Угода про ядерну програму Ірану — стабільність на Близькому Сході чи загроза ядерного озброєння?

Угода про ядерну програму Ірану - стабільність на Близькому Сході чи загроза ядерного озброєння
Доцент Інституту всесвітньої історії НАНУ В’ячеслав Швед
08.07.2015
Оцініть статтю: 
(432 оцінки)
Власкор
Зображення користувача Власкор.

Підписання рамкової угоди з Іраном 3 квітня 2015 р. стосовно його ядерної програми стало, попри всі існуючі та невирішені проблеми, великим успіхом дипломатії США та Євросоюзу, які діяли узгоджено протягом багатьох років.

Такими словами розпочав свій доклад доцент Інституту всесвітньої історії НАНУ В’ячеслав Швед під час міжнародної конференції «Цивілізаційні чинники світобудови: джерела походження, потенціал взаємодії та виміри конструктивізму (Афро-Азійський регіон)», яка відбулась в Києві у червні. Скорочений текст цієї доповіді ми пропонуємо нашим читачам.

 Зміст, значення та наслідки підписаної угоди стали предметом активного обговорення в аналітичному середовищі. Разом з тим, особливої актуальності набувають питання впливу зазначеної угоди на формування нової системи регіональної безпеки на Близькому і Середньому Сході у контексті суннітсько-шиїтського протистояння, боротьби за гегемонію в регіоні між Іраном та Саудівською Аравією, взаємозв’язку та взаємовпливу між забезпеченням безпеки у регіоні та здійсненням широкомасштабних реформ як у самому Ірані, так і в арабському просторі.

Головною проблемою угоди, яка носить офіційну назву «Параметри спільного комплексного плану дій щодо ядерної програми Ісламської Республіки Іран» є те, наскільки вона ефективно закриває Ірану доступ до оволодіння ядерною зброєю та наскільки вона вплине на поведінку іранського режиму на міжнародній арені, передусім у Близькосхідному регіоні. Відомий американський політик Р.Хаас, президент Ради з міжнародних відносин, в минулому директор планування політики в держдепартаменті США вказував, що в угоді «нічого не говориться про іранські ракетні програми або підтримку терористів і бойовиків, не кажучи про те, що Іран робить в Сирії, Іраку або Ємені, або-де-небудь інде в турбулентному Близькому Сході, або про права людини в країні».

За задумом Білого дому укладання рамкової угоди з Іраном про його ядерну програму має не тільки не допустити розповсюдження зброї масового ураження у Близькосхідному регіоні, а й дати серйозний поштовх до глибоких внутрішніх трансформацій нинішнього іранського режиму, які б у кінцевому підсумку призвели до того, щоб Іран перетворився на країну, яка на міжнародній арені діятиме у повній відповідності із нормами міжнародного права, стане одним із стовпів регіональної безпеки, відмовиться від експорту у сусідні країни своєї моделі «ісламської революції». Однак ці плани президента США Б.Обами наштовхнулись на серйозний спротив найближчих союзників США на Близькому Сході  Ізраїлю та аравійських монархій, що входять до Ради співробітництва арабських держав Затоки.

Прем’єр-міністр Ізраїлю наголосив, що підписаний «шісткою» документ є «поганою угодою», яка відкриває Ірану «безперешкодний шлях до бомби». На його думку, «угода значною мірою знімає санкції» відразу. Тобто, в іранську казну потечуть мільярди доларів, які не підуть ні школам, ні лікарням, ні на дороги, але будуть підтримувати його військову машину терору і його військову машину, яка прямо зараз працює над підкоренням Близького Сходу. Ізраїль вбачає для себе найголовнішу загрозу саме в іранській ядерній програмі, що сприймається як екзистенційна загроза.

Іран та його маріонеткові структури на кшталт Хезболли представляють загрозу, однак в уявленні Ізраїлю такі структури керовані і не представляють для нього смертельної загрози. Ще більш негативно, ніж Ізраїль, нинішній іранський режим сприймається Саудівською Аравією. Для Саудітів та їхніх найближчих союзників  Об’єднаних Арабських Еміратів  Іран уявляється екзистенційною загрозою навіть без ядерної зброї, внаслідок своїх неприхованих претензій на регіональну гегемонію. Ісламська Республіка Іран створює загрози та виклики для будь-якої з аравійських монархій в зоні Затоки і претендує на лідерство в ісламському світі. Саудіти вбачають фундаментальну загрозу своїй ролі як лідера суннітів і відчувають, що Іран робить їм виклик на релігійному полі.

Аравійські монархії, передусім Саудівська Аравія, налякані тим, що, на їхню думку, США планують змінити їх у якості свого найближчого союзника в ісламському світі на Іран і тому дали зелене світло рамковій угоді та фактично, закривають очі на поведінку Ірану в регіоні, запропонували у такий спосіб своєрідну «ліцензію» іранському режимові на продовження його агресивної зовнішньополітичної лінії.

Відчутне наростання напруги у взаємовідносинах США та аравійськими монархіями через рамкову угоду з Іраном змусило президента США Б.Обаму запропонувати проведення саміту із країнами-членами Ради співробітництва арабських держав Затоки у Кемп-Девіді. Увагу учасників саміту мали привернути угода з Іраном та втручання Тегерану у конфлікти в Сирії та Ємені.

Завдання американської сторони на саміті у Кемп-Девіді полягало у тому, щоб отримати від аравійських монархій дозвіл на укладання всеосяжної угоди щодо іранської ядерної програми, або, хоча б уникнути відкритої критики з їхнього боку на адресу цієї угоди.

Арабські монархії Затоки зажадали від США не просто підтвердити свої гарантії щодо подальшого перебування, в тому числі й військового, на Близькому Сході, а й укладання з державами Затоки військового пакту на кшталт НАТО, який би зобов’язував США прямо втручатись у можливі воєнні дії з Іраном. Однак, на думку аналітиків, арабські партнери Вашингтонау так і не почули від американської сторони чітких сигналів щодо готовності США на створення такого блоку. Натомість, арабські монархи почули від американського президента достатньо відкриту критику на свою адресу з приводу їхньої внутрішньої політики та відсутності послідовних та глибоких реформ. У широко розрекламованому інтерв’ю відомому журналісту Т.Фрідману на шпальтах авторитетного часопису «New York Times» Б.Обама наголосив, що найбільшою загрозою, з якою нині стикаються арабські держави Затоки, є не загроза іранського нападу. Вона полягає у невдоволенні у самих цих країнах, що базується у населенні, яке вороже сприймає правлячі династії, у молоді, яка є безробітною, в ідеології, яка є деструктивною та нігілістичною та на впевненості, що немає «законних політичних виходів для скарг і невдоволення».

Як реакцію на цю критику на адресу правлячих монархів, останні вирішили бойкотувати Кемп-Девідський саміт. Найголовніший монарх, король Саудівської Аравії Салман, відмовився від участі у саміті. Відомий американський фахівець з близькосхідних питань С.Гендерсон охарактеризував вчинок короля Салмана як «велику міжнародну образу» американського президента.

Внаслідок демаршу саудівського короля на саміті у Кемп-Девіді були присутні лише 2 монархи із 6  емір Кувейту та емір Катару, інші монархії були представлені спадкоємними принцами або іншими високопосадовцями. Невдоволення з боку аравійських монархій політикою нинішньої американської адміністрації щодо Ірану знайшло своє відображення у намірах створення відкритого альянсу Ізраїлю та арабських країн Затоки, який матиме анти-іранську спрямованість.

Після демаршу короля Салмана у Білому домі визначили, що в рамках зустрічі у Кемп-Девіді обговорюватимуться питання розвитку співробітництва в галузі безпеки та «пошук спільних підходів» до конфліктів в Іраку, Сирії та Ємені. Як зазначав фахівець з країн Затоки з університету Денвера Дж. Адельман, принаймні дві країни регіону  Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати  хочуть створити зі Сполученими Штатами альянс на зразок НАТО, який буде гарантувати, що напад на одного з членів прирівнюється до нападу на всіх, а також суттєво підвищить їхній військовий потенціал. «Наскільки я знаю, адміністрація не готова дати їм ані того, ані іншого»  сказав він. «Дуже малоймовірно, що під час цього саміту вдасться сформувати уявлення про те, яким повинен бути регіон, як цього досягти і як вписати в цей план домовленість між Саудівською Аравією та Іраном»,  сказав колишній американський дипломат Н.Хурі, нині професор кафедри вивчення Близького Сходу в Північно-Західному університеті.  Саме на це повинен бути спрямований саміт, але я думаю, що до цього йому далеко».

Адміністрація президента Б.Обами не наважилась укласти з арабськими країнами ті форматні угоди про спільний оборонний союз, які вони так чекали. Натомість сам американський президент та його команда зосередились на заспокоєнні своїх арабських партнерів. Б.Обама заявив арабським гостям про те, що Сполучені Штати нададуть їм підтримку у випадку нападу ззовні і розширять співробітництво у сфері безпеки у контексті існування низки загроз. До таких загроз були віднесені, зокрема, Іран та екстремізм. Б.Обама намагався переконати світову громадську думку про успішність проведеної зустрічі у Кемп-Девіді. Він звернувся до арабських партнерів, які відкрито висловлювали свою велику стурбованість поведінкою Ірану у регіоні із таким меседжем: «Сполучені Штати підтримають наших партнерів в країнах Затоки у разі нападу ззовні, а також поглиблять та розширять існуюче між ними співробітництво у відповідь на багаточисленні виклики, які існують у регіоні». На думку американського президента, такі слова якраз були й тим, що хотіли почути арабські союзники від американської сторони. Держави Затоки висловлювали відверту стурбованість тим, що на їхню думку, угода з Іраном щодо його ядерної програми сприймається у регіоні як те, що США залишають район Близького Сходу і Затоки у той час, коли Іран здійснює відкриту агресію в Сирії та Ємені і посилюється загроза з боку екстремістських угруповань.

За словами американських офіційних посадовців, незважаючи навіть на те, що спільний оборонний договір не було укладено, ті запевнення, які отримали лідери шести арабських країн Затоки, роблять зобов’язання США ще більш твердішими, ніж стосовно інших партнерів. Країни Затоки отримали внаслідок зустрічі у Кемп-Девіді, серед іншого, ще більше спільних військових навчань, прискорений продаж зброї та допомогу в удосконаленні координації протиракетної оборони.

Таким чином, у ході Кемп-Девідської зустрічі американська адміністрація дала зрозуміти, що її головною стратегічною метою на Близькому і Середньому Сході є знаходження оптимального, говорячи словами Б.Обами «балансування» між арабськими країнами, Іраном та Ізраїлем. Сполучені Штати намагаються перетворити Іран на одну із головних структур нової системи регіональної безпеки, одночасно підштовхуючи іранський режим до зміни моделі його поведінки на міжнародній арені на більш відповідальну і таку, що знаходиться у рамках міжнародного права. Майбутня всеохоплююча угода щодо іранської ядерної програми має слугувати саме вирішенню цього завдання. Одночасно, американська сторона намагалася довести до своїх арабських союзників у регіоні  аравійських монархій на чолі із Саудівською Аравією, що головна небезпека для них полягає не стільки в агресивній політиці Ірану в регіоні, скільки у невирішенні кардинальних внутрішніх проблем, що робить їх надзвичайно вразливими. Відмовляючи арабським країнам Затоки в укладенні спільного із США оборонного союзу на кшталт НАТО, адміністрація Б.Обами намагається спрямувати ці арабські країни та їхні правлячі династії на проведення серйозних внутрішніх реформ, а також на пошуки спільних компромісів із Іраном у напрямку поступової нормалізації їхніх взаємовідносин.

Зазначені цілі зовнішньополітичної стратегії США у Близькосхідному регіоні на сучасному етапі починають усвідомлювати арабські інтелектуали та політики. Так, під час останнього щорічного дев’ятого форуму Аль-Джазіри у Досі, засновник форуму, колишній генеральний директор медіа-холдингу «Аль-Джазіра» В.Канфар визначив, що нинішня ситуація у регіоні сприятлива для формування нового арабського блоку. Саме сьогодні, підкреслював він, арабський світ має відновити свою могутність, але на основі багатоструктурності, об’єднуючи як арабів-суннітів, так і арабів-шиїтів, а також інших релігійних меншин.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.