«Хвала тому, хто переніс Свого раба вночі з Мечеті Святої до Мечеті Далекої, що навколо неї Ми благословили, щоб показати йому деякі Наші ознаки…» (Коран, 17:1).
Аят Священного Корану, що починає суру «Аль-Ісра» («Нічна подорож») — перша згадка про святість Єрусалиму для мусульман. Як відомо, певний час Єрусалим навіть правив за киблу (напрямок молитви) і тільки згодом киблою стала Мекка. У хадисі сказано:
«Три мечеті гідні подорожі до них: Аль‑Харам [у Мецці], моя мечеть [у Медині] та Далека мечеть [у Єрусалимі]» (Аль‑Бухарі).
Історично Єрусалим (Бейт аль-Макдіс, або Кудс) — одне з найважливіших місць Ісламу. Із цим місцем, що належало до різних мусульманських держав — Арабського халіфату, держави Фатимідів, Мамлюцького султанату, Османської імперії, — пов’язана велична історія мусульманської науки, культури, релігії. Тут, у Єрусалимі, працювали й учені, що походили з України. Наприклад, суфій Мухаммад аль-Киримі (XIII ст.) — мечеть його імені збереглася до наших днів.
Уже в середні віки головна мечеть Єрусалиму, Аль-Акса (Далека мечеть), стала комплексом двох святинь: Аль-Акси, збудованої за часів праведного халіфа Омара, та мечеті Куббат ас-Сахра (Купол на скелі), збудованої наприкінці VII ст. Омеядами. За винятком недовгого панування хрестоносців, коли ці мечеті були християнськими храмами, вони практично ніколи не зачиняли своїх дверей. Навколо цих двох мечетей у самому серці Єрусалиму формувалася й відповідна мусульманська інфраструктура. Власне, й нині блискучий купол Куббат ас-Сахри — один із символів стародавнього міста. У XX столітті за підтримки мусульманських правителів Близького Сходу обидві мечеті неодноразово оновлювалися та набули сучасного вигляду.
Утім, XX століття стало надзвичайно проблемним для всієї ісламської спадщини Палестини. Арабо-ізраїльський конфлікт, чітко поляризувавши не лише Близький Схід, а й цілий світ, призвів до того, що сам Єрусалим і «Храмова гора» (юдейська назва), зокрема, стали предметом суперечки ізраїльтян-юдеїв та палестинців, адже на місці Аль-Акси, відповідно до юдейської історичної концепції, колись стояв Єрусалимський Храм (Храм Соломона), головна святиня юдаїзму.
Для палестинців Аль-Акса стала символом опору та боротьби за власну державність. Нині це питання таке політизоване, що навіть сам факт відвідин мечеті багатьма мусульманами ізраїльська влада сприймає неоднозначно (мало не всю територію Єрусалиму, за винятком невеликої східної частини, контролює Ізраїль). Ізраїльтяни раз по раз забороняють палестинцям відвідувати мечеть, збиратися тут на молитви.
Загалом тут, окрім інших проблем, чимало складних моментів, бо для виїзду з Палестинської автономії (так званого «Західного берега ріки Йордан» або сектору Газа) палестинці мусять отримувати спеціальний дозвіл. Кажуть, що підставою для клопотання про такий дозвіл може бути й бажання відвідати Аль‑Аксу. Як розповідали мені місцеві палестинці, наприкінці Рамадану, наприклад, десятки тисяч мусульман потрапляють до обох мечетей на святкову молитву.
Мусульмани, що мешкають за межами Ізраїлю чи Палестинської держави, так само мають певні складнощі, зокрема, посилений контроль на вході.
Щоб дістатися мечеті Аль-Акса, довелося домовитися з одним місцевим, що погодився провести туди автора цієї статті. Пройшовши Воротами колін (араб. Баб аль-асбат) відомою єрусалимською Віа Долороса (у християнській сакральній історії — «хресний шлях Ісуса»), ми підійшли до брами, за якою вже було видно Куббат ас-Сахру. У цьому місці мені вдалося навіть випадково зустрітися з муфтієм Єрусалиму, шейхом Мухаммадом Хусайном. Мене представили муфтієві, і він із цікавістю сприйняв новину про те, що Аль-Аксу приїхав відвідати хтось аж з України.
Далі треба було перемовлятися з озброєним охоронцем, а пізніше, вже на другому «пості», прочитати арабською напам’ять суру «Аль-Фатіха», показуючи, що йду до Аль-Акси саме з релігійною метою. Кажуть, деяких «світських» мусульман сюди не пускають, бо, на жаль, у наш час є ті, хто не молиться регулярно й не може довести свою належність до Ісламу, прочитавши певні сури.
Нарешті я спромігся підійти аж до Куббат ас-Сахри, де охоронці перепитали вкотре моє ім’я («пост номер два» уже доповів по рації, хто прийде). На тлі сотень арабських чоловіків і жінок людина європейського вигляду дещо контрастує. Не дивно, що помічаєш здивовані погляди.
Увійшовши до Аль-Акси, я був подивований красою цієї святині. Враження справді важко передати. Мечеть добре впорядкована й чиста: дехто з відвідувачів спав просто на підлозі, шурхотіли вентилятори — словом, панував спокій, притаманний мечетям арабських країн.
Вийшовши з Аль-Акси й проминувши досить гарний фонтан, я потрапив до підземної частини Аль-Акси («старої частини»). Тут на вході так само була охорона, набрана, судячи з усього, з ізраїльських арабів, що пильнували відвідувачів. Аж перед міхрабом молилася велика група мусульман із Пакистану чи з Індії.
Покинувши підземну частину, я зійшов на гору. Зауважив, що, крім звичних плакатів із хадисами та іншими релігійними текстами, на виході висіло оголошення з проханням молитися за Алеппо й Мосул, де тривають кровопролитні бої. Фактично на подвір’ї поблизу Куббат ас-Сахри та Аль-Акси відчуваєш себе наче в арабській країні, та, водночас, за якусь сотню метрів нижче — Стіна Плачу, де панує зовсім інша, вже специфічно юдейська атмосфера. Обидва світи розмежовують стіни. Власне, будь-хто, відвідуючи різні релігійні місця в Єрусалимі, переконається, що стіни й мури творять обличчя цього міста. Ще більше вирізняється стіна біля східного Єрусалиму, що її Ізраїль будує на уявному кордоні з Палестиною (насправді територію аж до кордону з Йорданією контролюють саме ізраїльтяни, а палестинське самоврядування обмежене містами й селами).
Отже, потрапити до Аль-Акси таки можна. Проте це навряд чи можливо для жителів тих арабських країн, що не визнають Ізраїль як державу, а таких, власне, більшість. Контроль за місцем, де розташований комплекс Аль-Акса, саме ідея допускати туди тільки мусульман — це спроба уникнути провокацій, що загалом вигідно й палестинцям, і ізраїльтянам. Мабуть, на нинішньому етапі ізраїльсько-палестинських відносин це саме той баланс, що дозволяє уникати прямих зіткнень. Від 2002 року, після закінчення чергової військової операції, у Єрусалимі та на прилеглих територіях Західного берега ріки Йордан панує досить напружена, але відносно мирна атмосфера. Утім, конфліктогенність зростає, передусім через розбудову ізраїльських поселень у регіоні, що споруджуються на стратегічних висотах.
Як буде розвиватися ситуація, сказати важко, але дотепер Аль-Акса і Куббат ас-Сахра, попри всі обмеження, лишаються місцями поклоніння, і до них прикута увага мусульман цілого світу.
