Історично так склалося, що Україна стала місцем зустрічі різних культур, народів і релігій. Все це на віки залишиться нашою гордістю, нашим надбанням, нашою яскравою і неповторною відмітною рисою.
Поза всяким сумнівом, на нашому «великому прикордонні», де зустрілися великі цивілізації, було багато військових конфліктів між самими різними сторонами. Але жодна з війн не була чисто релігійним конфліктом. І за це ми зобов'язані дякувати нашим предкам!
Що й казати, війна у середньовіччя, та й у більш пізні часи, була звичайною справою, одним зі способів існування держави. Воювали всі, а хто був не в змозі воювати, дуже швидко поглинався своїми сусідами. І релігійні розходження не були головною причиною конфліктів. Можна пригадати безліч війн, у яких обидві сторони були послідовниками однієї і тієї ж релігії. Релігія, більшою мірою, була способом самоідентифікації населення тієї чи іншої держави, способом його життя. У ті далекі часи релігія, так само як і мова та інші особливості культури, відрізняла жителя Кримського ханства від жителів Речі Посполитої чи Московської держави.
Світова історія знає безліч прикладів мирного і добросусідського співіснування послідовників різних конфесій у рамках однієї держави.
Це й квітучий Кордовський халіфат, і Єгипет, Японія і Китай та інші держави. Вони на власному прикладі показали, що цілком можливо жити пліч-о-пліч мусульманам, християнам, іудеям та багатьом іншим. Виходить, що поки хтось не розіграє «релігійну карту» у політичній грі, керуючись своїми інтересами, конфлікт на релігійному ґрунті навряд чи виникне. Адже можна задатися питанням: «Якщо вищезгадані релігійні вчення закликають до миру і добра, пропагують цінність і унікальність людського життя, то чому ж спалахують війни під релігійними гаслами?» Виходить, це комусь потрібно... А можливо, навіть і вигідно, ну хоча б для власного іміджу, для приходу до влади, для збагачення, нарешті. Цілі цілком приземлені, на відміну від гасел.
Все це, звичайно, не означає, що не було зіткнень на релігійному ґрунті. Вони теж мали місце в історії, але Україну це лихо обійшло стороною. І слава Аллахові, що так склалося!
Наша держава світська (це чітко вказано у головному документі країни - Конституції), багатонаціональна, поліконфесійна. Тому не зовсім коректно стосовно інших заявляти про верховенство, первинність або перевагу якоїсь однієї конфесії.
Досить подивитися на нашу історію, і ми побачимо, що частина нинішньої території України у минулому входила до складу Хазарського каганату, де офіційною релігією був іудаїзм. Багато століть у південній і південно-західній частині країни знаходилося Кримське ханство, де більшість населення сповідувала Іслам.
І, звичайно ж, важливу роль відігравало християнство, як православне, так і католицьке, уніатське, а пізніше й протестантське. У таких умовах просто неввічливо твердити про перевагу якоїсь однієї конфесії у нашій країні. Саме цей аспект і врахувала наша державу, визнавши права всіх.
Християнство й Іслам відіграють важливу роль у духовному і культурному відродженні країни. При цьому я не хочу применшити заслуги інших релігійних систем, але мова сьогодні не про них.
Іслам на шляху свого росту і розвитку дуже швидко зустрівся із християнською релігією і цивілізацією. Ще за життя пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллаха) цій епохальній зустрічі була приділена величезна увага у канонічній літературі Ісламу:
«Поза всяким сумнівом, переконаєшся ти, що найбільш дружелюбно до мусульман, що увірували, ставляться ті, хто говорить: «Воістину, ми християни». Це тому, що є серед них священики і ченці, і тому, що вони не зарозумілі. І коли чують вони ниспослане посланникові в одкровенні, наповнюються слізьми очі їхні через те, що дізналися вони з істини» (Коран, 5:82-83).
Зверніть увагу, це одкровення Всевишнього Аллаха адресоване не лише пророку Мухаммаду, але й усім мусульманам. Сам пророк Ісламу (мир йому і благословення Аллаха) неухильно втілював цей принцип у життя. Коли переслідування мусульман мекканськими язичниками стало нестерпним, пророк велів віруючим переселятися в Ефіопію, «де справедливий християнський правитель не дасть скривдити невинних, не дозволить знущатися з людей тільки за те, що вони вірять у Єдиного Бога і не визнають ідолів». Пророк Ісламу бачив у християнах чесних, порядних і справедливих людей, інакше б він не відправив у таку далечінь своїх послідовників разом із власною донькою. Так і трапилося, негус Ефіопії дав притулок і захистив мусульман від переслідувань аравійських язичників.
У нашій країні, де ніколи не було християнсько-мусульманських конфліктів на релігійному ґрунті, чомусь раз у раз звучать ісламофобські нотки. І багато журналістів і телевізійників замість того, щоб як слід розібратися у ситуації, часом здіймають галас про «страшних мусульман». Нехай мене пробачать представники «четвертої влади», але це яскраво свідчить про їхній непрофесіоналізм і непоінформованість. Створюється враження, що комусь дуже потрібний хоч маленький, локальний, але конфлікт. З іскор, які постійно запускають, хочуть розпалити полум'я. І хоча, на щастя, це поки що не вдається, зате у старанні «активістам» не відмовиш! Мусульманам, яких у країні всього близько одного-двох відсотків від загальної чисельності населення, подібні конфлікти зовсім не потрібні.
Перед мусульманами і християнами України стоять великі цілі: відродження духовності, морально-етичне виховання молоді, боротьба з бідами і пороками нашого суспільства. У нас є проблеми алкоголізму, наркоманії, СНІДу, проституції, бідності і соціальної незахищеності широких верств населення. Ось проти чого потрібно спрямувати свій запал, енергію і зусилля, а не влаштовувати цькування «страшних мусульман». Тим більше, що мусульмани - це, може, ваші друзі, сусіди, колеги чи просто знайомі. Світ так тісний!
На завершення приведу слова професора Ер-Ріядського університету Мухаммада Аль-Хашимі: «Великодушність Ісламу настільки широка, що вона охоплює собою всіх людей, незважаючи на розходження релігій, які вони сповідують. Саме тому у нас іудеї і християни завжди користувалися захистом мусульман, не побоюючись за своє життя, честь, майно і свободу віросповідання. Норма – хороше ставлення і свобода совісті. Про це свідчить існування їхніх церков, побудованих на найперших етапах розвитку Ісламу у мусульманських селищах на вершинах гір. При цьому навколо них жили багато тисяч мусульман (як у Єрусалимі, Віфлеємі, Олександрії та ін. містах), які проявляли стосовно своїх сусідів із числа Людей Писання турботу, які брали їх під свій захист, які робили їм благодіяння і дотримувалися у відносинах з ними справедливості згідно завітів Корану».
Саід Ісмагілов
За матеріалами газети «Арраід»
Посилання на тему:
Надія ісламського відродження в Україні
Іслам у Криму. Сучасні аспекти розвитку
Україна - Ісламський світ: до нового етапу співробітництва
Чи міг князь Володимир зробити Русь мусульманською?
Іслам і християнство в Криму: діалог чи "clash of civilizations"?
Кримські татари: привітне обличчя ісламу
Створена, зруйнована і відновлена. До 100-річчя з дня відкриття Соборної мечеті в місті Харкові
У Харкові відновлюють найстарішу в Україні соборну мечеть
