Із встановленням комуністичної влади в Криму розпочався масований наступ на релігію, зокрема й на іслам. Унаслідок цього занепадало релігійне життя мусульман. У масовому порядку закривалося багато мечетей, мусульманських шкіл — мектебе і медресе, репресувалося духовних осіб, які ще були. Більшовицька пропаганда прямо пов'язувала відданість ісламові з «соціалістичною несвідомістю» та «буржуазними пересудами». Віруючих примушували на відступництво від віри батьків, вони жили в очікуванні репресій. Було створено штучні умови для припинення організованої діяльності мусульманських громад. Протягом 30-х років весь мусульманський актив репресовано, розстріляно або вислано майже все мусульманське духівництво, причому під фарисейським приводом, що вони очолили націоналістичні рухи після “знешкодження” їхніх політичних керівників.
(Продовження. Початок – див. посилання на тему)
Насильницьки зачинялися мечеті, руйнувались або прилаштовувалися під склади, майстерні, гаражі тощо. У будинку Севастопольської мечеті розмістили архів Чорноморського флоту. На колгоспний склад перетворили мечеті у численних селах та містах. До 1 березня 1931 р. в Кримській АРСР закрито 106 мечетей та 2 молитовних приміщення, з них відразу знесено 51.
У Бахчисарайському районі, де на обліку стояло 84 мусульманські громади, до 1931 р. закрито 24 мечеті, знесено — 5. У 1932 р. прокотилася друга хвиля масового закриття мечетей. У М.Бахчисарай кам'яну мечеть перетворено на хлібний склад, іншу історичну мечеть — на вагову майстерню. Ханська мечеть в Євпаторії якийсь час служила краєзнавчим музеєм, а потім стояла занедбаною й забутою до 70-х років. Головну мечеть Муфті-Джамі у Феодосії також перетворили на склад. Закриту 1936 р. мечеть у с. Сєрово переобладнали під квартири колгоспників.
Десятки інших мечетей чекала за Радянської влади така сама доля. Навіть за умов утисків мусульман у царській Росії в Ялті (повіті) станом на 1917 р. ще діяло 29 мечетей, в інших великих містах Криму та їхніх околицях — по ЗО—40. На середину 80-х років не збереглося жодної. Більшість з них або зовсім зруйновано, або вони не підлягають відновленню.
У 30-ті роки безжалісно знищувалася самобутня мусульманська цивілізація Криму: ліквідовано писемність, заборонено до вжитку арабську графіку, збиралися й знищувалися книги, скасовано систему мусульманської освіти, заборонено суд за шаріатом.
Після однієї з найтрагічніших подій XX ст. — насильницької депортації кримських татар у 1944 р. — почалася така сама насильницька асиміляція їх. Обрусіння та атеїзація провадилися паралельно. Тому іслам у середовищі спец-переселенців залишався не тільки засобом задоволення релігійних потреб, він став могутнім стимулом підтримки пам'яті народу про своє минуле, про свою Батьківщину. Радянська влада прагнула знищити навіть саму пам'ять про життя мусульман тут колись. З усіх довідників, енциклопедій, підручників вилучено матеріали про мусульманську державу в Криму, про її релігійно-культурне життя. В масовому порядку зносилися кладовища, а надгробні камені закладали в підмурки нових будинків.
У материковій Україні також було закрито всі мечеті та молитовні приміщення мусульман. На 1926 р. на всю УРСР залишалося всього 4 зареєстровані громади із загальною чисельністю мусульман 200 чоловік. На початок 1941 р. вже не було жодної. Репресіям мусульмани піддавалися й тут. Так, з 50 тисяч репресованих по Донецькій обл. більшість складають за прізвищами татари та греки-румеї (які сповідували іслам). Вони репресовані як «агенти шкідливих націоналістичних та релігійних організацій».
Важко повністю оцінити масштаби антиісламського терору за роки радянської влади. Тепер дуже важко відтворити становище мусульманських громад, їхнє точне розташування.
Нещодавно віднайдено невідомі матеріали про те, що після ліквідації місцевих мусульманських громад, Україну в 30-ті роки перетворено на місце спецпереселення для учасників руху опору радянській владі з Ферганської долини. Судячи з архівних документів, тоталітарна держава перетворила Україну на місце примусової депортації активних учасників також і мусульманського активу із Середньої Азії. Спецпереселенців тримали в південних областях. Спецкомендатури для них діяли в Херсонській, Миколаївській, Запорізькій областях. Планувалося організувати з них кілька колгоспів або радгоспів, які б вирощували бавовну. Більшість з них знищено в 1937 р.
За роки радянської влади релігійне життя мусульман в Україні повністю придушили. Згідно із звітами уповноважених у справах релігійних культів з кінця 40-х років і аж до кінця 80-х років в Україні не було жодної мусульманської громади або ж зареєстрованої групи мусульман. І це в той час, коли в сусідній Білорусії, де незрівнянно менше мусульман, ніж в Україні, громади мусульман діяли в трьох областях і були зареєстровані ще в 60-ті роки. Те саме було зроблено в Литві, де громаду мусульман зареєстрували за радянських часів у Каунасі. Але цього не робилося протягом більш як 40 років в Україні, де, як вважала радянська влада, начебто й не було потреби в організації віруючих мусульман.
Із книги «Історія релігії в Україні: Навчальний посібник» / A.M. Колодний, П.Л. Яроцький, Б.О. Лобовик та ін.; За ред. A.M. Колодного, П.Л. Яроцького. — К.: Т-во "Знання", КОО, 1999
Посилання на тему:
Попередні публікації
Мусульмани в Російській імперії. Іслам — фактор етнічного самозбереження
Мусульманська цивілізація Криму. Період Кримського ханату
