Монгольська інвазія до Криму геть змінила політичну ситуацію в Надчорномор’ї. Попередні гравці зійшли з історичної сцени, на їхнє місце прийшла нова сила, що домінуватиме в регіоні кілька століть.
Онук Чингісхана Батий отримав у спадок улус колишнього Хозарського каганату. Спершу територія улусу була обмежена урало-каспійським регіоном. 1223 року монголи під орудою Субедея та Джебе здійснили рейд у Європу. Спершу їхньою метою було переслідування військ султана Хорезму Ала ад-Діна Мухаммеда. У поході монголи вдерлися на Кавказ. Отримавши дозвіл Чингісхана, Субедей і Джебе атакували половців, що кочували в районі річки Кубань. У січні 1223 року монголи вдерлися до Криму й напали на Судак. Місто взято штурмом і розграбовано. Половецький хан Котян, зять галицького князя Мстислава, звернувся по допомогу до руських князів. У своєму посланні він попереджав: «Нашу землю сьогодні забрали, а вашу заберуть завтра». Князі дослухалися до слів Котяна й, зібравши свої дружини, вирушили на допомогу половцям.
Дізнавшись, що руські князі об’єдналися з половцями, хитрі монголи послали своє посольство до князів. У листі Субедей та Джебе писали: «Чули ми, що ви йдете проти нас, послухавши половців, а ми вашої землі не чіпали, ні міст ваших, ні сіл ваших; не на вас прийшли, а прийшли з волі Божої на рабів і конюхів своїх, половців. Ви укладіть з нами мир; коли вони втечуть до вас — женіть їх від себе й забирайте їхнє майно; ми чули, що й вам вони наробили багато лиха, ми їх і за це б’ємо».
Це була спроба розсварити союзників. Але князі не тільки відхилили пропозицію монголів, а й наказали, всупереч традиціям, стратити всіх послів.
31 травня на річці Калка відбулася битва, що в ній об’єднані війська Руси й половців не просто розгромлено, а майже цілком знищено. У бою з 21 князя загинуло 12. Не маючи значних сил, монголи відмовилися від ідеї завоювання Руси. Натомість вони вирушили на Волзьку Булгарію, але її армія завдала загарбникам нищівної поразки на берегах Волги. З того походу до Монголії повернулося лише близько 4000 вояків.
Довгий час про монголів нічого не чули. Це було пов’язано зі смертю Чингісхана, а ще з важкими воєнними кампаніями в Китаї. 1235 року монголи скликали Великий курултай, ухваливши рішення вдертися в Європу. На чолі війська поставили Батия, а також досвідченого воєначальника Субедея.
Спершу вдарили по Волзькій Булгарії, що зазнала страшного розгрому влітку 1236 року. Потім настала черга Руси. Князівство за князівством зазнавало нападів, і не було сили, здатної протистояти загарбникам. Половецькі орди на Дону атакував Батий 1239 року. Не чекаючи на винищення, хан Котян вивів 40 тис. половців до Угорщини. 1240 року. впали Київ і Галич.
Джерела XIII ст. повідомляють, які саме країни завоювали монголи. Це, зокрема, Русь, Куманія (половецькі землі), Газарія (територія колишньої Хозарії), Аланія, Польща. У списку є й Готія. Попри скромні розміри вона була важливою частиною регіону.
У Криму монголи знову з’явилися 1239 року. Їхнє нашестя призвело до серйозних спустошень. Місцеві жителі мусили ховатися в горах або у фортецях. Францисканський монах Гійом ван Рубрук, що відвідав Крим 1253 року, писав у своїх нотатках:
«Між Херсоном (Херсонесом) і Солдаєю розташовані сорок укріплених місцевостей, майже кожна мала своє власне наріччя; поміж них були й численні готи, наріччя їхнє — тевтонське (германське)».
Монголи використовували половців як вояків під час своїх походів на сусідів. Помалу етнонім «половці» (кипчаки, кумани) витіснено етнонімом «татари». А щодо самих монголів, то вони через шлюби з тюркськими народами дуже швидко втратили національні риси, «розчинившися» в місцевій людності й не дуже вплинувши на її культуру та релігію. Монголи змогли створити структуру — каркас військово-політичного державного утворення, що отримало назву Улус Джучі (Золота Орда).
Спершу Крим не був пріоритетним регіоном для Монгольської імперії — лише після її розпаду наприкінці XIII ст. півострів став важливою частиною нового, молодого державного утворення — Золотої Орди. Особливості географічного розташування Криму робили його одним з найважливіших центрів міжнародної торгівлі, частиною Великого шовкового шляху.
Італійські держави Венеція та Генуя дуже швидко оцінили значення Криму і вже у другій половині XIII ст. почали активно торгувати на півострові, потроху посилюючи свій уплив. Хани Золотої Орди використовували італійців для отримання прибутку від торгівлі, не надто вважаючи на місцеву людність.
Татари й готи, що жили у Криму, мусили об’єднатися, щоб протистояти італійській експансії. 1266 року генуезці заснували свою колонію в Кафі, а 1287 року венеційський консул у Солдаї отримав повноваження на керування всіма справами Венеції на півострові. У цей період майже зникають усі згадки про готів. Мабуть, монгольський погром 1239 року дуже вдарив по них. Був потрібен час, щоб готи відновили свій вплив у Криму.
Лише на початку XIV ст. готи знову з’являються на політичній арені. Цікава скарга митрополита Сугдеї на митрополита Готії, датована 1317 роком: останній нібито привласнив собі деякі села, що спорожніли після татарських нападів.
Можливо, це перше повідомлення, що свідчить про скоординовані дії готів і татар (кримських) для посилення своєї влади на півострові. Навряд чи готський митрополит дозволив би собі посягати на якісь землі без дозволу татарської влади. Слід зазначити, що на початку XIV ст. як католицька, так і православна церкви докладали серйозних зусиль для християнізації Золотої Орди. У риму чимала частина татар прийняла християнство. Православні татари та православні готи легко знаходили спільну мову між собою.
А втім, останнє слово в цьому питанні мав сказати хан. І цим ханом став Узбек. 1320 року він прийняв іслам, зробивши його згодом державною релігією всієї Золотої Орди та Криму.
