Порошенко: Синьо-жовтий український і блакитний, з золотою тамгою прапори майоритимуть над Кримом

Крим — не «гордість російських моряків», а невід’ємна частина України — заявив Президент України Петро Порошенко на вечорі-реквіємі з нагоди Дня боротьби за права кримськотатарського народу та 71-ї річниці депортації і наголосив, що Україна ніколи не погодиться з окупацією Криму і ніколи не віддасть на поталу один з корінних народів нашої спільної Вітчизни, боротиметься за права кримських татар та розроблятиме програму розвитку національної автономії кримськотатарського народу,

— Будемо боротися за права кримськотатарського народу, його національні і політичні свободи. Крим — це не військова база, не «гордость русских моряков», а невід’ємна частина України; це унікальний регіон, перлина світової цивілізації, колиска кримських татар; це — законна, визнана в світі його Батьківщина, — вкотре наголосив Петро Порошенко.

Президент разом з присутніми хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих унаслідок сталінських депортацій: кримських татар, депортованих з рідної землі комуністичним режимом у сорокових роках минулого століття та представників інших кримських етносів, що проживали в Криму і яких спіткала така ж сама недоля: німців, греків, вірмен, болгар та інших.

Порошенко торкнувся болісних сторінок новітньої історії, навівши приклади, як під час перевезення та у місцях поселення вигнанці зазнавали страшенної нужди, поневірянь, знущань і тортур.

— Чужа земля, як і дорога до неї, були засіяні горем: могилами померлих від голоду, хвороб, катувань та тяжкої праці. Киримли залишали свою рідну землю шляхом горя та страждань.

Кримські татари підлягали поголовній депортації, — наголосив Президент, — Винятків не передбачалося. «Столипінські вагони» з Криму, кінцевим пунктом маршруту яких у травні 1944 року стали віддалені райони Середньої Азії і Сибіру, були вщент заповнені людьми.

— От простий приклад. Сім’я Несіб Бурсеітової, як одна з десятків тисяч родин, пізнала на собі всю жорстоку несправедливість та нелюдськість депортації. Її батька — фронтовика, що у складі Червоної армії втратив руку, — виселили разом з усіма до далекого Узбекистану. Повернувся герой з війни увечері 15 травня 1944 року, і через декілька днів, коли прийшли виселяти, — спочатку не повірив, що це насправді. Вцілілою рукою намагався показувати документи, говорив, що служив чотири роки, але… гвинтівкою по руці вдарили і виштовхнули з дому.

За надуманими звинуваченнями, сфабрикованими кремлівськими керманичами, усі кримські татари перестали бути робітниками, селянами, фронтовиками, партизанами, а стали «ворогами народу», «зрадниками соціалістичної батьківщини.

Порошенко нагадав, що за радянських часів будь-яка інформація про реальне становище депортованих береглася за сімома замками, але сьогодні відкрито усі джерела інформації, і весь світ став свідком героїчної, тривалої та виснажливої боротьби кримськотатарського народу за свою свободу і право жити в рідному домі.

В промові глави держави лунали імена борців за відновлення справедливості по відношенню до кримськотатарскьго народу — Айше Сеіт-Муратової на радіо, що проривався у 80-ті-90-і роки минулого століття крізь КДБістські «глушилки» і був чи не єдиним джерелом правди про становище кримськотатарського народу; ім’я великого українця, борця за права кримських татар генерала Петра Григоренка, який вже далекого 1967 року сказав, звертаючись до кримських татар: «Витривалий і працелюбний народ подолав усе і вижив на зло своїм недругам. Закон на вашому боці. Та, незважаючи на це, права ваші зневажені. Щоб покінчити із цим ненормальним становищем, вам треба твердо засвоїти — того, що належить за правом, не просять, а вимагають!»; ім’я Муси Мамута, який спалив себе 23 червня 1978 року на знак протесту проти дискримінаційної політики і заборони кримським татарам повертатися на рідну землю.

— У кожного етносу є слова, згадування яких викликають моторошні і жахливі почуття. Для кримського татарина таким є слово «сюргюн» — «депортація». Таким для українського народу є слово «голодомор». І єднає ці страшні слова джерело походження: країна комуністичного режиму, у якій існувало і реалізовувалося параноїдальне прагнення поставити всі народи радянської імперії на коліна, тримати їх у страху і покорі. І ось чому я минулого тижня підписав закон про декомунізацію України! Кримські татари довели всьому світові, що непереможним є народ, який бореться за правду і справедливість, за право жити на власній землі, розмовляти власною мовою і молитися своєму Богу.

Згадуючі депортацію кримських татар у 1944 році, Порошенко провів паралелі з сучасністю і спробами певних сил реанімувати радянську імперію зла, реабілітувати Сталіна, переписати історію.

— Внаслідок російської окупації Криму кримські татари опинилися перед серйозною загрозою знищення свого національного осередку, нових репресій і позбавлення корінного народу фундаментальних політичних свобод і громадянських прав… Україна ніколи не погодиться з окупацією Криму і ніколи не віддасть на поталу один з корінних народів нашої спільної Вітчизни. Будемо боротися за права кримськотатарського народу, його національні і політичні свободи. Крим — це не військова база, не «гордость русских моряков», а невід’ємна частина України; це унікальний регіон, перлина світової цивілізації, колиска кримських татар; це — законна, визнана в світі його Батьківщина.

Схиляючи свої голови перед пам’яттю жертв депортації, ми повинні обдумати і переосмислити події минулого з врахуванням нашого новітнього досвіду. Нам треба чесно оцінити наші помилки. Так, українська держава немало зробила для повернення і облаштування кримськотатарського народу на рідній землі. Зроблено багато, але не все. Та нам треба подумати про майбутнє, коли окупований півострів повернеться в лоно України. Слід виробити дорожню карту розвитку національної автономії кримськотатарського народу, яка насправді була потрібна ще на початку 90-х!

Петро Порошенко визнав, що вже після розпаду СРСР в незалежній Україні не все робилося для відновлення порушених прав кримських татар, що сьогодні дається взнаки:

— Втрачені можливості більш щільної співпраці з кримськими татарами, нехтування їхнім баченням облаштування Криму — дорого коштували Україні. Дивлячись в майбутнє, слід пам’ятати заповіт будителя кримськотатарського народу, великого освітянина і політико-громадського діяча Ісмаїла Гаспринського: «Мужам, які не зуміли захистити себе і своє царство, дістається доля жінок — сльози». Ми не стоятимемо на колінах перед окупантами, не будемо випрошувати те, що належить нам по праву, визнаному міжнародним співтовариством.

Я пишаюся мужністю синів і доньок кримськотатарського народу, які у всі часи, часом у нелюдських умовах, зберігали національну ідентичність та вірність батьківським традиціям. Я висловлюю глибоку повагу тим кримським татарам, які й сьогодні не скорилися агресору та борються за наш спільний дім, за наше спільне європейське майбутнє. Переконаний — разом ми обов’язково переможемо. Всі вигнанці повернуться на рідну землю, образно кажучи, через аеропорт двічі Героя Радянського Союзу Ахмет-Хана Султана. Наші прапори майорять і майорітимуть разом: синьо-жовтий український і блакитний, з золотою тамгою, — кримськотатарський.
За нами правда і сила. Ми переможемо. Слава Киириму! Слава Україні!

Відео Адміністрації президента: Радіо Свобода

Джерело: Офіційний сайт Президента України