кримськотатарські прапори.

Боєць Збройних сил України Семур, мусульманин родом з Азербайджану, який в Україні проживає понад 20 років і нещодавно пішов на контрактну службу, побажав своїм одновірцям:

— Нехай Курбан-байрам приносить нашому дому — Україні — мир та благополуччя.

Наприкінці візиту військові разом з журналістами піднялися на крайній терикон, який контролює українська армія, щоб встановити український та кримськотатарський стяги. Тепер ворожі блокпости, відрізані звідси двокілометровою сірою зоною, також зможуть побачити прапори наших народів.

21.09.2016

Оцініть статтю:

Теги:

кримськотатарський прапор

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

«Вдивіться в їхні обличчя»: the Washington Post опублікував статтю про українських військових

editor — Tue, 20 Sep 2016 09:31:57 +0000

У свіжому номері американського видання The Washington Post опубліковано рекламну статтю-плакат із портретними фото українських військових, які зробив український фотограф Роман Ніколаєв.

Про це повідомляє Посольство України в США на сторінці у Facebook.

Недільний номер видання містить розгортку з фотографіями українських військових із заголовком: «Вдивіться у їхні обличчя». Постер супроводжує текст про російську анексію Криму та військові дії на Донбасі. Також у ньому йдеться про те, що сьогодні єдиними і безумовними гарантіями безпеки та територіальної цілісності України є воїни, волонтери, медики, капелани та журналісти.

Плакат надруковано як рекламу українського проекту Herofaces.

Джерело: HROMADSKE

20.09.2016

Оцініть статтю:

Теги:

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь

Боже воїнство: Ми різні, але поки ми разом, з нами Бог

editor — Thu, 05 May 2016 14:42:00 +0000

Два роки з початку АТО. У ці дні буде багато сказано про українців, які пройшли пекло війни. Згадають тих, хто захистив і захищає Україну. Говорячи про їхній подвиг, неможливо уникнути національно-патріотичної риторики. У той же час важливо пам’ятати: на захист Батьківщини встали представники всіх національностей і віросповідань. Щоб в черговий раз нагадати самим собі цю важливу істину, ми поговорили з тими бійцями, чиє віросповідання не завжди асоціюється з українським патріотизмом: православним парафіянином Московського патріархату, іудеєм, кришнаїтом і мусульманином.

Ефект вийшов несподіваним. Це не просто набір свідчень. Тут є і відчуття Божої присутності, і сила духу, і властиве глибоко віруючим людям почуття відповідальності. «Ми різні» − таку думку ми намагалися донести, починаючи підготовку матеріалу. «Ми різні, але поки ми разом, з нами Бог» − такий загальний висновок напрошується після прочитання всіх історій. І це не кореспондент підмітив, не редакція придумала. Сама собою народилася ця істина-заповідь. Хоча для віруючої людини в цьому житті нічого «само собою» не стається.

Занадто багато пафосу? Нічого подібного. Хлопці розповідають про свої страхи, зусилля, прикрощі та побутові проблеми. Але кожна фраза набуває особливого змісту, підсвічування, вплітається в контекст древніх книг, екзистенціальних значень, стає гіпертекстом, що відсилає нас до вищої реальності. Різні люди, читаючи цей матеріал, почують різні думки. Кожен − свою. І це добре, що ми різні, і добре, що в головному ми разом.

від редактора

Я НЕ ПОВИНЕН БУВ ВИЖИТИ

Станіслав Герасименко

33 роки, прихожанин УПЦ (МП), рядовий.

«Лише двом я відпустив гріхи. Пораненим хлопцям, за кілька хвилин до їх смерті»

У моїй частині запитували, не якої ти конфесії, а якого ти патріархату. Якщо не Київського − ти ворог, ти сепар. Могли вдарити з ноги в живіт. Могли кинути в яму на добу, на дві, на три. І страшно було не через те, що над головою свистять снаряди, а через те, що тікати нікуди. Було боляче думати, що я помру в цій дірі, а додому напишуть: дезертир.

Образи на хлопців у мене немає. Ми недавно з ними бачилися, обіймалися як друзі, і ніхто не згадував про ті нюанси. І, чесно кажучи, я не знаю, як би я себе поводив на їх місці. З того боку священики освячують автомати, там вважають, що у них священна війна. Наші розвідники розповідали, як піп у рясі поклав п’ятьох наших з кулемета. Його взяли в полон, обшукали, знайшли документи − виявилося, він священик донських козаків. І хтось пустив чутку, що в УПЦ (МП) моляться за Кирила і Путіна. Маячня! Немає такого. Але, на жаль, вистачає горе-капеланів, які кричать, що тільки їхня церква хороша, а решта − гівнюки. І як пацани після всього цього повинні були реагувати на слова «Московський патріархат»? Зі мною ще досить гуманно обійшлися.

Дехто не зізнавався, що він або його батьки ходять до храмів МП. Зі страху. Я їх не засуджую. Чи треба нагадувати, що навіть апостол Петро тричі відрікся від Христа?

Після того, як всі дізналися, що я закінчив духовну семінарію, до мене приклеївся позивний Батюшка. Я не став священиком через те, що моя дружина старша за мене, а це заборонено каноном. І я не знаю, яким би я був зараз у храмі, зі своєю паствою. У людях розчарувався, але віру в Бога на війні не втратив.

Була історія. У моєму телефоні замість дзвінка сербські православні піснеспіви. І якось дзвонить мій мобільний, а один хлопчина з нашого взводу посміхається: «Що за мура?» Слово за слово − з’ясовується, що він був на громадянці неформалом, і ніс, і губи були проколоті, а слухав він «Короля і Шута» (російська хоррор-панк-група. − Фокус). А в кінці розмови він несподівано запитує: «Батюшка, шось є? Хрестик? Іконки?». І я даю йому маленький образ. Він при мені кладе його у військовий квиток, ховає в нагрудну кишеню. Проходить кілька днів, і я бачу цього хлопчину, а навколо здивованих бійців. Всі розглядають його бронежилет, його воєнник. Виявляється, куля прошила наскрізь пластину, пробила кілька паперових листів і зупинилася. Спочатку не повірив. Я з тих, хто хоче побачити все своїми очима, помацати. Я ж пам’ятаю, як ми ці броники випробовували. У них куля 5,45 робила дві гарні дірки. Як могла ламінована іконка зупинити свинець?

Якось у розбитому санаторії, в купі цегли я знайшов невелику ікону Іллі Макіївського. Засунув її під бронежилет, під ремінь. І в цей же день наша машина потрапила під обстріл «Градів». Пам’ятаю, як водій, дядько Саша, повертається до мене і кричить: «Молись, щоб ми вискочили!» − і я молюся, і ми повертаємося цілими і неушкодженими. І ось перша радість стихає, і я бачу, як лиця у товаришів змінюються: «А ти себе взагалі як почуваєш? Все нормально?». І показують на дірку в моєму розвантаженні, на животі. Я не повинен був вижити, але осколок лише подряпав ікону, залишивши легку борозну на руці у святого.

Багато хлопців на передовій мене розпитували, як ходити в церкву, що дає молитва… Дуже часто доводилося говорити, що Бог не бере в рай п’яниць і злодіїв. А бухали у нас страшно. Могли п’ять літрів на трьох випити. Що робити? Почав на кухні підливати в котли святу воду, по кілька крапель. І нормально. Пити стали менше.

Був у нас хлопець, який зранку − харизмат, а після обіду − баптист. Напне він рясу, поверх хрест і − «приходьте каятися». До мене часто самі приходили, просили сповідати, але я не можу. Не можу брати на себе більше, ніж наказано каноном. Лише двом я відпустив гріхи. Пораненим хлопцям, за кілька хвилин до їх смерті.

А як же заповідь «не убий»? Я надів форму і взяв автомат не для того, щоб вбивати. За мною моя земля. Від мого невеликого міста на Дніпропетровщині до Донецька три години їзди. Що вартує противнику підвести важку артилерію? Три постріли, і від моїх рідних місць нічого не залишиться. А у мене тут рідні, тут поховані мої предки. Я не хочу, щоб снарядами їх кістки на поверхню вивертало.
«Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» − так сказано в Євангелії. Ця книга − хороший путівник.

ВІДЧУТТЯ ДИВА

Ашер-Йосеф Черкаський

46 років, ортодоксальний юдей, доброволець батальйону «Дніпро-1».

«Через деякий час ти розумієш, що лише завдяки Всевишньому ми вистояли, атака відбита, ти залишився живий. Ти розумієш, що весь цей час був не один, був під заступництвом»

Іудей не повинен підставляти другу щоку. Якщо я знаю, що хтось прийшов, щоб убити, я зобов’язаний першим напасти, щоб захиститися.
Два роки тому я жив у Криму. Міг би там залишитися, а міг би й полетіти в Ізраїль. Але ким би я тоді був? Чого б коштувало моє життя? Я не хочу бути слабким. І боягузом бути не можу. Коли почалася агресія, запитав себе: «Що я можу зробити для своєї країни?». І записався добровольцем в батальйон «Дніпро-1». Це зважене рішення, в той момент мені було зрозуміло, що це не гра, а війна з усіма можливими ризиками.
Одного разу граната розірвалася над моєю головою. Буквально на відстані витягнутої руки. Якби трохи нижче, я б інтерв’ю не давав. Усвідомлення того, що сталося диво, приходить не відразу. Тільки через деякий час ти розумієш, що лише завдяки Всевишньому ми вистояли, атака відбита, ти залишився живий. Ти розумієш, що весь цей час був не один, був під заступництвом. І можна ставитися до того, що трапилося так: «Мені пощастило, буду жити далі». Або: «Це було диво, і воно може статися ще раз». Але найголовніше, що вранці ти відкриваєш очі і ти живий. Це відчуття добре передає ранкова молитва: «Дякую тобі, Всевишній, за те, що ти відкрив мені очі і повернув мені душу мою, щоб я міг змінюватися на краще».

Писали, що я єдиний юдей, який був на передовій. Це не так, там було багато євреїв, а невіруючих серед нас не буває. Хоча з такою бородою був один я.

Яким би атеїстом людина не хотіла здатися, як би вона себе не била в груди, доводячи, що ні в що не вірить, приходила хвилина, коли вона падала на коліна і починала молитися. Те, що в окопах всі віруючі, аксіома. Ти боїшся за своє здоров’я, за своє життя і розумієш, що, крім Бога, зараз ніхто не допоможе. Були б ми безтілесними − інша справа, атеїстів на передовій було б більше.

Віра і невір’я можуть бути різними. Можна розрізняти три позиції: Бога немає, є я; Бог є та є я; і Бог є, але чи є я? Існую я стосовно нього?
Ви навіть не уявляєте, наскільки людина легко зосереджується на молитві під обстрілом. Ти дуже щиро молишся. Коли ти в окопі і до тебе щось прилітає, бути нещирим складно.

Є три речі, які єврею не можна порушувати. І перша з них − не дозволяти собі ідолопоклонство. Інші заповіти можу порушити. Наприклад, можу пропустити молитву, воювати під час Шабату. Я ж не можу сказати противнику: «Почекайте зі стріляниною з вечора п’ятниці і до заходу сонця в суботу. Закінчиться Шабат − продовжимо».

На передовій я харчувався рибними консервами і крупою. А хлопці свинину і сало з поваги до мене намагалися не їсти. Це було не моє прохання, а їх рішення. Мене відправили в госпіталь − для них настало свято.

Після повернення додому я став волонтером. Ми вивозимо із зони АТО тіла загиблих. Перевезли вже більше 300 осіб. І ви не уявляєте, наскільки це важко, наскільки нестерпно. Адже ти сам там побував, там загинули твої товариші. І знову бачити це… Але кажуть, що людина отримує стільки, скільки вона може витерпіти. І, скажіть, як я можу дивитися в очі своїм дітям, розуміючи, що я міг робити цю роботу, але не робив її? Як дивитися в очі самому собі?

Все, що з нами відбувається з волі Всевишнього, йде нам на користь. Як би боляче не було, це − на користь.

КРИШНА В ОБРАЗІ ВОЄНКОМУ

Дмитро

36 років, кришнаїт, рядовий.

«Тут простір чарівний − всі твої побажання здійснюються, але у спотвореному вигляді»

Можна прізвища не називати? Побуду трохи у розфокусі. Я на передовій у Луганській області, а в Донецьку у мене рідні залишилися, не хочу, щоб у них через мене проблеми були.

Минулого літа моє життя тріщало по швах. Я кілька років прожив в Азії і повернувся до Києва, щоб знайти нову роботу, заробити грошей. Але всі мої проекти повисли в повітрі. Я в напівнеадекваті був. І тут приходить повістка, і всі ці питання про те, де жити і як працювати, відпадають самі. Мені здалося, що до мене з’явився Крішна в образі воєнкому. І відкосити навіть думки не виникло. Суперечити головнокомандувачу Крішні? Це загрожує кармічною гауптвахтою.

Тут ти двадцять чотири години на добу стикаєшся з найважливішим у твоєму житті − зі смертю. Навіть ось ця хвилинка, поки я розмовляю телефоном, може бути останньою. Тут все кричить: «Насолоджуйся тим, що є!». Чим? Ось зараз мені приємна розмова. П’ять хвилин тому я малював Тараса Шевченка, який їде голяка на єдинорозі. Дві години тому ми нарізали олів’є. Тут магазини не стаціонарні, мотаються туди-сюди, і треба або чекати його, або бігати за ним, щоб купити горошок, ковбасу, яйця, майонез. Чотири години тому я робив з пацанами ремонт в бліндажі. Вони клеїли шпалери, а я ліпив скульптуру слона з підсвічниками. Шість годин тому у мене закінчився піст. Я дві години тримав шматочок фронту. Від мене 200 метрів до річки і ще 200 метрів до сепарів.

Друзі дивуються: мовляв, як це так − кришнаїт з автоматом? Але Крішна теж був з касти воїнів, і нічого, не скаржився. Насильство допускається, головне − розуміти, в ім’я чого ти це робиш. Я охороняю Щастя. Якщо туди прийдуть чуваки з того берега річки, то Щастю буде капець.

Дві години на посту − медитація, ти єдинонаправлений і звіздець наскільки уважний. Ти ж розумієш, що можеш проє…ти не тільки своє життя, а весь колектив, який вірить, що ти не проє…ш. Вчора весь час на посту читав мантру «Харе Крішна». Тут диверсійно-розвідувальні групи сновигають, тут кожен кущ підозрюєш у зраді Батьківщині. В результаті виявилося, що зрада була у мене.

Чим ближче до смерті, тим природніше. Відходить все зайве. На якомусь етапі тобі вже неважливо, є wi-fi чи ні, і тому жити стає набагато цікавіше. І навколо купа прикольних чуваків. Ти постійно перетинається з цікавими особистостями. Тут шукачів істини більше, ніж в Гімалаях! Такі люди трапляються − просто неймовірно! Весь зріз суспільства − від безхатьків до професури. І всі спілкуються, всі знаходять спільні правила існування. Ми тут як зграя риб: якщо відіб’єшся − загинеш. І це дуже цікаво.

Намагаюся в усьому керуватися Махабхаратою. Якщо декількома словами: благословення замість прокльонів. Ти б послухав, як тут розмовляють: «щоб мене розірвало» через слово. А тут простір чарівний − всі твої побажання здійснюються, але у спотвореному вигляді. Я ось захотів, щоб у мене була своя художня студія, і мені виділили куточок, де я малюю. Виглядає він, звичайно, дивно − там на стіні малюнок з Крішною, а поруч кулеметні стрічки, гранатомети «Муха».

Те, що я потрапив на передову, − одна з найкрутіших подій в моєму житті. Азія, Індія тихесенько відпочивають в порівнянні з АТО. І те, що тут гинуть люди… Я спеціально порівнював кількість «двохсотих» і статистику по ДТП. У нас загинув один, у вас двадцять чотири. Хрін зрозумієш, що в цьому світі відбувається.

У НАС СВІЙ ФУНДАМЕНТ

Іса Акаєв

50 років, мусульманин, комбат батальйону «Крим»

Якщо ти віриш у Бога, тобі легше. Ти розумієш, що багато речей − у руках Господа. Якщо тобі судилося загинути, то цього не змінити, якщо тобі визначено вижити, ти вцілієш, незважаючи ні на що. І цьому було багато свідчень. Один наш хлопець розповідав, як у його бліндаж потрапила гаубиця: «Сплю, раптом гуркіт, мене підкинуло. Відкриваю очі − наді мною зоряне небо». Не його снаряд був, не настав його час. Або проїжджає одна машина через фугас і не вибухає, а наступна за нею − на шматки. Це жодними розумними аргументами не поясниш. Бог створив закони фізики, і Він може їх порушувати, коли це Йому потрібно. І немає сенсу молити Його про збереження життя. Коли треба, Він його забере.

Коли їхали на штурм Савур-Могили, просили Бога, щоб Він захистив від ганебних вчинків, від боягузтва, від втечі з поля бою. Молилися мовчки. Через кілька днів почули з боку противника: «Аллагу акбар!» − кавказці кричали. Ми їм відповіли: «Аллагу акбар!». І було видно, що вони не очікували це почути. Атаку їх ми відбили, вони відійшли з втратами, нормально нам трофеїв залишили.

Ми подали документи в штаб Сухопутних військ, просили створити окремий батальйон з мусульман. Так всім було б простіше: адже у нас проблеми з м’ясом, нам треба окремо готувати; нам треба молитися, незважаючи ні на що. І спершу нашу концепцію схвалили, а потім пішли розмови, що ні за національною, ні за релігійною ознаками поділу в українській армії не буде. Я не виключаю, що спрацювали стереотипи, що хтось нагорі злякався, заборонив озброювати мусульман.

Всі бояться «Аль-Каїду», але люди не розуміють, що це слово перекладається як «фундамент». У нас є основа, знання, на яких ми стоїмо, − це наша релігія. А те, що показують про Іслам по ТВ… До нас часто підходили з розмовою: «Я от бачив по телевізору…» − «Чекайте, а що ви читали про Іслам?» − «Та я ось тільки дивився». Один мудрий сказав, що в успішної людини у руках книга, а у неуспішної − пульт від телевізора.

Ми часто стикалися з нерозумінням. Іноді до смішного доходило. Приносить жінка сало, віддає нам. І видно, що вона від чистого серця це робить, не знає, не розуміє. Я відмовляюся, а вона не здається: «Може, ви його в супчик додасте». В результаті забрав я його, передав хлопцям-немусульманам, які в нашому батальйоні воювали. Як було відмовити? І дуже з їжею допомогли ізраїльтяни, колишні українці. Вони дізналися про нас, приїхали, одним з перших питань було: «З їжею проблеми? Ми це добре розуміємо». Прислали кошерного м’яса.

Ми знаємо, що нічого на сході не закінчилося. Що рано чи пізно потрібно буде продовжити. Трохи вагітним бути не можна. Війну треба або програти, або виграти. Ось так саме собою воно не розсмокчеться.

У зоні АТО багато хто не розуміє, чому воює. Запитуєш: «Заради чого?». Люди не можуть сформулювати. Так, основна маса усвідомлює, що захищає Батьківщину. Але вони не можуть відповісти, коли війна закінчиться. У 1945-му підняли прапор над Рейхстагом − значить, перемога. Прапор над Донецьком ще нічого не означає. Противник відійде за кордон, буде звідти наносити удари. Перемога − це коли ворог склав зброю на наших умовах. А так − витиснемо його, завтра-післязавтра він повернеться. І тільки після падіння Російської імперії ми можемо змінити ситуацію з Кримом.

Відіб’ємось, а потім відродимось. Щоб побудувати щось нове, треба зруйнувати старе. Уяви старий будинок. Ми його підштукатурити, підмазали. Але перша зима − і він починає сипатися. А гроші за ремонт треба віддавати. Нічого, ми повоюємо, а наші сини і дочки будуть будувати, розвивати. У мене дев’ять дітей, я не для війни їх виховую.