В сьогоднішньому світі, в якому цілеспрямовано формується упереджене ставлення, страх і ненависть до Ісламу, люди відчувають воістину середньовічний, забобонно-містичний жах при словах Шаріат та Іслам. Якщо на першому місці в пантеоні «страшилок» середньостатистичного обивателя, незнайомого зі справжньою суттю мусульманської релігії, стоїть бородатий терорист, який мріє підірвати і вирізати півсвіту, то на другому місці стоїть не менш бородатий його спільник, який мріє насильно загнати в Іслам іншу половину світу.
Яскравим прикладом з неухильним дотриманням прав, свобод і безпеки немусульманського населення в ісламській державі є випадок з халіфом Умаром ібн аль-Хаттабом (хай буде задоволений ним Аллах), коли він, будучи вже на смертному одрі, диктував довгого листа із повчаннями наступному халіфові. От що було сказано в останньому реченні цього історичного документу: «Я наказую тобі в інтересах людей, яким був дарований захист від імені Аллаха і Його Посланника (маються на увазі немусульмани, що проживають в ісламській державі і відомі як «зиммії» - прим. авт.)... наші зобов'язання стосовно них повинні виконуватися, на них не повинно покладатися більше, ніж вони спроможні витримати».
В той час халіф Умар (хай буде задоволений ним Аллах), який був главою величезної держави, що розкинулася від Єгипту до Персії, помирав, терплячи страшні муки від смертельної рани, нанесеної йому немусульманином, який вдарив його отруєним кинджалом під час ранкової молитви. На його місці від інших правителів того часу і навіть наших днів можна було б очікувати початку негайних репресій і гонінь на немусульман. Від більш великодушного глави держави можна було б очікувати спроби забути і пробачити.
Однак продиктований Умаром (хай буде задоволений ним Аллах) наказ захищати дані релігійні меншини та піклуватися про них, не вкладається у свідомість сучасної людини. Проте, для мусульман того періоду і мусульманських істориків наступних століть дана реакція халіфа була цілком природною, оскільки вона була обумовлена тим, чому навчив його та інших сподвижників Посланник Аллаха (мир йому і благословення).
Саме впевненість у тому, що захист життя, майна та релігійних свобод меншин є релігійним обов'язком ісламської держави; що правитель особисто буде нести відповідальність в наступному житті за немусульман (зиммій), потерпілих від рук мусульман; що немає примусу в релігії і що мусульмани повинні бути однаково справедливі до друзів і ворогів, визначала вчинки і Умара (хай буде задоволений ним Аллах), і наступних халіфів, які зберегли вірність принципам релігійних прав і свобод немусульман протягом століть у всьому ісламському світі.
Результатом дотримання мусульманами цих заповідей стало ісламське правління, що встановило неймовірно високий стандарт релігійної терпимості у світі, в якому про цю ідею взагалі не знали. Ісламське суспільство не лише не знало таких жахів, як переслідування за релігійною ознакою, інквізиції, полювання на відьом, холокост, які заплямували історію західної цивілізації, воно також захищало свої релігійні меншини від переслідувань інших держав.
Мусульмани захищали іудеїв від християн, а східних християн від римських католиків. У мусульманській Іспанії під правлінням Омейядів і в Багдаді під правлінням Аббасидів християни та іудеї повною мірою мали таку свободу віросповідання, якої вони не надавали ні один одному, ні будь-кому іншому.
Більше того, навіть сучасний західний світ, що пишається своєю терпимістю відносно представників інших віросповідань, пройшов дуже довгий шлях, перш ніж досягти свого сучасного рівня релігійних свобод, але так і не зміг досягти стандартів, установлених Ісламом. Крім того, що шлях, обраний західним світом для досягнення примарної гармонії в суспільстві, пролягав через виключення релігії із суспільної сфери, він за багатьма пунктами продовжує демонструвати середньовічне ставлення до іновірців.
По-перше, в деяких західних країнах мусульманам недозволенно призивати до молитви з мінаретів і за допомогою звукопідсилюючої апаратури. В той час як церковні дзвони вільно наповнювали мусульманські міста своїм передзвоном у всьому ісламському світі.
По-друге, у багатьох західних країнах мусульмани понині борються за своє право одержати вихідні в п'ятничні дні для здійснення щотижневої колективної молитви. В той час, як субота і неділя були повністю забезпечені іудеям та християнам у всіх куточках ісламського світу.
По-третє, ісламське персональне право донині не признається на Заході. В той час як персональне право немусульманських меншин вже давно було визнано в ісламському світі.
По-четверте, в більшості західних країн всі громадяни незалежно від їхнього віросповідання повинні неухильно дотримуватися секуляризованого або заснованого на християнських принципах внутрішнього законодавства. Тоді, як в ісламській державі іновірцям була надана можливість керуватися в багатьох питаннях своїми релігійними законоположеннями.
По-п'яте, сьогодні у всьому західному світі зростає кількість злочинів, вчинених на ґрунті релігійної нетерпимості. Акти вандалізму, напади на мечеті та на окремих віруючих, погроми та вбивства ніяк не відповідають іміджу цивілізованого і терпимого світу.
Саліх Ібрагім
За матеріалами Іслам.ру
