УНІАН, 21.07.2009
З понад 1 млрд мусульман планети, в Україні проживають від 500 тис до 2 млн чоловік. Одні з них, як кримські і казанські татари, живуть тут століттями. Інші - це студенти, фахівці і бізнесмени з арабських і східних держав, що вважаються великими діловими партнерами України. Наприклад, Єгипет є провідним покупцем нашої пшениці, Йорданія, Сирія і Пакистан - металу. Не дивлячись на успішний міждержавний бізнес, самі мусульмани, навіть корінні жителі України, далеко не завжди відчувають себе у рідних містах і селищах як дома. Багато з них вважають за краще приховувати свою релігійну приналежність, і мають на те вагомі підстави.«Як мусульманка, я ношу хіджаб. Коли я приходила на роботу в компанію, непорозумінь через це не виникало. Деякі зі співробітників дивилися на мене з інтересом, але в цілому все було нормально», - розповідає Імара Латіфі, уродженка Ірану, громадянка України, менеджер-економіст однієї з мережевих туристичних компаній столиці. Кілька років тому до її відділу перейшов новий начальник. Він попросив Імару не ходити на роботу у хіджабі. Питання було поставлене ребром - або ходи як усі, або звільняйся. «Бути мусульманином, дотримуючись приписів, і працювати в українській компанії - справжня проблема», - говорить Севгіль Мусаєва, кримська татарка, журналіст.
Іслам приписує своїм послідовникам дотримуватися п'яти заповідей, а саме: визнання єдиного Бога і його пророка, дотримання священного місяця Рамадан, здійснення хаджу, дотримання намазу п'ять разів на день, і подача милостині нужденним.
«Намаз повинен здійснюватися лише після обмивання, абдесту. Якщо ти працюєш вдома, це просто. Але якщо ти працюєш в офісі, серед багатьох людей, то виникають питання. Де у звичайному офісі можна зробити обмивання, причому не лише рук, але й ніг? А молячись на очах у співробітників, можна викликати на себе негативні емоції і нерозуміння оточуючих», - розповідає Севгіль.
Хоча 35 стаття Конституції України гарантує свободу світогляду і віросповідання, на ділі виконання заповідей може поставити віруючого у незручне становище. Залежно від підприємства, навіть релігійна поведінка християнина не завжди сприймається товаришами по службі адекватно. Що ж тут говорити про інші релігії. В результаті, людина постає перед дилемою - приховувати свої душевні переконання, або стати об'єктом пильної уваги свого повсякденного оточення. Причому, уваги не завжди позитивної. Через це більшість мусульман побоюються акцентувати увагу на своїй релігії.
«Я не можу уявити собі ситуацію, у якій я підходжу до начальника і прошу дозволити мені робити намаз в офісі. А вийти зробити намаз за межами офісу - просто небезпечно», - такої думки дотримуються багато опитаних нами мусульман, які працюють в українських компаніях.
Наочним прикладом нерозуміння і неповаги до різниці культур служать наші паспортні столи, в основному, регіональні. Як відомо, на фотографії у паспорті людина повинна відповідати своєму повсякденному зовнішньому вигляду.
«Якщо чоловік, наприклад, постійно носить вуса або бороду, від нього ж не вимагають поголитися для паспорта! Мусульманка на людях завжди з'являється у хіджабі, і вимагати від неї зняти хіджаб - це те ж саме, що вимагати від чоловіка збрити вуса заради фотографії! Щодо цього наші дружини, матері, дочки і сестри почуваються незручно. Адже не існує діючого українського закону чи нормативного акту, який забороняє фотографуватися на документи у хіджабі. А сама вимога покривати голову для жінки стосується не лише ісламу. Вона є і в Біблії», - запевняє Ігор Карпишен, голова правління Духовного управління мусульман України «УММА».
Крім неповаги до традицій, проблемою для мусульман є повернення культурних пам'ятників. На території Криму, Києва і Донецька татарські родини живуть поколіннями. Уже в XV ст. існувала назва Татарка на київській горі Щекавиця, там же знаходиться старий мусульманський цвинтар. У Київській області існують споконвіків мусульманські назви селищ, такі як Рамадан. Найбільші кримсько-татарські громади знаходяться у Бахчисараї, Євпаторії (Ґезлев) і Сімферополі (Ак-Мечеть). У цих містах встановлюються пам'ятники жертвам депортації. В основному фінансування кримських мечетей ведеться через Міністерство культури Туреччини, а також на пожертвування місцевої громади.
«Уряд Криму нічого не робить для збереження ісламських пам'ятників. У Керчі є мечеть XIX ст. Вона постраждала ще під час Другої світової війни, але з реконструкцією не поспішають. Міністерство культури Криму виділяло 50 тис грн на її ремонт, але гроші були вкрадені», - обурюється Севгіль Мусаєва.
Стопориться питання з передачею мусульманам історичних будівель мечетей і медресе. Хоча Указ Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» прийнятий у далекому 1992 р.
«Ми п'ять років добиваємося повернення мусульманській громаді старої мечеті у Миколаєві. Стільки ж часу вирішуємо питання будівлі мечеті у Дніпропетровську. Гроші на цю мечеть збирали мусульмани Дніпропетровська більше 100 років тому всією громадою. Зараз у приміщенні колишньої мечеті знаходяться кафе і різні фірми», - говорить Рустам Гафурі, керівник інформаційного відділу Духовного управління мусульман України.
Схожі питання виникають і з цвинтарями. Мусульмани просять у влади виділяти ділянки міських цвинтарів. Іноді їм відмовляють, іноді - землю виділяють, на умовно, тоді як фактично там ховають і не мусульман.
«На жаль, у нашому суспільстві існує упередження до мусульман на расовому, національному і релігійному ґрунтах. Траплялися напади навіть на послів, наприклад, на посла Індонезії, були вбивства, наприклад, громадянина Сирії. Відбуваються акти вандалізму, сплюндрування могил», - розповідає Рустам Гафурі.
Ситуація загострюється небажанням влади і правоохоронних органів визнавати, наскільки поширена в Україні ксенофобія. За даними правозахисників, лише один із п'ятдесяти злочинів, скоєних на міжетнічному або релігійному ґрунті, класифікується силовиками у відповідності своїм справжнім причинам.
«У нашому духовному управлінні багато етнічних українців, мусульман, які є частиною нашого суспільства. У багатьох з нас друзі і батьки - християни, але ми розуміємо один одного, і раді, що кожний з нас знайшов свій шлях. А нетерпимість не визначається релігією чи національністю. Це люди, які з незрозумілих для себе причин починають проявляти агресію до інших. Як правило, це люди із заниженою самооцінкою, які намагаються знайти негатив в оточуючих», - переконаний Ігор Карпишен.
Діалог пошепки
Відповідь на питання, «що робити із ксенофобією?», не знайдена жодною державою. А от нерозуміння намагаються загладити громадські і релігійні організації. З початку 90-х рр XX ст. у країні діють кілька ісламських об'єднань - Духовне управління мусульман України, Духовне управління мусульман Криму, Духовний центр у Донецьку, Духовне управління мусульман України «УММА», Всеукраїнська Асоціація громадських організацій «Альраід», поряд з духовними центрами відкриваються кафе і ресторани халяль, які дозволяють дотримуватися харчування згідно норм Шаріату.
Мова йде про м'ясо тварини, у якої при закланні витекла вся кров. У столиці і великих містах таке м'ясо продається при мечетях, на території Криму халяль продається у спеціальних кіосках, зі знаком півмісяця. Українські мусульмани здійснюють паломництво у Мекку і Медину - з України хадж коштує $3300, у 2008 р. його зробили близько 200 наших співвітчизників. Однак, інформацію про життя мусульман в Україні можна знайти, як правило, лише на профільних сайтах і форумах в Інтернеті, тоді як із загального потоку новин у спостерігача формується не дуже позитивна думка про іслам.
Незнання породжує вороже і агресивне ставлення до однієї зі світових релігії. Тому, представники мусульманських об'єднань виводять діалог на державний рівень.
Приміром, православні конфесії проводять із українською владою переговори про необхідність обов'язкового викладання у школах християнської етики. Хоча за даними дослідження «Міжнародна свобода релігії - 2008», проведеного Бюро демократії, прав людини і праці Державного департаменту США, лише 52% наших співвітчизників відносять себе до православних християн, від 500 до 2 млн чоловік сповідують іслам, близько 50 тисяч - іудаїзм, стільки ж - буддизм. У Криму, у Миколаївській і Херсонській областях проживають близько 8 тисяч караїмів. У Києві і регіональних центрах 1% родин сповідують індуїзм.
Мусульмани України вважають, що якщо піднімати питання про введення у навчальних закладах етики, то говорити треба про етику загальнолюдську, і зкликають до створення Комісії з питань програми загальнолюдської етики.
«Не можна на загальнодержавному рівні сказати про одну релігію і мовчати про іншу. В українських школах навчаються не лише християнські діти. Якщо викладати етику з одного боку, то у дітей буде формуватися упереджене ставлення до не християн. Тоді як мусульманські діти будуть відчувати себе чужими у багатонаціональному і багатоконфесійному українському суспільстві», - відзначає Рустам Гафурі.
Нерозуміння на виховному рівні переростає у нетолерантність, створює проблеми для нормального співіснування українців і громадян інших держав, які працюють і навчаються на території України.
Свій вклад у співпрацю між місцевою владою та ісламськими релігійними об'єднаннями вносять міжнародні організації. Щорічний іфтар (розговіння у місяць посту Рамадан) відвідують посли і представники Йорданії, Марокко, США, Польщі, Словаччини, Ватикану та ін.
Особливого значення надають новій редакції Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації», який розробляється Державним комітетом України у справах національностей і релігій. В армії, в'язницях є представники різних релігійних напрямків. Законопроект спрямований на те, щоб дати можливість людям у лікарнях, армії і в'язницях дотримуватися приписів своєї релігії.
Відносини ж між роботодавцями і мусульманами поки що віддаються на відкуп самих віруючих. Наприклад, наша героїня Імара Латіфі, на зауваження свого нового керівника відповіла, що якщо не влаштовує компанію як економіст і професіонал, то звільниться. Але зневажати своїми релігійними обов’язками і внутрішніми принципами заради роботи не буде. Імару не звільнили - вони знайшли розуміння з начальником. «Більше того - коли всім співробітникам шили фірмовий одяг з короткими рукавами, компанія пішла мені на зустріч і пошила для мене фірмовий костюм з покритими зап'ястями».
Маргарита ОРМОЦАДЗЕ, спеціально для УНІАН
(Наводиться у скороченні)
Повна версія статті на сайті УНІАН
Інші публікації на сайті УНІАН:
Сьогодні у мусульман свято вознесіння пророка Мухаммеда до престолу Аллаха
