Станіслав Лем про Іслам, терор і «цивілізаційну» різницю
У 2016 році світ відзначає 95 років від дня народження відомого польського письменника Станіслава Лема. З цієї нагоди у моєму рідному місті Львові, в рамках щорічного Всеукраїнського форуму видавців, відбувся фестиваль «Місто Лема». Це було неймовірне дійство – вчені, літературознавці та культурологи зібралися разом, щоб поділитися власним баченням значущості цієї неординарної особистості.
Станіслав Лем народився у Львові у 1921 році, в єврейській родині. Релігія, проте, не мала в його житті ніякого значення аж до 1941 р, коли, в перші дні німецької окупації він з сім'єю мав бути відправлений у львівське гетто на неминучу смерть. На щастя, їм вдалося втекти, однак ця подія залишила незгладимий слід в душі письменника.
Впродовж усього свого життя С. Лем писав переважно у стилі наукової фантастики, але не цурався створення літературно-критичних праць і філософської прози. Лейтмотивом його творчості може вважатися незламна віра в науку і в силу людського розуму. Віра в Бога у цей дискурс не вкладалася, тому і тема релігії і побожності не була важливою для нього. Так, в одному з інтерв'ю 2004 року С. Лем, висловлюючи впевненість у тому, що «після смерті нічого немає», відверто визнав, що впродовж усього життя «був невіруючим і залишився ним». «Для мене католицька церква - це те ж саме, що іслам, а іслам - те ж саме, що буддизм, а буддизм - те ж саме, що Шинто, - сказав письменник, - очевидно, людям необхідна така віра, це прекрасно зрозуміло, але мені особисто - ні ». Правда, в той же час С. Лем не виключив, що «в дечому наші світоглядні поняття повинні все-таки спиратися на певні загальні моральні і етичні правила», в зв'язку з чим він усвідомлює необхідність релігії. Але на озвучене ним же самим питання: «Яка релігія?», відповів: «У всякому разі, не іслам», адже «він мені дуже не подобається» і неможливо зрозуміти, «як можна в нього переходити»[1].
Цілком ймовірно, що наведена цитата знаменитого письменника не привернула б нашої особливої уваги, однак, через рік після таких антимусульманських думок, С. Лем висловився дещо по іншому. Зокрема, щодо аспекту тероризму, «криваві діяння якого ми спостерігаємо сьогодні», він підкреслив, що терор «стоїть не стільки на ногах ісламу», бо «релігія - це просто прикриття». На підтвердження сказаного, С. Лем привів факт звернення «кількох десятків імамів» до «своїх одновірців з проханням перестати підкладати бомби - але їх голос не був почутий». «Якби відповідальність за недавні вибухи несла виключно 'Аль-Каїда' і, більш широко, іслам, - сказав тоді польський мислитель, - то все було б ще не так страшно». Однак, «посилання на сури Корану, на основі яких роблять висновок» про допустимість «рубання голів іновірців, я сприймаю як досить натягнуті».
Складно сказати, чи вивчав коранічні аяти С. Лем, але він зазначив, що «у священних писаннях, якщо читати їх вибірково, можна знайти аргументи на користь багатьох різних тез». Більш ранні «епохи християнської цивілізації теж не були абсолютно невинними, у нас була інквізиція, процеси і спалення відьом, проте ми стали трохи більш цивілізованими, а іслам як молодша релігія, ще не встиг». І відразу з жалем резюмував: «Ми, люди, жахливі; я говорю це з справжнім жалем », адже« публіка жадає кровопролиття, інакше б так звані мерзенні таблоїди не були переповнені кривавими фотографіями і не менш жахливими текстами»[2].
Напевно, якщо навіть похапцем прочитати ці рядки, цілком можна збагнути, що впродовж року в світогляді С. Лема відбулися дуже значні зміни – особливо щодо оцінки подій, що відбуваються в світі. Хоча, навряд чи варто дивуватися цьому, бо, як інтелектуал, він намагався зануритися в підводні течії приголомшливих планетарних колізій (адже він завжди намагався докопатися до потаємних думок своїх літературних героїв). Очевидно, він не просто по-філософськи розмірковував про «тлінність життя», а й намагався хоч краєчком ока зазирнути в релігійні тексти.
Але, у будь-якому випадку, С. Лем фактично протиставив Іслам Християнству в контексті меншої, якщо можна так висловитися, цивілізованості. Не будемо вдаватися в дискусію з цього питання з С. Лемом, а лише звернемо увагу, що практично всі підручники з філософії говорять про наявність багатьох різних цивілізацій в певному історичному періоді. Наприклад, про українців дуже часто говорять, що ми знаходимося на стику Західної та Східної цивілізацій. Отже, цивілізації просто відрізняються, тому та ж сама Східна цивілізація, найважливішою складовою якої є Іслам, по суті своїй не може вважатися слабшою або менш розвиненою, ніж Західна. Вона лише – інша, але не гірша і не краща.
«Цивілізованість» Ісламу очима європейських вчених
Ще наприкінці XIX ст., за сто років до С. Лема, знаменитий сходознавець і перший український ісламознавець Агатангел Кримський у своїй праці «Мусульманство і його будучність» запропонував використовувати поняття «мусульманська цивілізація», прогнозуючи її розвиток і популярність в майбутньому.
До концепту «цивілізація» звертається також і відомий бельгійсько-американський історик ХХ ст., екс-професор Гарвардського університету, засновник дисципліни «історія науки» Джордж Сартон. У своїй роботі «Життя науки. Есе з історії цивілізації»він пише про дуже високий рівень арабської цивілізації, і її величезне значення для інших народів:«аж до XII ст. арабська мова був« філосoфською і науковою мовою іудеїв », у зв'язку з цим «найбільший єврейський трактат епохи Середньовіччя був викладений Маймонідом арабською». Крім того, «єврейська граматика була складена арабською мовою, а не івритом». Таким чином, «середньовічні євреї виявилися настільки сильно арабізованими, що потребували арабської допомоги для наукового вивчення їх власної священної мови». Тому можна сказати, що "граматика мови іврит насправді народилася в арабській колисці"[3].
Про вплив Ісламу на розвиток християнської Європи говорить і французький історик, фахівець з єврейської історії та історії антисемітизму, один із засновників «Центру сучасної єврейської документації» Леон Поляков. За його словами, «справжнє значення ісламізації Іспанії починає повністю усвідомлюватися лише в наші дні», на основі розуміння вирішальної ролі «іспано-мавританської культури у формуванні філософії, науки, поезії і всієї культури християнської Європи». Її вплив «досяг вершин середньовічної думки, аж до« Суми теології »Томи Аквінського і« Божественної комедії»Данте».
Що стосується «самої Іспанії, то історики і мислителі ще не завершили складання списку всього того, чим національний характер цієї країни і її геній зобов'язані мусульманському минулому». Ця спадщина «продовжує жити: досить згадати про іспанську архітектуру або про традиційне відлюдництво іспанських жінок. Такий емоційний і такий типово іспанський вигук "Оле!" є всього лише транслітерацією слова Аллах». Опинившись «на перехресті цивілізацій, Кордова представляла тоді мозаїку рас, релігій і мов», а арабська мова «була мовою вчених і адміністрації, в той час як романські діалекти залишалися розмовною мовою більшості населення». Християни, «що знаходилися під мусульманським пануванням», були «повністю включені в цю процвітаючу цивілізацію»[4].
Цей історичний прецедент має абсолютно неспонтанний характер, адже як вважає найавторитетніший фахівець з питаннь антисемітизму Л. Поляков, Іслам, перш за все, «релігія терпимості» і «немає нічого більш фальшивого, ніж розглядати її, відповідно до вельми поширеного підходу, як релігію, що знищує будь-який спротив вогнем і мечем». Іслам, продовжує Л. Поляков, це релігія, «що відповідає людським міркам, релігія, яка розуміє можливості людини і її слабкості».
Схожі погляди на Іслам і Коран сформувалися і в одного з найпопулярніших письменників початку ХХІ століття Пауло Коельо. Відзначаючи, що знаменитий роман «Алхімік» він написав на основі своїх досліджень Корану і релігійної літератури, бразильський письменник закликав «західних вчених і еліту вивчати Коран, ідеологічну спадщину мусульман», що посприяє «усуненню протиріч між Заходом і Сходом»[5]. П. Коельо відкрито визнає і той факт, що надихається вченням ісламу, а в коранічних одкровеннях його увагу захопили такі моменти, як поклоніння Богу, повага до всіх пророків і прагнення до хорошого життя для всіх людей.
Напевно, якщо бути уважними до озвучених думок європейських письменників, філософів та істориків, то цілком можна задуматися, наскільки відповідають істині нав'язувані нам через ЗМІ антиісламські стереотипи. Погодьмося, що наше суспільство неймовірно довірливо ставиться доінформації, що її поширюють електронні та друковані джерела, особливо до інформації щодо релігій та конфесій. Тут варто би було прислухалися до сказаного Папою римським Франциском. Лише декілька днів тому, під час меси, яку від відправив у Католицькому храмі столиці Азербайджану – Баку, глава Римо-Католицької церкви підкреслив, що «національна або ідеологічна приналежність, так само як і будь-який щирий релігійний шлях, не можуть не виключати вчинки і ідеї, що роблять власні переконання особи знаряддям її інтересів, її самоідентифікації і використовують ім'я Бога для виправдання сваволі і панування»[6].
Інакше кажучи, Папа задекларував, як такі що не відповідають істині, тези про наявність у тієї чи іншої релігії агресії.
Інша справа, наскільки самі люди у загальному бажають не бачити ворогів у тих, хто не в усьому схожий на них (не такий як вони)? Та й чи хочуть, нехай навіть частково, прислухатися до світових авторитетів?
