«Тогда боялись мы султана,

и правил Буджаком паша с высоких башен Аккермана».

О. Пушкін

У різні часи Аккерман приваблював багатьох мандрівників з різних країн світу. Одним із найвідоміших був Евлія Челебі, який докладно описав місто XVII століття, а також надав цікаві відомості про його історію з моменту завоювання османами.

Після російсько-турецької війни 1806–1812 років місто перейшло під владу Росії. Переважна частина мусульманського населення або мігрувала в Османську імперію, або була примусово виселена новою владою. У першій половині XIX століття турки становили лише незначну частину жителів Аккермана.

У 1843 році відомий польський письменник та історик Юзеф Ігнацій Крашевський здійснив подорож землями нинішнього півдня України і Молдови. Через три роки він випустив книгу-есе, яку назвав вельми незвично для тих часів — «Спогади про Одесу, Єдісан і Буджак». Справа в тому, що після завоювання Єдісана і Буджака Росією ці назви вийшли з офіційного вжитку. Проте Крашевський демонстративно підкреслив, що ці території були в недавньому минулому провінціями Османської імперії.

У своїй книзі польський письменник особливу увагу приділив історії Єдісана і Буджака, при цьому її значна частина присвячена стародавньому Аккерману, який особливо цікавив Крашевського. В Аккерман він прибув на кораблі з Овідіополя, який за часів османів називався Аджидер, про що не забув згадати польський письменник. Його перше враження про Аккерман пов’язане з відвідуванням стародавньої фортеці, яка бачила на своєму віку генуезців, армії кримських ханів, війська молдавських господарів і міць знарядь султана Баязида II. Крашевський писав: стан кріпосних стін такий, що достатньо незначних ремонтних робіт, щоб Аккерман знову став потужною військовою твердинею.

«Усередині стін стоїть кілька нових невеликих будиночків: школа, будинок лікаря, пожежна команда, склади і залишки арсеналу… Біля головної вежі з воротами проходить глибокий рів, через який перекинутий міст. Зараз ворота охороняють тільки два величезних кам’яних ядра, що лежать на землі».

Про те, що фортеця довгий час перебувала у відмінному стані, свідчать і фотографії, зроблені Карлом Мігурським у 1869 році. На них добре видно, що на стінах і вежах практично немає слідів руйнувань. Проте влада Російської імперії мало цікавилися станом стародавньої Аккерманській фортеці. Це призвело до того, що вже до початку ХХ століття вона прийшла в занепад. На жаль, в такому стані фортеця знаходиться і нині.

Варто зазначити, що Юзеф Крашевський не був прихильником османської культурної спадщини, яка здійснила значний вклад в архітектуру Аккермана. Про це свідчать його записки, де він, спираючись на власні уявлення, стверджує, що фортеця була побудована генуезцями, а турки лише внесли деякі зміни, які, скоріше, погіршили зовнішній вигляд споруди.

Археологічні розкопки, проведені в Акермані в другій половині ХХ століття, дозволяють стверджувати, що перші фортифікаційні споруди міста були побудовані ще за часів Золотої Орди. У XV столітті правителі Молдавського князівства провели масштабні будівельні роботи, спорудивши могутні стіни і вежі, які і стали основою Аккерманській фортеці. Згодом за часів Османської імперії її неодноразово перебудовували та укріплювали, після чого твердиня й отримала нинішній вигляд.

Цікавим видається розповідь Крашевського про населення Аккермана в 1843 році. За його словами, які підтверджуються з інших джерел, населення міста складалося з росіян, українців, поляків, болгар, греків, вірмен, німців, євреїв і циган. Крашевський додає, що там зовсім не залишилося «його старовинних жителів — турків». Однак, як виявилося, чутки про повне зникнення турків були дещо перебільшені. Крашевський зі своїми супутниками провів імпровізоване бліц-опитування аккерманців, і з’ясувалося, що як мінімум один старий турок нікуди не поїхав. Переживши безліч воєн, він продовжував зберігати вірність своєму місту і своїй релігії.

«Ми знайшли старого на канапі — останній турок Аккермана. Він носив червону феску без тюрбана, темний каптан і срібний годинник на ланцюжку». Поспілкувавшись зі старожилом, Крашевський писав, що старий «плаче через приниження знамен пророка і мріє про прийдешню загибель гяурів».

За п’ять років до Крашевського в Акермані побував відомий італійський художник Карло Боссолі, що прославився своїми чудовими малюнками Криму. Там він зробив кілька олівцевих начерків, на яких зображений літній чоловік у мусульманському одязі, що проводить екскурсію для багатих європейців серед руїн будівлі, що нагадує мечеть. Цілком можливо, що «останній турок Аккермана» Крашевського й «екскурсовод» Боссолі — один і той самий чоловік.

На головній вежі Аккерманської фортеці Крашевський бачив закладний камінь з османським написом. Після цього сліди каменю загубилися майже на два століття. І ось зовсім недавно одеський дослідник Андрій Красножон виявив у запасниках Білгород-Дністровського краєзнавчого музею зниклу закладну плиту.

Вона була серйозно пошкоджена, тому напис читався лише частково. Але завдяки тому, що він був скопійований військовим художником російської армії в 1819 році, зараз з’явилася можливість дізнатися, що саме було написано на закладній плиті. Згідно з трактуванням турецького історика-османіста Мехмета Тютюнджу, напис проголошує: «В цей рік 1171-й комендант фортеці Хассан-ага відремонтував Аккерманську фортецю». 1171-й — це 1757 рік християнського літочислення.

Так була розкрита ще одна таємниця легендарної Аккерманській фортеці.

Олександр Степанченко

спеціально для сайту «Іслам в Україні»