25 лютого, на 84-му році життя помер український історик, сходознавець, добре знаний не лише в Україні, а й поза її межами, завідувач кафедри сходознавства Львівського національного університету ім. І. Франка Ярослав Дашкевич.
Ярослав Романович Дашкевич народився 13 грудня 1926 року у Львові. У 1944-му закінчив Академічну гімназію у Львові, рік навчався у Львівському медичному інституті, вищу освіту здобув на філологічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка за спеціальністю «Українська мова і література».
Свої твори Дашкевич писав виключно крізь призму національного пріоритету. Це не могло не позначитися на його долі - комуністична влада звинуватила вченого в антирадянській діяльності та зв’язках із підпіллям. З 1949 по 1956 рр. Дашкевич - політв'язень сталінських таборів. Однак, попри тиск системи, впродовж усього життя він органічно продовжував національну традицію, міцно закладену у нього батьками.
Схід Дашкевича завжди приваблював. Виникненню інтересу, очевидно, сприяла його мати, яка, перебуваючи у засланні у Середній Азії, теж цікавилася сходознавством. За словами вченого, «ми весь час дивилися на Захід і Північ, а Схід все ж таки відіграв значну роль у творенні суспільства, держави...»
За радянських часів, коли сходознавство вважалося елітарною наукою, займатися якою мали передусім у Москві та Ленінграді, вчений, як міг, намагався культивувати свої зв’язки зі Сходом та сходознавчою тематикою в Інституті суспільних наук АН УРСР у Львові, популяризувати, хоча б невеликими дозами, східну тематику на сторінках українських наукових видань.
У другій половині 50 — на початку 60-х років йому вдалося встановити наукові стосунки зі сходознавцями-українцями (Андрієм Ковалівським у Харкові, Віктором Филоненком у П’ятигорську), росіянами (Тимофієм Руніним, у минулому — близьким співробітником А. Кримського, у Митищах під Москвою, Зоєю Руніною в Москві), вірменами (Девоном Хачик’яном, Варданом Грігоряном і багатьма іншими в Єревані, Гайком Берберином у Парижі), поляками (Едвардом Триярським у Варшаві), угорцями (Едмондом Шюцом у Будапешті) та з представниками інших сходознавчих осередків.
Результати своїх досліджень Дашкевич публікував у журналі «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР» (згодом — «Архіви України»), у якому досліднику виділили сторінку під сходознавчі сюжети.
З 1963 року Дашкевич підтримував контакти з Омеляном Пріцаком, визнаним авторитетом у середовищі сходознавців.
З ініціативи Ярослава Дашкевича було відновлено сходознавчі студії у Львові, зокрема, школи вірменістики та гебраїстики.
Реалізовуючи наукові проекти, він працював провідним науковим співробітником Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України (з 1992), старшим науковим співробітником Інституту Східно-Європейських досліджень НАН України - тепер Інститут Європейських досліджень (з 1993), завідувачем кафедри сходознавства Львівського національного університету ім. І. Франка (з 1998).
Під керівництвом вченого виховано цілу генерацію молодих талановитих дослідників, захищено десятки кандидатських і докторських дисертацій. Крім сходознавства, він є визнаним фахівцем у галузях давньої історії України, археографії, джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін, картографії, суспільно-політичних рухів ХІХ-ХХ ст. тощо. Ярослав Дашкевич був обраний керівником експертної комісії з історичних наук ВАК України (1996-1997). Науковий доробок ученого складає понад 1000 наукових і науково-популярних праць.
Свідченням його високого авторитету у світі є обрання членом цілої низки відомих наукових організацій, зокрема Російського палестинського товариства (Росія, 1986).
Усе своє свідоме життя Ярослав Дашкевич займав активну громадянську позицію, брав участь у культурному та суспільному житті країни і мав беззаперечний авторитет в Україні. У 1997 р. Дашкевичу надано почесне громадянство м. Львова.
Похований славетний син українського народу у Львові, на Личаківському цвинтарі.
За матеріалами ЗМІ