Нібито повне руйнування і знищення мусульманами колишніх, доісламських, цивілізацій - розхожа тема багатьох публікацій. Вони постійно повторюють про те, що Іслам - релігія руйнування, яка знищила унікальні національні культури минулого. Але мусульманам потрібно перестати виправдуватися і повторювати, що Іслам нічого не руйнував і що він є релігією створення. Оскільки, Іслам, дійсно, - релігія руйнування. Але якого?
Тимур ЮСУПОВ
Руйнувати, щоб творити
Іслам прийшов у цей світ для руйнування всього того, що віджило свій вік і заважає вільному розвитку людини, її свободи і її наближенню до Аллаха. Іслам почав свій заклик з руйнування. З руйнування неправильних уявлень про Бога і суспільство. Навіть формула віри мусульманина починається з руйнування - заперечення хибних божків і вірувань твердженням про те, що немає іншого божества, крім Єдиного Бога.
Іслам, не соромлячись, заявляв і повинен заявляти про свою готовність до руйнування хибних переконань, помилкових традицій, законів, відсталих суспільних моделей, які заважають справжньому розвитку людського суспільства. Це той процес, який австрійський мислитель Джозеф Шумпетер назвав «творчим руйнуванням».
Шумпетер, колишній міністр фінансів Австрії і професор Гарвардської школи бізнесу, словосполученням «творче руйнування» намагався описати характер розвитку сучасного суспільства. На його погляд, «творче руйнування» - це безперервна заміна застарілих і неефективних суспільних і економічних моделей новими моделями, більш ефективними.
Його думка полягає в тому, що неможливо зберегти конкурентноздатність економіки і динаміку розвитку суспільства, якщо ми не готові до постійних інновацій, реформ і відновлення. Це, по Джозефу Шумпетеру, і є творчим руйнуванням.
Концепція «творчого руйнування» означає, що, бажаючи одержати щось нове, ми повинні відмовлятися від чогось старого, будучи переконаними, що отримане нове буде краще того, від чого ми відмовилися. Намагаючись просто зберегти наявні старі моделі, ми, швидше за все, будемо приречені на поразку.
Тимчасова необхідність терпіти старе й помилкове
Але за цим руйнуванням завжди невідступно повинне слідувати створення нового. Тому це руйнування і є творчим. Кращим прикладом подібного творчого руйнування старого поколінням сподвижників Пророка (мир йому) є повний демонтаж соціальних, політичних та ідеологічних моделей язичницького суспільства.
Старе, помилкове, повинне було поступитися місцем новому й істинному. Але демонтувавши язичницькі моделі суспільства й держави, мусульмани, відразу, створили на їхньому місці нову модель, засновану на законах істини й справедливості. Це і є суть творчого руйнування.
Крім того, ми повинні пам'ятати, що для руйнування старого годиться не будь-який момент часу. Неприпустимо ініціювати цей процес тільки тоді, коли відповідне бажання прийде у голову ревному віруючому.
Для руйнування старого повинна визріти найбільш підходяща ситуація, щоб це можна було здійснити якомога безболісніше. А до цього потрібно проявляти мудре терпіння і вміння жити поруч зі старим і помилковим стільки часу, скільки буде потрібно.
Саме тому Посланник Аллаха (мир йому) не став у перші ж роки свого заклику знищувати ідолів у Каабі і розгортати підпільну боротьбу з язичницьким суспільством. Подібні поспішні спроби руйнування помилкового могли заподіяти шкоду і самим мусульманам, які ще не були готові відразу за руйнуванням старого почати творити нове.
«Творче руйнування» сподвижників
Для того, щоб зуміти на місці старого створити нову модель, потрібно набиратися досвіду, накопичувати сили, знання і вміння. І найголовніше - для цього повинні дозріти відповідні суспільні й політичні умови. Так, приміром, халіф Умар (нехай буде задоволений ним Аллах) був змушений відмовитися і частково зруйнувати ту общинну військово-політичну модель ісламського суспільства, яку вибудував Пророк Мухаммад (мир йому).
Замість неї Умар (нехай буде задоволений ним Аллах) вибудував нову військово-політичну модель, засновану на регулярній і чиновницькій основі. Він пішов на цей крок саме тому, що нові умови, у яких у його час опинилася мусульманська громада, яка завоювала весь Близький Схід, частину Африки і Кавказу, яка збагатилася мільйонами нових громадян і десятками нових народів, настійно вимагали відмови від старої моделі управління державою і армією.
Колишня модель, хоч і була вибудувана самим Пророком (мир йому), була призначена для управління мусульманським суспільством і армією в межах Медини, максимум - Аравійського півострова. Якби Умар (нехай буде задоволений ним Аллах) не відмовився від застарілої моделі й не створив би нову, мусульманська держава й армія не впоралися б з новими завданнями і програли б своїм супротивникам.
Шаріатські межі творчого руйнування
При цьому, описуючи й обґрунтовуючи розвиток мусульманського суспільства й державності через концепцію творчого руйнування ми повинні розуміти, що це руйнування застосовне тільки до тих сфер нашого життя, у яких дозволений іджтихад (винесення самостійного рішення з питань прямо не викладених у Корані й Сунні кваліфікованим фахівцем). Тобто, до тих сфер, у яких мусульмани самі, на основі своїх знань, повинні визначати найбільш ефективні моделі управління й існування.
Це, у першу чергу, сфери управління громадським життям, економікою, державою, армією та іншими сферами, у яких мусульманам дозволено все, що не заборонено спеціально викладеними шаріатськими положеннями. Але в тих сферах, де іджтихад і самостійне судження категорично неприпустимі, як, наприклад, у сфері ісламського віропереконання- акиди, канонічних основ Шаріату, основ жіночої і чоловічої моральності, «творче руйнування» неприпустимо.
«Творче руйнування» стає найбільш актуальним саме в переломні моменти розвитку ісламського суспільства. Коли старі моделі суспільства й держави вже є неефективними, і коли терміново потрібний пошук нових моделей.
Наш час є саме таким. Старі моделі організації мусульманського суспільства, освіти, політичних моделей, джихаду (зусиль і опору на шляху Божому) - все це безнадійно застаріло і потребує термінової заміни новими, більш ефективними і конкурентноздатними моделями.
Необхідність творчих реформЗамість цього мусульмани продовжують триматися за свої віджилі традиції і моделі, запекло пручаючись будь-яким спробам модернізації і суспільно-політичних реформ. Це викликано двома причинами.
По-перше, елементарним незнанням, коли мусульмани не можуть відрізнити непорушні ісламські догмати від тих елементів, які були придумані людиною, але стали звичним атрибутом ісламської культури і способу життя. А, по-друге, простим небажанням що-небудь міняти у своєму житті з боку тих мусульман, які непогано живуть і при старих моделях - монархів, диктаторів, олігархів, нафтових шейхів, корумпованих улемів і т.п.
Наприклад, мечеть, як місце молитви - це обов'язковий елемент в Ісламі. Але мінарети, куполи, півмісяці над куполами - це все необов'язкові елементи, придумані наступними поколіннями мусульман. Якщо ці необов'язкові елементи заважають розвитку Ісламу, наприклад, будівництву мечеті в європейському місті, від них потрібно сміливо відмовлятися і будувати мечеть не в турецькому чи арабському стилі, а у вигляді звичайної офісної будівлі.
Наприклад, багато звичаїв і традицій мусульман засновані на Корані і Сунні, а багато - просто на національних традиціях мусульманських народів. Калим (дарунок батькам) за наречену, самітництво жінки в домах, опір сприйняттю мусульманами інтелектуальної європейської чи російської культури, неприйняття партійної і парламентської діяльності, орієнтація на середньовічну модель державності - це все не має свого обґрунтування в Ісламі.
Але мусульмани продовжують цього дотримуватися в силу того, що звикли до таких речей протягом століть. Однак, якщо ці застарілі традиції заважають мусульманам ефективно розвиватися в сучасному світі, то від усього цього віджилого і відмираючого потрібно відмовлятися і розробляти нові суспільні, політичні й економічні моделі, моделі забезпечення безпеки і розвитку. Тільки подібне усвідомлене й рішуче «творче руйнування» допоможе мусульманам відповісти на виклики сучасного світу.
За матеріалами Іслам.ру
