Україна мусульманська стала темою номера «Українського тижня» за 07.08.2009. У результаті спільного проекту тижневика і центру близькосхідних досліджень Інституту сходознавства НАНУ з'явилася ціла низка статей, присвячених історії, культурі та сьогоденню мусульман в Україні. Видання розповідає про історичну присутність Ісламу на теренах нашої держави, знайомить із багатою мусульманською спадщиною і, що особливо виділяє цей номер на фоні інших публікацій часто негативного, а то й відверто ісламофобського змісту, закликає до взаємоповаги і взаєморозуміння.
Бачити мусульманський світ виключно через призму 11 вересня – зверхність і легковажність. Те, що сучасний (а тим більше, історичний) іслам має чимало облич, знає кожен, хто бодай трохи ним займався, пише часопис «Український тиждень».
В Україні «немає приводу для того антиісламського психозу, який із частково зрозумілих причин охопив Західну Європу, адже ми стикаємося ...переважно зі своїми братами, з якими нас пов’язала історія й доля. І ...стосується це не лише кримських татар», читаємо на сторінках «Тижня».
Іслам на наші терени принесли південні сусіди України – кримські татари. Коли воїни Золотої Орди у ХІІІ столітті завоювали Схід, чимало з них прийняли Іслам. Окремі представники народу, що осів у Криму та змішався з місцевим населенням, також потроху ставали мусульманами.
Детальніше про географію появи і поширення мусульман на українських землях дізнаємося з карти, наведеної на розвороті.
Окрім відомого широкому загалу Криму як «колиски Ісламу в Україні», мусульмани здавна присутні також на заході та сході держави. Так носіями віри в Аллаха на Галичині стали литовські татари, нащадки вояків, що поступили на службу до литовських князів наприкінці XIV ст. із Золотої Орди, у тому числі прямі нащадки хана Мамая.
Про присутність мусульман на території Поділля свідчить мінарет, «що притулився до кафедрального Петропавлівського костелу у Кам’янці-Подільському». Це чи не найвідоміша мусульманська споруда за межами Криму.
На сході України, на території сучасного Донбасу, мусульманське населення складалося з волзьких татар, що почали селитися тут наприкінці XIX – на початку XX ст. у ході промислового освоєння малозаселеного регіону.
У великих містах України, зокрема у Києві, Харкові, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську та Одесі, Іслам з’явився завдяки мігрантам із братніх республік колишнього Радянського Союзу, переважно азербайджанців, що переселилися сюди під час конфлікту у Нагірному Карабаху на початку 1990-х років.
Серед представників інших мусульманських народів у країні присутні помітні діаспори з Палестини, Туреччини, Ірану, Пакистану та Афганістану.
Варто особливо відзначити вклад подібних публікацій у міжкультурний та міжрелігійний діалог в Україні. «Всі народи колись жили за принципом «свій-чужий», іншого не існувало. Нині настав час усвідомити: «вони» – це також «ми». Нас єднає спільне минули, ми – це, зокрема, й наші історичні сусіди, наші колишні вороги. ...Ми встигли щось запозичити у них, а вони в нас. ...Всі ми співвітчизники і відповідаємо одне за одного», з такими словами звертається «Тиждень» до українського читача.
Під час екскурсій до кафедрального Петропавлівського костелу у Кам’янці-Подільському, місцеві гіди часто розповідають, що турки завзято плюндрували християнські храми у захопленому місті. Насправді ж «османи виконували союзницькі обов’язки щодо карликової держави Дорошенка й православний люд та його святині не чіпали», відзначається у часописі.
Ісламська культура України найчастіше асоціюється з кримськими мечетями. Але мусульманські пам’ятки – це не тільки мечеті, і їх можна знайти не лише у Криму, запрошує у подорож історичними місцями мусульман автор статті про ісламську спадщину в Україні.
Про роль релігії та становище кримських мусульман у сучасній українській державі в інтерв’ю тижневику розповідає Муфтій мусульман Криму Еміралі Аблаєв, який «хотів би бачити українську державу таким суспільством, де б ніхто не осуджував, не ображав один одного ні за національною, ні за релігійною ознакою».
Становленню такого суспільства сприяють у тому числі й журналісти, які не роздмухують антимусульманську істерію, а допомагають представникам різних релігій познайомитися один з одним, закликають до шанобливого ставлення та співпраці заради миру і благополуччя нашої спільної Батьківщини. Хочеться сподіватися, що цей номер українського видання стане хорошим прикладом для наслідування.
Посилання на статті в «Українському тижні»:
Не потрібно нас утягувати в політику
За матеріалами часопису «Український тиждень»
