Угода про ядерну програму Ірану — стабільність на Близькому Сході чи загроза ядерного озброєння?
Підписання рамкової угоди з Іраном 3 квітня 2015 р. стосовно його ядерної програми стало, попри всі існуючі та невирішені проблеми, великим успіхом дипломатії США та Євросоюзу, які діяли узгоджено протягом багатьох років.
Такими словами розпочав свій доклад доцент Інституту всесвітньої історії НАНУ В’ячеслав Швед під час міжнародної конференції «Цивілізаційні чинники світобудови: джерела походження, потенціал взаємодії та виміри конструктивізму (
— Зміст, значення та наслідки підписаної угоди стали предметом активного обговорення в аналітичному середовищі. Разом з тим, особливої актуальності набувають питання впливу зазначеної угоди на формування нової системи регіональної безпеки на Близькому і Середньому Сході у контексті
Головною проблемою угоди, яка носить офіційну назву «Параметри спільного комплексного плану дій щодо ядерної програми Ісламської Республіки Іран» є те, наскільки вона ефективно закриває Ірану доступ до оволодіння ядерною зброєю та наскільки вона вплине на поведінку іранського режиму на міжнародній арені, передусім у Близькосхідному регіоні. Відомий американський політик Р.Хаас, президент Ради з міжнародних відносин, в минулому директор планування політики в держдепартаменті США вказував, що в угоді «нічого не говориться про іранські ракетні програми або підтримку терористів і бойовиків, не кажучи про те, що Іран робить в Сирії, Іраку або Ємені,
За задумом Білого дому укладання рамкової угоди з Іраном про його ядерну програму має не тільки не допустити розповсюдження зброї масового ураження у Близькосхідному регіоні, а й дати серйозний поштовх до глибоких внутрішніх трансформацій нинішнього іранського режиму, які б у кінцевому підсумку призвели до того, щоб Іран перетворився на країну, яка на міжнародній арені діятиме у повній відповідності із нормами міжнародного права, стане одним із стовпів регіональної безпеки, відмовиться від експорту у сусідні країни своєї моделі «ісламської революції». Однак ці плани президента США Б.Обами наштовхнулись на серйозний спротив найближчих союзників США на Близькому Сході — Ізраїлю та аравійських монархій, що входять до Ради співробітництва арабських держав Затоки.
Прем’
Іран та його маріонеткові структури на кшталт Хезболли представляють загрозу, однак в уявленні Ізраїлю такі структури керовані і не представляють для нього смертельної загрози. Ще більш негативно, ніж Ізраїль, нинішній іранський режим сприймається Саудівською Аравією. Для Саудітів та їхніх найближчих союзників — Об’єднаних Арабських Еміратів — Іран уявляється екзистенційною загрозою навіть без ядерної зброї, внаслідок своїх неприхованих претензій на регіональну гегемонію. Ісламська Республіка Іран створює загрози та виклики для
Аравійські монархії, передусім Саудівська Аравія, налякані тим, що, на їхню думку, США планують змінити їх у якості свого найближчого союзника в ісламському світі на Іран і тому дали зелене світло рамковій угоді та фактично, закривають очі на поведінку Ірану в регіоні, запропонували у такий спосіб своєрідну «ліцензію» іранському режимові на продовження його агресивної зовнішньополітичної лінії.
Відчутне наростання напруги у взаємовідносинах США та аравійськими монархіями через рамкову угоду з Іраном змусило президента США Б.Обаму запропонувати проведення саміту із
Завдання американської сторони на саміті у
Арабські монархії Затоки зажадали від США не просто підтвердити свої гарантії щодо подальшого перебування, в тому числі й військового, на Близькому Сході, а й укладання з державами Затоки військового пакту на кшталт НАТО, який би зобов’язував США прямо втручатись у можливі воєнні дії з Іраном. Однак, на думку аналітиків, арабські партнери Вашингтонау так і не почули від американської сторони чітких сигналів щодо готовності США на створення такого блоку. Натомість, арабські монархи почули від американського президента достатньо відкриту критику на свою адресу з приводу їхньої внутрішньої політики та відсутності послідовних та глибоких реформ. У широко розрекламованому інтерв’ю відомому журналісту Т.Фрідману на шпальтах авторитетного часопису «New York Times» Б.Обама наголосив, що найбільшою загрозою, з якою нині стикаються арабські держави Затоки, є не загроза іранського нападу. Вона полягає у невдоволенні у самих цих країнах, що базується у населенні, яке вороже сприймає правлячі династії, у молоді, яка є безробітною, в ідеології, яка є деструктивною та нігілістичною та на впевненості, що немає «законних політичних виходів для скарг і невдоволення».
Як реакцію на цю критику на адресу правлячих монархів, останні вирішили бойкотувати
Внаслідок демаршу саудівського короля на саміті у
Після демаршу короля Салмана у Білому домі визначили, що в рамках зустрічі у
Адміністрація президента Б.Обами не наважилась укласти з арабськими країнами ті форматні угоди про спільний оборонний союз, які вони так чекали. Натомість сам американський президент та його команда зосередились на заспокоєнні своїх арабських партнерів. Б.Обама заявив арабським гостям про те, що Сполучені Штати нададуть їм підтримку у випадку нападу ззовні і розширять співробітництво у сфері безпеки у контексті існування низки загроз. До таких загроз були віднесені, зокрема, Іран та екстремізм. Б.Обама намагався переконати світову громадську думку про успішність проведеної зустрічі у
За словами американських офіційних посадовців, незважаючи навіть на те, що спільний оборонний договір не було укладено, ті запевнення, які отримали лідери шести арабських країн Затоки, роблять зобов’язання США ще більш твердішими, ніж стосовно інших партнерів. Країни Затоки отримали внаслідок зустрічі у
Таким чином, у ході
Зазначені цілі зовнішньополітичної стратегії США у Близькосхідному регіоні на сучасному етапі починають усвідомлювати арабські інтелектуали та політики. Так, під час останнього щорічного дев’ятого форуму