У ніч проти 6 червня 2023 року російські окупаційні війська підірвали греблю Каховської ГЕС — затоплено 14 населених пунктів, загинуло щонайменше 52 особи. Внаслідок катастрофи постраждало 22 археологічні пам’ятки та 18 визначних архітектурних місць регіону. Коли вода спала, на поверхні з’явився легендарний острів Тавань, затоплений під час створення Каховського водосховища.
До епохи будівництва мостів через Дніпро острів Тавань був найзручнішим місцем для переправи. Таванську переправу використовували всі народи, що колись жили на нижньому Дніпрі. Особливо активно нею користувалися кримські татари, турки та українські козаки. Французький картограф XVII століття Гійом Левассер де Боплан, що перебував на службі в Речі Посполитій, писав:
«Вона особливо зручна й через те, що є лише на відстані одного дня шляху від Криму, й через те, що її легше переходити, бо має лише два рукави: перший — Кінські Води, що (його) в цьому місці зазвичай можна перейти на конях, а потім Дніпро, що треба перепливати, але він не дуже широкий, хоча може сягати 500–600 кроків».
Відомо, що Великий князь Литовський Вітовт, після того, як наприкінці XIV століття Дністровсько-Дніпровське межиріччя на короткий час увійшло до складу його держави, збудував у районі сучасного Берислава митницю для збору мита з купців, що проїжджали цими землями. У ті часи через Таванську переправу пролягали одразу три караванні маршрути: на північний захід — через Україну та Польщу й далі до Західної Європи; на південний захід — до земель Молдавського князівства; на північний схід — до земель Московії.
Михайло (Михалон) Литвин, історик і дипломат Великого князівства Литовського, у своїй книжці «Про звичаї татар, литовців і московитян» повідомляє цікаві подробиці про функціонування переправи на Тавані:
«Київ дуже багатий іноземними товарами, бо немає шляху звичнішого, ніж давній, давно прокладений і добре відомий шлях, що веде з чорноморського порту міста Кафa через ворота Таврики до Таванської переправи на Дніпрі, а звідти — степом до Києва; цим шляхом з Азії, Персії, Індії, Аравії та Сирії на північ до Московії, Пскова, Новгорода, Швеції та Данії везуть усі східні товари: коштовне каміння, шовк і шовкові тканини, ладан, пахощі, шафран, перець та інші прянощі. Часто йдуть іноземні купці, вони формують загони, іноді до тисячі душ, їх називають каравани, і супроводжують валки з численних навантажених возів та нав’ючених верблюдів. Давніше такі каравани сплачували значне мито… під час переправи через Борисфен на Тавані; там і досі збереглася кам’яна будівля зі склепіннями, що й ми, й татари, і греки називаємо Вітовтовим куполом, і кажуть, що в ній колись мешкав митник Великого князівства Литовського, що брав мито; а як хтось не платив мита або спійманий на перелюбі, його карали конфіскацією всього майна в Києві».
Український дослідник Іван Крип’якевич уважав, що історія переправи біля острова Тавань сягає давніх-давен:
«Через острів Тавань з давніх часів проходила переправа через Дніпро, так звана Таванська, або Велика переправа. Ця переправа існувала, очевидно, з дуже давніх часів, але перші історичні звістки про неї можемо віднести до часів Київської Руси. У літописі згадується три шляхи,що вели з Києва до Чорного моря: Грецький, Солоний і Залозний. Можна вважати певним, що один з цих шляхів проходив через Тавань, бо це була найкоротша дорога з Києва до Криму. Можливо, це був Солоний шлях, бо до Києва привозили сіль із кримських озер… Очевидно, при Таванському перевозі вже тоді існувало укріплене городище, яке забезпечувало переправу. В результаті розпаду Київської держави чорноморська торгівля поновилася у XV ст., і тоді Таванська переправа знову набула значення, як „дорога звиклая з давніх часів“».
У різні епохи переправа через Дніпро мала такі назви: Диван-Гечит або Диван-Гечиді («Судова переправа»), також її звали Гази-Керман, Бей-Гечу, Бек-Гечу. Литовці для контролю над Таванню почали будувати тут фортеці. Нижня течія Дніпра кілька століть була прикордонним краєм — за нього змагалися поляки, українці, турки, татари та росіяни.
Османський мандрівник і письменник Евлія Челебі без найменшого сорому писав про військові операції біля Тавані:
«Татари, подібні до вітру, перше завжди безтурботно переходили Дніпро, грабували землі поляків і козаків; коли вони поверталися на кримський бік, кафіри-козаки ховалися на суходолі та в прибережному очереті. А коли татари переходили Дніпро з труднощами, кафіри їх били й нищили, забирали назад усе майно та здобич і поверталися до себе».
Турки та кримські татари, щоб перешкодити козацьким «чайкам» виходити в Чорне море, збудували чотири фортеці: Мустрід-кермен і Мубарак-кермен на острові Тавань; фортецю Кази-кермен на правому березі Дніпра (територія сучасного Берислава); фортецю Іслам-кермен поблизу сучасного села Любимівка. Усі фортеці майже не досліджені сучасними археологами. За радянських часів під час розкопів на місці Таванської переправи археологічний матеріал періоду Османської імперії та Кримського ханства зазвичай не описували й не вивчали, вважаючи за «баластний».
Історик А. Л. Бертьє-Делагард, що досліджував зведення фортець нижнього Дніпра, зазначав:
«Татари збудували 1504 року свою першу фортецю на Дніпрі — Іслам-кермен (Фортеця ісламу), трохи нижче Каховки; пізніше, 1596 року, навпроти сучасного Берислава турки звели Кази-кермен (Судова фортеця); а 1626 року, через надзвичайне посилення та успіхи козацьких морських наскоків, вони разом із татарами побудували на острові Тавань ще дві фортеці — Мустрід- кермен (Задоволена фортеця) та Мубарак-кермен (Благодатна фортеця). Отже, на одній переправі зведено чотири фортеці, чого не бувало ніде більше. Саме татарська назва цієї переправи, Диван-Гечиді, свідчить про її особливе значення».
Варто зазначити, що турки, щоб козацькі кораблі не ходили Дніпром, натягнули між фортецями гігантські ланцюги, які перешкоджали вільному судноплавству. Але козаки знаходили обхідні шляхи до моря. 1695 року війська воєводи Шереметьєва разом із загонами гетьмана Івана Мазепи штурмом узяли всі чотири таванські фортеці. Надалі ці укріплення втратили стратегічне значення, а після Російсько-турецької війни 1768–1774 років Таванська переправа та навколишні землі ввійшли до складу Російської імперії.
На початку XX ст., а потім під час Другої світової війни у районі Тавані споруджували кілька дерев’яних мостів, але всі вони існували недовго. Після завершення будівництва Каховської ГЕС (1956) греблю відкрили для автомобільного руху — це дозволило з’єднати обидва береги Дніпра. У 1985 році в районі Херсона відкрито Антонівський міст із великою пропускною здатністю. Ці всі споруди зруйновані Росією під час звільнення правобережної Херсонщини ЗСУ у 2022–2023 роках.
