Сучасні дослідники ісламської економіки вважають, що економічна думка середньовіччя досягла розквіту в працях таких вчених-енциклопедистів, як аль-Газалі, Ібн Таймійа, Ібн Халдун та ін.
Однак середньовічні мусульманські автори не створювали окремих робіт, присвячених винятково економічним питанням. Їхній підхід можна назвати міждисциплінарним, коли сугубо економічні питання розглядалися в контексті інших проблем: відносин правителя й підданих, мусульман і немусульман, виконання віруючими релігійних обов'язків та ін.
Наприклад, для видатного мусульманського богослова, філософа й правознавця Абу Хаміда Мухаммада б. Мухаммада аль-Газалі ат-Тусі (1058-1111) дотримання норм ісламу в економічному житті (за умови, що подібна економічна діяльність приносить користь людям) - це теж свого роду поклоніння Всевишньому, частина виконання віруючими своїх релігійних обов'язків (фард кифайа), що можна зустріти й у протестантській етиці бізнесу. Один з доводів на користь подібного підходу: якщо мусульмани не будуть приділяти уваги економіці, то це приведе до економічних проблем у суспільстві, що, в кінці кінців, може завдати шкоди самому ісламу, оскільки буде ослаблена його матеріальна база.
На думку більшості мусульманських правознавців, основану на відомому хадисі, набагато більшу користь ісламу принесе не той, хто цілі дні проводить у молитві й, нічого не роблячи, матеріально залежить від інших людей, а той, хто бере активну участь в економічній діяльності, тим самим приносячись користь суспільству й релігії: «Всі створіння залежать від Аллаха, і найбільше Аллах любить того, хто найбільше корисний його створінням. А якщо ти скажеш: «Люди бувають трьох видів: людина, яка займається своїм майбутнім життям на шкоду теперішньому, - ця у виграші. Людина, сьогоднішнє життя якої відволікає її від майбутнього, - це пропаща людина. І людина, яка займається ними обома, - ця наражається на небезпеку і ризикує, і переможець кращий, ніж той, що наражається на небезпеку», то знай, що в цьому є секрет, це про те, що високого положення можна досягти, лише подолавши небезпеку» . Таким чином, найкращий шлях - обрання певної золотої середини між мирським і духовним життям.
Більш того, аль-Газалі при вивченні есхатологічних питань висловлює думку, що одним з мотивів поділу Аллахом доби на день і ніч було прагнення надати світлий час для задоволення мирських потреб.
Іншими словами, аль-Газалі не закликає до аскетизму і відсторонення від мирського життя: «І якщо ти звернеш увагу на багатство Сулеймана і статус пророка, що був даний йому, то зрозумієш, що аскетизм - аскетизм у душі, а не в бідності» .
У найвідомішій праці вченого «Відродження наук про віру» («Іхйа' 'улум ад-дін») поєднуються дві інтерпретації бідності. З одного боку, людина повинна прагнути до бідності, оскільки вона є похвальною «стоянкою», якістю, що наближає людину до досконалості. З іншого боку, бідність описується як нещастя, ниспослане людям зверху.
Аллах передбачив всі існуючі на Землі блага для того, щоб людина ними користувалася (Коран). Однак людина не повинна перетворювати наявні в її розпорядженні активи на скарб, оскільки це буде суперечити цілям, окресленим Аллахом. Іншими словами, засоби повинні використатися так, як наказав Аллах, а накопичення заради накопичення або, гірше того, лихварські операції є порушенням установлених Всевишнім правил. Аль-Газалі порівнював тих, хто збирає гроші заради грошей, з тими, хто тримає в ув'язненні правителя держави, не даючи йому можливості виконувати його функції.
Аналізуючи функції грошей, аль-Газалі писав наступне: «Золото й срібло - це дари Божі. Завдяки їм здійснюються всі мирські справи. Але (золото й срібло) - всього лише метали і не мають цінності самі по собі. Люди прагнуть володіти ними, оскільки з їхньою допомогою можна придбати всі товари у світі». Виконуючи функцію міри вартості, гроші, на думку вченого, виступають у ролі суддів, що визначають ціну будь-якої речі. Аль-Газалі також порівнював золото й срібло з дзеркалом: «... дзеркало саме по собі не має цінності, але його цінність полягає в тому, що воно віддзеркалює будь-які речі».
В іншій роботі аль-Газалі, «Еліксир щастя» («Кімійа-йі са'адат»), яку деякі дослідники дотепер помилково вважають популярним перекладом «Відродження наук про віру», докладно розглядаються питання, пов'язані із закятом, у контексті ролі державних фінансів у мусульманській громаді. Однак більше уваги аль-Газалі приділяє не власне економічним і правовим аспектам збору і розподілу даного податку, а етичним аспектам. Вчений дає рекомендації як тому, хто виплачує закят, так і тому, хто приймає його, щоб обидві сторони не формально підходили до виконання всіх вимог, пов'язаних з очисним податком, а робили це від щирого серця. Однак аль-Газалі не заперечує можливість введення правителем нових, не передбачених шаріатом податків, якщо того вимагають інтереси віруючих і держави.
При цьому вчений з жалем констатував: «Державні фінанси в наш час повністю або переважно основані на незаконних джерелах... Законні джерела, такі, як закят, садака (добровільне пожертвування на різні благодійні цілі. – прим. ред.), фай' (майно, отримане мусульманами від іновірців мирним шляхом. - прим.ред.) і ганіма (військова здобич, вилучена у ворогів мусульман після закінчення бойових дій. - прим.пер.), не існують. Джізйа (подушна подать із іновірців, - прим.пер.) існує, але збирається незаконно. В той же час мають місце різні податки, що накладають на мусульман, конфіскація їхньої власності, хабарництво та всі види несправедливості» .
Вивчаючи твори аль-Газалі, не можна не відзначити, що їм властива деяка суперечливість. На думку Ібн Рушда, вона пояснюється тим, що аль-Газалі звертався у своїх книгах у різних випадках до різної читацької аудиторії, намагаючись говорити з філософом мовою філософії, а з суфієм мовою суфізму й т.д. Завдяки такому підходу, у роботах аль-Газалі іноді можна виявити, на перший погляд, взаємовиключаючі висловлювання.
Висловлюючи важливі судження, що стосуються дії різних ринкових механізмів (у тому числі при розгляді законів попиту та пропозиції), вчений, проте, іноді ігнорував закони ринку, цілком покладаючись на моральні цінності як регулятор економічної активності.
За матеріалами ІсламНьюз.ру
