Завдяки бакинському громадському об'єднанню «Ідрак» вийшла в світ книга одного з провідних сучасних ісламських теологів, голови Міжнародної асоціації мусульманських учених, голови Європейської ради з фетв і досліджень д-ра Юсуфа Аль-Кардаві «Ісламське відродження у світлі дозволеного розходження і засуджуваного розколу».
Теймур АТАЄВ, політолог, Азербайджан
Ім'я катарського вченого не потребує особливого представлення, тому що він є одним із найбільш шанованих мусульманських учених, причому не лише в ісламській уммі, але й у всьому світовому співтоваристві. Із цієї причини його нова праця має неоціненне значення не лише для мусульман, тим паче що в дослідженні відбиті найважливіші положення Корана в застосуванні до реалій сучасності.
У своїй книзі Юсуф Аль-Кардаві пояснив причини, що спонукали його взятися за написання цієї книги. Як відомо, антиісламська пропаганда нерідко породжує як агресивність відносно ісламу в цілому, так і нетерпимість до мусульман. Але, на жаль, дуже часто роз'єднаність мусульманського світу не дозволяє уммі адекватно і злагоджено реагувати на події, що відбуваються.
Значення праці відомого вченого таке, що викладені в ній думки дозволяють читачеві не лише відчути дух Корана і реальний світ ісламу, - автор, окреслюючи проблеми, пропонує конкретні кроки для зміни ситуації. Найважливішим же в цьому ракурсі є заклик до єднання мусульман.
«Немає такої релігії, яка, як іслам у Корані і Сунні, закликала б до братерства, втіленого в єднанні і солідарності, взаємодопомозі і взаємовиручці, співробітництві і сприянні, застерігаючи від розколу, розходження і ворожнечі», - пише Юсуф Аль-Кардаві. І це не просто слова, оскільки автор приводить на їх підтвердження аяти зі Священного Корана і хадиси Пророка Мухаммада (мир йому і благословення Всевишнього). Але вчений не обмежується констатацією даного факту, пропонуючи практичні кроки для досягнення мети.
Незмінність акиди (віропереконання, прим. ред.) і дотримання віроуставу - от основа єднання, покликаного рухати умму вперед. «Розбіжність у другорядних тлумаченнях і поняттях ніяк не шкодить, якщо ми одностайні в основах і погоджуємося можливістю існування, що не приводить до розколу, ворожнечі й ненависті через розходження в другорядних питаннях», - стверджує Юсуф Аль-Кардаві. Тобто не забороняється мати своє судження, думку, переконання, якщо воно не йде врозріз із положеннями Корана. Отже, ніхто не вправі засуджувати нікого (ні особистість, ні групу осіб, ні прихильників будь-якого мазхаба чи течії), якщо дотримується викладений Аллахом віроустав.
Не випадково Юсуф Аль-Кардаві підкреслює, що «для ісламської умми немає більшої мети чи місії, ніж заклик до добра, з яким з'явився іслам». Тобто реальні справи в ім'я Всевишнього, допомога людям, щирий намір створювати і творити заради спільного блага - це головне, що повинне бути визначальним в оцінці благочестя мусульманина. Юсуф Аль-Кардаві розкриває дану думку, звертаючи увагу на те, що «розбіжність думок з питань іджтихаду (інтелектуальні зусилля у винесенні правового висновку, щодо якого немає чіткої вказівки в Корані і Сунні, прим. ред.) збагачує богослов'я, розвиває і розширює його».
Тобто вчений не лише «виправдовує» різне бачення (сприйняття, розуміння) одкровень Корана, що «ґрунтується на законних доказах і переконаннях, висунутих великими умами», він вбачає у цьому благо для розвитку умми в цілому і кожного мусульманина зокрема. Цінність такого підходу в тому, що Юсуф Аль-Кардаві опирається на ниспослані Всевишнім аяти.
Автор, знов-таки, намагається обґрунтувати ці положення. Він не вдається в теологічні тонкості, що розділяють галузі ісламу, будучи переконаний у можливості чути і поважати чужу думку і не боятися розбіжностей, а також вважаючи, що все це в рамках дозволеного Господом: «Що стосується природи релігії, то сам Всевишній Аллах захотів, щоб у заповідях Його були згадані і незгадані питання, щоб серед згаданих були ясні й неясні, категоричні й можливі. Це потрібно для того, щоб розум працював заради самостійного дослідження і вивчення того, що схиляє до дослідження й вивчення, і приймав те, що не схиляє до нього, вірячи в потойбічний світ та істину».
Таким чином, автор вказує, що індивідуальне право вибору фактично передбачене Всевишнім.
Але така свобода вибору не означає вседозволеність, оскільки вона ґрунтується на визнанні всіх без винятку законів Корана і незмінної акиди. Крім того, дуже важливо, коли мусульмани «самостійно міркують і уважно вивчають, порівнюють і вибирають краще.., завдяки цій розмаїтості суджень і поводження, розширюється теологічне законодавче багатство». І саме в цьому випадку можливе просування мусульманського світу до прогресу.
Юсуф Аль-Кардаві заздалегідь відповідає на можливе запитання опонентів: «Ознайомлення з розбіжністю вчених сприяє розвитку взаємної терпимості та взаємних вибачень із приводу існуючих розбіжностей». Тим самим учений однозначно визнає найважливішим атрибутом свободи індивідуума згідно Корану його усвідомлено-чуттєве розуміння слів Всевишнього.
А вже звідси вчений робить висновок про необхідність єднання, «для того, щоб вкласти в душі підлітків і молоді значення коранічної віри, далекої від тих філософських і богословських суперечок, якими рясніє наука про віровчення, і тих розбратів, що розкололи умму на партії, до яких її привело змішання із сектами та релігійними толками».
Причому автор говорить про важливість відмови від взаємних образ, принижень і звинувачень у невір'ї: «Я не хочу, щоб люди вважали нечестивими тих, хто не носить бороди». На думку Юсуфа Аль-Карадаві, причини, що переключають увагу окремих мусульман із внутрішнього світу членів умми на їхній зовнішній вигляд, криються в тому, що «вони не переймаються важливими проблемами, великими сподіваннями і високими ідеалами».
Таким чином, книга Юсуфа Аль-Кардаві дозволяє зрозуміти, що єдність мусульман неможливо уявити без усвідомлення всередині умми аспекту свободи особистості, передбаченого Кораном. Як відзначає вчений, «нація [умма] у цьому випадку – господар власної долі; Аллах не примушує її ні до чого і не визначає їй нічого. Якщо вона відповість на заклик Господа Свого, вказівки пророка Свого і Книги своєї, об'єднається на словах і на ділі, згуртує свої ряди, то вона стане сильнішою, міцнішою, переможе ворогів Аллаха і своїх ворогів, виконавши те, чого від неї вимагає іслам. Але якщо вона піде за Сатаною і своїми пристрастями і бажаннями, то вона розколеться, а вороги будуть панувати над нею через її роз'єднаність».
Звичайно ж, про книгу прекрасного вченого можна говорити дуже багато. Але краще подискутувати про неї після того, як вона стане надбанням широкої аудиторії читачів.
За матеріалами Іслам для всіх
