Ми, мусульмани, знаємо, що Аллаг своїм знанням обіймає кожну річ. Він установив закони гравітації та збереження енергії, закон термодинаміки й закон імпульсу, так само соціальні, політичні та економічні закони й моральні принципи.
Сейран АРІФОВ
Суспільство, що порушує закони Творця, спіткає лихо: техногенні й природні катастрофи, бідність і голод, війни та злочинність, епідемії, наркоманія, самогубства, зниження народжуваності, безробіття, корупція, неуцтво й руйнацiя.
Іслам розділяє законодавчу і виконавчу владу. Господь дав людині розум, знання, можливість мислити й вирішувати. І в наших інтересах якнайкраще дотримуватися велінь Усевишнього й релігійних засад, що забезпечують лад у цьому світі. У цьому й полягає завдання виконавчої влади, покладеної на людину.
«Я поставлю собі на Землі намісника» (Коран, 2:30).
Влада будь-якого керівника відносна: його рішення легітимні і правочинні, якщо вони не суперечать законам, установленим Всевишнім. Чи означає це, що є два види ісламських правових норм: закони, ясно й однозначно зiслані Аллагом для керівництва людині, і норми, сформульовані самими людьми? Так, саме так.
Клімат, менталітет, культура, економічні фактори — це все впливає на життя суспільства. Творець, який володіє абсолютним знанням, не тiльки зiслав закони й настанови, але й дав людині розум для того, щоб вона, керуючись цими законами, мала свободу вибору.
Таким чином, у компетенції керiвника чи керівного органу (халіфа або шури) займатися проблемами політики, економіки й соціального ладу, війни й миру, науки та освіти, промисловості, ресурсів, податків, судочинства та інших питань. Проте політичні рішення або закони, які можуть бути прийняті ними, зумовлені: вони мають не суперечити Корану і Сунні.
Iз обсягу повноважень керiвника виключенi питання, однозначне рішення яких дав нам Аллаг, і те, що визначається як таϵмне, сакральне, тобто стосується до доктрини Ісламу, обрядів поклоніння й ритуалів.
Наприклад, керiвник не може зробити дозволеним алкоголь або толерувати інтимні стосунки поза шлюбом. Він не має права скасувати обов'язкову молитви або перенести піст у священному місяці Рамадан на інший час, скажімо, період відпусток.
Не можна скоротити молитву з причин економічної вигоди або вкласти з загарбниками договір, згідно з яким їм передається хоч п'ядь мусульманської землі.
У цілому політика керівника може бути досить гнучкою, головне, щоб він керувався змістом, цілями й засадами, встановленими Шаріатом. Як правило, знавці ісламського права визначають отi цілі й принципи як п'ять головних інтересів, які має захищати й утверджувати керівник мусульман: віра й релігія, життя, честь і гідність, а також майно і власність.
Усі закони, встановлені Кораном і достовірною сунною, служать цим інтересам. Важливо відзначити, що в цьому випадку не йдеться про захист інтересів певної групи людей — це інтереси цiлого людства, ті основи, які людина повинна підтримувати як намісник Аллаха на землі.
Звичайно, велику вагу має питання вмов легітимності керівника ісламської держави. Можна виділити кілька головних умов, і перша з них — провiдник повинен бути мусульманином: «О ви, які ввірували! Коріться Аллахові і коріться Посланникові і володарям iз вас» (Коран, 4:59).
Друга вмова — зверхник має бути чоловіком. Усі пророки були чоловіками, і їхні намісники, тобто халіфи, були чоловіками: «І до тебе Ми направляли [посланниками] з одкровенням тільки [смертних] чоловіків з їхнiх таки селищ» (Коран, 12:109).
Аби не виникло питання про статеву дискримінацію, скажу, що тут iдеться головно про вищу релігійну й політичну владу, яку Аллаг поклав на чоловіків як обов'язок, тягар, а не подарував як почесне звання. Причиною тому психологічні й фізіологічні особливості сильної частини людства.
Третя вмова — побожнiсть керiвника, смiливість і мужність, строгість і справедливість у дотриманні законів Аллага.
Четверта вмова — професіоналізм, потрiбнi релігійні та спеціальні знання.
Провiдник має керуватися інтересами народу, які Шаріат поділяє на три категорії.
Перша категорія — це заборонені через їхню шкоду для людини й суспільства інтереси й вигоди, наприклад, продаж алкоголю або лихварство, відкриття ігрових азартних закладів, дозвіл аморальних телевізійних програм, наказ порушення посту або скорочення молитви для підвищення продуктивності праці — все це може бути обґрунтовано тим чи іншим економічним інтересом.
Визнання права загарбника на землю з мiркувань нібито політичної доцільністi або врівняння частин спадщини чоловіка й жінки на пiдставi їхньої рівності; обмеження народжуваності, заборона полігамії тощо так само є забороненi — усе це незаконно, оскільки суперечить шаріату Аллага.
Друга категорія — це обов'язкові інтереси, тобто все, що наказано виконувати через його користь для людини й суспільства, наприклад, припис молитви й посту, розвиток науки та освіти, сільського господарства й промисловості, торгівлі, захист екології та розвиток медицини, зміцнення обороноздатності, підтримка інституту родини, прокладання доріг, i те, що треба забороняти через його шкоду: риба (лихварство), алкоголь і наркотики, проституція та злодійство, азартні ігри.
Як бачимо, це все маϵ не однакову вагу для інтересів країни та народу, тому керівництво повинне прагнути до прийняття найдоцiльнiших, пріоритетних і корисних рішень. Якщо ці інтереси згадані в Корані, керівник мусить їх захищати, але те, як зробити це найкраще, залежить од конкретних обставин.
Третя категорія - інтереси, не згадані в Корані ані в Сунні. У цьому разi треба виносити рішення, додержуючися загальних засад шарiату, посланих Усевишнім Творцем і настановами Посланника (мир йому та благословення): захистом релігії, життя, розуму, честі й майна.
Пророк Мухаммад (мир йому та благословення) казав: «Заборонене все, що шкодить тобі чи іншому»; «Краще уникнути шкоди, ніж мати користь»; «Із двох зол обирається найменше»; «Зі злом треба боротися тим, що не призведе до бiльшого зла».
Таких засад, розроблених на базi Корану й Сунни, кілька десятків. І важливо пам'ятати, що все не заборонене, є дозволеним — доведеною маϵ бути саме заборона, а не дозвіл, адже Аллаг Усевишній у Корані сказав: «Він — той, хто створив для вас усе, що на землі» (Коран, 2:29); «Адже [Аллаг] роз'яснив вам, що Він заборонив для вас» (Коран, 6:119).
Найглибше цю тему розкрили такі великі ісламські правознавці й теологи, як імам Шатибі та імам Іззуддин Абдуссалям, і той, хто бажає докладно розібрати цi питання, може звернутися до їхніх праць у тій царині.
Ахмад Ібн Ханбал підкреслював: «Щодо актів поклоніння треба додержуватися засад обмеження, тобто ніщо не може бути оголошене дозволеним, опрiч того, що взаконив Сам Творець. Коли ж iдеться про життєвий лад, сили набираϵ принцип початкового дозволу, затим що в цій царинi ніщо не може бути обмежене, за винятком того, що заборонив Сам Аллах».
Шейх Юсуф Кардаві й собi говорить: «Основою всього є дозволеність, не тiльки в речах, але в діях. Винятком є лише обряди поклоніння».
Старанність науковця, юриста, судді й керiвника, який ухвалює правовi приписи та вирішує релігійнi питання, називається іджтихадом.
Знавець, який робить іджтихад, може не мати владних повноважень, але керівник, приймаючи певне рішення, навіть якщо в ньому не буде згоди всіх науковцiв, має владу домогтися його виконання. Це й відрізняє іджтихад теолога, муфтія, які не мають владних повноважень, од іджтихаду судді або халіфа, наділених реальною державною владою.
За матеріалами газети «Арраід»
Далі буде
Посилання на тему:
Проблема розуміння релігії (частина 1)
Проблема розуміння релігії (частина 2)
Розуміння релігії. Друга основа - джерела Ісламу (частина 3)
Розуміння релігії. Джерела, що не можуть бути доводами Шаріату (частина 4)
