У журналі «Український тиждень» вийшов аналітичний матеріал відомого українського ісламознавця Михайла Якубовича «Земля та віра» У чому полягає специфіка кримськотатарського ісламу?». Стаття присвячена історії Ісламу у Криму та сприйняттю своєї релігії кримськими татарами.

Наводимо скорочену версію тексту. 

«Коли йдеться, наприклад, про християнство, часто в нашій уяві постає умовна теорія (внутрішні релігійні почуття на емоційному рівні, доктрини — на раціональному) і переплетена з нею практика — від участи в житті церкви до певної поведінкової моделі, основаної на релігійних засадах. Така схема загалом „працює“ й тоді, коли йдеться про іслам — хіба що за винятком церкви, якої в мусульман формально немає, натомість велику роль відіграє причетність до спільноти вірян на рівні локальної громади чи глобальної умми. Варто поглянути, чим саме наповнені ці компоненти в кримськотатарській релігійній традиції. <…>

Можна багато сперечатися щодо того, як вплинула Золота Орда на формування кримськотатарського етносу, але на релігійному рівні цей вплив був надзвичайно потужним. Передусім тому, що остаточна ісламізація Криму — як еліти, так і широких верств — стала доконаним фактом саме у XIII–XIV століттях, і саме відтоді іслам став політичною, культурною та суспільною домінантою не лише на півострові, а й на сусідніх теренах Причорномор’я. Яким був цей іслам? На рівні доктрини йдеться переважно про ханафітську школу сунізму, тобто типологічно той іслам, який і нині сповідує більшість тюркських народів від Центральної Азії до Анатолії», — міркує дослідник.

На його думку, в період існування Кримського ханату (XV–XVIII століття) у кримських татар сформувалася риса, що її можна вважати за специфічно кримську — сакралізація батьківщини.

«Іслам загалом віддає перевагу або глобальній (приналежність до умми), або родоплемінній ідентичності, проте у випадку з Кримом вагомий чинник саме географія. По-перше, вихідці з півострова майже завжди зберігали своє топонімічне ім’я „киримі“, по-друге, є чимало праць, де приналежність до Криму позиціювали як складник релігійної свідомості», — каже Михайло Якубович. 

«У вихідців з Криму постійно була присутня й тема повернення додому, — переконаний сходознавець. — <…> Мабуть, ніщо так сильно не активувало для киримли тему зв’язку з батьківщиною, як травма злочинної депортації 1944 року. Опинившись в ісламському середовищі радянського Узбекистану, кримські татари пережили приблизно той самий досвід релігійного занепаду й відродження, що й народи Центральної Азії — за винятком того, що багато хто з них не мислив себе „вдома“, а чекав повернення на справжню батьківщину. І тут уже на початку 1990-х розпочалися зовсім нові процеси, які сьогодні багато в чому визначають обличчя кримськотатарського ісламу».

За словами пана Михайла, кримський муфтіят після «другої окупації» Криму Росією 2014 року  у повному складі підтримав російську «спецоперацію»: та пишуть «доповідні» на нелояльних мусульман, усіляко вихваляють російську політику у Криму та повною мірою демонструють абсолютну лояльність окупаційній владі.

«Та ж частина кримських татар, яка перебралася на материкову Україну й уже тут сформувала — не без впливу того ж Меджлісу — альтернативне Духовне управління мусульман Криму, мала справу з цілим конгломератом релігійних рухів — від салафізму („ваггабізму“) до членів різних турецьких „джемаатів“, згодом того ж „Хізб ут-Тахрір“ тощо. Що цікаво, утім, національна єдність тут переважила релігійні відмінності: громади спромоглися не лише обрати муфтія, а й розбудувати децентралізовану систему відносин. Фактично Айдер Рустемов, муфтій материкового ДУМ Криму, став речником кримських татар», — констатує вчений.

На думку Михайла Якубовича, кримськотатарська спільнота стоїть перед складним екзистенційним вибором: або покинути окупований півострів, де частка кримських татар уже нижче 10 %, або лишитися на батьківщині й торувати нелегкий шлях:

«Як би не намагалися окремі релігійні діячі ізолюватися від політичної ситуації, дедалі більше стає очевидним, що навіть ісламське відродження безпосередньо пов’язане з подальшою долею Криму. Інших варіантів для кримськотатарського ісламу, видається, історична доля поки що не передбачила».