Соціальна і політична карикатура стала ще однією зі сфер прояву талантів мусульманських жінок. Ця історія про двох мусульманок, які, живучи у різних країнах - Пакистані і Палестині - і маючи різний соціальний статус, розділяють одне і те ж захоплення художньою творчістю.
Соціальна і політична карикатура стала ще однією зі сфер прояву талантів мусульманських жінок. Ця історія про двох мусульманок, які, живучи у різних країнах - Пакистані і Палестині - і маючи різний соціальний статус, розділяють одне й те саме захоплення художньою творчістю.
З відомою часткою впевненості можна припустити, що на Заході мало відомо про творчість мусульманських жінок - стараннями західних ЗМІ у більшості склався негативний стереотип, що мусульманки поневолені чоловіками, і їхня роль зводиться до виховання дітей і ведення господарства.
Нав'язування подібних понять вигідно Заходу, оскільки допомагає виправдати політичну агресію і втручання у ряд мусульманських країн. І хоча не завжди західні журналісти помиляються, вони рідко завдають собі клопоту пошуками нових сюжетів на мусульманську тему.
Омайя Джоха - добре знана на Близькому Сході карикатуристка, яка стала першою палестинською й арабською жінкою, що здобула визнання як автор політичних карикатур. Художниця працює у щоденній газеті і при цьому є власницею компанії Joha Toon, яка займається створенням мультиплікаційних фільмів.
Джоха народилася у Газі 2 лютого 1972 року. У 1995 році з відмінністю закінчила математичний факультет єгипетського університету Аль-Азхар, є членом палестинської Асамблеї образотворчих мистецтв Наджі Аль-Алі, автором сорока тисяч політичних карикатур. Художниця вигадала власний персонаж на ім’я Хантал - це босонога палестинська дитина, яка звичайно з'являється, щоб подивитися, що відбувається, і тому завжди повертається до глядача спиною. У 2001 році за свої карикатури Джоха отримала премію арабських журналістів, перемігши у чисто «чоловічій» номінації.
Інша мусульманка, що займається карикатурою - жителька Пакистану Нігар Назар. Свою точку зору на різні сторони і явища життя, починаючи від чоловічого шовінізму до тероризму, вона виражає за допомогою вигаданого нею персонажа - дівчини на ім’я Гогі, прототипом якої є сучасна пакистанська жінка, така якою її бачить художниця - весела і смілива.
Палестинська карикатуристка Омайя Джоха воліє не обмежувати себе одним персонажем, щоб передати свій погляд на ізраїльську окупацію, яка не розрізняє між жінками, чоловіками і дітьми. Джоха сама є жертвою агресії «Ізраїлю», який зруйнував її місто і вбив обох чоловіків: першого чоловіка застрелили ізраїльські солдати, другий - помер, не одержавши своєчасної медичної допомоги в умовах блокади.
Кожний створений нею малюнок пронизаний почуттям глибокого смутку, і це не дивно, адже її персонажі - біженці, пригноблювані палестинці, ув'язнені. У всіх роботах художниці проступає розпач і німий докір лицемірству світу, який залишається глухим до страждань палестинців. Виражаючи своє обурення мовчанням західного співтовариства, художниця докоряє й арабській політичній еліті, яка допускає ці страждання.
Роботи Назар, навпаки, створені з гумором, з яким жінка може ставитися до проблем «чоловічого» суспільства, у якому вона шукає соціальної справедливості. Її країна не знає горя окупації, зате страждає від іншого роду проблем, наприклад безграмотності, радикалізації молоді.
У своїх роботах Назар намагається досягнути розвитку суспільства, воюючи з безграмотністю, у якій художниця вбачає «внутрішнього ворога» соціального прогресу, тоді як Джоха показує біль і добивається політичної свободи від ізраїльської окупації, яка є «зовнішнім ворогом».
Назар живе в Ісламабаді, якийсь час працювала у США, у коледжі штату Колорадо, намагаючись допомогти американцям розширити їхнє одномірне сприйняття ісламського суспільства і культури. На відміну від неї Джоха народилася в умовах окупації і через ізраїльську блокаду ніколи не мала можливості побувати на Заході.
Звичайно, художниці хотілося б поділитися досвідом і повчитися самій у закордонних колег, але їй доводиться відхиляти більшість запрошень, навіть незважаючи на свою репутацію найкращої жінки-карикатуристки на Близькому Сході.
У дитинстві Назар кілька років прожила в Америці, де її батько працював у дипломатичній службі. Її героїня Гогі була створена для гумористичної рубрики пакистанської газети Sun у 1970 році, коли Назар було 22. Приблизно у той же час вона намалювала мультфільм для телебачення Карачі. Пізніше художниця працювала фрілансером у щомісячному виданні Herald і у 1975 р. опублікувала першу книгу малюнків з Гогі.
Джоха почала кар'єру з роботи вчительки і лише через три роки знайшла своє покликання. Із 1979 р. вона працювала у виданні Alrisalah, у 1999-2002 рр. була співробітником газети «Алькудс», а з 2002 працює у газеті Alhayat Al-Jadeeda і катарській Al-Raya.
Персонаж Назар відображає тонкий гумор автора, хоча хтось може неправильно трактувати окремі його прояви, особливо коли мова йде про критику пакистанських культурних традицій. Колись в одній зі своїх карикатур художниця показала, що чадра має свої переваги, наприклад, дає можливість ховатися від кредиторів.
Цей натяк на бідність пакистанського суспільства і той факт, що багато її співвітчизників зв’язані по руках і ногах боргами, можуть тлумачити як критику або неповагу до традиційного одягу пакистанських жінок, які носять хіджаб, так само як і в більшості інших мусульманських країн. В іншій карикатурі Гогі торкнулася різної реакції пакистанських чоловіків на народження сина і дочки. Сама художниця говорить, що через це редактори пакистанських газет не завжди сприймають Гогі, образ якої є «рупором» сучасної городянки.
На відміну від робіт Джоха, карикатури Назар не несуть яскравого політичного послання. «Я не роблю політичних карикатур, поки як слід не розізлюся. А потім їх не друкують», говорить Назар. Таким чином, не зрозуміло, чому вона працює у жанрі соціальної карикатури: тому що не занадто зла, або тому що боїться, що її малюнки не опублікують.
У свою чергу, у житті Джоха було досить багато сумних подій. Її перший чоловік Рамі Хадер Саад був учасником військового крила ХАМАСу - Бригад «Ізз ад-Дін аль-Кассам» і загинув у 2003 р. Другий чоловік - Ваель Окаілан - помер через ізраїльську блокаду у травні 2009 року: вибухом він був поранений у живіт, але не міг виїхати із Сектора Газа для належного лікування.
Особисті втрати художниці і важке життя її народу відбиваються у її творчості, яка має гострий політичний характер, тоді як Назар торкається широкого кола соціальних проблем: від сексуального домагання до рівних можливостей при отриманні освіти.
Через високий рівень безграмотності у Пакистані Назар вважає, що карикатура - вдалий спосіб донести своє послання до якомога більшого числа людей. За допомогою Гогі Назар торкається таких проблем як захворюваність СНІД, договірні шлюби, домашнє насильство, корупція, міжконфесійні чвари, питання охорони здоров'я (на замовлення ЮНІСЕФ художниця випустила серію робіт, присвячених санітарно-гігієнічним проблемам). Вона пише й оформляє дитячі книги на екологічні теми, наприклад «Сміттєвий монстр» («The Garbage Monster»), розписує стіни лікарень та ілюструє комікси, у яких пояснює, що дітей можуть вербувати організатори терактів.
У своїх роботах Джоха часто використовує такий символ як ключ: він з'являється як нагадування про те, що палестинські біженці сподіваються повернутися у свої оселі, звідки їх вигнали сіоністи у 1948 р. В інших малюнках присутній голуб миру, а також образ матері з дитиною.
За роки ізраїльської політики експансії і конфіскації палестинських земель територія Палестини зменшилася у багато разів, і художниця теж говорить про цю біду, так само як і про долі 11 тисяч палестинців, замкнених в ізраїльських в'язницях. Кожний четвертий палестинець був арештований хоча б раз у житті - це найвищий показник в усьому світі.
За допомогою малюнка обидві жінки багато говорять про свою країну і культуру - іноді голосніше, ніж це можуть зробити історичні книги. А, з огляду на те, що вони обрали для себе спеціальність, у якій традиційно домінують чоловіки, обидві мусульманки роблять дуже важливу справу, будучи посланницями всіх пакистанських і палестинських жінок, які волають про вирішення їхніх проблем.
За матеріалами «Іслам для всіх»
Посилання на тему:
Новини
Молода мусульманка досягла неймовірних успіхів у науці
Перші жінки в парламенті Кувейту
У Палестині з'явилися жінки-судді
До складу кабміну Саудівської Аравії вперше увійшла жінка
Жіночий прорив у країнах Затоки
Насправді не шаріат є проблемою для афганських жінок
Статті
Перша леді Сирії: “В ісламському суспільстві немає покинутих сиріт і залишених напризволяще жінок”
Імам та імама. Жіноче питання, як знаряддя боротьби проти Ісламу
