Навернення на іслам хана Узбека, мабуть, радо сприйняли кримські мусульмани. На той час іслам у Криму був добре відомий: у багатьох містах півострова існували мусульманські громади, а в деяких уже були мечеті. Але переважну більшість людности Криму разом з готами в той період становили християни. Величезний вплив у регіоні зберігала послаблена Візантія, що контролювала всі православні парафії та призначала своїх митрополитів.
До середини XIV ст. найсильнішим гравцем у регіоні стає Генуя. У гирлі Дону вона створює свою колонію Тана (Азак), що перетворюється на основний порт. Тана сплачує величезну данину Золотій Орді, а в обмін Генуї дозволили монополізувати всю азовськочорноморську торгівлю.
Громадянська війна, що почалася у 1360х у Золотій Орді, та безлад із призначенням ханів лише посилили владу генуезців у Криму. 1365 року Генуя витиснула венеційців із Криму. Мабуть, саме в цей неспокійний час почала відроджуватися політична незалежність Готії.
Щоб цьому завадити, генуезці захопили порт Чембало (Балаклава). Скоро вони мали дружні стосунки з беклярбеком Мамаєм, фактичним володарем західної частини Золотої Орди, й навіть допомогли йому, відрядивши загін воїнів, що взяли участь у Куликовській битві (1380).
Після вбивства Мамая єдиним володарем Золотої Орди став хан Тохтамиш. Він визнав усі надбання Генуї у Криму (угоди 1380 та 1381 років). У них уперше згадано «капітанство Готію», до якого належали Південний берег Криму та його гірська частина. Утім, фактично генуезці контролювали лише прибережну смугу з найбільшими портами.
На межі XIV–XV ст. готи утворюють власну державу, відому як князівство Феодоро. Спершу воно мало невелику територію, намагаючись підтримувати рівні стосунки з намісниками Золотої Орди у Криму та демонструючи формальний васалітет Візантії. Водночас Феодоро провадить безкомпромісну боротьбу з Генуєю. У цей період володарем готської держави був князь Олексій, що зумів пробити вихід до моря й повернув Феодоро порти Каламіта й Чембало.
Невдовзі після падіння Візантійської імперії генуезці вирішили знищити державу готов, але під час війни зазнали нищівної поразки та 1458 року мусили підписати мирну угоду. Згідно з нею князя Феодоро визнавали одним з чотирьох «чорноморських господарів». На короткий час Готія стала одним з регіональних лідерів зі своєю значною армією та флотом. Столицею готів було містофортеця Дорос (Мангуп).
На тлі загального занепаду Золотої Орди кримські татари забажали незалежности від володарів неспокійного Сарая. 1441 року хан Хаджи Ґерай зійшов на престол, легітимізувавши таким чином свої претензії на створення незалежної держави. Але задовго перед цим він запевнив собі підтримку князівства Феодоро, уклавши з ним союзну угоду. У боротьбі з Генуєю Хаджи Ґерай став на бік Феодоро й не раз надавав готам військову допомогу.
1456 року до берегів Криму підійшов флот Османської імперії. Турки планували захопити Кафу, головний порт генуезців у Криму, але їм це не вдалося: на допомогу останнім прийшли війська Кримського ханства на чолі з самим Хаджи Ґераєм. Він зустрівся з османським адміралом, мав з ним переговори, й після них турки покинули берег Криму. Хан підтримав генуезців, бо вони були його васали та сплачували неабияку данину.
Після рейду османського флоту султан Фатіх довгий час не турбував Крим. Лише по смерті Хаджи Ґерая (1466) почалися кроки щодо захоплення півострова. Після смерті хана боротьба за владу точилася між його синами. Переможцем вийшов Менґлі Ґерай. Османська імперія спробувала втрутитися, надіславши свій флот у 1469 році, але до цього часу новий хан уже твердо тримав владу. Турки знову спробували захопити Кафу, та мусили задовольнитися пограбуванням кількох селищ. Менґлі Ґерай у відповідь надіслав султану листа, написавши: «Шкода, завдана Кафі, — це шкода, завдана мені».
Таким чином хан демонстрував повну самостійність. Він уклав союзні угоди з Генуєю та Феодоро, спрямовані проти Османської імперії, і мав намір твердо обстоювати незалежність своєї держави, але цьому завадили внутрішні чвари кримських татар. Хана усунули з посади, й він мусив ховатися в Кафі. Замість Менґлі Ґерая ханом обрали його старшого брата Айдера.
Частина кримських беїв з роду Ширін звернулася по допомогу до султана Фатіха, й той у травні 1475 року послав величезну армію та флот. Турки обложили Кафу, де перебував Менґлі Ґерай (за іншими джерелами — у фортеці Дорос) разом з прихильниками. Султанська армія мала чисельну перевагу та потужну артилерію — Кафа впала, а Менґлі Ґерая взяли в полон.
По цьому турки захопили всі приморські фортеці, а згодом рушили до столиці князівства Феодоро — міста Дорос. Столиця готів була на вершині гори, чудово укріплена стінами й баштами. Турки мали ударну силу, корпус яничарів, але облога затяглася. Готи чинили запеклий опір: за пів року облоги вони відбили сім штурмів. У боях загинули всі яничари. Значно пізніше мандрівник Евлія Челебі, що побував у Доросі, писав: «Під час завоювання всі яничари, раби султана, полягли шахідами в цьому місці».
У жовтні 1475 року туркам таки вдалося захопити Дорос. Розлючені великими втратами, вони вирізали більшу частину гарнізону, а жителів міста продали в рабство. На цьому історія готської держави обривається. Щодо самих готов, то їхнє перебування на півострові фіксується ще протягом трьох століть.
Деякий час озброєні загони готов перебували на службі кримських ханів, хоч і не відігравали значної ролі в політичному житті держави. 1562 року фламандський дипломат на австрійській службі Ож’є Ґіслен де Бусбек зустрічався у Стамбулі з двома жителями Криму, що володіли готською мовою. Де Бусбек склав список з 96 слів і фраз, а ще записав одну готську пісню. Ця інформація свідчила, що принаймні частина готів і в XVI ст. ще вживала свою давню мову.
Помалу нечисленні на той час готи втратили свою ідентичність і релігію. Частина з них навернулася в іслам і ввійшла до складу кримськотатарського народу, решту асимілювали численніші кримські греки. Останні згадки про кримських готів датовані 1775 роком.
