Чи традиційний «традиційний іслам»?

01.02.2019
Оцените статью: 
(34 оцінки)
Mykhaylo Yakubovych
Зображення користувача Mykhaylo Yakubovych.

На пострадянському просторі ще з 90-х років стало дуже популярним поняття «традиційний іслам». Використовують його передусім у РФ, щоб відповідно «відмежувати» типові етноцентричні рухи (передусім представлені муфтіятами або духовними управліннями) і засудити «зайшлих», тобто ті релігійні течії ісламу, що для певних територій були «новими». Хай би там як, але російська мусульманська громада пройшла й досі проходить через значні трансформації, на яких позначилися конфлікти на Кавказі, тероризм та антитерористичні заходи, участь у військових конфліктах і ще чимало проблемних речей. А проте передусім з РФ поняття «традиційний іслам» перейшло в інформаційний простір інших країн — від Центральної Азії до країн Балтії, України.

Здається, термін «традиційний іслам», як і поняття «традиційна релігія», не має нічого поганого. Ним начебто позначають якісь традиції, притаманні народам окремої території, незалежно від того, який час ця традиція тут справді діє — кілька десятиліть чи кілька сотень років, адже не все, що видають за «старе», є таким насправді. Якщо зазирнути, наприклад, в англомовну літературу, то поняття «традиційний іслам» (traditional Islam) тут використовують набагато рідше й одразу в кількох значеннях. Скажімо, ще в 1987 році вийшла книга знаного ірано-американського мислителя Сеїда Хусейна Насра «Traditional Islam in the Modern World» («Традиційний іслам у сучасному світі»), у якій він викладав своє розуміння класичної ісламської метафізики, дистанціюючись від різного роду сучасних ісламських рухів. В інших випадках під «традиційним ісламом» як уявною конструкцією розуміють поєднані з суфізмом матуридитську й ашаритську школи сунізму. У новітній час цим поняттям також позначають конкретно російську риторику щодо «правильного ісламу» (саме як «традиційного») чи взагалі ставлення до ісламу з боку європейських «традиціоналістів» або навіть новочасних ультраправих рухів.

І тут виникає кілька питань, особливо якщо йдеться про українські реалії. Який напрям ісламу вважати у нас за «традиційний» і що під цим розуміти?

Де-факто ми маємо принаймні три «традиції» ісламу, інтегровані передусім у тюркський світ: кримськотатарська, що сягає корінням пізнього середньовіччя; волзько-татарська, поширена на теренах України з XIX ст., від часів заселення Донбасу й великих міст вихідцями з Поволжя; нарешті, традиція татар Великого князівства Литовського, представлена на Волині, Галичині й Поділлі з XV ст.

У якому стані ці традиції сьогодні? Кримськотатарська, чи не найбагатша з усіх трьох, зазнала трагедії депортації та відновлюється лише останніми роками, та й то далеко не «єдиним фронтом», а через різні рухи. Ба більше, ця традиція й давніше була зовсім не однорідна, бо існували як різні тарикати суфізму (від езотеричного хальватизму до поміркованого кадаризму), так і їхні запеклі критики (кадізаделітський рух). «Чистого» ашаризму тут зовсім не було, адже абсолютна більшість кримських авторів уважала себе за матуридитів і критикувала ашаритські погляди як менш правильні (що, як не парадоксально, робить ашаризм у принципі «нетрадиційним» для цього регіону). Татари ВКЛ взагалі були далекі від теологічних питань і культивували радше збереження базових практик ісламського права (обмивання, намаз, піст тощо), ніж деталізацію віровчительної доктрини, про яку мали лише загальне уявлення. Подібною до кримськотатарської була й традиція татар Поволжя, утім вона зазнала значних втрат у радянський період, бувши напівлегальною. В усіх трьох традиціях широке значення мав адат, звичаєве право, однак деякі його елементи могли бути поставлені під сумнів з погляду навіть ханафітського права (різного роду гадальні практики та ін.).

Це все, відповідно, розмиває поняття «традиційний» іслам і робить його вжиток для сучасних українських реалій проблематичним. Ба більше, фактична тривала відсутність релігійного життя, передусім системи шаріатського відтворення — від учня до вчителя — звела чимало здобутків минулого нанівець. Той факт, що в середовищі місцевих мусульман сьогодні як «традиційний» сприймається іслам у ширшому значенні — сунізм як такий, а не якісь місцеві практики, — власне кажучи, теж вписується в означену парадигму «традиційності».

Тому, видається, поняття «традиційний іслам» в українських реаліях радше належить до лексикону «міжісламської» полеміки, ніж до об’єктивних реалій, про які варто говорити науковцям. Називаючи ту чи іншу мусульманську групу в Україні «традиційною», треба обов’язково уточнювати, про яку саме «традицію» йде мова, і що зрештою робить традицію саме традицією (не просто факт приписування до неї), а ні — це вноситиме непорозуміння й небажану для науки тенденційність.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.