Направо підеш – православну церкву знайдеш, наліво – мечеть, прямо підеш – в караїмські кенаси потрапиш. Цей зачин російських казок згадався мені, коли я відпочивала в Євпаторії. На невеличкому майданчику у 100 метрах один від одного стояли церква і мечеть, а за два-три квартали дійсно були кенаси – храмові споруди кримських караїмів. Рано-вранці православні під гучні дзвони йшли до церкви, а пізно ввечорі мулла в останнє за цей день щось виголошував для правовірних мусульман, і його голос, здавалось, розливався по всьому курортному містечку.
Втім, такий напружений звуковий фон мене не засмучував, а навпаки. Відчувалось, що живеш не лише у стародавньому – більше 2000 років – місті, але й у своєрідному центрі релігійної культури. Журналістське завзяття не дало змоги відпочити від улюбленої професії, і я вирушила на «полювання» за інформацією.
Походила православним храмом, поставила свічку, щиро помолилася, а потім запитала у служителів, чи не заважають їм мусульмани, чи не виникає конфліктів на релігійній або етнічній основі. «Та борони Боже, чого б це ми з ними ворогували? – жіночка, яка продавала свічки і релігійну літературу аж обурилась. – Вони живуть собі, ми – собі, наші люди йдуть до нас, їхні – у мечеть. І все спокійно. Ви менше телевізор дивіться і газети читайте, там все брехня …», - порадила мені. Така характеристика наших мас-медіа мене не потішила. Але що поробиш, має пані рацію …
В мечеті екскурсії для всіх бажаючих проводились кожну годину, незважаючи на те, що зібрались 20 осіб чи прийшли лише двоє. Екскурсовод – молодий чоловік з правильною вимовою і неабияким інтелектом – докладно і цікаво розповідав про історичні події в Криму і світі, про збудовану у 16 столітті євпаторійську мечеть та її особисту історію. На моє питання: «Чи були якісь конфлікти на релігійній основі за роки незалежності України?» чітко і недвозначно відповів: «Ні! То все організовують політики!» Хтось з екскурсантів запитав: «А у вас же джихад передбачений, чи не так?» І тут ми почули незаплановану для екскурсії міні-лекцію:
Джихад, виявляється, має чотири рівні. Перший – це боротьба з власними недоліками і поліпшення самого себе. Другий – сумлінність на шляху до Бога: самоосвіта, вивчення Корану, милостиня бідним і знедоленим, допомога слабким, старим, дітям. Третій – це неодмінна проща до святої Мекки, яку кожен правовірний мусить здійснити хоча б раз за своє життя. Нарешті, четвертий рівень – це оборона релігії і віри від тих, хто будь-яким чином намагається скривдити іслам. А потім я почула від екскурсовода: «Що в газетах пишуть? «Ісламісти-смертники оголосили джихад…» Ми ніколи не вітаємо смертників. Самогубство в ісламі вважається одним із найбільших гріхів. А слово «джихад» журналісти часто використовують, не розуміючи суті».
…Кенаси мене вразили спокоєм і чистотою, яка можлива лише в місці, де живе мудрість століть. То не лише пафосні слова, це відчувається буквально. Голова караїмів Криму, Віктор Захарович Тіріяки, про зіткнення в Криму з релігійних причин навіть слухати не хотів – немає ніяких конфліктів. Знову ж таки, він впевнений, що їх роздмухують політики і медійники.
Отак думають про нас, шановні панове журналісти. Не знаємо суті, пишемо лише те, на що кинули швидкий і неуважний погляд, релігійні проблеми розглядаємо крізь призму стереотипів, а сучасний стан проблем висвітлюємо з позицій редакційної політики, яку замовляють ті, хто платить… Чи є вихід? Думаю, що так. По-перше, вчитися. Знати більше про релігії України (можна і світу, не завадить). По-друге, спеціалізуватися. Щоб публікації у мас-медіа про релігію не готували сьогодні у відділі культури, завтра – політики, а післязавтра – у відділі спорту, якщо там поки що немає роботи. Нарешті, бути толератним до всіх релігій і вірувань. Чи це – по-перше?
Алла БОЙКО, доктор філологічних наук, професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, експерт з релігійної журналістики.
За матеріалами РІСУ
Посилання на тему:
Покладено чергову цеглину у побудову такого омріяного порозуміння між ЗМІ і релігією
Мас-медіа формують релігійні запити людей – професор Інституту Журналістики КНУ ім.Тараса Шевченка
