«1740-і роки були часом запеклого гоніння на іслам... У Казанській губернії до червня 1744 року з 536 мечетей було зруйновано 418; від повного знищення втрималися тому, що слух про це міг дійти до мусульманських країн і викликати там руйнування церков». (Бартольд В.В., т.9, стор. 409-410)
Найбільша в Криму мечеть, споруджена на честь султана Селима в м. Кефі (Феодосія), витвір знаменитого турецького зодчого Ходжа Сінана, була розібрана в 1833 році, а побудована ним же в м. Кезпев (Євпаторія) Хан-Джамі тривалий час використовувалася як музей атеїзму. Нові торговельні, ремісничі центри півострова 16-18 ст. - Бахчисарай, Кезпев, Кара-сувбазар, Ор активно забудовувалися громадськими і культовими спорудженнями за підтримкою і заступництвом кримських ханів, що в радянський період нашої історії послужило одним із приводів для їхнього знищення. Приміром, у Бахчисараї, згідно опису турецького мандрівника Евлія Челебі, в 1666 році налічувалося 24 мечеті, а в 1786 році -38, нині ж збереглося лише 8. Причому дві з них діючі, одна на реставрації, а інші п'ять молитовних будинків використовуються під кухню інтернату, житловий будинок, кінотеатр «СТАРТ», ковбасний цех, товариство інвалідів. В Карасувбазарі (Білогорську) в 1666 році нараховувалося 28 мечетей, в 1786 р. - 21. В 20-і роки до пам'ятників архітектури, що знаходилися під охороною закону і держави, Народним Комісаріатом освіти Кримської АРСР були віднесені будівлі двох караван-сараїв 17 ст., двох лазень -«Буюк хаммам», а також трьох мечетей - «Хан-Джамі», «Шор-Джамі», «Буюк-Джамі». Нині в Кара-сувбазарі не існує жодного пам'ятника середньовічної архітектури. У місті Кезлев в 17 столітті знаходилися будівлі 26 мечетей, в 1786 році-21, нині збереглося тільки три. Цілком очевидне злочинне відношення колоніальної, а потім радянської адміністрацій до пам'ятників матеріальної культури одного з корінних народів Криму. Для чиновників мусульманські культові споруди були спадщиною чужого їм народу, внаслідок чого не представляли ніякої цінності.
Отже, загальна кількість мечетей, споруджених за п'ять з половиною століть в 6 містах і в 1474 селах Криму, до 1786 року склала понад 1600. Імовірно, таке ж число їх збереглося до 1805 року, коли без обліку Ялтинського повіту налічувалося 1556 культових споруд. Але через півстоліття, вже до початку колоніальної війни, коли в Криму «побилися» самі могутні держави Європи (1853-56 р.), кількість мечетей скоротилося до 1492.
В 1859 році з Північного Кавказу почався потужний еміграційний рух у межі Османської імперії сотень тисяч горців, що зазнали поразки в тривалій війні з Російською імперією і не бажали залишитися скореними на завойованій поневоленій батьківщині. В 1860-62 роках близько двохсот тисяч кримських татар, рятуючись від чиновницької і поміщицької сваволі, також емігрували в балканські і малоазіатські володіння Оттоманської Порти. Цілеспрямована політична акція царського режиму обернулася національною трагедією для кримських татар. К.Ханацький в «Пам’ятній книзі Таврійської губернії» (1867р.) показав масштаби цієї трагедії: «у Перекопському повіті татарами залишено 278 аулів або сіл і виселилося 41 331 душ. Зайнято новими поселенцями 34 колонії, інші 244 залишаються в руїнах. У Сімферопольському повіті виселилося татар за кордон 17459 душ із 146 сіл і аулів, з яких спорожніли й залишилися в руїнах 18, інші 126 залишаються під колишніми назвами, тому що не всі татари з них виїхали за кордон. У Феодосійському повіті еміграція татар проходила з 67 сіл, з яких 14 зовсім спорожніли. З Євпаторійського повіту виселилося татар за кордон 80434 душ і розміщалися в 196 селах, з яких зовсім спорожніло 39. Таким чином, еміграція татар в Таврійській губернії проходила з 784 татарських сіл або аулів, з яких 330 залишаються в руїнах, а інші зайняті новими переселенцями».
У зв'язку зі значним скороченням населення і запустінням сіл, на півострові до 1864 року збереглося від руйнування лише 803 мечеті, а через чверть століття, в 1890-м ще менше - 737. На цьому ж рівні число мечетей залишалося до 1914 року, тоді як після закінчення Першої світової і громадянської війн їх було вже 632 (100 мечетей всього за 6 років!). Таким чином, одним з підсумків російської колоніальної політики в Криму (1783-1917 р.) стало знищення біля тисячі мусульманських культових споруджень.
Зі встановленням Радянської влади і прийняттям декрету про відділення церкви від держави мечеті були передані мусульманським громадам. Контроль за діяльністю релігійних організацій і громад здійснювала Комісія з питань культу при Крим. ЦІК і НКВД. Однак в 30-і роки з нагнітанням атеїстичної пропаганди і гоніннями на священнослужителів мусульманські молитовні будинки в основному під приводом їх незадовільного санітарно-технічного стану закривалися, старі будівлі руйнувалися, а ті, що залишилися передавалися колгоспам під склади, клуби, школи, хати-читальні й т.п.
У наступному 1938 році й ці 23 мечеті були закриті, а з 1944 року аж до кінця вісімдесятих наступає період, коли по можливості знищується все, що могло нагадувати про народ Криму, - цвинтарі, культові спорудження, села, топоніміка і т.д.
Ібрагім АБДУЛЛАЄВ
За матеріалами газети «Арраід»
