В українській столиці, в приміщенні КНУ ім. Тараса Шевченка, упродовж двох днів працювала Міжнародна науково-практична конференція «Військове капеланство в Україні: підсумки першого етапу інституціоналізації (2014–2015рр.)». Тема цього заходу зібрала багато учасників. Серед них — народні депутати й урядовці, науковці, викладачі, студенти й аспіранти, військовослужбовці майже всіх збройних формувань, священнослужителі тощо.

Серед майже двохсот учасників конференції були й муфтій Духовного управління мусульман України «Умма», імам-капелан Саід Ісмагілов та керівник Управління військового капеланства мусульман України Сергій (Мурад) Путілін.

У своїй промові Саід Ісмагілов розповів про створення та становлення Управління військового капеланства мусульман, професійні та особистісні вимоги до кандидатів в імами, про те, як мусульмани-капелани надають духовну підтримку одновірцям, котрі виконують свій обов’язок на фронті, та спрогнозував, що й після перемоги значення та важливість капеланського служіння не зменшиться:

— Мир вам, шановні учасники конференції! Україна — це мирна країна, що ніколи навіть не думала про те, щоб виявляти агресію щодо своїх сусідів. І, відповідно, ми так само сподівалися, що ніколи не будуть розпочинати війни проти нас. Отже, коли це все сталося, коли було окуповано Крим і Донбас, і почалася справжня війна, ніхто не був до цього готовий. Так само й релігійні організації — а я кажу саме про мусульман України — не були готові до того, що нам доведеться воювати. Через те в нас і не була налагоджена військова капеланська служба.
Перший мусульманин, що загинув під час цієї війни, загинув на початку травня 2014 року. Це був відвідувач Луганської соборної мечеті, котрих боронив Україну в складі батальйону «Айдар». І тоді нам зателефонували з військової частини, й сказали: «Загинув мусульманин. Треба, щоб приїхав мусульманський священик і виконав усі обряди, відповідно до вашої релігійної традиції». Тоді ми зрозуміли, що не можна обмежитися лише наявністю імамів у мечетях, котрі будуть десь там — можливо, дуже далеко від лінії фронту, далеко від вірних, що боронять Батьківщину. І ми створили Управління військового капеланства мусульман України, якому доручили (і тепер вони, наші імами-капелани, виконують це доручення) опікуватися нашими вірними, що перебувають у лавах Збройних Сил України, у Національній Гвардії, у добровольчих батальйонах, у Державній прикордонній службі — тобто, опікуватися тими нашими вояками, що захищають Батьківщину. І на цьому шляху було створено Управління військового капеланства мусульман України, головою призначено Сергія (Мурада) Путіліна.

Коли ми міркували, як нам налагодити співпрацю з військовими, постала певна проблема: річ у тому, що мусульман в Україні небагато. І переважна більшість мусульман лишилася саме на окупованих територіях — у Криму й на Донбасі. Відповідно, і в лавах Збройних Сил служать переважно християни, а мусульман — невелика кількість. Найбільше мусульман я бачив в одній частині — це було двадцять осіб.

А найчастіше — 7, 5, 3 особи на частину, деінде — 2. Тож неможливо надати капелана, наприклад, для 2-3-х осіб у кожній військовій частині. На жаль, не вистачає й професійних мусульманських кадрів… Тоді ми вирішили питання таким чином: тепер зона антитерористичної операції поділяється на чотири сектори. І за кожним сектором закріплено імама-капелана, котрий, за потреби, курсуватиме між військовими частинами в кожному секторі — туди, де буде потрібна його допомога одновірцям, духовна настанова.

Нам дуже допомагає тісна співпраця з християнськими капеланами, бо вони не тільки знають, у якій частині скільки є мусульман, а й допомагають, повідомляють нам, якщо хтось із мусульман поранений, де він, до якого шпиталю його повезли. Якщо мусульманин загинув — повідомляють, де саме, щоб наш імам-капелан виконав всі поховальні ритуали, відповідно до мусульманської релігійної традиції. І наша співпраця — навіть дружба — з християнськими капеланами виявляється й у тому, що деякі християнські капелани передають мусульманам релігійну літературу, молитовники, Корани та інше — у ті військові частині, що ними опікуються. Це свідчить про те, що на війні вірні різних релігій не є конкуренти за паству, а є брати, друзі, військові побратими, об’єднанні спільною метою — захистом Батьківщини, допомогою своєму народові, допомогою українським воякам. І армія — це не місце для конкуренції. Армія — це місце для того, щоб усім разом виконувати велику справу оборони нашої Батьківщини. І ось такі приклади, продемонстровані з християнського і з мусульманського боку, тільки доводять, що це не лише можливо, а й має бути нормою.

A якщо розповідати безпосередньо про Управління військового капеланства мусульман України, то наша діяльність можна схарактеризувати за п’ятьма напрямками.

Перший напрямок — це духовна робота з військовими: відвідувати їх у частинах, надавати їм певну допомогу, вислухати їхній біль, дізнатися про те, що їх турбує…

Другий напрямок — це робота в зоні АТО, де наші капелани відвідують мусульман і так само надають їм допомогу, і розмовляють, допомагають вийти зі стресу, дають можливість висловитися, помолитися, сказати про все, що на душі.

Третій напрямок — робота з військовими шпиталями, де нам дуже допомагають мусульманки — жінки-волонтерки (Жіноча громадська організація «Мар’ям»). Це шпитальне волонтерство має завдання надавати моральну й матеріальну підтримку воякам (волонтеркам байдуже, чи то мусульманин, чи послідовник іншого віровизнання). Капелани так само відвідують поранених, якщо серед них є послідовники Ісламу — надають їм духовну допомогу, забезпечують літературою, а також разом із волонтерами допомагають матеріально: ліками, гостинцями, речами тим, хто опинився в скрутному становищі.

Наступний напрямок — вишкіл самих капеланів. Капелани мусять цілий час підвищувати фаховий рівень, вивчати тактичну військову медицину, певні психологічні моменти, що допоможуть розмовляти з людьми з травматичним синдромом. Капелан повинен бути витривалим, щоб гідно витримувати всі негаразди, що є на війні: дискомфорт, біль, страх. Солдат може боятися, а капелан боятися не має права, бо якщо боїться він, якщо в нього паніка, то це дуже швидко передасться солдатам.

І так само наше капеланство надає певну гуманітарну, медичну допомогу, опікується, по змозі, родинами загиблих. Тобто капеланство — воно не лише там, на лінії фронту. Воно відбувається і в тилу, і поле діяльності капеланів — дуже широке.

Мусульмани як громадяни України виконують свій обовязок перед Батьківщиною не тільки під час війни, а й у мирний час. Коли ми переможемо, і мир запанує на всій території України, те військове капеланство, що зародилося й що тепер працює на користь України, буде потрібне. І не лише у Збройних Силах та в Нацгвардії, а й, можливо, у поліції, можливо, й в МНС, в інших структурах, підпорядкованих силовим відомствам. Отже, те, що народжується, не згасне — воно мусить — і ми будемо над цим працювати — розвиватися. Україна — релігійна, духовна країна, і я думаю, що духовна підтримка священиків завжди буде в нагоді, — закінчив свій основний виступ муфтій ДУМУ «Умма».