Кримське місто Судак — одне з найдавніших міст на території України. Засноване в III ст. до н. е., він багато разів змінював свою назву. Різні народи називали місто то Солдая, то Сугдея. У літописах Руси він відомий як Сурож. Але ці всі назви беруть початок від давньоіранського suxta-ka — «священний», «чистий». Судак для історика та археолога є справжній клондайк. Стародавня фортеця, візантійські церкви та мусульманські мечеті досі таять безліч нерозгаданих загадок. Особливо цікаві мечеті Судацької фортеці. До нашого часу в гарному стані збереглася тільки одна мечеть, що її через явне непорозуміння багато років називають «храмом з аркадою». На початку XX століття, будівлю мечеті дослідив відомий історик та археолог А. Л. Бертьє-Делагард. У розлогих коментарях до роботи «Каламіта і Феодоро» Бертьє-Делагард присвятив багато часу судацькій мечеті. Він писав: «Мечеть у фортеці Судака, що стоїть і тепер, за своїми особливостями єдина в Криму, чудова як за своїм архітектурним стилем, так і за розмаїттям історичних доль, пережитих нею... Досить невеликого уявлення про мусульманську архітектуру, щоб бачити тут тільки мечеть, часом перетворювану на християнську церкву». Про можливих будівельників мечеті Бертьє-Делагард каже досить упевнено, відзначаючи її схожість з Єшиль-джамі в турецькому місті Ізнік (Нікея): «Достеменно відомо, що Судак завойовували мусульмани й довго ним володіли, то власне в побудові там будь-якої мечеті не було б нічого дивного; але тут чудове її влаштування — майже точна копія знаменитої малої Єшиль-джамі». Щоб ліпше зрозуміти особливості судацької мечеті, варто трохи розповісти про її «близнюка» з Ізніка.

Єшиль-джамі, «Зелена мечеть», була збудована в пізньосельджуцькому стилі за часів османського султана Мурада I (1326–1389). Архітектором мечеті був Хаджі ібн Муса. Споруду зводили вже після загибелі Конійського султанату — останньої держави сельджуків в Анатолії. Від XII століття сельджуцькі володарі будували в Анатолії невеликі мечеті зі склепінними перекриттями на аркадах; молитовна зала була розділена поперечними нефами, а над спорудженням височіла баня. Поряд з мечеттю зводили мінарет, інколи його вбудовували в саму будівлю. Створений турками-сельджуками особливий архітектурний стиль ще довгий час після зникнення держави впливав на будівельні методи не тільки в Анатолії, а й на Балканах, а ще в Криму. 1217 року (за іншими версіями — кілька років пізніше), відбувся похід сельджуцького воєначальника Хусам-ад-дина Чобану в Крим, коли було розбите половецьке військо та завойований Судак. Про цю подію досить докладно писав середньовічний історик Ібн Бібі, що його праця «Сельджук-наме» досі є одним із найважливіших джерел, присвячених сельджукам.

Після успішного здобуття Судака, сельджуцький воєначальник наказав збудувати в місті мечеть. На думку деяких істориків, мечеть Падишах-джамі — саме та споруда, збудована анатолійськими сельджуками на початку XIII століття. Проте, не вважаючи на численні факти, і в наш час є історики, що доводять: «храм з аркадою» споруджено як церкву чи вітальну залу генуезького консула й аж згодом перебудовано мусульманами для своїх потреб. Зокрема, О. Домбровський у своїй праці «Середньовічна баньова будівля Судацької фортеці» (рос. «Средневековое купольное здание Судакской крепости». — Ред.) пише: «Знамениту баньову будівлю — так звану мечеть Судацької фортеці — збудовано не давніше за XV ст. місцевими майстрами за властивими їм будівельними традиціями, але для генуезців вона, мабуть, виявилося не чимось, як певною офіційною урядовою залою». У 1969–1975 рр. експедиція Інституту археології Академії наук УРСР дослідила будівлю мечеті в Судаку. Численні шурфи, закладені археологами, як у самій будівлі, так і поряд, дали можливість вивчити всю споруду й прилеглу територію. У шурфах виявлено фрагменти кераміки, датованої XIII–XIV ст., що цілком однозначно свідчить про час будівництва мечеті. Імовірно, закладена сельджуками, вона споруджувалася кілька десятиліть, що можна пояснити політичною нестабільністю в Судаку, навалою монголів на Крим, а потім переходом Судака під оруду генуезців. Про те саме каже й незавершеність кам’яного різьблення міхрабу: його збережений фрагмент має всі ознаки, що свідчать про сельджуцький уплив на архітектуру мечеті. Розкопи виявили й фундамент мінарету, спорудженого одночасно з самою мечеттю. Ось що про це писав один із керівників розкопів М. Франджуоло: «Розкопи в мечеті виявили, що спершу збудували мечеть (ніяких залишків попереднього християнського храму та поховань не виявлено). Фундамент мінарету та галереї складені в перев’язь із фундаментами будівлі... Отже, розкопи храму довели перше припущення А. Л. Бертьє-Делагарда про те, що спочатку будинок споруджували як мечеть». Окрім сельджуцької мечеті на території Судацької фортеці існували ще дві, не менш цікаві, але розповідь про них ми продовжимо в другій частині статті.

Олександр Степанченко