Наприкінці XIII ст. Улус Джучі (Золота Орда) переживав складний період, пов’язаний з сепаратистськими тенденціями в регіонах величезної імперії. Особливо небезпечним для її цілісности стало посилення впливу беклярбека (темника) Ногая (1230–1300).
Свого часу Ногай був одним з найближчих сподвижників хана Берке (1209–1266), що прагнув ісламізації Улусу Джучі. Після смерті Берке Ногай прийняв іслам і протегував мусульманам. Під контролем беклярбека опинився стратегічно важливий Західний (Ногайський) улус, що межував з Руссю, Угорщиною, Болгарією та Візантійською імперією. До всього він мав вихід до Чорного моря, що дозволяло здійснювати торговельні зв’язки з багатьма європейськими країнами, а ще з Єгиптом.
Не маючи законних прав на престол, Ногай мусив лавірувати між інтересами ханів, що змінювали один другого на чолі держави. Для посилення свого впливу беклярбек узяв шлюб із дочкою візантійського імператора. За свою резиденцію Ногай обрав місто Сакчі (колишній римський Новіодунум) на правому березі Дунаю. Там він почав карбувати власну монету, дедалі більше віддаляючись від імперської столиці — Сарая.
Згодом у Ногая виник план створення власної держави в Надчорномор’ї. Для реалізації свого задуму він мав державний апарат і велике військо. 1291 року Ногай висунув на престол Золотої Орди молодого й недосвідченого Тохту (1270–1313). Мабуть, беклярбек розраховував, що Тохта стане його маріонеткою. Спочатку так і було: молодий хан передав Ногаєві Крим, значно розширивши території, контрольовані беклярбеком.
Тохта в усьому дослухався думки впливового вельможі, та вже за кілька років почав провадити незалежнішу політику. Це призвело до розриву відносин, а потім і до масштабного воєнного конфлікту. Після кількох битв військо Ногая було розбито, а сам беклярбек загинув.
Це був перший великий сепаратистський заколот на території Улусу Джучі. Його спричинили винятково політичні амбіції Ногая. Значна частина еліти Західного улусу не підтримала свого володаря, перейшовши на бік законного хана.
Після смерті Тохти на чолі Золотої Орди став хан Узбек (1283–1341), що не тільки зробив іслам державною релігією, а й придушив язичницьку опозицію, що мала чимало прихильників у державі. За Узбек-хана Кримський улус набув особливого значення: саме через Крим ішла значна частина зовнішньої торгівлі. Італійські факторії, що виникли наприкінці XIII ст., стали великими портовими центрами. До Криму надходили товари з Китаю, Центральної Азії та Персії, що мали великий попит у Європі.
Після смерті хана Узбека 1341 року в Золотій Орді посилюються кризові явища. Початком стала пандемія чуми, що пронеслася Євразією — від Китаю до Західної Європи. Унаслідок цього в Улусі Джучі померло близько 40 % населення, занепали економічні зв’язки, припинився рух Великим шовковим шляхом, що частина його проходила територією Північного Причорномор’я та через Крим.
До пандемії додався неврожай, що спричинив голод і падіж худоби. Територія Західного улусу спорожніла, й цим скористалися племена волохів, що витиснули мусульманську людність із межиріччя Пруту і Дністра. Одночасно почався наступ війська Великого князівства Литовського під проводом князя Ольгерда (1296–1377). 1362 року Ольгерд захопив Київ, а за деякими повідомленнями навіть вдирався до Криму.
Успіхи Литви стали можливими не тільки завдяки воєнним талантам Ольгерда, а значною мірою через те, що Золоту Орду в цей час стрясали внутрішні конфлікти, пов’язані з боротьбою за владу між різними угрупованнями. Активну роль у цих процесах відігравав беклярбек Мамай (1335–1380) з роду кият.
Він народився у Криму, в місті Солхат (Старий Крим), і весь період своєї кар’єри був пов’язаний із Кримським улусом, що став його опорою в боротьбі з численними ворогами. Використовуючи мистецтво інтриги, Мамай два десятиліття керував Золотою Ордою за допомогою підставних ханів. Беклярбек був занепокоєний збільшенням упливу Москви та прагнув повернути її під владу Улусу Джучі.
1380 року столицю Золотої Орди Сарай захопив хан Тохтамиш. Він наказав московському князеві Дмитрові Івановичу піти проти Мамая. Водночас військо Тохтамиша рушило на допомогу Москві. У битві на Куликовому полі Мамай зазнав поразки. Дізнавшись про наближення військ Тохтамиша, він утік до Криму, де невдовзі його вбили.
Фактично вся політика Мамая була політика сепаратизму. Він перетворив Надчорномор’я — територію майбутнього Кримського ханства — на свою батьківщину, де почали формуватися нові політичні та економічні еліти, незалежні від Сарая. Фактично саме за Мамая питання незалежности Криму було розв’язане наперед.
Про те, що Мамай провадив сепаратистську політику, опосередковано свідчить і той факт, що його рідний син Мансур створив напівнезалежне Глинське князівство на землях сучасної Полтавщини, не визнавав влади Тохтамиша та підтримував союзницькі відносини з Великим князівством Литовським.
У 1390-х роках на політичній сцені Золотої Орди з’являється Таш-Тимур. Про нього відомо небагато. Він походив з роду чингізидів і претендував на ханський престол. 1395 року Таш-Тимур ненадовго захопив Крим. Існує версія, що він проголосив себе кримським ханом, але документальних доказів цього немає. Є лише опосередковані дані, що свідчать про можливість такої події. Таш-Тимура вважають за родоначальника Гераїв, що згодом керували Кримом понад 300 років.
Наприкінці XIV ст. Крим дуже вирізнявся на тлі інших улусів Золотої Орди економічною та політичною активністю, наявністю автономістських тенденцій, пов’язаних із присутністю на півострові генуезьких колоній, готського православного населення та численних мусульманських громад. Формування кримськотатарського народу в цей період переходило у стадію розвитку самосвідомости, що дозволяло казати про можливість створення незалежного державного утворення в Криму.
Сином Таш-Тимура був Гіяс ад-Дін, тісно пов’язаний з Литвою. Він докладав зусиль, щоб «повернути» Крим, але безуспішно. Проте виникла своєрідна традиція боротьби за інтереси Кримського улусу всупереч прихильникам єдности Золотої Орди.
Справу, розпочату Таш-Тимуром і Гіяс ад-Діном, продовжив їхній прямий нащадок, Хаджи-Герай (1397–1466). Його спроби закріпитися у Криму також були безуспішними, але завдяки наполегливості, дипломатичному талантові та підтримці значної частини татарських еліт йому таки вдалося сісти на престол і створити незалежну мусульманську державу на півострові та на значній частині Надчорномор’я.
Щодо Золотої Орди, то саме Гераї стали силою, що на початку XVI ст. поклала край єдності імперії Чингізидів. На місці Улусу Джучі постали незалежні ханства — Казанське, Астраханське, Сибірське й Казахське, — а також Ногайська Орда.
