Слідами зниклого замку. Частина друга
Аж до кінця ХХ ст. серйозних пошуків османського замку на території Одеси не провадили. Аж наприкінці 1990-х експедиція під керівництвом А. Добролюбського та А. Красножона зробила розкопи на Приморському бульварі, де поміж іншого археологічного матеріалу виявили кераміку доби Золотої Орди.
Це стало першим матеріальним свідченням того, що на місці Одеси в XIV ст. існувала резиденція еміра Хаджибея. Але решток Хаджибейського замку тоді не виявили. Лише 2021 року Красножон повернувся до питання локалізації замку. Для цього спершу використали георадарне обладнання, що визначило під землею певну аномалію. Припускали, що саме це — залишки споруд османського періоду. А втім, наступні розкопи не дали позитивного результату.
І хоч тоді знайдено чимало османських старожитностей (люльки, монети, кераміка), стін замку, точніше того, що від них лишилося, не виявили. Цікава знахідка — монета, карбована за золотоординського хана Абдуллага (її датували 1360-ми роками) — це був час, коли емір Хаджибей керував у межиріччі Дністра і Дніпра.
Повномасштабне вторгнення російських військ на початку 2022 року унеможливило дальші дослідження на Приморському бульварі. Лише влітку 2025-го організували нову археологічну експедицію Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. Ушинського (А. Красножон) та Інституту археології НАН України (керівниця — доктор історичних наук Світлана Іванова). Знову, як і попереднього разу, провели георадарну розвідку, що виявила кілька цікавих аномалій.
Цього разу розкопи зробили на площі, прилеглій до пам’ятника герцогові (Дюку) де Рішельє. Красножон згадував:
«Від часу встановлення пам’ятника Дюкові 1826 року тут нічого не будували. Це дало нам підстави вважати, що виявлена аномалія має давнє походження».
Закладений поруч із пам’ятником де Рішельє шурф невдовзі дав перші цікаві знахідки. Давньогрецька та скіфська кераміка свідчила про існування на цьому місці великого торговельного поселення III–V ст. до н. е. Відкриттям стала знахідка римського часу — червонолакової миски, значно пізнішого періоду. Про перебування римлян на одеській землі перед тим нічого не було відомо.
Однак це був лише початок відкриттів. Невдовзі в розкопі виявили речі іншої доби, пов’язані з легендарною генуезькою Джинестрою. Це перші знахідки, що свідчать про перебування італійців на берегах Одеської затоки.
На глибині кількох метрів учасники експедиції виявили кілька масивних каменів. За припущенням археологів, їх могли закласти в основу Хаджибейського замку, а згодом, після його руйнування, відсунути вбік.
Після завершення робіт коло пам’ятника Дюкові вирішили закласти другий розкоп, неподалік входу до фунікулера — і відразу почалися знахідки. Зокрема, виявили масивну мурівлю з тесаного каменю, складену на глиняному розчині, датовану XVIII ст.
На думку археологів, ця стіна — частина укріплення берегової батареї Хаджибейського замку, що контролювала вогнем акваторію затоки. За кілька днів розкопи завершили, й ініціатор робіт А. Красножон підбив попередні підсумки літнього сезону:
«Хаджибейський замок знайдено. Поставлено крапку в дискусіях щодо його локалізації, що тривали майже 200 років. Їх ускладнювала відсутність правдивих картографічних і писемних джерел, а також слідів цього оборонного об’єкта, що його російські війська підірвали невдовзі після штурму 1789 р., а потім розібрали на будівельні матеріали. До останнього ми не знали, чи є взагалі шанси знайти залишки замку, адже споруда стояла геть скраю берегового плато, а характер зсувів у районі Приморського бульвару невтішний».
Далі, спираючись на археологічні матеріали, Красножон подає докладну характеристику замку і прилеглих об’єктів:
«Замок стояв між напівкруглим будинком № 8, фунікулером, Дюком та алеями південної частини бульвару, займаючи квадрат приблизно 40×40 м.
У двох розкопах і двох шурфах ми виявили фронтальну стіну артилерійської берегової батареї, що її добудували до замку від берега, а ще сліди демонтажу куртин. Вдалося зафіксувати кутове перетинання цієї стіни з бічною, що прикривала батарею з південного сходу. Споруда присутня на різних планах та зображеннях замку кінця XVIII ст. Її вирізняють властиві лише їй конструктивні особливості та специфіка розташування біля урвища. Атрибуцію підтверджують супровідні знахідки кераміки та бронзових виробів османського походження. Батарея була відкритим майданчиком, обмеженим стіною заввишки до 1,5 м й завтовшки 90 см. Вона утримувала з фронту невисокий земляний насип, а на ньому стояли гармати, спрямовані в бік моря».
Найбільш інтригуюче звучала заключна частина звіту Красножона:
«Сама батарея збудована турками й, на мій погляд, пізніше за сам замок, що за своїми конструктивними та планувальними особливостями — зразок архаїчної, середньовічної фортифікації, очевидно передартилерійської доби».
Інакше кажучи, археолог заявляє, що основну споруду замку зведено ще за часів Великого князівства Литовського, а у XVIII ст. виконали тільки відновлювально-ремонтні роботи.
Прочитавши підсумкову довідку Красножона, можна б сказати, що нарешті поставлено крапку в історії давнього замку. А втім, одне «але»… Постійний науковий опонент Красножона, доктор історичних наук Ігор Сапожников, скептично поставився до результатів розкопок на Приморському бульварі. У своєму коментарі він зазначив:
«Цей шурф (біля фунікулера), як порівняти з попередніми, є найцікавіший (я ж казав, що треба зміщуватися на південний схід від Дюка). Але, на жаль, знову висновки не відповідають виявленим матеріалам. Забутування посередині цього розрізу борту шурфа свідчить, що мурівля досить пізня, можливо, початку XIX ст. У цьому ще треба розібратися».
Отже, ймовірно, нас чекають нові гарячі дискусії істориків і подальші археологічні розкопи в пошуках «зниклого» Хаджибейського замку.
